Рішення

від 26.12.2022 по справі 910/10763/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.12.2022Справа № 910/10763/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕКТР-АГРО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Агроексперт Органік"

про стягнення 362 887, 67 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕКТР-АГРО" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Агроексперт Органік" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 362 887, 67 грн., з яких: 350 000, 00 грн. - помилково перерахованих коштів, 2 387, 67 грн. - 3 % річних та 10 500, 00 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині повернення помилково перерахованих позивачем коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.10.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Вадима Гетьмана, буд. 1Б, офіс 13, м. Київ, 03057.

З матеріалів справи вбачається, що до суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення представнику відповідача 27.10.2022 ухвали Господарського суду міста Києва від 20.10.2022 про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

10.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕКТР-АГРО" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Агроексперт Органік" (далі - постачальник) укладено договір поставки № 31-03/21, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується виготовити (обробити) на своєму обладнанні (зерноочисній машині ВСМ-Агротех., СВЧ ультрафіолет), обробити повітряно-озоновою сумішшю (органічна обробка від шкідників і хвороб) і поставити (передати у власність) покупцеві насіння вівсі, сорту «Самюель», а покупець зобов`язується прийняти товар й оплатити вартість товару.

Відповідно до п. 1.2. договору, інформація про товар: Овес «Самюель» 1-Р, у кількості 25, 000 т, сума з ПДВ 350 000, 00 грн.

Загальна вартість товару складає 350 000, 00 грн, у тому числі ПДВ 14 % - 42 982, 46 грн. (п. 2.1. договору).

Згідно п. 2.5. договору, розрахунки за товар здійснюються в безготівковому порядку шляхом попередньої оплати покупцем 100 % вартості товару.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками та/або направлення електронною поштою за адресами зазначеними в даному договорі і діє до 31.12.2021 року, але у будь-якому випадку до виконання сторонами зобов`язань за даним договором (п. 8.1. договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем згідно виставленого рахунку на оплату № 115 від 10.03.2022 на поставку товару - Овес «Самюель» 1-Р було перераховано відповідачу 350 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6411 від 15.03.2021, з призначенням платежу: « 31-03/21/115/000000003/1202/14/оплата за овес зг.рах №115 від 10.03.2021 в т.ч. ПДВ 14 % - 42 982, 46 грн».

В свою чергу, на виконання умов договору відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 350 000, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 99 від 20.03.2021, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств.

Проте, як вказує позивач 23.03.2021 ним відповідно до платіжного доручення № 575 від 23.03.2021 було помилково повторно перераховано на поточний рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 350 000, 00 грн з тим сами призначенням платежу: « 31-03/21/115/000000003/1202/14/оплата за овес зг.рах №115 від 10.03.2021 в т.ч. ПДВ 14 % - 42 982, 46 грн».

Позивачем на адресу відповідача направлялась вимога № 1807/01 від 18.07.2022, в якій позивач просив повернути помилково перераховані кошти у розмірі 350 000, 00 грн, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення з відтиском календарного штемпеля поштового відділення та копією фіскального чеку від 18.07.2022.

Відповідач на вищезазначену вимогу відповіді не надав, грошові кошти не повернув.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що грошові кошти у розмірі 350 000, 00 грн помилково повторно перераховані позивачем відповідачу, оскільки зобов`язання сторін за договором поставки були виконані, тому відповідач зобов`язаний повернути перераховані йому кошти у сумі 350 000, 00 грн., як безпідставно набуте майно на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 387, 67 грн. - 3 % річних за період з 27.07.2022 по 17.10.2022 та 10 500, 00 грн. - інфляційних втрат за період з серпень-вересень 2022.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем згідно виставленого рахунку на оплату № 115 від 10.03.2022 на поставку товару - Овес «Самюель» 1-Р було перераховано відповідачу 350 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6411 від 15.03.2021, з призначенням платежу: « 31-03/21/115/000000003/1202/14/оплата за овес зг.рах №115 від 10.03.2021 в т.ч. ПДВ 14 % - 42 982, 46 грн».

Тож, на виконання умов договору відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 350 000, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 99 від 20.03.2021, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств.

Проте, як вбачається з матеріалів справи 23.03.2021 позивачем відповідно до платіжного доручення № 575 було повторно перераховано на поточний рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 350 000, 00 грн з тим самим призначенням платежу: « 31-03/21/115/000000003/1202/14/оплата за овес зг.рах №115 від 10.03.2021 в т.ч. ПДВ 14 % - 42 982, 46 грн».

