Постанова

від 21.12.2022 по справі 478/395/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 478/395/21

провадження № 61-411св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: Баштанська районна рада Миколаївської області, фермерське господарство «Марія-Послушняк», ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2021 року у складі судді Томашевського О. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Крамаренко Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Баштанської районної ради Миколаївської області, фермерського господарства «Марія-Послушняк» (далі - ФГ «Марія-Послушняк»),

ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення ради, визнання недійсним та скасування державного акту на землю та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовні вимоги мотивовано тим, що він є власником земельної ділянки площею 21 га, розташованої на території Казанківської селищної ради Миколаївської області, на підставі державного акту, виданого 01 квітня

1994 року на підставі рішення Казанківської районної ради від 25 березня 1994 року та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу

від 05 березня 1994 року № 173, згідно якого він купив земельну ділянку площею 17,25 га для ведення селянського (фермерського) господарства. Цей державний акт серії МК № 18 зареєстровано у Книзі записів державних актів про право приватної власності на землю за № 20. Вказане рішення районної ради та договір купівлі-продажу, на підставі яких видано державний акт, не визнано незаконним та недійсним, судові рішення з цього приводу відсутні, тобто ці рішення є дійсними і чинними, а виданий на їх підставі державний акт є законним та дійсним.

Через погіршення стану здоров`я та сімейні обставини, він не міг систематично займатися обробкою земельної ділянки та з огляду на реалізацію у країні земельної реформи замовив виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки

(в натурі) площею 21 га за кадастровим номером 4823655100:27:000:0133, і 28 квітня 2020 року відомості про державну реєстрацію цієї земельної ділянки були внесені до Державного земельного кадастру. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29 квітня 2020 року реєстратором Новобузької міської ради вчинено запис про державну реєстрацію його права власності на вищезазначену земельну ділянку.

Між тим, як стало відомо, рішенням Казанківської ради народних депутатів № 50/5 від 19 травня 1995 року було припинено його право власності на земельну ділянку площею 21,00 га у зв`язку із добровільною відмовою на підставі пункту 1 статті 24 ЗК України, що він вважав незаконним. Будь-яких заяв щодо припинення права приватної власності на цю земельну ділянку він не подавав, а тому державний акт про право власності на землю, виданий на його ім`я, не був скасований та повернутий. Докази на підтвердження факту його волевиявлення на добровільну відмову від земельної ділянки, придбану ним за значні кошти відсутні. Про прийняття такого рішення ОСОБА_1 не був обізнаний та був позбавлений можливості оскаржити таке рішення.

ФГ «Марія-Послушняк» передано у постійне користування на підставі державного акту I-МК № 007801, виданого ОСОБА_3 07 квітня

1996 року Казанківською районною радою на підставі рішення арбітражного суду Миколаївської області від 12 березня 1996 року справа № 93/7 для розширення селянського (фермерського) господарства, земельна ділянка, площею 27,4 га. До цієї земельної ділянки увійшла земельна ділянка площею 21,00 га, що належала йому та від якої він нібито у добровільному порядку відмовився відповідно до рішення Казанківської районної ради, правонаступником якої є Баштанська районна рада, № 50/5 від 19 травня 1995 року, а тому ФГ «Марія-Послушняк» користується вказаною земельною ділянкою, чим створило перешкоди у користуванні та розпорядженні йому власною земельною ділянкою.

Вважав, що державний акт серії I-МК № 007801 на право постійного користування землею, виданий 04 липня 1996 року Казанківською районною радою ОСОБА_3 , не є правовою підставою для законного користування цією землею фермерським господарством. Правовстановлюючим документом для законного користування земельною ділянкою ФГ «Марія» мав бути державний акт на право постійного користування землею виданий на підставі рішення про надання земельної ділянки після складання проекту відведення з оформленням відповідного бланку державного акту (для юридичної особи) та зареєстрований у відповідній книзі. Проект відведення земельної ділянки не зроблений, будь-якого рішення райради про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки площею 27,4 га не приймалось.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Казанківської ради народних депутатів

№ 50/5 від 19 травня 1995 року про припинення права власності

ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 21,00 га у зв`язку із добровільною відмовою; визнати недійсним державний акт серія I-МК

№ 007801 на право постійного користування землею, виданий

ОСОБА_3 04 липня 1996 року Казанківською районною радою на підставі рішення арбітражного суду Миколаївської області від 12 березня 1996 року справ № 93/7 для розширення фермерського господарства, зареєстрованого у Книзі записів державних актів про право постійного користування землею за № 4 та скасувати його; усунути перешкоди власнику ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою площею 21,00 га з кадастровим номером 4823655100:27:000:0133, розташованої на території Казанківської селищної ради Миколаївської області, шляхом зобов`язання ФГ «Марія-Послушняк» та ОСОБА_3 звільнити вказану земельну ділянку від майна (посівів, врожаю, техніки) тощо.

