Рішення

від 20.12.2022 по справі 922/1540/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2022м. ХарківСправа № 922/1540/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства "Житлова управляюча компанія" Лозівської міської ради Харківської області, м. Лозова до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "4-7", м. Лозова про зобов`язання вчинити пені дії за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Комунальне підприємство "Житлова управляюча компанія" Лозівської міської ради Харківської області, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "4-7", в якому просить суд зобов`язати відповідача повернути взяті в борг будівельні матеріали, а саме: стеклокром К-4,0 ст/сх. (основа склохолст, сланець сірий) 200 м.кв.,або аналогічний будівельний матеріал. Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 24.10.2022 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Відповідачем до суду був поданий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. В обґрунтування заперечень проти позову, зокрема, вказує на те, що акт приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей не говорить про укладання договору позики, так як ЦК України передбачає письмову форму для такого договору, бо позикодавець - КП "ЖУК" це юридична особа. Уповноважена особа ОСББ "4-7" Костюк С.І. листи з вимогою про повернення товарно-матеріальних цінностей не отримував, про що також може свідчити не надання КП "ЖУК" підтверджень отримання ним 2-х листів. Головою правління ОСББ "4-7" з 16.11.2018 була ОСОБА_1 , а з 30.03.2021 є ОСОБА_2 , що підтверджується витягами з ЄДРЮО,ФОПтаГФ. Книш Олена Іванівна, про яку вказано у позовній заяві як про голову правління, не має жодного відношення до ОСББ "4-7".

Позивачем до суду була надана відповідь на відзив, в якій позивач не погодився з аргументами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву. Позивач вказує на те, що доводи відповідача спрямовані лише на те, щоб уникнути законного повернення отриманих будівельних матеріалів.

Представники сторін у судове засідання 20.12.2022 не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами, оскільки вони містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

29.08.2019 ОСББ "4-7" (відповідач) звернулось до КП "ЖУК" (позивач) з листом (вих№7), в якому, за підсумками зустрічі активу ОСББ "4-7" з Лозівським міським головою, для термінового ремонту аварійної покрівлі будинку ОСББ "4-7", прийнятого в управління від КП "ЖУК", просило надати в борг 20 рулонів руберойду.

09.09.2019 між директором КП "ЖУК" Лозівської міської ради Скосарєвим О.А., головним бухгалтером Якуба Л.В. з однієї сторони та уповноваженою особою ОСББ "4-7" Костюком С.І., головою правління Г.Ф. Книш з другої сторони, був складений акт приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей, згідно якому перші передають а другі приймають товарно-матеріальні цінності, які будуть використовуватись при проведенні поточних ремонтів житлового фонду м. Лозова, як матеріал замовника. Адреси, де будуть виконуватись ремонті роботи: мн.4, буд.7. За актом було передано стеклокром К-4,0 ст/сх. (основа склохолст, сланець сірий) у кількості 200 кв.м. загальною вартістю 8400,00 грн. Вказаний акт підписаний представниками сторін та скріплений печатками.

07.07.2022 та 29.07.2022 позивач направив уповноваженій особі відповідача листи №1220 та №1352, відповідно, в яких просив повернути взяті в борг будівельні матеріали. Проте, відповідач отримані будівельні матеріали не повернув.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір позики вважається основною підставою виникнення позикових відносин. Відносини позики регулюються положеннями Цивільного кодексу Українита іншими актами цивільного законодавства.

Поняття договору позики визначено статтею 1046 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Із аналізу зазначеної статті вбачається, що за своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або безоплатним, строковим або безстроковим. А сам договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. При цьому, обов`язки за договором позики виникають лише для однієї сторони - позичальника. Так, отримавши у власність передані позикодавцем гроші або речі, визначені родовими ознаками, позичальник стає зобов`язаним повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей такого ж роду і якості.

Статтею 1047 Цивільного кодексу України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Із частини першої статті 1047 Цивільного кодексу України вбачається те, що у разі, коли стороною, яка надає грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцем) є юридична особа, то договір позики повинен укладатись у письмовій формі.

Стаття 207 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Положення частини першої статті 207 Цивільного кодексу України не містить будь-якого вичерпного переліку документів, у яких може бути зафіксований зміст письмового правочину. Не наведено такого переліку і в частині другій статті 1047 цього Кодексу.