Позивач зазначає, що оскільки зобов`язання сторін за договором поставки були виконані і розрахунки за даним договором здійснені, то помилково сплачені кошти у сумі 350 000, 00 грн згідно платіжного доручення № 575 від 23.03.2021 підлягають поверненню постачальником покупцю.

Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений раніше у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч.2 статті 11 ЦК України.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Відповідно до приписів ст. 1214 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Суд зазначає, що умовами укладеного між сторонами договору визначено товар, що поставляється позивачу - Овес «Самюель» 1-Р, кількість - 25, 000 т та його вартість - 350 000, 00 грн.

Тож, позивачем на виконання умов договору у якості попередньої оплати 15.03.2022 перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 350 000, 00 грн., в свою чергу відповідачем згідно видаткової накладної № 99 від 20.03.2021 поставлено позивачу товар на загальну суму 350 000, 00 грн.

Тобто, у даному випадку зобов`язання сторін за договором поставки були виконані у повному обсязі.

При цьому, матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами додаткових угод, якими збільшено обсяг поставки товару та, відповідно, ціну договору, як і не містять доказів звернення позивача до відповідача щодо здійснення додаткових поставок товару на суму 350 000, 00 грн.

Тож, грошові кошти у розмірі 350 000, 00 грн перераховані позивачем відповідачу згідно платіжного доручення № 575 від 23.03.2021 з тим сами призначенням платежу: « 31-03/21/115/000000003/1202/14/оплата за овес зг.рах №115 від 10.03.2021 в т.ч. ПДВ 14 % - 42 982, 46 грн», що й в платіжному дорученні № 6411 від 15.03.2021, підлягають поверненню позивачу.

Проте, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 350 000, 00 грн.

Отже, враховуючи, що зобов`язання до договором поставки № 31-03/21 від 10.03.2021 між сторонами виконані, при цьому суду не надано доказів укладення між сторонами додаткових угод до договору, як і не надано доказів здійснення відповідачем додаткових поставок товару позивачу на перераховану суму, відповідно суд приходить до висновку, що відповідач набув грошові кошти без достатньої правової підстави, у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а відтак зобов`язаний повернути позивачу безпідставно отримані кошти у сумі 350 000, 00 грн.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача направлялась вимога № 1807/01 від 18.07.2022, в якій позивач просив повернути помилково перераховані кошти у розмірі 350 000, 00 грн, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з відтиском календарного штемпеля поштового відділення (№ відправлення 0870303022419) та копією фіскального чеку від 18.07.2022. Вказана вимога отримана відповідачем 19.07.2022, згідно відстеження пересилання поштового відправлення за штрихкодовим ідентифікатором: 0870303022419 на офіційному сайті АТ «Укрпошта».

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідач зобов`язаний був повернути грошові кошти у строк до 26.07.2022 та починаючи з 27.07.2022 відбулося прострочення виконання зобов`язання з повернення перерахованих позивачем коштів у сумі 350 000, 00 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов`язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів у повному обсязі, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв`язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 350 000, 00 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 387, 67 грн. - 3 % річних за період з 27.07.2022 по 17.10.2022 та 10 500, 00 грн. - інфляційних втрат за період з серпень-вересень 2022.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/9544/19.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів, в силу положень ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача 2 387, 67 грн. - 3 % річних за період з 27.07.2022 по 17.10.2022 та 10 500, 00 грн. - інфляційних втрат за період з серпень-вересень 2022.

Тож, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні технології доріг» підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕКТР-АГРО" - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Агроексперт Органік" (вул. Вадима Гетьмана, буд. 1Б, офіс 13, м. Київ, 03057, ідентифікаційний код - 43705607) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕКТР-АГРО" (вул. Промислова, буд. 20, м. Обухів (пн), Київська область, 08702, ідентифікаційний код - 36348550) 350 000 (триста п`ятдесят тисяч) грн 00 коп. - заборгованості, 2 387 (дві тисячі триста вісімдесят сім) грн 67 коп. - 3 % річних, 10 500 (десять тисяч п`ятсот) грн 00 коп. - інфляційних втрат та 5 443 (п`ять тисяч чотириста сорок три) грн 32 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков