Постанова

від 22.12.2022 по справі 910/14420/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2022 р. Справа№ 910/14420/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Тарасенко К.В.

Шаптали Є.Ю.

Секретар судового засідання: Луцюк А.В.

За участю представників учасників процесу:

від позивача: адвокат Борисенко В.А.

від відповідача: не з`явився

Розглянув у відритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша Снекова Компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/14420/21 (суддя Босий В.П., м. Київ, повний текст складено 23.12.2021)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша Снекова Компанія»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-Фінанс»

про визнання недійсним пунктів договорів

За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша Снекова Компанія» (надалі -позивач/ТОВ «Перша Снекова Компанія») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-Фінанс» (надалі - відповідач/ТОВ «УЛФ-Фінанс») про визнання недійсними пунктів договорів.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсними пунктів 12.2 договорів фінансового лізингу №7695/09/20-Г від 08.09.2020, №7696/09/20-Г від 18.09.2020, №7697/09/20-Г від 18.09.2020, №7698/09/20-Г від 18.09.2020, №7699/09/20-Г від 18.09.2020, №7700/09/20-Г від 18.09.2020, №7701/09/20-Г від 18.09.2020, №7702/09/20-Г від 18.09.2020, №7933/10/20-Г від 21.10.2020, №7934/10/20-Г від 21.10.2020, №7935/10/20-Г від 21.10.2020, №7938/10/20-Г від 21.10.2020, №8321/12/20-Г від 01.12.2020, №8322/12/20-Г від 01.12.2020 та №8323/12/20-Г від 01.12.2020, укладених між позивачем та відповідачем, оскільки такі пункти Договорів не відповідають принципам добросовісності, розумності та справедливості, а також суперечать приписам Цивільного кодексу України.

Зокрема, позивач вказує, що вказані пункти Договорів, які передбачають стягнення з позивача штрафу у випадку порушення виконання зобов`язання, передбаченого п. 12.1, є несправедливими (суперечать ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України), а позивач взагалі не може відповідати за таке порушення зобов`язання, оскільки виконання його умов залежить від випадку (ч. 3 ст. 550 та ст. 617 Цивільного кодексу України).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/14420/21 у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що цивільне законодавство саме обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи при укладенні угоди, враховуючи свободу визначення сторонами змісту договору, тому дійшов висновку про те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 74-76 Господарського процесуального кодексу України, що оспорювана позивачем умова п 12.2 Договорів - суперечить, ч. 3 ст. 509, ч. 3, ст. 550, ст. 617 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, ТОВ «Перша Снекова Компанія» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/14420/21 скасувати та прийняти нове, яким позов ТОВ «Перша Снекова Компанія» до ТОВ «УЛФ-Фінанс» про визнання недійсним пунктів договорів задовольнити. Вирішити питання розподілу судових витрат.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції не надав належну оцінку доводам позивача викладеним у позовній заяві про те, що п 12.2 Договорів - суперечить, ч. 3 ст. 509, ч. 3, ст. 550, ст. 617 Цивільного кодексу України.

Скаржник зазначає, що поза увагою місцевого господарського суду залилися положення пунктів Договорів, які передбачають стягнення з позивача штрафу у випадку порушення виконання зобов`язання, передбаченого п. 12.1, є несправедливими (суперечать ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України), а позивач взагалі не може відповідати за таке порушення зобов`язання, оскільки виконання його умов залежить від випадку (ч. 3 ст. 550 та ст. 617 Цивільного кодексу України).

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу позивача. У відзиві відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/14420/21 - без змін, посилаючись на те, що матеріали справи не містять доказів незгоди позивача із запропонованими умовами п. 12.2 перелічених договорів або відповідних пропозицій на зміну таких умов. Також відповідач вказує на те, що позивачем не доведено належним чином того, що оскаржувані пункти договорів суперечать будь-яким нормам чинного законодавства та жодним чином не порушують права позивача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2022 апеляційну скаргу ТОВ «Перша Снекова Компанія» у справі №910/14420/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Апеляційна скарга ТОВ «Перша Снекова Компанія» на подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2022 вирішено витребувати з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14420/21 та відкласти розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху відкласти до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/14420/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2022 у справі №910/14420/21 апеляційну скаргу ТОВ «Перша Снекова Компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/14420/21 - залишено без руху. Роз`яснено ТОВ «Перша Снекова Компанія», що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, шляхом подання заяви із доказами сплати судового збору у розмірі 51 075,00 грн. Попереджено ТОВ «Перша Снекова Компанія», що при невиконанні вимог даної ухвали у зазначений строк суд апеляційної інстанції не приймає таку апеляційну скаргу до розгляду та повертає її скаржнику.

05.09.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «Перша Снекова Компанія» на виконання вказаної ухвали від 09.05.2022 надійшла заява (про усунення недоліків) з доказами сплати судового збору (квитанція №4436 від 30.08.2022).

Проте головуючий суддя (суддя-доповідач) Разіна Т.І. з 19.08.2022 по 15.09.2022 перебувала у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суд від 04.10.2022 відкритотапеляційне провадження у справі №910/14420/21; розгляд апеляційної скарги ТОВ «Перша Снекова Компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/14420/21 призначено на 08.11.2022.

Проте у зв`язку з перебуванням судді Разіної Т.І. (головуючий суддя (суддя - доповідач) у відрядженні (Національна школа суддів України), судове засідання, призначене на 08.11.2022, не відбулося.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 розгляд апеляційної скарги ТОВ «Перша Снекова Компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/14420/21 призначено до розгляду на 06.12.2022.

Проте у зв`язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. на лікарняному з 06.12.2022, яка входить до складу суду, судове засідання, призначене на 06.12.2022, не відбулося.

Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/3778/20 від 06.12.2022, у зв`язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. на лікарняному, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/14420/21.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2022 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Разіна Т.І., судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Снекова Компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/14420/21; розгляд апеляційної скарги призначено на 22.12.2022.

Явка сторін

У судове засідання з`явився представник позивача (скаржника).

Відповідач своїх представників у судове засідання не направив, проте в у відзиві на апеляційну скаргу позивача, відповідач просив розглядати справу без участі відповідача та представника відповідача.

Вказану заяву судом апеляційної інстанції задоволено.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позиції учасників справи

У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/14420/21 скасувати та прийняти нове, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша Снекова Компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-Фінанс» про визнання недійсним пунктів договорів задовольнити.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як убачається із матеріалів справи, між ТОВ «УЛФ-Фінанс», як лізингодавцем та ТОВ «Перша Снекова Компанія», як лізингоодержувачем були укладені договори фінансового лізингу №7695/09/20-Г від 08.09.2020, №7696/09/20-Г від 18.09.2020, №7697/09/20-Г від 18.09.2020, №7698/09/20-Г від 18.09.2020, №7699/09/20-Г від 18.09.2020, №7700/09/20-Г від 18.09.2020, №7701/09/20-Г від 18.09.2020, №7702/09/20-Г від 18.09.2020, №7933/10/20-Г від 21.10.2020, №7934/10/20-Г від 21.10.2020, №7935/10/20-Г від 21.10.2020, №7938/10/20-Г від 21.10.2020, №8321/12/20-Г від 01.12.2020, №8322/12/20-Г від 01.12.2020 та №8323/12/20-Г від 01.12.2020 (для фінансування нових предметів лізингу у гривні) (надалі - «Договори») на аналогічних умовах.

За умовами вказаних договорів лізингодавець передає лізингоодержувачу в лізинг автомобілі Renault Logan, характеристики яких містяться в п. 3 Договорів на строк 24 місяці з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.

У п. 10 даних Договорів сторони затвердили графік внесення лізингових платежів.

Відповідно до п. 12.1 Договорів визначено, що лізингоодержувач своїм підписом на договорі підтверджує, що на дату укладання цього договору є партнером UBER B.V. (юридична особа, зареєстрована згідно законодавства Нідерландів), що також підтверджується листом, наданим лізингодавцю від UBER B.V., і як наслідок має особливі умови щодо його виконання. Під партнерством з UBER B.V. розуміються відносини лізингоодержувача з компанією UBER B.V. (чи будь-якою іншою пов`язаною з UBER B.V. в тому числі в Україні (далі - UBER), щодо надання послуг з перевезення пасажирів та багажу. Під особливими умовами сторони розуміють здійснення лізингоодержувачем протягом календарного місяця не менше 400 поїздок з перевезенням пасажирів та/або багажу в якості партнера UBER. Особливі умови застосовуються виключно протягом 12 місяців користування предметом лізингу.

Пунктом 12.2 Договорів передбачено, що у разі якщо кількість поїздок, здійснених лізингоодержувачем як партнером UBER протягом календарного місяця становить менше 400 як це передбачено п. 12.1 договору, останній сплачує на користь лізингодавцю штраф в наступному розмірі:

а) у разі якщо кількість поїздок становить 200-400 протягом поточного місяця - лізингоодержувач зобов`язаний сплатити штраф за відповідний місяць в розмірі 2 600,00 грн.;

б) у разі якщо кількість поїздок становить менше 200 протягом поточного місяця - лізингоовжержувач зобов`язаний сплатити штраф за відповідний місяць в розмірі 7 800,00 грн.

UBER повідомляє лізингодавцю та лізингоодержувача про кількість здійснених лізингоодержувачем протягом поточного місяця поїздок в якості партнера UBER до 7 числа місяця, наступного за звітним, шляхом направлення на електронну адресу сторін, зазначену в договорі відповідного повідомлення. У випадку, коли кількість поїздок становить менше 400, лізингоодержувач повинен самостійно сплатити штраф, передбачений у цьому пункті, не пізніше дати здійснення наступного лізингового платежу згідно графіку платежів. Штраф, передбачений цим пунктом не застосовується у разі якщо кількість поїздок не здійснено у зв`язку з тим, що предмет лізингу знаходився (-ться) на ремонті, про що також зазначається у відповідному повідомленні UBER.

На виконання умов Договорів між сторонами були підписані акти (видаткові накладні) прийому-передачі предмету лізингу до Договорів, за якими лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв предмети лізингу.

Позивач вказує, що вказані пункти Договорів, які передбачають стягнення з позивача штрафу у випадку порушення виконання зобов`язання, передбаченого п. 12.1, є несправедливими (суперечать ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України), а позивач взагалі не може відповідати за таке порушення зобов`язання, оскільки виконання його умов залежить від випадку (ч. 3 ст. 550 та ст. 617 Цивільного кодексу України).

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду із вимогою про визнання недійсними пунктів 12.2 договорів фінансового лізингу №7695/09/20-Г від 08.09.2020, №7696/09/20-Г від 18.09.2020, №7697/09/20-Г від 18.09.2020, №7698/09/20-Г від 18.09.2020, №7699/09/20-Г від 18.09.2020, №7700/09/20-Г від 18.09.2020, №7701/09/20-Г від 18.09.2020, №7702/09/20-Г від 18.09.2020, №7933/10/20-Г від 21.10.2020, №7934/10/20-Г від 21.10.2020, №7935/10/20-Г від 21.10.2020, №7938/10/20-Г від 21.10.2020, №8321/12/20-Г від 01.12.2020, №8322/12/20-Г від 01.12.2020 та №8323/12/20-Г від 01.12.2020.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши думку пресдтавника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Спір у справі виник у зв`язку з оспорюванням позивачем дійсності пунктів 12.2 Договорів.

Як вже зазначалось вище, позивач вказує проте, що п. 12.2. Договорів, які передбачають стягнення з позивача штрафу у випадку порушення виконання зобов`язання, передбаченого п. 12.1, є несправедливими (суперечать ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України), а позивач взагалі не може відповідати за таке порушення зобов`язання, оскільки виконання його умов залежить від випадку (ч. 3 ст. 550 та ст. 617 Цивільного кодексу України).

За змістом частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини ( стаття 217 Цивільного кодексу України).

Свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність є одними із загальних засад цивільного законодавства (пункти 3, 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями частин 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Приписи статті 526 Цивільного кодексу України визначають, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, насамперед інтересів кредитора, у главі 49 Цивільного кодексу України визначено види забезпечення виконання зобов`язання. Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що одним із видів забезпечення виконання зобов`язань згідно з частиною першою статті 549 Цивільного кодексу України є неустойка.

Згідно із частиною першою статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Також статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Положеннями частин першої, другох статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до частини третьої статті 216 Господарського кодексу України господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця).

За змістом частин першої та другої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У статті 218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У відповідності до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, чинне законодавство передбачає як право сторін встановити у договорі розмір неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеню), так і право застосовувати погоджені у договорі штрафні санкції у певному розмірі (у разі порушення негрошового зобов`язання).

При цьому місцевим господарським судом встановлено, що під час укладення Договорів сторони за вільним волевиявленням і на власний розсуд погодили в оспорюваних пунктах 12.2 Договорів відповідальність лізингоодержувача за невиконання зобов`язань, встановлених пунктами 12.1, у вигляді сплати штрафу та його розмір.

Отже, сторони у цьому випадку діяли у межах закону, а саме скористалися наданим їх законодавцем правом врегулювати у Договорах правовідносини щодо господарсько-правової відповідальності позивача шляхом нарахування штрафів за вказані конкретні порушення негрошових зобов`язань.

При цьому, як вірно зауважив суд першої інстанції саме по собі покладення відповідальності у виді штрафу не є порушенням положень цивільного та господарського законодавства, а тому не може бути підставою для визнання недійсними оспорюваних пунктів договору.

Так, відповідальність лізингоодержувача може настати лише у разі порушення ним умов пунктів 12.1 Договорів, а визначені п. 12.2 Договору штрафні санкції спрямовані передусім на те, щоб стимулювати позивача до належного та своєчасного виконання і якраз попередити таке порушення. Крім того, з розміру попередньо розрахованих позивачем можливих штрафних порівняно з іншими штрафними санкціями, що передбачають відповідальність лізингоодержувача за умовами Договорів.

Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін.

Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов`язань та гарантії прав сторін. Така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

Господарський кодекс України передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб`єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.

З наведеного можна зробити висновок про те, що сторони, керуючись принципом свободи договору, за взаємною згодою мають право визначати штрафні санкції, їх кількість, вид, розмір та види порушення зобов`язання, за якими застосовується неустойка тощо.

Судом першої інстанції так і судом апеляційної інстанції не встановлено та позивачем не надано як жодних доказів на підтвердження того, що під час укладення Договорів позивач пропонував будь-які інші умови у частині відповідальності за порушення договірних зобов`язань, передбачених п. 12.1 таких договорів, так як і не надано доказів складання протоколу розбіжностей стосовно застосування до лізингоодержувача відповідальності у виді нарахування штрафних санкцій за порушення негрошових зобов`язань, передбачених пунктами 12.1 Договору

Схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 904/3189/18, від 13.06.2019 у справі № 908/1012/18.

Стосовно тверджень позивача про порушення оспорюваними пунктами Договорів принципів справедливості, добросовісності і розумності суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Зміст зазначених принципів полягає в тому, що тексти законів, угод та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту, вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору із врахуванням вимог чинних правових норм, а добросовісність, розумність та справедливість - є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Цивільне законодавство не дає визначення вищезазначених принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання. Тобто, укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

З огляду на викладене, враховуючи те, що цивільне законодавство саме обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи при укладенні угоди, судом апеляційної інстанції враховані узгоджені обома сторонами у визначеному законом порядку умови Договорів, які в силу приписів статті 11 Цивільного кодексу України є підставою виникнення між сторонами спору певних прав та обов`язків, виконання і дотримання яких відповідає приписам статті 526 Цивільного кодексу України, і узгоджені умови пунктів 12.2 Договорів виключали необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Крім того, підписавши оспорюваний пункт правочинів у відповідній редакції, і посвідчивши його печаткою, позивач погодився з наведеними умовами реалізувавши принцип свободи договору, у реалізації якого позивач не був жодним чином обмеженим саме в момент укладення відповідного договору і позивач мав право проаналізувати відповідні умови договору, зокрема і їх прийнятності, в момент укладення правочину, а не за фактом його подальшого виконання.

Відтак, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, у зв`язку з його недоведеністю.

Інші наведені доводи скаржника, викладені в поданій ним апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову, у зв`язку з його недоведеністю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/14420/21, та, відповідно, апеляційна скарга ТОВ «Перша Снекова Компанія» є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 у справі №910/15486/21 покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Снекова Компанія" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №910/14420/21 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Справу №910/14420/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано суддями -23.12.2022.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді К.В. Тарасенко

Є.Ю. Шаптала