Рішення

від 27.12.2022 по справі 145/1080/22

ТИВРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

145/1080/22

2/145/888/2022

РІШЕННЯ

Іменем України

"27" грудня 2022 р. смт. Тиврів

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого Вальчука В. В. ,

за участі секретаря Крикливої М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Тиврів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Гніванської міської ради про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за заповітом,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який до дня своєї смерті постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі заповіту, посвідченого Криницькою О.В., секретарем Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області 18 грудня 2018 року, зареєстрованого у реєстрі за № 109, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_2 , є вона, його дочка ОСОБА_1 .

Спадщина складалася з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а саме з житлового будинку та земельних ділянок з кадастровими номерами 524585600:03:001:0199 (на цій ділянці розташовано спірне майно), 0524585600:03:001:0273, 0524585600:01:002:0059.

Вказане спадкове майно вона, як спадкоємець, що на час відкриття спадщини проживала постійно зі спадкодавцем, прийняла.

Вона звернулась до приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Максименко Л.А. із заявою про отримання Свідоцтв про право на спадщину за заповітом на вказане спадкове майно.

Нотаріус, розглянувши в рамках спадкової справи № 6/2021 надані нею документи, видала їй Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вище зазначені земельні ділянки.

Крім того нотаріус винесла Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10.11.2021 року №149/02-31, якою постановила відмовити спадкоємиці ОСОБА_1 івні, у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та роз`яснила, що для вирішення питання про спадкування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою АДРЕСА_1 їй необхідно звернутися до суду за місцем знаходження нерухомого майна.

Своє рішення нотаріус мотивувала тим, що у Спадкоємиці відсутні правомочні документи щодо належності цього майна спадкодавцеві, оскільки згідно свідоцтва про право приватної власності на будинковолодіння АДРЕСА_2 від 30 жовтня 1989 року, довідки КП «ВООБТІ» № 552 від 13 жовтня 2021 року; технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 вказане будинковолодіння є колгоспним двором, головою якого був померлий ОСОБА_2 . На даний момент колгоспний двір не є суб`єктом цивільних відносин.

За даними виписки з погосподарської книги Селищенської сільської ради за 1986 - 1990 років, особовий рахунок НОМЕР_1 , с. Урожайне та виписки з погосподарської книги Селищенської сільської ради за 1991 - 1995 років, особовий рахунок НОМЕР_2 , с. Урожайне в період з 19.04.1987 року по 12.12.1992 року єдиним членом колгоспного двору був ОСОБА_2 . Інші члени колгоспного двору за сімейними обставинами проживали окремо.

Таким чином станом на 15 квітня 1991 року спірне домоволодіння (житловий будинок з належними будівлями та спорудами) належало до суспільної групи колгоспний двір. На момент припинення колгоспного двору право на майно колгоспного двору мав голова двору ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Просить визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а саме на житловий будинок «А», прибудову «а», ґанок з козирком, сарай «Б», сарай «б», сарай «б1», погріб з шиєю «В», літню кухню «Г», сарай «г», вбиральню «Д», криницю № 4, ворота з хвірткою № 5, огорожі № 6, 7, 8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Урожайне Тиврівського району Вінницької області,

В судове засідання позивач не з`явилася, подала суду заяву, в якій позовні вимоги підтримала, просить їх задоволити з підстав, наведених в позовній заяві, також просить справу розглянути у її відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав суду заяву в якій просить справу розглянути у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Згідно ч.3ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Частиною 1ст.223 ЦПК Українивстановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.2ст.247 ЦПК України, суд вважає, що справу можливо розглянути без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується його свідоцтвом про смерть (а.с. 9).

Згідно заповіту, посвідченого Криницькою О.В., секретарем Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області 18 грудня 2018 року, зареєстрованого у реєстрі за № 109, ОСОБА_2 все своє майно заповів своїй дочці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 67).

Спадщина складалася з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельних ділянок з кадастровими номерами 524585600:03:001:0199 (на цій ділянці розташовано спірне майно), 0524585600:03:001:0273, 0524585600:01:002:0059.

Вказане спадкове майно ОСОБА_1 , як спадкоємець, що на час відкриття спадщини проживала постійно зі спадкодавцем, прийняла.

ОСОБА_1 отримала Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вище зазначені земельні ділянки (а.с. 10, 11, 12).

Свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 позивачка не отримала, оскільки в неї немає правовстановлюючих документів, а також вказане будинковолодіння є колгоспним двором, головою якого був померлий ОСОБА_2 . На даний момент колгоспний двір не є суб`єктом цивільних відносин, що стверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10.11.2021 року №149/02-31 (а.с. 13).

