Постанова

від 13.12.2022 по справі 910/1382/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2022 р. Справа№ 910/1382/20 (910/12077/20)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Грека Б.М.

Отрюха Б.В.

за участю секретаря судового засідання Макухи О.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Артфінброк"

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 05.04.2021 (повне судове рішення складено 21.04.2021, суддя Мандичев Д.В.)

у справі №910/1382/20(910/12077/20)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Скай фінанс" (правонаступник Публічного акціонерного товариства "Романівська райагропромтехніка")

до 1. Приватного акціонерного товариства "Фінансова компанія "Апекс",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Артфінброк",

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Парфе",

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - ОСОБА_1 ,

про визнання недійсним договору,

в межах справи № 910/1382/20

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Скай Фінанс"

до Приватного акціонерного товариства "Фінансова компанія "Апекс" (код 36482677)

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року до Господарського суду міста Києва звернулось ПАТ "Романівська райагропромтехніка" з позовною заявою про визнання недійсним договору №29/11-2017/02 від 29.11.2017 про відступлення прав вимоги, що укладений ПАТ "Апекс-банк" (правонаступником якого є боржник) та ТОВ "Фінансова компанія "Артфінброк".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2020 замінено позивача у справі № 910/1382/20(910/12077/20) ПАТ "Романівська райагропромтехніка" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Скай фінанс".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійним Договір №29/11-2017/02 від 29.11.2017, укладений між Публічним акціонерним товариством "Апекс-банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Артфінброк", предметом якого є відступлення права вимоги на суму 1991958,41 грн. за кредитним договором №ФКЛ/080612/1 від 08.06.2012; стягнуто з відповідачів на користь позивача судовий збір в сумі 4204 грн.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Артфінброк" 17.05.2021 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/1382/20(910/12077/20), розгляд справи призначено на 06.07.2021; зупинено дію ухвали Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі № 910/11384/20(910/20612/20) до закінчення апеляційного розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 зупинено апеляційне провадження у справі № 910/1382/20(910/12077/20) до перегляду Верховним Судом постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 911/1012/13.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2022 поновлено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 15.11.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 відкладено розгляд справи на 13.12.2022.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Провадження у справах про банкрутство регулюється Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законодавчими актами України.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.06.2012 між ПАТ «Апекс-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ФКЛ/080612/1, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав відкличну відновлювальну кредитну лінію у розмірі 165 000,00 грн. строком до 05.06.2014 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 19 % річних.

Пунктом 4.1 кредитного договору визначено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором позичальник сплачує пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченої заборгованості, за кожний день прострочення (з дати виникнення простроченої заборгованості до дати погашення простроченої заборгованості, включаючи дату погашення).

Згідно з пунктом 8.9 кредитного договору сторони домовились про встановлення строку позовної давності за цим договором - п`ять років.

17.04.2013, 10.02.2014, 12.05.2014 між ПАТ «Апекс-Банк» та ОСОБА_1 укладені додаткові угоди до кредитного договору № ФКЛ/080612/1 від 08.06.2012, згідно з якими внесено зміни щодо суми ліміту кредиту у розмірі 565 000,00 грн., але дата остаточного погашення залишилась незмінною - 05.06.2014.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19.05.2016 позов ПАТ «Апекс-Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Апекс-Банк» заборгованість за договором від 08.06.2012 № ФКЛ/080612/1 станом на 14.04.2016 у розмірі 1991958,41 грн, що складається із заборгованості за кредитом - 564615,00 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 209182,18 грн, пені за несвоєчасно сплачений кредит за період з 11.06.2014 по 10.02.2016 - 688830,00 грн, пені за несвоєчасно сплачені проценти за період з 11.06.2014 по 10.02.2016 - 114194,21 грн, інфляційні втрати - 415 136,72 грн.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15.09.2016 та постановою Верховного Cуду від 06.03.2019 у справі № 755/29834/14-ц рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19.05.2016 залишено без змін.

29.11.2017 між ПАТ «Апекс-Банк» (первісний кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «Артфінброк» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 29/11-2017/02, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору права вимоги за кредитним договором від 08.06.2012 № ФКЛ/080612/1 у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, а саме право вимоги основної суми заборгованості та суми нарахованих процентів за визначеною ринковою вартістю (ціною договору).

Як визначено в пункті 1.1 договору, право вимоги - це обсяг заборгованості, яка на дату відступлення права вимоги становить 698346,04 грн, що підтверджується виписками з рахунків боржника ( ОСОБА_1 ) в ПАТ «Апекс-Банк», на яких обліковувалися означена заборгованість за кредитним договором.

Дата відступлення - день підписання сторонами цього договору (пункт 1.1 договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що з метою підтвердження факту відступлення первісним кредитором права вимоги, сторони в дату відступлення укладають акт приймання-передачі всіх документів, які підтверджують право вимоги, який є невід`ємною частиною договору.

Згідно з пунктом 3.1 договору загальний обсяг грошових коштів, належних до сплати новим кредитором первісному кредитору, за набуття права вимоги (ціна договору) складає 9 590,73 грн.

Новий кредитор сплачує первісному кредитору ціну договору в повному обсязі вільним від нарахувань або утримань або комісій на рахунок первісного кредитора не пізніше 30.11.2017 (пункт 3.2 договору).

Також, 29.11.2017 між ПАТ «Апекс-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Артфінброк» підписано акт приймання-передавання до договору від 29.11.2017 № 29/11-2017/02, за яким передано оригінали наступних документів: кредитного договору від 08.06.2012 № ФКЛ/080612/1, додаткових договорів від 17.04.2013, 10.02.2014, 12.05.2014 № 1-3.

На виконання умов договору відступлення ТОВ «Фінансова компанія «Артфінброк» сплатило на рахунок ПАТ «Апекс-Банк» оплату в розмірі 9590,73 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 29.11.2017 № 17655123.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28.09.2020 у справі № 755/29834/14-ц замінено сторону виконавчого провадження, а саме стягувача: ПАТ «Апекс-Банк» на ТОВ «Фінансова компанія «Артфінброк».

Позов обґрунтований тим, що ПАТ «Апекс-Банк» здійснив відчуження майна за ціною, що є значно нижчою від ринкової, що призвело до неможливості виконання правонаступником ПрАТ «Фінансова компанія «Апекс» рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2018 у справі № 906/1043/17.

Заперечуючи проти позову, ТОВ «Фінансова компанія «Артфінброк» зазначило, що на оспорюваний договір не поширюються положення Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки останній був укладений ПАТ «Апекс-Банк» до моменту відкликання банківської діяльності. Також відповідач-2 заперечив проти того, що укладання договору відбувалося з наміром ухилитися від розрахунків з контрагентами, у той час як навпаки мета його укладення була поліпшення фінансового стану боржника. При цьому, право вимоги до ОСОБА_1 включало в себе також ризикові фактори та була оцінена НБУ як проблемна, що було враховано при визначенні ринкової вартості права вимоги.

Місцевий суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги від 06.04.2017 є своєю правовою природою договором факторингу, не відповідає критеріям розумності та добросовісності, є фраудаторним та протирічить ч. 5 ст. 203 ЦК України, що в сукупності є підставою для визнання його недійсними у відповідності до ч. 1 ст. 215, ст. 234 ЦК України та ст. 42 КзПБ.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України. Загальні підстави щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

В той же час, статтею 42 КУзПБ, яка є частиною цивільного законодавства, визначено додаткові, спеціальні підстави, за існування яких правочин, що укладений особою, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути поставлений під сумнів та визнано в судовому порядку недійсним.

Згідно із ч. 1 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Вказаною нормою чинного законодавства встановлені умови, за настання яких правочин боржника може бути визнаний недійсним - якщо правочин завдав збитків боржнику або кредиторам.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Фінансова компанія «Апекс» та визнано грошові вимоги Публічного акціонерного товариства «Романівська Райагропромтехніка» у розмірі 313312,19 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та введено процедуру розпорядження майном боржника.

Оскільки провадження у справі № 910/1382/20 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Фінансова компанія «Апекс» відкрито 17.02.2020, то за положеннями Кодексу України з процедур банкрутства (що набрав чинності 21.10.2019), як вірно вказав суд першої інстанції, застосуванню підлягають саме приписи даного Кодексу.