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 27 травня 2021 року до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області

від 14 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач набув права власності на земельну ділянку, яку отримав у власність для ведення сільського (фермерського) господарства, після чого ним було створено СФГ «Заблоцький». У судовому засіданні встановлено, що позивач на листі районної ради, яка пропонувала йому добровільно відмовитися від земельної ділянки, а у протилежному випадку поставити на майбутній сесії питання щодо вилучення такої земельної ділянки, вчинив запис про те, що відмовляється від фермерського господарства, що стало у подальшому підставою для ухвалення рішення про припинення права власності позивача на таку земельну ділянку. Оцінюючи встановлені обставини з огляду на наведені норми чинного на той період часу законодавства, суд дійшов висновку, що рішення Казанківської районної Ради народних депутатів відповідає вимогам закону.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області

від 14 вересня 2021 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 був засновником селянського (фермерського) господарства та його єдиним членом, то його добровільна відмова від ведення селянського (фермерського) господарства правильно розцінена Казанківською районною радою як добровільна відмова від права власності на виділену йому земельну ділянку площею 21 га для ведення селянського (фермерського) господарства, та це є наслідком припинення права власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку та повернення земельної ділянки до відповідного фонду Казанківської районної ради.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їхні доводи

У січні 2022 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку та через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала касаційні скарги на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року, у яких просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2018 року у справі № 369/6516/16-ц, від 25 травня 2021 року у справі

№ 461/9578/15-ц, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційні скарги мотивовано тим, що як свідчать матеріали справи, оспорюваний державний акт ОСОБА_1 виданий без порушення вимог закону, рішень чи угод, таких доказів судом не встановлено, відтак підстави для визнання державного акту недійсним відсутні.

Безпідставним є посилання на лист Казанківської районної ради, який не є належним, допустимим та достовірним доказом волевиявлення ОСОБА_1 , оскільки його зміст не свідчить про намір на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків та не спрямований на таке. Зокрема: по-перше, період невикористання земельної ділянки з серпня

1994 року по травень 1995 року (дата листа) припадає на період міжсезоння, коли обробіток земельних ділянок не здійснюється; по-друге, невикористання земельної ділянки понад рік є підставою для припинення права власності на підставі пункту 4 частини першої статті 28 ЗК України та в порядку, визначеному статтею 29 ЗК України (у судовому порядку), але цей порядок не дотримано, а оскаржуване рішення містить іншу підставу для припинення - нібито добровільна відмова позивача від земельної ділянки; по-третє, лист не містить волевиявлення ОСОБА_1 на відмову від права власності на земельну ділянку, а має лише напис про відмову від фермерського господарства. Цей лист не містить дати напису, резолюція «про задоволення прохання» також не має дати; цей напис не був нікому адресований, викладений на бланку виконкому райради, хоча має бути заява на сесію райради, до повноважень якої належить вирішення такого питання; по-четверте, цей лист від 11 травня 1995 року, адресований

ОСОБА_1 , який проживає у м. Кривий ріг, ураховуючи поштоперебіг (оскільки він не приїзжав до смт Казанка), а порядок денний сесії доводиться до населення та депутатів не пізніше як за сім днів до сесії, а проекти рішень, інші документи і матеріали з питань, які вносяться на розгляд Ради, доводяться до відома депутатів не пізніш як за три дні до відкриття сесії, протокол погодження матеріалів цього питання на сесію відсутні (судом було витребувано), що взагалі ставить під обґрунтований сумнів розгляду на сесії 19 травня 1995 року питання про припинення права власності

ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року справу № 478/395/21 призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ФГ «Марія-Послушняк» на касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якому воно просить відмовити у задоволенні зазначених касаційних скарг.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до рішення Казанківської районної Ради № 17/176 від 18 січня 1994 року, районна рада, розглянувши заяви громадян, зокрема:

ОСОБА_1 , «рішення районної конкурсної комісії по відбору претендентів на фермери, а також рішення відповідних сільських, селищних рад……» вирішила дати згоду на надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 , загальною площею до 21 га, з них: ріллі до 21 га, в т.ч. безоплатно у власність одну середню земельну частку по Казанківській селищній раді (3,75 га), останню за плату із земель запасу Казанківської селищної ради - поле № 5 сівозміни колгоспу «Заповіт Ілліча» (пункт 15 рішення).

Рішенням Казанківської районної Ради народних депутатів від 25 березня 1994 року затверджено проекти відведення земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства громадянам, зокрема ОСОБА_1 , та видано державні акти на право приватної власності на земельну ділянку, площею 3,75 га із земель запасу Казанківської селищної ради.

Зі змісту договору купівлі - продажу від 05 березня 1994 року встановлено, що ОСОБА_1 придбав у Казанківської селищної ради народних депутатів земельну ділянку, розміром 17,25 га ріллі для ведення селянського (фермерського) господарства, яка знаходилась в смт Казанка на території КАСП «Заповіт Ілліча», відділення № 1, поле № 1. Вказаний договір посвідчений нотаріусом та містить реєстрацію в реєстрі за № 173.

На підставі рішення Казанківської районної ради від 25 березня 1994 року та вказаного договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 01 квітня 1994 року отримав державний акт на право приватної власності на землю, площею

21,0 га, серії МК № 18, де зазначено, що землю передано для ведення селянського (фермерського) господарства.

Згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства, 12 травня 1994 року було зареєстровано селянське (фермерське) господарство «Заблоцький», про що вчинено реєстраційний запис № 38.

Як встановлено з листа Казанківської районної ради від 11 травня 1995 року № 359, адресованого ОСОБА_1 , де зазначала, що останній з серпня 1994 року фермерським господарством не займається, не проживає на території Казанківського району, виділена земельна ділянка не обробляється, а тому пропонувала ОСОБА_1 відмовитися від земельної ділянки.

На цьому листі у нижній його частині міститься запис « ОСОБА_5 отказываюсь от фермерського хозяйства» та підпис особи. Представником позивача підтверджено факт вчинення цього запису саме позивачем, як і те, що цей припис є підтвердженням небажання ОСОБА_1 вести фермерське господарство.

Така відмова стала підставою для ухвалення рішення Казанківської районної Ради народних депутатів від 19 травня 1995 року № 50/5, де зазначено, що, розглянувши, зокрема заяву ОСОБА_1 про відмову від земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, на підставі пункту 1 статті 24 ЗК України, припинити право користування земельною ділянкою, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, у зв`язку з добровільною відмовою від земельної ділянки, а саме ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 21,0 га, у межах земель запасу Казанківської селищної ради. Пунктом 2 цього рішення передбачено повернення вказаної земельної ділянки у фонд земель запасу для ведення селянських (фермерських) господарств.

Спірна земельна ділянка, площею 21,0 га, яка належала позивачу на підставі державного акту про право приватної власності, знаходиться у межах поля, сумісного із земельною ділянкою ФГ «Марія-Послушняк», площею 21,0 га, яка була отримана для ведення фермерського господарства на підставі розпорядження Казанківської селищної Ради народних депутатів від 18 січня 1994 року (пункт 16), рішення Казанківської селищної Ради народних депутатів від 25 березня 1994 року № 18/186. На підтвердження цього

01 квітня 1994 року було видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 21,0 га, та дані внесені до Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4809425912020

від 21 квітня 2020 року, яким вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер: 4823655100:27:000:0132.

Фермерське господарство «Марія-Послушняк» є правонаступником фермерського господарства «Марія».

Як встановлено з архівних копій справи, до Казанківської районної Ради звернулася ОСОБА_3 із заявою від 11 березня 1995 року щодо надання земельної ділянки для розширення фермерського господарства «Марія» з подальшим правом їх викупу. Із змісту вказаної заяви вбачається, що ОСОБА_3 просила виділити їй земельну ділянку, розташовану поруч із фермерським господарством.

Рішенням Казанківської селищної Ради народних депутатів від 19 травня 1995 року №52/5 було відмовлено фермерському господарству «Марія» у розширені земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що було підставою для її подальшого звернення до арбітражного суду із позовом про визнання такого рішення недійсним.

Між тим рішенням арбітражного суду Миколаївської області від 12 березня 1996 року № 93/7, ухвалено за позовом фермерського господарства «Марія», визнано недійсним рішення Казанківської селищної Ради народних депутатів від 19 травня 1995 року № 52/5 у частині відмови у виділенні земельної ділянки для розширення фермерського господарства «Марія»; зобов`язано району раду виділити фермерському господарству «Марія» 29 га землі у постійне користування із земель запасу Казанківської селищної Ради народних депутатів, яка суміжна із землями фермерського господарства «Марія» (раніше виділені фермерам Заблоцькому та Гаман). Як вбачається з пункту 4 вказаного судового рішення, судом також вирішено, що таке рішення є підставою для виготовлення проекту відводу земельної ділянки, виділення його меж в натурі (на місцевості), складання документів, які посвідчують право користування землею.

На виконання вказаного судового рішення арбітражного суду, розпорядженням Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області від 15 травня 1996 року № 182-р було вирішено надати згоду фермерському господарству «Марія» на відведення земельної ділянки для розширення фермерського господарства голові ФГ «Марія», загальною площею 29,0 га ріллі у постійне користування з правом наступного викупу із земель запасу Казанківської селищної Ради, яка прилягає до земель

ФГ «Марія» (раніше була виділена фермерам ОСОБА_1 та

ОСОБА_6 ).

Пунктом 2 вказаного розпорядження було вирішено замовити проект відведення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_3 .

На підставі вказаного розпорядження ДП «Миколаївський інститут землеустрою» було складено технічний звіт щодо перенесення в натурі проекту відводу земельної ділянки громадянці ОСОБА_3 для розширення селянського (фермерського) господарства із земель запасу в межах території Казанківської селищної Ради народних депутатів Казанківського району, складеного у 1996 році, яким між іншим було встановлено межі ділянки в натурі.

За таких обставин, на ім`я ОСОБА_3 було видано державний акт на право постійного користування землею, площею 27,4 га для розширення фермерського господарства від 04 липня 1996 року.

16 березня 2020 року позивачем було замовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). За даними технічної документації було проведено державну реєстрацію речових прав позивача на нерухоме майно - земельну ділянку, площею 21,0 га, за кадастровим номером: 4823655100:27:000:0133, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 208273137 від 06 травня 2020 року.

Відповідно до листа фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 , яким було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за замовленням ОСОБА_1 , то після складання такої документації, ним було виявлено, що

ОСОБА_1 раніше відмовився від вказаної земельної ділянки, а саму земельну ділянку було передано в користування ФГ «Марія». У зв`язку з цим вказана особа просила відділ Держгеокадастру розглянути можливість видалення вказаної земельної ділянки з Державного земельного кадастру.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Правовідносини на час прийняття рішення Казанківської районної ради Миколаївської області від 18 січня 1994 року № 17/176 про відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства та рішення цієї ж ради від 19 травня 1995 року № 50/5 про припинення права власності ОСОБА_1 на таку земельну ділянку склалися протягом 1994-1995 років, та регулювалися чинними на час їх виникнення нормами Земельного Кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року (далі - ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року) та Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року № 2009-ХII (далі - Закон № 2009-ХII), приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України, зокрема і до ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року.

Закон № 2009-ХII визначав економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні.

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією (частина 1 статті 2 Закону № 2009-ХII)

Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку і виявив таке бажання. Переважним правом на створення селянського (фермерського) господарства користуються громадяни, які проживають в сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (частина 1 стаття 4 Закону № 2009-ХII)

Відповідно до статті 5 Закону № 2009-ХII земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. Право приватної власності на земельну ділянку селянським (фермерським) господарством може набуватись після шести років володіння нею.

Надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у порядку, визначеному у пункті 1 статті 7 цього Закону. У тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, у власність або в оренду подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцеположенням земельної ділянки заяву, яку підписує голова селянського (фермерського) господарства, що створюється.

