Рішення

від 26.12.2022 по справі 911/2048/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2022 р. м. Київ Справа № 911/2048/22

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44)

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАРЧЕНКО (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Сонячна, 59)

про стягнення 34315,23 грн. збитків у порядку регресу,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп (далі ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп, позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАРЧЕНКО (далі ТОВ ЛАРЧЕНКО, відповідач) про стягнення 34315,23 грн. збитків у порядку регресу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що внаслідок порушення водієм Правил дорожнього руху України при керуванні транспортним засобом «RENAULT», р.н. НОМЕР_1 , що належить відповідачеві, сталася дорожньо-транспортна пригода, в якій завдано матеріального збитку власнику постраждалого автомобіля «VOLKSWAGEN», р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_1 . Позивачем на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії № 06/03-01-005341, з огляду на настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля «VOLKSWAGEN», р.н. НОМЕР_2 , внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до відповідача, як власника транспортного засобу, водієм якого було вчинено дорожньо-транспортну пригоду, а саме - ТОВ ЛАРЧЕНКО, у зв`язку з чим позивач і звернувся з даним позовом до суду та просить стягнути з ТОВ ЛАРЧЕНКО 34315,23 грн. збитків у порядку регресу, а також 2481,00 грн. судового збору.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, а також заявлене позивачем клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Приватним акціонерним товариством Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАРЧЕНКО про стягнення 34315,23 грн. збитків у порядку регресу, підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.10.2022 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи № 911/2048/22 постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

07.11.2022 р. до Господарського суду Київської області від ТОВ ЛАРЧЕНКО надійшов відзив № 10-10/22 від 28.10.2022 р. (вх. № 15688/22 від 07.11.2022 р.), за змістом якого відповідач просив суд винести ухвалу про заміну відповідача з ТОВ ЛАРЧЕНКО на ПрАТ «Українська страхова група» та відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Цивільно-правова відповідальність винного у ДТП власника «RENAULT» була застрахована в ПрАТ «СК «Українська страхова група». ПрАТ «СК «Українська страхова група» за полісом обов`язкового страхування було виплачено страхове відшкодування лише в сумі 17474,60 грн. При цьому, за твердженням відповідача, відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, складала 130000,00 грн. Отже, розмір збитків не перевищує вказану суму та водій не вчинив дій, які є підставою для подання регресного позову, а тому ТОВ «ЛАРЧЕНКО» не є особою, яка має відшкодувати різницю, так як сума покриття відповідно до полісу не перевищила 130000,00 грн. Виходячи з вищевказаного, ТОВ «ЛАРЧЕНКО», на переконання останнього, не є належним відповідачем, у зв`язку з чим відповідач просив про заміну на належного відповідача - ПрАТ «СК «Українська страхова група». Поряд з цим, відповідач зазначав, що позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову судом, оскільки рахунок № 2310312233-1, який додано до позовної заяви, підтверджує, що страхове відшкодування було сплачено 13.09.2019 р., отже, саме з цієї дати почався відлік позовної давності, а позовну заяву подано до суду 04.10.2022 р., в той час як відповідно до частини 6 статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності за регресними зобов`язаннями починається від дня виконання основного зобов`язання.

10.11.2022 р. до Господарського суду Київської області від ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп надійшла відповідь на відзив № 11457/ІНС від 09.11.2022 р. (вх. № 16059/22 від 10.11.2022 р.), відповідно до якої позивач зазначав, що на підставі страхового акту позивач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 51789,83 грн. Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. З правового аналізу вказаних норм слідує, що до позивача перейшло право вимоги до відповідача (особи, відповідальної за завдані збитки) у розмірі фактично виплаченого відшкодування (у розмірі понесених витрат), тобто у спірній сумі. Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ПрАТ «СК «Українська страхова група» за полісом № 105931386, то позивач скористався свої правом на звернення до страхової компанії відповідача, а ПрАТ «СК «Українська страхова група» виплатила суму, яку потрібно було відшкодувати за договором обов`язкового страхування. Отже, різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням склала 34315,23 грн., і за її стягненням і звернувся позивач з даним позовом до суду.

