Ухвала

від 23.12.2022 по справі 463/6416/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/6416/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/811/995/22 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ТзОВ «Глухівський кар`єр кварцитів» на ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2022 року про накладення арешту на майно,

з участю прокурора ОСОБА_7 ,

адвоката ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и л а :

вищезазначеною ухвалою задоволено клопотання прокурора. Накладено арешт на майно, що перебуває у користуванні ТОВ «Глухівський кар`єр кварцитів» (ЄДРПОУ 14015554), з забороною права відчуження, розпорядження та користування таким майном, а саме: земельних ділянок з кадастровими номерами: 5921580400:04:001:0335, 5921580400:04:001:0292, 5921580400:04:001:0301.

В решті клопотання відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_8 в інтересах ТзОВ «Глухівський кар`єр кварцитів» звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить поновити строк апеляційного оскарження, ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2022 року скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.

Зазначає, що резолютивну частину ухвали було проголошено 06.10.2022, проте ухвалу представник ТОВ «Глухівський кар`єр кварцитів» отримав лише 25.10.2022, тому строк апеляційного провадження пропущено з поважних причин.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що ухвала є необгрунтованою та незаконною, постановленою з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а викладені в ній висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Апелянт вважає, що земельні ділянки не відповідають вимогам ч. 1 ст. 98 КПК України та не мають відношення до кримінального провадження, оскільки: не є знаряддям злочину - не використовувалися з метою вчинення злочину; не зберегли слідів злочину та не містять відомостей, які можуть бути використані, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження; не були об`єктом кримінально протиправних дій.

Також зазначає про відсутність правових підстав для накладення арешту з метою їх конфіскації, оскільки земельні ділянки не є власністю ТОВ «ГКК» та перебувають у комунальній власності Шосткинської територіальної громади Сумської області. ТОВ «ГКК» є орендарем земельних ділянок, відтак земельні ділянки не можуть бути арештовані з метою конфіскації майна та в подальшому вилучені у власність держави, оскільки вони уже перебувають у власності територіальної громади.

Апелянт зазначає також про те, що кримінальне провадження відносно ТОВ «ГКК» не здійснюється, посадовим особам ТОВ «ГКК» про підозру не повідомлялось, а відомості щодо ТОВ «ГКК» в ЄРДР відсутні, тому відсутні правові підстави для арешту майна на підставі п. 3 ч. 2 ст. 174 КПК .

Вважає, що арешт майна накладено з порушенням ст. 170 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не зазначено у клопотанні про наявність ризиків, не надано доказів існування таких.

Звертає увагу також на те, що питання законності діяльності ТОВ «ГКК» уже було предметом розгляду в рамках кримінальних проваджень: № 12014200070000456 від 06.03.2014 р. - за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 191; ч. 2 ст. 209; ч. 4 ст. 240 КК України; та за № 102018000000000426 від 16.07.2018 - за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 240 КК України.

В результаті перевірки обставин в рамках вказаних кримінальних проваджень, такі були закриті у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень в діях посадових осіб ТОВ «ГКК» щодо незаконного видобутку надр.

За таких обставин твердження щодо здійснення службовими особами ТОВ «ГКК» видобутку кварциту всупереч вимог чинного законодавства вважає таким, що не відповідає дійсності та не може братись до уваги.

Адвокат ОСОБА_8 подану апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній мотивах та просив апеляційні вимоги задовольнити.

Прокурор ОСОБА_7 проти задоволення апеляційних вимог заперечив, зазначивши, що такі не ґрунтуються на вимогах закону.

Заслухавши доповідь судді, адвоката ОСОБА_9 на підтримку доводів апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_7 щодо законності судового рішення, перевіривши матеріали судової справи та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягаює у зв`язку з таким.

Наведені апелянтом доводи поважності пропуску строку апеляційного оскарження підтверджуються матеріалами провадження. Колегія суддів вважає, що строк апеляційного оскарження пропущений з поважних причин, а тому його слід поновити.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Відповідно до пункту 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження. Статтею 132 КПК України встановлені загальні умови, що не допускають застосування заходів забезпечення кримінального провадження, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Згідно з положеннями ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з вимогами ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України), наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК), розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, та були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.

Вказаних вимог кримінального процесуального закону слідчим суддею першої інстанції було дотримано в повному обсязі.

Так, згідно з клопотанням, Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62021000000000817 від 27.09.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що службовими особами Державної служби геології та надр України, за попередньою змовою з юридичними особами приватного права, сприяють неправомірному отриманню спеціальних дозволів на користування надрами на території Житомирської області, а також інших областей України, затвердженні звітів оцінки, без наявності на те законних підстав, внаслідок чого державі спричинено тяжкі наслідки.

Під час досудового розслідування серед іншого встановлено, що службовими особами ТОВ «Глухівський кар`єр кварцитів» (ЄДРПОУ 14015554), всупереч вимог чинного законодавства здійснюється видобуток високочистого кварциту, кремнію та феросиліцію, який у подальшому реалізовується на користь підприємств військово-промислового комплексу російської федерації.

Постановою слідчого від 18.07.2022 визнано речовими доказами у кримінальному проваджені №62021000000000817 земельні ділянки з кадастровими номерами: 5921580400:04:001:0335, 5921580400:04:001:0292, 5921580400:04:001:030, які перебувають у державній власності та які передані у користування (оренду) ТОВ «Глухівський кар`єр кварцитів» (ЄДРПОУ:14015554)..

03 жовтня 2022 року прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на вищезгадані об`єкти рухомого майна.

Задовольняючи дане клопотання сторони обвинувачення, внесене в межах кримінального провадження №62021000000000817, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність накладення арешту на майно у зв`язку з наявністю достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, при цьому слідчим суддею було враховано розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Під час розгляду клопотання сторони обвинувачення слідчий суддя правильно встановив, що є достатні підстави вважати, що майно, на яке просять накласти арешт, відповідає вимогам ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, а тому потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власника майна, про які йдеться в клопотанні прокурора.

Окрім того, колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна. Вказані норми невраховані апелянтами в їх доводах, що вказує на необґрунтованість апеляційних вимог.

Безпідставними є доводи адвоката ОСОБА_6 про те, що слідчим суддею накладено арешт на майно, що не є речовим доказом, оскільки зазначені об`єкти рухомого майна визнані речовими доказами у кримінальному провадженні №62021000000000817.

Твердження адвокатапро те,видобуток кварцитуТОВ «ГКК» здійснюється на законних підставах колегією суддів до уваги не беруться, оскільки вказані обставини належать до фактичних обставин кримінального провадження, а тому такі мають досліджуватися, у випадку, якщо кримінальне провадження надійде до суду, під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.

Апеляційний суд вважає, що при вирішенні питання про арешт майна слідчим суддею на виконання вимог ч. 2 ст. 173 КПК України враховано можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, а також розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що відповідає конституційним нормам.

Так, ЄСПЛ своїми рішеннями неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A № 52). Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A № 98).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 7 червня 2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

На переконання апеляційного суду, слідчим суддею при ухваленні оскаржуваного рішення було враховано не лише вимоги щодо захисту фундаментальних прав власника майна та прав третіх осіб, а й «справедливий баланс» між інтересом суспільства та приватним інтересом, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Колегія суддів також враховує, що зазначений захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, його межі у часі окреслені строками досудового розслідування, які, в свою чергу, чітко регламентуються нормами ст. 219 КПК України. Поряд з цим, власник або інший володілець майна, відповідно до вимог ст. 174 КПК України, має право звернутися із клопотанням про скасування накладеного арешту.

Інші зазначені в апеляційних скаргах обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді у ході апеляційного розгляду не встановлено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскаржуване рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

поновити адвокату ОСОБА_10 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 06.10.2022.

Ухвалу слідчогосудді Личаківського районногосуду м.Львова від06жовтня 2022року про накладення арешту на майно - залишити без змін, апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ТзОВ «Глухівський кар`єр кварцитів» - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 І ОСОБА_11 І ОСОБА_12