Постанова

від 27.12.2022 по справі 500/2385/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/2385/22 пров. № А/857/13016/22Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Кузьмича С.М., Улицького В.З.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року у справі №500/2385/22 за адміністративним позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «ВІАСАН» про стягнення адміністративно-господарських санкцій (головуючий суддя першої інстанції Мартиць О.І., час ухвалення у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення м. Тернопіль, дата складання повного тексту 08.08.2022),-

В С Т А Н О В И В:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «ВІАСАН» (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 72513,64 грн та пені в розмірі 1798,13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в порушення приписів Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ відповідач у 2021 звітному році не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у кількості 1 особи (при середньообліковій чисельності штатних працівників 22 особи), у зв`язку з чим зобов`язаний був сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі середньорічної заробітної плати на даному Товаристві за 2021 рік у сумі 72513,64 грн за не працевлаштування 1 особи з інвалідністю. Через те, що відповідач порушив терміни сплати адміністративно-господарських санкцій йому нараховано пеню в розмірі 1798,13 грн. Вказані суми санкцій відповідачем в добровільному порядку сплачено не було, що і стало причиною звернення до суду з позовом про їх стягнення.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що із оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не погоджується, оскільки судом порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та у зв`язку із недоведеністю обставин, що мають значення для справи.

Зокрема апелянт вказує на те, що відповідач у 2021 звітному році не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у кількості 1 особи (при середньообліковій чисельності штатних працівників 22 особи), у зв`язку з чим зобов`язаний був сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі середньорічної заробітної плати на даному Товаристві за 2021 рік у сумі 72513,64 грн за не працевлаштування 1 особи з інвалідністю.

Оскільки відповідач порушив терміни сплати адміністративно-господарських санкцій йому нараховано пеню в розмірі 1798,13 грн. Вказані суми санкцій відповідачем в добровільному порядку сплачено не було.

Також зазначає, що Центр зайнятості лише сприяє у працевлаштуванні, а безпосереднє працевлаштування здійснює керівник підприємства і він несе відповідальність за невиконання цього нормативу.

З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «ВІАСАН» (код ЄДРПОУ 40897236) зареєстроване як суб`єкт господарювання та перебуває на обліку в Тернопільському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, як підприємець, який в своїй діяльності використовує найману працю.

Відповідно до наданого відповідачем звіту за формою №10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік (зареєстрованого позивачем 06.04.2022), середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача у 2021 році становила 22 особи (графа 01), середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, (графа 02) становить 0 осіб, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», (графа 03) 1 особа, фонд оплати праці штатних працівників (графа 04) 1595,30 грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника (графа 05) 72513,64 грн.

На запит Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 12.04.2022 №246/04-106 Тернопільським обласним центром зайнятості 04.05.2022 надано інформацію про те, що у 2021 відповідачем подано електронною поштою звіт згідно форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу» із зазначенням усіх категорій осіб, які мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню та можуть бути працевлаштовані, в тому числі інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Тому на дане товариство Тернопільським міськрайонним центром зайнятості направлялися особи, в тому числі й особи з інвалідністю, а саме ОСОБА_1 на посаду лікар з ультразвукової діагностики, ОСОБА_2 на посаду сестра медична операційна.

Згідно розрахунку заборгованості до Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві за 2021 рік становила 22 особи, з них середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, які працювали на підприємстві - 0 осіб, середньорічна заробітна плата штатного працівника 72513,64 грн, відповідно сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 72513,64 грн, а пеня, нарахована за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій за період з 16.04.2022 по 02.06.20221 тривалістю 48 днів складає 1044,00 грн., а за період з 03.06.2022 по 15.06.2022 тривалістю 13 днів складає 754,13 грн, загальна сума пені складає 1798,13 грн.

11.04.2022 позивач сформував в адресу відповідача повідомлення №242/04-104 про сплату адміністративно-господарських санкцій за невиконання встановленого законом нормативу робочих місць на підставі поданого звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік у сумі 72513,64 грн; одночасно роз`яснено порядок нарахування пені за порушення термінів сплати.

04.05.2022 позивачем отримано відповідь від відповідача від 03.05.2022 за №123 про те, що на виконання вимог статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідачем 15.02.2021 видано Наказ про внесення змін до штатного розпису зв`язку із розширенням діяльності №7, згідно якого передбачено створення нових робочих місць та на посади лікаря-лаборанта/біолога, лікаря-дерматовенеролога, сестри медичної планується працевлаштувати осіб з інвалідністю. В подальшому, 18.02.2021 відповідачем повідомлено центр зайнятості про наявність вакансій шляхом подання Звітності Інформації про попит на робочу силу (вакансії) згідно Форми №3-ПН, затвердженої Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 №316. Також, додатково розміщувалася інформація про наявність вакансій на сайтах: work.ua та rabota.ua.

З огляду на що, вказані санкції відповідачем на момент звернення позивача до суду в добровільному порядку не сплачено.

Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що відповідач вживав необхідні заходи зі створення робочих місць та працевлаштування осіб з інвалідністю, про що інформовано базовий центр зайнятості, проте всі особи, направлені центром зайнятості для працевлаштування не відповідали кваліфікаційним вимогам відповідно до запропонованих посад, тобто посади залишилися вакантними не з вини відповідача. Фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2021 рік не встановлено.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними з огляду на наступне.

Положенням про Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 (зі змінами і доповненнями) передбачено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, спрямовує, координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду з питань діяльності, визначеної в положеннях про відділення, у тому числі щодо: реєстрації у них підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю; організації прийому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до нормативу таких робочих місць, їх аналізу та перевірки правильності в них розрахунків; обліку підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю; збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю; обліку сум адміністративно-господарських санкцій і пені та використання шляхом надання фінансової допомоги, цільової позики, дотацій на створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, …; обліку заборгованості зі сплати сум адміністративно-господарських санкцій і пені, які нараховані підприємствам, установам, організаціям, у тому числі підприємствам, організаціям громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичним особам, які використовують найману працю; ведення претензійно-позовної роботи в судах різних інстанцій; здійснення в межах компетенції внутрішнього контролю за цільовим та ефективним використанням коштів розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, а також коштів, наданих підприємствам, установам, організаціям, у тому числі підприємствам, організаціям громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичним особам, які використовують найману працю, у вигляді фінансової допомоги, цільової позики та дотації на створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХII (далі - Закон №875-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 Закону №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частин першої, третьої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування полягають у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць; у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю; у звітуванні перед Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону №875-ХІІ працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. Тому обов`язок з працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Водночас обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Частинами першою та другої статті 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Згідно з пунктами 8, 9 Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю», затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України 27.08.2020 №591, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.10.2020 за №1007/35290, у рядку 03 відображається кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, установленого статтею 19 Закону, повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем.

Показник рядка 03 для роботодавців, у яких працює від 25 осіб, визначається шляхом множення показника рядка 01 на 4%; для роботодавців, у яких працює від 8 до 25 осіб, дорівнює 1.

Дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність (рядок 02), та кількості осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, застосовується правило заокруглення до цілого: якщо після коми число від 1 до 4, заокруглення відбувається в бік зменшення, від 5 до 9 - в бік збільшення.

Як слідує із поданої відповідачем до позивача та зареєстрованої 06.04.2022 звітності, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача у 2021 році становила 22 особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 0 осіб, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», - 1 особа.

З матеріалів справи та пояснень відповідача, викладених у відзиві на позов вбачається, що відповідач створив робочі місця для осіб з інвалідністю та інформував базовий центр зайнятості про наявність вакантних посад. Перевіряючи ці доводи відповідача суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VІ (далі Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05.12.2016 №1476, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520; далі Порядок №316).

Форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця (пункт 3 Порядку №316).

Відповідно до пункту 2 Порядку №316 у цьому Порядку термін «базові центри зайнятості» розуміється у значенні, наведеному в Положенні про державну службу зайнятості.

Згідно з пунктом 5 Порядку №316 форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідно до Положення про Державну службу зайнятості, затвердженого наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 16.12.2020, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.12.2020 за №1305/35588, Служба складається, зокрема, з Державного центру зайнятості, Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості (далі - регіональні центри зайнятості), міських, районних і міськрайонних центрів зайнятості (далі - базові центри зайнятості), у разі їх створення. Пунктом 2 розділу ІІІ цього Положення визначено, що Державний центр зайнятості виконує повноваження безпосередньо та через регіональні центри зайнятості та їхні філії, базові центри зайнятості (у разі їх створення).

Отже, роботодавець, створивши робоче місце для особи з інвалідністю та за відсутності на цьому робочому місці працевлаштованої особи, повинен подати до центру зайнятості (незалежно від його місцезнаходження як роботодавця) відповідну інформацію.

Своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам.

Таким чином, з урахуванням положень Закону №5067-VI та Порядку №316 на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Тобто, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17, а також у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18, від 19.02.2020 у справі № 520/3907/19 та відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи.

Наведеними вище нормами законодавства чітко визначено, що на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для їх працевлаштування та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Судом встановлено, що відповідач створив робочі місця для осіб з інвалідністю та відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067-VI 18.02.2021 подав до Тернопільського міськрайонного центру зайнятості (базового центру зайнятості) звіт форми 3-ПН про інформацію про попит на робочу силу (вакансії) про наявність вільного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю.

Також відповідачем у звіті зазначено відомості про вакансії: лікар-акушер-гінеколог, лікар-анестезіолог, лікар-дерматовенеролог, лікар-лаборант/біолог, лікар-невролог дитячий, лікар з ультразвукової діагностики, сестра медична (анестезист), сестра медична (операційна), а в коментарях до даних вакансій проставлено відмітку у відповідній графі, яка стосується додаткових гарантій щодо сприяння працевлаштування - інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого законом.

Тернопільським міськрайонним центром зайнятості було направлено до відповідача протягом звітного 2021 двох осіб ОСОБА_2 на посаду сестра медична операційна та ОСОБА_1 на посаду лікар з ультразвукової діагностики.

Відповідно до корінця направлення на працевлаштування від 26.02.2021 на вільне робоче місце (вакансію): Сестра медична операційна призначене для працевлаштування особи з інвалідністю направлялася ОСОБА_2 , якій було відмовлено у працевлаштуванні у зв`язку із невідповідністю кваліфікаційним вимогам, що не спростовано позивачем.

Відповідно до корінця направлення на працевлаштування від 12.05.2021 на вільне робоче місце (вакансію): лікар з ультразвукової діагностики призначене для працевлаштування особи з інвалідністю направлявся ОСОБА_1 , якому було відмовлено у працевлаштуванні у зв`язку з працевлаштуванням на вказану посаду 04.05.2021 іншої особи. Крім цього, Крім цього, ОСОБА_1 не відповідав кваліфікаційним вимогам до запропонованої посади, що не спростовано позивачем.

Отже, відповідач в обох випадках не відмовляв від працевлаштування особам з інвалідністю, а такі особи не відповідали кваліфікаційним вимогам відповідно до запропонованих посад.

Щодо наявності підстав для застосування санкцій до відповідача у вигляді штрафу, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що визначені статтею 20 Закон №875-ХІІ санкції є адміністративно-господарськими санкціями, застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкта господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не вживались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Як уже зазначено вище, у цій справі матеріалами справи підтверджено, що відповідач вжив всіх необхідних заходів для недопущення порушень вимог Закону №875-ХІІ при здійсненні господарської діяльності.

Судом встановлено, що робочі місця для працевлаштування особи з інвалідністю було створено відповідачем, про що інформовано базовий центр зайнятості, проте всі особи, направлені центром зайнятості для працевлаштування не відповідали кваліфікаційним вимогам відповідно до запропонованих посад, тобто посади залишилися вакантними не з вини відповідача. Фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2021 рік не встановлено.

Тобто, факт невиконання відповідачем нормативу з працевлаштування 1 особи з інвалідністю у 2021 р. не дає підстав для застосування до відповідача адміністративно господарських санкцій, оскільки відсутня вина підприємства, так як відповідач вживав необхідні заходи зі створення робочих місць та працевлаштування осіб з інвалідністю.

У постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року по справі №440/2008/19 також наведено висновок про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб із інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається па органи працевлаштування, то визначені в частині першій статті 18 Закону № 875-Х1І.

Такі ж висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17, а також у постановах Верховного Суду від 11.09.2018у справі 812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі 820/2204/16, від 31.07.2019 у справі 812/1164/18, від 19.02.2020у справі № 520/3907/19 та відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи.

Крім цього, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку із скоєнням правопорушення. У разі доведення учасником господарських відносин про вжиття всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення на нього не може бути покладена відповідальність за не працевлаштування інвалідів.

Об`єктивна сторона складу правопорушення виражається у невжитті заходів щодо створення та виділення у нормативній кількості робочих місць для; інвалідів, або у подальшій відмові роботодавця прийняти інваліда на створене робоче місце без наявності передбачених законом підстав (невідповідності умов та характеру праці стану здоров`я інваліда, невідповідності інваліда кваліфікаційним вимогам).

Юридична відповідальність у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту Інвалідів мас наставати або в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875 а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Аналогічна правова позиці викладена у постанові Верховного суду у справі № 808/2646/15.

З урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що виконання відповідачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю виключає можливість застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 72513,64 грн та нарахування пені на суму 1798,13 грн та їх стягнення у судовому порядку.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року у справі №500/2385/22 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді С. М. Кузьмич В. З. Улицький