Стосовно клопотання відповідача про заміну неналежного відповідача, позивач відзначав, що за змістом ч.ч. 2, 4, 5 ст. 48 ГПК України, якщо позов подано не до тієї особи, то лише за клопотанням позивача суд замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Водночас, щодо клопотання відповідача щодо застосування строків позовної давності позивач зазначив, що відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, за яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Отже, строки, передбачені ст. 257 Цивільного кодексу України, продовжуються на весь час карантину, який діє на даний час, що не потребує зі сторони позивача доказування, з приводу чого відбувся пропуск строку на звернення з позовом до суду.

З урахуванням зазначеного, позивач просив суд відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про заміну неналежного відповідача; відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності; витребувати у Шевченківського районного суду м. Києва копію постанови у справі № 761/37617/19 від 10.10.2019 р. відносно водія ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП; позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Суд відзначає, що клопотання відповідача щодо заміни неналежного відповідача на належного, а саме - ТОВ «ЛАРЧЕНКО» на ПрАТ «СК «Українська страхова група», не підлягає задоволенню, з огляду на те, що за приписами ч. 1 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. З урахуванням зазначеного, заміна відповідача у даній справі можлива лише у випадку подання такого клопотання саме позивачем. Водночас, позивач у даній справі відповідного клопотання не подавав та просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача щодо його заміни.

Щодо клопотання позивача про витребування у Шевченківського районного суду м. Києва копії постанови у справі № 761/37617/19 від 10.10.2019 р. відносно водія ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП суд відзначає таке.

До матеріалів справи позивачем було надано роздруківку постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 10.10.2019 р. у справі № 761/37617/19, якою було визнано винним у скоєнні ДТП водія автомобіля RENAULT, р.н. НОМЕР_1 , (без зазначення прізвища), а також роздруківку інформації щодо справи № 761/37617/19 із зазначенням найменування сторін з Єдиного веб-порталу судової влади України, з якого вбачається, що справа № 761/37617/19 розглядалася щодо гр. ОСОБА_2 .

Суд, користуючись правом повного доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень, передбаченим Законом України «Про доступ до судових рішень», переглянув зміст повного тексту постанови Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/37617/19 від 10.10.2019 р., та встановив, що її було прийнято стосовно гр. ОСОБА_2 , у зв`язку з чим вважає відсутніми підстави для витребування у Шевченківського районного суду м. Києва копії постанови від 10.10.2019 р. у справі № 761/37617/19.

Заперечень на відповідь на відзив відповідачем до матеріалів справи не подано.

У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між ОСОБА_1 (страхувальник) та Приватним акціонерним товариством Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп (страховик) було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № 06/03-01-005341 щодо транспортного засобу VOLKSWAGEN, д.н.з. НОМЕР_2 .

Як слідує з позову, 09.09.2019 р. в м. Києві на вул. Гоголівська відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу RENAULT, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу VOLKSWAGEN, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 .

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 10.10.2019 р. у справі № 761/37617/19, у скоєнні ДТП та у вчиненні правопорушень, передбачених ст. 124 КУпАП, визнано винним водія ОСОБА_2 , який, керуючи транспортним засобом RENAULT, д.н.з. НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався Правил дорожнього руху, та рухаючись заднім ходом, здійснив зіткнення із припаркованим автомобілем VOLKSWAGEN, д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок чого транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.

За змістом вказаної постанови винність дій ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, підтверджується матеріалами справи, а саме протоколом про адміністративне правопорушення, схемою до протоколу огляду місця ДТП, поясненнями ОСОБА_3 та власними поясненнями ОСОБА_2 .

Поряд з цим, як слідує з наданої позивачем до матеріалів справи відповіді від Національної поліції України щодо ДТП 3019262597669726, ОСОБА_2 на момент ДТП працював водієм ТЗОВ «ЛАРЧЕНКО».

ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп, згідно з умовами договору добровільного страхування наземного транспортного засобу № 06/03-01-005341, було сплачено страхове відшкодування ОСОБА_1 в розмірі 51789,83 грн., що підтверджується страховим актом № 190000248062 від 21.10.2019 р., розрахунком суми страхового відшкодування до справи № 190000248062 від 21.10.2019 р., платіжним дорученням № ЗР091221 від 23.10.2019 р.

ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп звернулася до ПрАТ «СК «Українська страхова група» із заявою (претензією) № 190000248062 від 28.10.2019 р. про виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) № 190000248062, зі змісту якої слідувало, що оскільки цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, була застрахована у ПрАТ «СК «УСГ», то, керуючись ст. 27 ЗУ «Про страхування», ст.ст. 997, 1187, 1191 ЦК України, відшкодуванню (в порядку регресу) підлягає сума в розмірі 51789,83 грн.