Свідоцтвом про право приватної власності на будинковолодіння № НОМЕР_3 від 30 жовтня 1989 року підтверджується, що житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 належить колгоспному двору, головою якого був померлий ОСОБА_2 (а.с. 25-26).

Відповідно до довідки КП «ВООБТІ» № 552 від 13 жовтня 2021 року право власності на зазначений вище житловий будинок зареєстроване в цілому за колгоспним двором, головою якого є ОСОБА_2 , 30.10.1989 року КП «ВООБТІ» за реєстровим № 126 та записано в реєстрову книгу № 1 (а.с. 21).

Колгоспний двір - це сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.

Його створення і діяльність врегульовувалось положеннями 120-127 ЦК Української РСР 1963 року.

Зокрема, згідно з частиною першою статті 120 ЦК Української РСР майно колгоспного пвору належало його членам на праві сумісної власності, а частина друга статті 123 цього Кодексу визначала, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Закон Української РСР "Про власність", який набув чинності 15 квітня 1991 року, не містив поняття "колгоспний двір" і закріпив загальні положення щодо права власності на майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї.

Так,відповідно достатті 17цього Законумайно,придбане внаслідокспільної працічленів сім`ї є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

6 січня 1994 року набрав чинності Закон України від 16 грудня 1993 року № 3718-ХІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким виключено з ЦК Української РСР статті 120-127, які врегульовували створення та діяльність колгоспного двору, і статтю 563 шодо спадкування майна колгоспного двору.

При вирішення спорів щодо майна колишнього колгоспного двору, яке придбане до 15 квітня 1991 року, судам належить застосовувати норми, що регулювали власність цього двору до вказаної дати, зокрема, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Розмір таких часток визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі, своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 22 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц.

За даними виписки з погосподарської книги Селищенської сільської ради за 1986 - 1990 років, особовий рахунок НОМЕР_1 , с. Урожайне (а.с. 28) та виписки з погосподарської книги Селищенської сільської ради за 1991 - 1995 років, особовий рахунок НОМЕР_2 , с. Урожайне (а.с. 29) в період з 19.04.1987 року по 12.12.1992 року єдиним членом колгоспного двору був ОСОБА_2 . Інші члени колгоспного двору там не проживали.

Таким чином станом на 15 квітня 1991 року спірне домоволодіння (житловий будинок з належними будівлями та спорудами) належало до суспільної групи колгоспний двір. На момент припинення колгоспного двору право на майно колгоспного двору мав голова двору ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При вирішенні питання щодо спадкування майна колишнього колгоспного двору судами належить виходити з того, що Закон Української РСР "Про власність" не містив положень, які виключали майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім і", зі складу спадщини.

У пункті 4 Постанови Верховної Ради Української РСР № 885-ХІІ від 26 березня 1991 року "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" вказано, що правила, які містяться в Законі Української РСР "Про власність" і були передбачені Законом СРСР "Про власність в СРСР", застосовуються з дня введення в дію Закону СРСР "Про власність в СРСР", тобто з 1 липня 1990 року.

Таким чином, з 1 липня 1990 року при спадкуванні частки майна колишнього колгоспного двору застосовувалися загальні правила щодо спадкування.

На день відкриття спадщини після ОСОБА_2 правовідносини щодо спадкування врегульовуються положеннями книги шостої ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Так, згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин статті 1233, 1235 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (стаття 1223 ЦК України).

Згідно зі статтями 1268, 1296 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 1296 ЦК України визначає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво проправо наспадщину видаєтьсяза письмовоюзаявою спадкоємців,які прийнялиспадщину впорядку,установленому цивільнимзаконодавством.За наявностіумов дляодержання унотаріальній конторісвідоцтва проправо наспадщину вимогипро визнанняправа на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Така сама позиція викладена Верховним Судом в постанові від 17 червня 2020 року в справі №156/482/17.

У справах про визнання права власності, у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 280/4/18.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, є доведеними і такими, що підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 200, 211, 223, 247, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ст.ст. 120-127 ЦК України 1963 року, ст.ст. 319, 328, 392, 1216, 1217, 1218, 1233, 1235, 1268, 1269, 1296 ЦК України, суд, -

ухвалив:

Позов задоволити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а саме на житловий будинок «А», прибудову «а», ганок з козирком, сарай «Б», сарай «б», сарай «б1», погріб з шиєю «В», літню кухню «Г», сарай «г», вбиральню «Д», криницю № 4, ворота з хвірткою № 5, огорожі № 6, 7, 8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Урожайне Тиврівського району Вінницької області.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Суддя Вальчук В. В.