Період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17.

Оспорюваний правочин укладено Приватним акціонерним товариством «Фінансова компанія «Апекс» 29.11.2017, тобто в трирічний період до відкриття провадження у справі № 910/1382/20 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Фінансова компанія «Апекс», у зв`язку з чим такий договір підпадає під категорію сумнівних правочинів.

Відповідно до умов оспорюваного договору відступлення права вимоги від 29.11.2017 № 29/11-2017/02 за його умовами ПАТ «Апекс-Банк» відступає ТОВ «Фінансова компанія «Артфінброк» права вимоги на суму 698346,04 грн. за кредитним договором від 08.06.2012 № ФКЛ/080612/1, укладеним ПАТ «Апекс-Банк» із ОСОБА_1 .

При цьому, відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору за набуття права вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Артфінброк» сплачує ПАТ «Апекс-Банк» ціну договору в розмірі 9590,73 грн.

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

За положеннями статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

На виконання умов оспорюваного договору первісний кредитор ПАТ «Апекс-Банк» відступив грошову вимогу до ОСОБА_1 за кредитним договором від 08.06.2012 № ФКЛ/080612/1 в обмін на грошові кошти, які новий кредитор ТОВ «Фінансова компанія «Артфінброк» сплатило останньому, тобто за умовами договору про відступлення права вимоги фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи ( ОСОБА_1 ).

Уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором ПАТ «Апекс-Банк» таким чином отримало фінансування у розмірі 9590,73 грн, а ТОВ «Фінансова компанія «Артфінброк» набув право одержання прибутку в формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги.

Така різниця виразилася в отриманні відповідачем від первісного кредитора права грошової вимоги первісного кредитора до боржника, строк платежу за яким настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому щодо погашення (сплати) заборгованості, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому (майбутня вимога) на підставі основного договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 161/13889/17.

Отже колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорюваний договір за своєю юридичною природою є договором факторингу. При цьому, назва договору, як договору про відступлення права вимоги, сама по собі не змінює правової природи договору, як договору факторингу.

Сума прав грошової вимоги, відступленої відповідно до умов даного договору, становить 698346,04 грн, у той час як ціна відступлення прав грошової вимоги складає 9590,73 грн.

Тобто, за договором відступлення права вимоги від 29.11.2017 № 29/11-2017/02 ПАТ «Апекс-Банк» відчужило належне йому право вимоги за кредитним договором від 08.06.2012 № ФКЛ/080612/1 за ціною, що близько в 72 рази менше за розмір відступленого права.

Таким чином, належить погодитись з висновком суду першої інстанції, що ПАТ «Апекс-Банк» фактично відмовилося від власних майнових вимог на суму 698 346,04 грн при укладенні оспорюваного договору, що призвело до зменшення його активів у період, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство № 910/1382/20 ПрАТ «Фінансова компанія «Апекс». Оспорюваний договір не направлений на реальне настання правових наслідків за ним, а спрямований на зменшення активів ПАТ «Апекс-Банк» у зв`язку з фактично безоплатною передачею належного йому права вимоги на суму 698346,04 грн за ціною 9590,73 грн.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Отже фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зміст оспорюваного договору про відступлення права вимоги від 29.11.2017 № 29/11-2017/02 не відповідає критеріям розумності та добросовісності, є фраудаторним та направлений на зменшення активів ПАТ «Апекс-Банк» у зв`язку з фактично безоплатним відчуженням належного йому права вимоги на суму 698346,04 грн за ціною 9590,73 грн, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України та є підставою для визнання його недійсними у відповідності до ч. 1 ст. 215, 234 ЦК України та статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ст. 42 КУзПБ, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що у задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у даній справі - залишити без змін.

Судові витрати за розгляд справи апеляційним судом належить покласти на скаржника в межах сплаченого судового збору при подачі апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Артфінброк" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі № 910/1382/20(910/12077/20) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 27.12.2022.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді Б.М. Грек

Б.В. Отрюх