У заяві зазначаються: мета використання земельної ділянки, умови надання, її бажаний розмір і місце розташування, перелічуються члени селянського (фермерського) господарства, повідомляється про їх досвід роботи в сільському господарстві, наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливі також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, у власність або в оренду за поданням сільської, селищної Ради народних депутатів розглядає виконавчий комітет районної, міської Ради народних депутатів у місячний строк і у разі згоди замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств землевпорядній організації розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з землеволодільцями, землевласниками або землекористувачами, районними, міськими землевпорядними, природоохоронними, санітарними органами, органом архітектури і подається до районної, міської Ради народних депутатів.

Рішення про надання земель громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства або про відмову у наданні землі районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

За приписами статті 6 Закону № 2009-ХII для ведення селянського (фермерського) господарства надаються у довічне успадковуване володіння і приватну власність земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель.

Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, в межах норм, встановлених частиною першою цієї статті, визначають районні, міські Ради народних депутатів диференційовано, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації і можливостей обробітку наданих земель переважно членами селянського (фермерського) господарства.

Земельні ділянки громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, поділу не підлягають.

За положеннями статті 8 Закону № 2009-ХII після одержання державного акту на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянського (фермерського) господарства він підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування (частина 1 цієї статті).

Після відведення земельної ділянки в натурі і одержання державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи; одержує печатку із своїм найменуванням і адресою; відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку; вступає в ділові відносини з іншими підприємствами, установами та організаціями; визнається як самостійний товаровиробник державними і господарськими органами при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частина 2 цієї статті).

Відповідно до положень статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року громадянин України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян, зокрема, для ведення сільського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому цією статтею.

За плату передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.

Статтею 18 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року визначено, що придбання у місцевих Рад земельних ділянок у власність для ведення селянського (фермерського) господарства понад площу, що передається безплатно, провадиться за плату в порядку, передбаченому статтею 17 цього Кодексу.

Рішення відповідно Ради з цього питання є підставою для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки з посвідченням у нотаріальному порядку.

Приписи статті 52 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року визначають розміри земельних ділянок селянських (фермерських) господарств, а саме для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель.

Конкретні розмірі земельних ділянок громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, у межах норм, установлених частиною 1 цієї статті, визначають сільські, селищні, міські, районні Ради диференційовано, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації та можливостей обробітку наданих земель переважно членами селянського (фермерського) господарства.

Згідно із статтею 28 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки;

2) відчуження (продажу) земельної ділянки Раді народних депутатів;

3) викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб;

4) припинення у випадках, передбачених пунктами 4, 6-8 статті 27 цього Кодексу. Право власності на землю може бути також припинено у випадках, зазначених у статті 114 цього Кодексу.

Припинення права власності на земельну ділянку у випадках, передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті, провадиться за рішенням відповідної Ради народних депутатів. В разі незгоди власника земельної ділянки у випадку, передбаченому пунктом 3, а також при вилученні земельної ділянки відповідно до пункту 4 частини першої цієї статті, припинення права власності на землю провадиться в судовому порядку.

Отже, однією із підстав припинення приватної власності на землю положення статті 28 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року передбачають добровільну відмову від земельної ділянки.

Припинення права власності на землю або права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної Ради (частина перша статті 29 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 ЗК Української РСР

від 18 грудня 1990 року (пункт 2 частини 1 статті 29 Закону № 2009-XII).

Отже, за обставинами справи встановлено, що в 1994 році ОСОБА_1 виявив бажання створити селянське (фермерське) господарство та звернувся з цього приводу із заявою про виділ земельною ділянки до Казанківської районної ради, яка після рішення районної конкурсної комісії своїм рішенням від 18 січня 1994 року вирішила дати згоду на надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 , загальною площею до 21 га, безоплатно у власність одну середню земельну частку по Казанківській селищній раді. На підставі цього рішення ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства отримав у власність безоплатно земельну ділянку у розмірі

3,75 га та за договором купівлі-продажу 17,25 га. Внаслідок цього 01 квітня 1994 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право приватної власності на землю, площею 21,0 га, де зазначено, що землю передано для ведення селянського (фермерського) господарства, що стало підставою для реєстрації 12 травня 1994 року та видачі свідоцтва про державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства «Заблоцький».

Між тим, за твердженням позивача, на той час він не міг займатися фермерським господарством, а тому на письмове звернення Казанківської районної ради від 11 травня 1995 року щодо невикористання виділеної йому для ведення селянського (фермерського) господарства земельної ділянки та пропозиції відмови від неї, він власноручно зробив запис про відмову від фермерського господарства, що стало підставою для ухвалення рішення Казанківської районної Ради народних депутатів від 19 травня 1995 року № 50/5, про припинення права власності на надану для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 21,0 га у зв`язку з добровільною відмовою ОСОБА_1 від земельної ділянки та остання була повернута у фонд земель запасу для ведення селянських (фермерських) господарств.

Отже, за змістом наведених приписів та встановлених обставин справи на час створення селянського (фермерського) господарства «Заблоцький» наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більш того, право користування (власності) земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

У пунктах 21-23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц зроблено висновок про те, що «враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої

статті 40 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті

88 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина. Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник….».

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, дійшли висновку, що оскільки ОСОБА_1 був засновником селянського (фермерського) господарства та його єдиним членом, то його добровільна відмова від ведення селянського (фермерського) господарства правильно розцінена Казанківською районною радою як добровільна відмова від права власності на виділену йому земельну ділянку площею 21,00 га для ведення селянського (фермерського) господарства, та це є наслідком припинення права власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку та повернення земельної ділянки до відповідного фонду Казанківської районної ради.

Такий висновок судів не узгоджується з нормами законодавства, оскільки запис « ОСОБА_5 отказываюсь от фермерського хозяйства» не можна вважати підставою припинення придбаного на підставі оплатного договору права власності на земельну ділянку площею 17,25 га.

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що спірна земельна ділянка має певне призначення для її використання - для ведення (селянського) фермерського господарства та передавалася у власність ОСОБА_1 із дотриманням певної процедури її передачі позивачу, передбаченої Законом № 2009-XII, а отже останній не може використовувати та розпоряджатися цією ділянкою на власний розсуд, загалом є правильними, проте судами не враховано, що відмова від фермерського господарства не є добровільною відмовою від земельної ділянки у розумінні пункту 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року.

Як встановлено з листа Казанківської районної ради від 11 травня 1995 року № 359, адресованого ОСОБА_1 , де зазначала, що останній з серпня 1994 року фермерським господарством не займається, не проживає на території Казанківського району, виділена земельна ділянка не обробляється, а тому пропонувала ОСОБА_1 відмовитися від земельної ділянки.

Така підстава припинення користування землею, як невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб, передбачена пунктом 8 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, проте відповідно до пункту 8 статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року та пункту 4 статті 28 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, припинення права власності на землю у такому випадку провадиться у судовому порядку, а не за рішенням ради, як було зроблено у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 у частині скасуванні рішення Казанківської ради народних депутатів № 50/5 від 19 травня 1995 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня

1996 року за заявами №22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові у зв`язку за його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права та у разі спливу позовної давності, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Позовні вимоги ОСОБА_1 у частині скасування рішення ради є обґрунтованими, проте оскаржуване рішення ухвалено 19 травня 1995 року, а з позовом про скасування рішення ради ОСОБА_1 звернувся у березні 2021 року, тобто з пропуском позовної давності, про поновлення якої позивачем заявлено не було.

ФГ «Марія-Послушняк» у відзиві на позовну заяву просило відмовити в задоволенні позовних вимог із застосуванням строків давності, оскільки позивач звернувся до суду із позовом по закінченню 25 років після винесення відповідачем рішення про припинення права власності на спірну земельну ділянку (а. с. 107-112, т. 1).

З огляду на викладене в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити у зв`язку з пропуском позовної давності на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України.

Оскільки позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення Казаківської селищної Ради народних депутатів від 19 травня

1995 року № 50/5 не підлягають задоволенню, а вимоги щодо визнання недійсним державного акту серії МК № 007801 на право постійного користування землею та усунення перешкод у користуванні позивачем земельною ділянкою, площею 21,0 га, є похідними від цих вимог, то такі вимоги також не можуть бути задоволені.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 14 вересня

2021 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від 09 грудня

2021 року підлягають зміні шляхом викладення їхньої мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області

від 14 вересня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду

від 09 грудня 2021 року змінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович