Рішення

від 21.12.2022 по справі 910/5203/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.12.2022Справа № 910/5203/22

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОНОСІЇ УКРАЇНИ"доКиївського геріатричного пансіонатутретя особа,яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: - Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські електромережі"простягнення 70 284, 64 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Кріт М.П. - представник за довіреністю;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/5203/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоносії України" до Київського геріатричного пансіонату про стягнення заборгованості в сумі 70 284,64 грн за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі".

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 21.12.2022.

У судовому засіданні 21.12.2022 представник відповідача надав усні пояснення по суті спору.

Позивач та третя особа явку уповноважених представників у судове засідання 21.12.2022 не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно зі ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоносії України» (як постачальником) та Київським геріатричним пансіонатом (як споживачем) було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 188/21ЕП за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу (код за ДК 021:2015-09310000-5 Електрична енергія (Електрична енергія) для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Обсяг товару за цим договором становить 425 000 кВт*год.

Відповідно до п. 3.1. договору, строк (термін) поставки товару по 31.12.2021.

Як стверджує позивач, у листопаді 2021 між ним та відповідачем було досягнуто домовленості про укладення договору про постачання електричної енергії з 21.11.2021 по 30.11.2021 включно. Проект договору № 429/21-ЕЛ підписано постачальником, але не підписано споживачем.

Не зважаючи на факт підписання проекту договору позивач поставив споживачеві електричну енергію у листопаді 2021 на суму 70 284, 64 грн відповідно до акту № 3762 прийому-передачі електричної енергії.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача, що відповідач безпідставно заволодів електричною енергією обсягом 14,373135 тис.кВт на суму 70 284,64 грн.

Заперечуючи проти первісного позову відповіда наголошував на такому:

- твердження позивача щодо досягнення домовленості про укладення договору № 429/21-ЕЛ від 21.11.2021 є хибними;

- 10.11.2021 позивач надіслав відповідачу та ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» як оператору системи повідомлення про припинення постачання електричної енергії з 01.01.2021;

- позивач мав повідомити ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» про припинення постачання електроенергії у зв`язку із закінченням договору № 188/21-ЕЛ та відмовою відповідача від комерційної пропозиції щодо договору № 429/21-ЕЛ, з метою переключення відповідача на постачальника «останньої надії».

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.

Згідно з ч. 2 ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

-по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

-по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

-по-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Як вже було вказано вище, позивач вважає, що відповідач безпідставно заволодів електричною енергією обсягом 14,373135 тис.кВт на суму 70 284,64 грн.

У той же час, ТОВ «Енергоносії України» посилається на те, що між ним та відповідачем було досягнуто домовленості про укладення договору про постачання електричної енергії з 21.11.2021 по 30.11.2021 включно.

В Акті № 3762 від 30.11.2021 прийому-передачі електричної енергії на суму 70 284,64 грн також зроблено посилання на договір № 429/21-ЕЛ.

Однак, як вбачається з доводів сторін, договір № 429/21-ЕЛ укладено так і не було. Відповідно до листа № 3365/21 від 10.11.2021 позивач повідомив відповідача про припинення постачання електричної енергії з 01.01.2021.

На підтвердження своїх доводів позивачем також долучено до справи лист ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» № 3/01/3/6105 від 16.02.2022, з якого вбачається, що фактичний обсяг розподіленої електричної енергії по споживачу Київський геріатричний пансіонат за період з 01.11.2021 по 30.11.2021 склав 47017 кВтг.

Відповідно до п.п. 3.1.9., 3.1.10 Правил роздрібного ринку електричної енергії, споживання електричної енергії без укладення відповідних договорів на роздрібному ринку не допускається.

У той же час, наданими позивачем доказами не підтверджується постачання відповідачу електричної енергії у листопаді 2021 саме позивачем. Крім того, зважаючи на те, що сторони не дійшли згоди про укладення правочину, а отже не погодили тариф, за яким постачатиметься електроенергія, суд дійшов висновку про необґрунтованість наданого позивачем розрахунку.

Таким чином, позивачем не доведено, що відповідачем порушено права або охоронювані законом інтереси ТОВ «Енергоносії України», а позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з покладенням витрат зі сплати судового збору на позивача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОНОСІЇ УКРАЇНИ" до Київського геріатричного пансіонату відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.12.2022 року.

Суддя Ю.О.Підченко