Поряд із цим, частина друга статті 1047 Цивільного кодексу України визначає, що факт укладення договору позики може підтверджуватись розпискою позичальника або іншим документом, яким посвідчується передання позичальнику позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з частиною другою статті 640 Цивільного кодексу України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17 сформовано правовий висновок, відповідно до якого реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б)передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У статті 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що внаслідок передання за актом приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей позикодавцем та отримання їх позичальником, чим зафіксовано волю сторін щодо настання певних правових наслідків, ними було укладено договір позики.

Наведене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 25.10.2018 у справі №923/161/18, згідно з яким відсутність договору фінансової допомоги чи договору поворотної позики як єдиного документа, підписаного сторонами, не є підставою для висновку про відсутність договірних (зобов`язальних) відносин між сторонами.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 71 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як зазначалося вище по тексту рішення, 07.07.2022 та 29.07.2022 позивач направив уповноваженій особі відповідача листи №1220 та №1352 відповідно, в яких просив повернути взяті в борг будівельні матеріали.

Оскільки дата повернення коштів сторонами не визначена, то відповідно до пункту 2 частини першої статті 1049 ЦК України позика має бути повернута позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це.

В даному випадку суд виходить з того, що пред`явлення вимоги свідчить про закінчення строку договору позики та настання строку для повернення отриманих будівельних матеріалів.

Крім того, враховуючи, що відповідач був обізнаний про пред`явлення позову щодо повернення отриманих товарно-матеріальних цінностей, але ніяких дій стосовно їх повернення позивачу протягом усього часу розгляду справи не здійснив, суд дійшов до висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача повернути позивачу отримані товарно-матеріальні цінності. Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 127/1853/17.

Крім того, стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на судовий розгляд спору за виключенням випадків, у яких законом прямо встановлено обов`язковий порядок досудового врегулювання.

Такий порядок поширюється і на захист прав юридичних осіб.

У даному випадку відсутній закон, який би зобов`язував позивача пройти етап досудового врегулювання спору щодо повернення отриманих товарно-матеріальних цінностей за договором позики. Тобто відсутній закон, що встановлює обмеження на доступ до суду.

У справі "Ashingdane проти Сполученого Королівства" (№ 8225/78, рішення від 28 травня 1985 року) ЄСПЛ зазначив, що якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, суд повинен з`ясувати, чи не порушує встановлене обмеження саму суть цього права, зокрема, чи мало воно законну мету і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою.

Право доступу до суду має не тільки існувати, але й бути практичним та ефективним. Просте існування права доступу в законі не є достатнім. Наприклад, воно може бути порушене такими чинниками: існуванням процесуальних перепон, які заважають або зменшують можливості звернення до суду (занадто суворе тлумачення національними судами процесуальної норми (надмірний формалізм), що може позбавити заявників права доступу до суду "Perez deRada Cavanilles проти Іспанії", № 2809095, рішення від 28 жовтня 1998 року).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Зважаючи на те, що момент виникнення у позикодавця права вимагати від позичальника повернення позики пов`язаний виключно з його волевиявленням, такий намір ним може бути реалізований як в порядку звернення до останнього із вимогою (усною чи письмовою), так і шляхом подання позовної заяви до суду без попереднього звернення до позичальника.

В контексті викладеного суд відхиляє заперечення відповідача з приводу відсутності доказів отримання ним вимоги позивача.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На думку суду надані позивачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Відповідач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовую викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову як обґрунтованого, підтвердженого доданими до матеріалів справи доказами та не спростованого відповідачем.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобов`язати Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "4-7" (64604, Харківська область, м. Лозова, мікрорайон 4, будинок 7, код ЄДРПОУ 42632994) повернути Комунальному підприємству "Житлова управляюча компанія" (64604, Харківська область, м. Лозова, мікрорайон 1, будинок 17, код ЄДРПОУ 37556917) взяті в борг будівельні матеріали, а саме: стеклокром К-4,0 ст/сх. (основа склохолст, сланець сірий) 200 м.кв., або аналогічний будівельний матеріал.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "4-7" (64604, Харківська область, м. Лозова, мікрорайон 4, будинок 7, код ЄДРПОУ 42632994) на користь Комунального підприємства "Житлова управляюча компанія" (64604, Харківська область, м. Лозова, мікрорайон 1, будинок 17, код ЄДРПОУ 37556917) - 2481,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішення законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач - Комунальне підприємство "Житлова управляюча компанія" (64604, Харківська область, м. Лозова, мікрорайон 1, будинок 17, код ЄДРПОУ 37556917).

Відповідач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "4-7" (64604, Харківська область, м. Лозова, мікрорайон 4, будинок 7, код ЄДРПОУ 42632994).

Повне рішення підписано 26 грудня 2022 року.

СуддяО.В. Погорелова