Ухвала

від 22.12.2022 по справі 522/9864/22

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №522/9864/22

Провадження №1-кс/522/7433/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

22 грудня 2022 року місто Одеса

Слідчий суддя Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_3 про арешт майна,-

УСТАНОВИВ:

Прокурор Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_3 звернулася до суду з клопотанням про накладення арешту на земельну ділянку за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 67, кадастровий номер 5110137500:47:001:0038, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 809048451101 та земельну ділянку за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 67, кадастровий номер 5110137500:20:001:0023, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 182756751101.

В обґрунтування доводів клопотання прокурор посилається на наступне.

СВ ВП №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42021163030000017 від 13.05.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України, за наступних обставин.

У ході досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні встановлено, 05.08.2014 Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради ТОВ «ДЕН КОМ ТОРГ» видано містобудівні умови та обмеження на будівництво курортно-оздоровчого комплексу за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому, а саме 14.01.2019 Управлінням ДАБК Одеської міської ради зареєстровано дозвіл на виконання будівельних робіт № ОД112190141009 з будівництва курортно-оздоровчого комплексу за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухомо майно земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110137500:47:001:0038) та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110137500:20:001:0023), на який проводяться будівельні роботи, перебувають на праві спільної приватної власності у ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Цільове призначення вказаних земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно Генерального плану міста Одеси вказані земельні ділянки розташовані в зоні Ж1 зона садибної забудови. Вказана зона призначена для розташування садибної забудови, одноквартирних житлових будинків із земельними ділянками та зблокованих одно-двоквартирних житлових будинків на суміжних ділянках.

У ході огляду інтернет сторінки ОСОБА_6 встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , здійснюється будівництво 10-ти поверхового житлового будинку та на даний час здійснюється продаж квартир.

З огляду на викладене вбачається, що земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , використовуються не за цільовим призначенням.

Відповідно дост.91Земельного кодексуУкраїни власникиземельних ділянокзобов`язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням.

Згідно із ст. 211 Земельного кодексу Украї ни громадянита юридичніособи несутьцивільну,адміністративну абокримінальну відповідальністьвідповідно дозаконодавства за невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням.

Разом з тим, у ході досудового розслідування встановлено, що земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , розташовані в межах історичного ареалу м. Одеси «Французький бульвар», межі та режими використання якого визначені Історико-архітектурним опорним планом, проектом зон охорони та визначення меж історичних ареалів м. Одеси, затверджених наказом Міністрества культури і туризму України від 20.06.2008 № 728/0/16-08.

Вищевказаною документацію передбачено, що на території історичного ареалу «Французький бульвар» забороняється реалізація проектів містобудівних, архітектурних перетворень, будівельних робіт без погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує політику у сфері охорони культурної спадщини.

Проте, згідно інформації наданої Управлінням з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації ТОВ «КОМ ДЕН ТОРГ» не зверталось з метою погодження історико-містобудівного обґрунтування за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.

Порядок розроблення проектної документації на будівництво об`єктів затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 45 від 16.05.2011.

Цей Порядок визначає процедуру розроблення проектної документації на будівництво об`єктів та поширюється на суб`єктів містобудування.

Положеннями п. п. 3, 4 цього Порядку визначено, що для забезпечення проектування об`єкта будівництва замовник повинен надати генпроектувальнику (проектувальнику) вихідні дані на проектування.

Основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування.

Пунктом 4.1 Порядку визначено, що завдання на проектування об`єктів будівництва складається з урахуванням норм ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» і затверджується замовником за погодженням із генпроектувальником (проектувальником).

Згідно з п. 3.5 ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», завдання на проектування визначає обґрунтовані вимоги замовника до планувальних, архітектурних, інженерних і технологічних рішень об`єкта будівництва, його основних параметрів, вартості та організації його будівництва і складається з урахуванням технічних умов, містобудівних умов та обмежень.

Згідно п. 4.2 завдання на проектування визначає обґрунтовані вимоги замовника до планувальних, архітектурних, інженерних і технологічних рішень об`єкта будівництва, його основних параметрів, вартості та організації його будівництва і складається з урахуванням технічних умов, містобудівних умов та обмежень.

Пунктом 9 Порядку розроблення проектної документації на будівництво об`єктів визначено, що проектна документація на будівництво об`єктів розробляється з урахуванням вимог містобудівної документації, вихідних даних на проектування та дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Склад та зміст проектної документації об`єктів будівництва на всіх стадіях проєктування визначаються згідно з будівельними нормами і мають бути достатніми для оцінки проєктних рішень та їх реалізації (п. 10 зазначеного Порядку).

Згідно із ч. 2 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

З контексту наведених норм можна дійти правового висновку, що проектна документація об`єкта будівництва має розроблятися проектувальником з дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та з урахуванням вихідних даних на проектування.

Статтею 29 Закону визначено, що основними складовими вихідних даних є містобудівні умови та обмеження, технічні умови, завдання на проектування.

Пунктом 8 ч. 5 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (надалі Закон) визначено, що містобудівні умови містять планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони).

