Рішення

від 23.12.2022 по справі 320/2580/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2022 року справа №320/2580/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Вишгородської міської ради, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 ) від 17.10.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,1 гектара, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:239:0005, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;

- зобов`язати Вишгородську міську раду, на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 ) про дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,1 гектара, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:239:0005, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України;

- стягнути на користь ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Вишгородської міської ради.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що після його звернення до Вишгородської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), відповідач всупереч вимогам Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не прийняв жодного рішення, чим допустив протиправну бездіяльність.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.02.2022 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано докази у справі від відповідача.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, враховуючи недостатність в суді коштів на оплату послуг відправлення поштової кореспонденції.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом громадянина України у формі ID картки № НОМЕР_2 від 03.06.2021, орган що видав 3228.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданого Військовою частиною НОМЕР_4 від 11.12.1996.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського міського голови із клопотанням від 17.10.2021, у якому просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 гектара, яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:239:0005, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

До вказаного клопотання позивачем було додано такі документи: копія паспорта громадянина України; графічний матеріал з місцем розташування земельної ділянки; копія довідки внутрішньо переміщеної особи; копія посвідчення учасника бойових дій.

Як вбачається з пояснень у позовній заяві, станом на дату звернення до суду з цим позовом Вишгородською міською радою на чергову сесію міської ради клопотання позивача від 17.10.2021 щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,1 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, і яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером3221810100:01:239:0005, не виносилось і не розглядалось.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає таке.

Статтею 14 Конституції України гарантується право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Основним нормативним актом, який регулює земельні відносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (з наступними змінами і доповненнями, в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції, далі Земельний кодекс).

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України).

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).

Частинами третьою та четвертою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною першою статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з абзацом першим частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Частиною п`ятою статті 46 цього Закону передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Частинами першою і другою статті 59 Закону №280/97-ВР передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або про відмову у його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення органу місцевого самоврядування.

При цьому, Земельним кодексом України встановлений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В межах розгляду цієї справи судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із клопотанням від 20.05.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за наслідками розгляду якого суб`єкт владних повноважень у місячний строк мав прийняти відповідне управлінське рішення, у той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

Відсутність належним чином оформленого рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або про відмову у його наданні у формі саме рішення, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.04.2022 у справі №1140/2036/18.

Отже, за результатом розгляду клопотання фізичної особи про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Також, аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.08.2019 у справі № 140/1992/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83494924).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При цьому Верховний Суд у постанові від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а (реєстраційний номер в ЄДСРС - 78626478) відступив від висновку, викладеного в постанові від 31.01.2018 (справа № 814/741/16) та від 14.03.2018 (справа № 804/3703/16), згідно з яким ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою за відсутності мотивованої відмови у його наданні не є для особи перешкодою для виготовлення такого проекту землеустрою про відведення земельної ділянки.

Так, Верховний Суд у справі № 509/4156/15-а дійшов висновку, що згідно з абзацом третім частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу. Проте цією нормою закріплено виключно право, а не обов`язок громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його надані після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 806/3095/17).

Використання особою права замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу не позбавляє обов`язку відповідача розглянути заяву згідно з чинним законодавством та прийняти відповідне рішення.

Відтак, якщо зацікавлена особа замовила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу у встановлений строк, вона не позбавляється права на оскарження бездіяльності відповідного органу.

Станом на момент звернення позивача до суду Вишгородською міською радою за результатами розгляду клопотання позивача жодного рішення не прийнято.

З огляду на зазначене суд вважає обґрунтованими доводи позивача про допущення відповідачем протиправної бездіяльності, яка полягала у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 17.10.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,1 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:239:0005, на території Вишгородського району Київської області.

Що стосується питання у якій формі має бути оформлене рішення уповноваженого органу про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні, суд зазначає, що відповідач за наслідками розгляду заяви позивача в силу вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування» був зобов`язаний прийняти відповідне управлінське рішення.

При цьому суд вважає, що відсутність належним чином оформленого рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні, свідчить про те, що Вишгородська міська рада не прийняла жодного рішення з числа тих, які орган місцевого самоврядування повинен був прийняти за законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 804/6698/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85323200), від 30.08.2019 у справі № 420/5288/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83943059) та від 25.10.2019 у справі № 803/1071/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85206620).

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки матеріали справи свідчать, що Вишгородська міська рада за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність не прийняла рішення ані про надання такого дозволу, ані про відмову у його наданні, та відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного, суд погоджується з позицією позивача щодо наявності в діях відповідача протиправної бездіяльності.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради щодо неприйняття у встановлений законом строк рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 17.10.2022 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,1 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:239:0005, на території Вишгородського району Київської області.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Вишгородської міської ради розглянути його клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом четвертим частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як було вказано вище, Вишгородська міська рада за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 не прийняла ані позитивного рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, ані рішення про відмову у його наданні.

Отже, відповідач не досліджував заяву та додані до неї документи на предмет наявності підстав для надання дозволу або відмови у його наданні, тобто не розглянув заяву по суті.

Таким чином, оскільки подане позивачем клопотання не було розглянуто відповідачем по суті належним чином з прийняттям відповідного розпорядчого акта, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивача про зобов`язання відповідача вчинити ті дії, від виконання яких він протиправно ухилився, а саме: розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та прийняти відповідне рішення за результатом такого розгляду.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини шостої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

Суд зазначає, що у зв`язку із розпочатою військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

У подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15.08.2022 №2500-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16.11.2022 №2738-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Отже, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року № 389-VIII.

Відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Суд вважає, що вказані обставини унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в частині розгляду заяви позивачки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та прийняття рішення за результатом такого розгляду, а тому наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.

Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн., суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 18.05.2021 між Адвокатським об`єднанням "Октопус" (Адвокатське об`єднання) та ОСОБА_1 (Клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги №17 (далі - Договір), за умовами якого адвокатське об`єднання взяло на себе зобов`язання надати комплекс юридичних послуг, пов`язаних із захистом прав та охоронюваних законом інтересів Клієнта.

Відповідно до пункту 4.1 Договору юридичну допомогу Клієнт оплачує в гривнях, шляхом перерахування суми, що визначена в актах виконаних робіт, що складається з розрахунку фактично витраченого часу осіб, призначених для надання правової допомоги.

Ціна за один час роботи складає 1500,00 грн. (п.п.4.1.1 договору).

В пункті 4.2 Договору сторони обумовили, що оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Позивачем в якості доказів надання адвокатським об`єднанням "Октопус" (в особі представника Костюка С.В.) правової допомоги додано до матеріалів справи розрахунок адвокатських послуг та акт виконаних послуг, з яких вбачається, що позивачу були надані наступні послуги:

- складання і подання позовної заяви - 2 години, вартістю 3000,00 грн.

Від відповідача заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу не надходило.

Дослідивши надані позивачем документи, враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Приймаючи до уваги викладене, враховуючи фактичний об`єм виконаної адвокатом роботи, складність справи, зокрема, те, що дана справа є справою незначної складності, суд вважає обґрунтованими заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу по складанню позову у сумі 1000,00 грн.

Вказаний розмір витрат, на переконання суду, обумовлений об`єктивною тривалістю часу, яку адвокат витратив під час підготовки позовної заяви у цій справі, якістю та об`ємом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом розгляду у справі.

Відтак, на користь позивача слід присудити витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн., за рахунок Вишгородської міської ради Київської області.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору як учасник бойових дій на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 17.10.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1 га, яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:239:0005, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

3. Зобов`язати Вишгородську міську раду на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради розглянути по суті клопотання ОСОБА_1 від 17.10.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1 га, яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:239:0005, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, та прийняти відповідне рішення за наслідками розгляду цієї заяви.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Вишгородської міської ради (ідентифікаційний код 04054866, місцезнаходження: 07300, Київська обл., Вишгородський р-н., м. Вишгород, пл. Шевченка, буд. 1).

5. Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст судового рішення складено 23.12.2022.

Суддя Кушнова А.О.