Як слідує з матеріалів справи, ПрАТ «СК «Українська страхова група» було перераховано на рахунок ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп 17474,60 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 26723 від 06.11.2019 р., в якому в призначенні платежу вказано «Страх.відшк. ЕР-105931386 в21.01.19 стр.акт ДКЦВ--18948 в 05.11.19; ГРАНД БЕТОН, ТОВ ЄДРПОУ 38559662, регрес № 190000248062».

Таким чином, різниця між розміром страхового відшкодування, виплаченого позивачем, і розміром страхового відшкодування, виплаченого останньому ПрАТ «СК «УСГ», складає 34315,23 грн.

Як слідує з позову, зважаючи на той факт, що власником транспортного засобу RENAULT, д.н.з. НОМЕР_1 , є ТОВ «ЛАРЧЕНКО», то саме воно, відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України, має сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на зазначене, ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп направило на адресу ТОВ «ЛАРЧЕНКО» претензію № 11457 від 10.08.2022 р. про відшкодування шкоди в порядку регресу, зі змісту якої слідувало, що ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп звернулося до страховика винної особи із заявою (претензією) про виплату страхового відшкодування (в порядку регресу), у зв`язку з чим страхова компанія ПрАТ «СК «УСГ» здійснила виплату страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 17474,60 грн. На підставі приписів ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Отже, до ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп перейшло право вимоги до ТОВ «ЛАРЧЕНКО», як до особи відповідальної за відшкодування заподіяних збитків, у зв`язку з чим ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп просило ТОВ «ЛАРЧЕНКО» перерахувати 34315,23 грн. у місячний термін з моменту отримання зазначеного листа.

ТОВ «ЛАРЧЕНКО» на адресу ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп направило відповідь на претензію № 09-08/22 від 29.08.2022 р., відповідно до якої повідомляло про те, що згідно Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, складає 130000,00 грн., отже розмір збитків не перевищує вказану суму, а тому ТОВ «ЛАРЧЕНКО» не є відповідальною особою за відшкодування заподіяних збитків.

Оскільки відповідач не відшкодував позивачу завдані збитки, останній і звернувся до суду з даним позовом про стягнення з ТОВ «ЛАРЧЕНКО» 34315,23 грн. збитків у порядку регресу.

Оцінивши доводи сторін, долучені до матеріалів справи докази та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. При цьому, страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору, і не може перевищувати розміру реальних збитків (втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права). Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Такими законами, зокрема, є норми статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що до страховика за договором майнового страхування (позивача у справі) після виплати страхового відшкодування потерпілій особі у межах фактичних витрат, які не можуть перевищувати розміру реальних збитків, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ч. 2 ст. 1192 ЦК України).

Поряд з цим, суд відзначає, що на відміну від суброгації у страхових відносинах, де право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні.

При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.

При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

Так, у спірних правовідносинах позивач просить стягнути з відповідача в порядку ст. 1194 ЦК України 34315,23 грн. відшкодування, враховуючи розмір фактично понесених витрат 51789,83 грн. та суму 17474,60 грн. вже здійсненої ПрАТ «СК «Українська страхова група» на користь позивача виплати.

Як зазначалося вище, ст. 1187 Цивільного кодексу України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується з приписами ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України.

Отже, аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Позивач зазначає, що вину водія ОСОБА_2 , який керував автомобілем RENAULT, д.н.з. НОМЕР_1 , встановлено протоколом про адміністративне правопорушення, складеним на місці ДТП, згідно якого водієм була визнана вина, а також постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 10.10.2019 р. у справі № 761/37617/19.

Однак, суд зауважує, що посилання позивача про наявність підстав для застосування ст.ст. 1187, 1194 ЦК України саме щодо відповідача не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи.

Так, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження факту належності відповідачу на праві власності чи користування транспортного засобу RENAULT, д.н.з. НОМЕР_1 . Також відсутні будь-які докази, з яких можна дійти висновку, що водій ОСОБА_2 , який керував автомобілем RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 , на час ДТП виконував обов`язки від імені відповідача чи перебував у трудових відносинах з ним.

Поряд з цим, на підтвердження того факту, що відповідач є страхувальником автомобіля RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 , позивачем було зазначено поліс № 105931386.

Судом було здійснено перевірку чинності полісу внутрішнього страхування № 105931386 станом на 09.09.2019 р. на сайті Моторного (транспортного) страхового бюро України та отримана інформація про те, що ПрАТ «СК «Українська страхова група» є страховиком транспортного засобу державний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_3 , типу С2: вантажні автомобілі вантажопідйомністю понад 2 т, марка та модель: RENAULT KERAX 370.32. Будь-яка інша інформація відсутня, в тому числі щодо страхувальника відповідного транспортного засобу (роздруківку витягу з сайту МТСБУ долучено до матеріалів справи).

Як зазначено у ч. 2 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Проте позивачем, всупереч вимогам статей 13, 74 ГПК України, належними засобами доказування не доведено суду, що право володіння транспортним засобом RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 , належало ТОВ «ЛАРЧЕНКО» на момент спірного ДТП, як і не надано доказів на підтвердження того, що водій ОСОБА_2 , який керував автомобілем RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 , на час цього ДТП виконував обов`язки від імені відповідача, оскільки жодних доказів наявності будь-якого зв`язку між ТОВ «ЛАРЧЕНКО» та ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

Водночас, посилання позивача на те, що за інформацією Національної поліції України (відповідь б/н, б/д щодо ДТП 3019262597669726) ОСОБА_2 на момент ДТП працював водієм ТОВ «ЛАРЧЕНКО», за відсутності будь-яких інших належних і допустимих доказів оцінюється судом критично, позаяк у вказаній інформації також зазначено про те, що страховий поліс вказаному учаснику ДТП був виданий Страховою компанією «ЕТАЛОН», в той час як позивач стверджує про те, що цивільно-правова відповідальність транспортного засобу RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована ПрАТ «СК «Українська страхова група».

Також судом враховано, що надане позивачем платіжне доручення № 26723 від 06.11.2019 р. на підтвердження сплати ПрАТ «СК «Українська страхова група» 17474,60 грн. за страховим полісом № ЕР-105931386 містить у призначенні платежу посилання на найменування та код ЄДРПОУ іншої, аніж ТОВ «ЛАРЧЕНКО», юридичної особи, а саме - ТОВ «ГРАНД БЕТОН», ЄДРПОУ 38559662.

При цьому, будь-яких доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідальність за заподіяння шкоди транспортним засобом RENAULT, д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована саме на суму 17474,60 грн. матеріали справи не містять, як не містять вони і жодних доказів того, що така відповідальність була застрахована на будь-яку іншу суму (в т.ч. 130000,00 грн., про яку вказував відповідач).

Також суд враховує ту обставину, що ані з відповіді на претензію, ані з відзиву ТОВ «ЛАРЧЕНКО» на позов не вбачається, що мова в них іде саме про транспортний засіб RENAULT, д.н.з. НОМЕР_1 , або про водія ОСОБА_2 та його зв`язок з товариством, або саме про ДТП, вчинене останнім 09.09.2019 р., за наслідками якого позивачем здійснювалася виплата страхового відшкодування в сумі 51789,83 грн.

Окрім того, з постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 10.10.2019 р. у справі № 761/37617/19 також не вбачається ані встановлення того факту, що водій ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ «ЛАРЧЕНКО», ані встановлення того факту, що ТОВ «ЛАРЧЕНКО» на будь-якій правовій підставі є володільцем транспортного засобу RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Отже, суд констатує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що автомобіль RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 , на будь-якій правовій підставі належить саме товариству відповідача, як і того, що водій транспортного засобу, якого було визнано винним у ДТП, виконував на момент його скоєння службові обов`язки саме як працівник ТОВ «ЛАРЧЕНКО».

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп у даній справі є недоведеними, необґрунтованими і такими, що не підтверджуються наявними матеріалами справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Поряд з цим, відповідачем було заявлено про застосування до вимог позивача у даній справі наслідків спливу строку позовної давності.

Слід зазначити, що згідно з приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної даності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Частиною третьою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 ст. 267 ЦК України).

Водночас, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

З огляду на викладене, у даній справі позовна давність не може бути застосована, оскільки судом було встановлено відсутність підстав для задоволення позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44) до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАРЧЕНКО (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Сонячна, 59) про стягнення 34315,23 грн. збитків у порядку регресу, відмовити у повному обсязі.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складене 26.12.2022 р.

Суддя В.М. Бабкіна