Як вже вище було зазначено, 05.08.2014 Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради ТОВ «ДЕН КОМ ТОРГ» видано містобудівні умови та обмеження на будівництво курортно-оздоровчого комплексу за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 67.

Відповідно до поданих замовником будівництва документів, вказані містобудівні умови та обмеження були використані, як вихідні данні при проектуванні даного об`єкта будівництва.

Разом з тим встановлено, що об`єкт будівництва не відповідає затвердженим містобудівним умовам на обмеженням, отриманому дозволу на виконання будівельних робіт, які не передбачали будівництво багатоквартирного житлового будинку, що вказує на порушення містобудівного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

З огляду на те, що об`єкт будівництва, який розташований за адресю: АДРЕСА_1 , будується без належно затвердженого проекту та з істотними порушеннями будівельних норм і правил та останній є об`єктом самочинного будівництва.

Тому прокурор просить накласти арешт на зазначені земельні ділянки.

Прокурор в судовому засіданні підтримала клопотання та просила задовольнити його в повному обсязі.

Власник майна в судове засідання не викликався, оскільки це є необхідним з метою забезпечення арешту майна (ч.2 ст.172 КПК України).

Розглянувши клопотання, дослідивши матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, заслухавши учасників судового розгляду, приходжу до висновку, що в задоволенні клопотання необхідно відмовити з наступних підстав.

Правові підстави для арешту майна в контексті положень закону, якими керувався слідчий суддя при вирішенні питання про арешт майна.

Відповідно до ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно з ч.1 ст.173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимогКПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя згідно зі ст.94,132,173 КПК Україниповинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Згідно ч.4 ст.173 КПК України, у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Згідно ч.1ст.318 ЦК України,право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так, прокурор в клопотанні зазначає, що об`єкти будівництва та земельні ділянки за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 67 є речовими доказами у кримінальному провадженні, тобто містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Дослідивши додані до клопотання матеріали, слідчим встановлено відсутність постанови про визнання речовими доказами вищезазначених об`єктів будівництва та земельних ділянок, тобто зазначений прокурором факт визнання речовими доказами абсолютно нічим не підтверджується.

Крім того, прокурором зазначено, що досудове розслідування вказаного кримінального провадження проводиться на підставі звернення ГО «Захист жителів Одеси», при цьому дане звернення не додано до клопотання.

Також, дослідивши подане клопотання, слідчим суддею встановлено відсутність постанови про призначення групи слідчих та групи прокурорів.

Відповідно до ч.1 ст.37 КПК України, прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

Відповідно до ч.2 ст.37 КПК України, прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення. Здійснення повноважень прокурора в цьому самому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, передбачених частинами четвертою та п`ятою статті 36, частиною третьою статті 313, частиною другою статті 341 цього Кодексу та частиною третьою цієї статті.

Відповідно до положень ч.1 ст.110 КПК, всі рішення прокурора є процесуальними рішеннями, а згідно з вимогами ч.3 цієї ж статті рішення прокурора приймається у формі постанови.

Відповідно до ч.6 ст.110 КПК України, постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.

Таким чином, рішення керівника відповідного органу прокуратури про визначення прокурора чи групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні є процесуальним і має бути винесено у формі постанови.

Кримінальний процесуальний закон не містить вимоги про те, що постанова керівника відповідного органу прокуратури про визначення прокурора чи групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні в обов`язковому порядку має бути надана суду.

У матеріалах кримінального провадження відсутня постанова про призначення групи прокурорів.

Згідно з положеннями ч.2 ст.92 КПК обов`язок доказування належності та допустимості доказів покладено на сторону, що їх подає, а відповідно до ст.94 КПК обов`язок оцінки доказів з точки зору їх допустимості покладено на суд.

Виходячи з положень ч.1 ст.37, ч.2 ст.37, ч.ч.1,3,6 ст.110 КПК, постанова про призначення прокурора, якою надаються конкретному прокурору (групі прокурорів) повноваження, передбачені ст.36 КПК, у кримінальному провадженні, є обов`язковою.

Не наділяє прокурора повноваженнями здійснювати нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням з повноваженнями, передбаченими ст.36 КПК, і витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за відсутності відповідного процесуального рішення керівника органу прокуратури.

Зазначена правова позиція викладена в рішенні ВС колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 17.12.2019, справа №235/6337/18 провадження №51-2641км19.

Крім того, Об`єднана палата дійшла висновку, що за змістом статей 36, 37, 110 КПК рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов`язково повинно прийматись у формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова має відповідати передбаченим КПК вимогам до процесуального рішення в формі постанови, у том числі, бути підписаною службовою особою, яка її прийняла.

Зазначена правовапозиція викладенав Постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22.02.2021, справа №754/7061/15 , провадження №51-4584 кмо 18.

Дослідивши матеріали клопотання встановлено, що прокурором не доведено існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину, у зв`язку з чим не вбачається жодних правових підстав для накладення арешту на зазначені земельні ділянки.

Тому у задоволенні клопотання прокурора необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.131-132, 170-173, 376 КПК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_3 про арешт майна - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя:

22.12.2022