Рішення

від 15.12.2022 по справі 913/175/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.12.2022Справа № 913/175/22Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Головного управління Національної поліції в Луганській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю Поліпартс

про визнання недійсними частин договору та стягнення 19838 грн.

за участі представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: Страшний О.О., адвокат,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Головне управління Національної поліції в Луганській області звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Поліпартс, в якому просило визнати недійсними пункт 1.2. розділу І та пункт 3.1. розділу ІІІ договору № 17 від 07.04.2022, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю ПОЛІПАРТС повернути Головному управлінню Національної поліції в Луганській області суму податку на додану вартість в розмірі 19838 грн., сплачену за договором № 17 від 07.04.2022 року.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 18.08.2022 у справі № 913/175/22 матеріали позовної заяви направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу з автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2022 матеріали справи передані на розгляд судді Поляковій К.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

11.10.2022 через систему Електронний фонд від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

У відзиві на позовну заяву відповідач наголосив, що сторонами в договорі погоджено всі його істотні умови, включаючи податок на додану вартість, та на виконання договору відповідачем поставлено товар на суму 119028 грн., у тому числі ПДВ (20%) 19838 грн., що сплачені позивачем у повному обсязі. При цьому, відповідні грошові кошти, сплачені в якості податку на додану вартість, не можуть вважатися набутими безпідставно, з огляду на їх охоплення договірною підставою.

Відповідно до поданої 14.12.2022 через електронний суд заяви позивач просив здійснювати розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

Щодо зауваження позивача про не отримання останнім відзиву на позовну заяву, суд наголошує на тому, що до відзиву додано докази його направлення позивачу на виконання вимог частини 6 статті 165 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.04.2022 між позивачем (замовник) та відповідачем (постачальник) укладено договір № 17 про закупівлю товарів за державні кошти, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого постачальник зобов`язується у 2022 році поставити замовникові товар, зазначений у п. 1.2., а замовник - прийняти і оплатити такий товар. Найменування товару згідно з ДК 021:2015 - 34350000-5, «Шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності» (Автомобільні шини).

Пунктом 3.1. договору встановлено, що сума договору складає 119028 грн., у тому числі ПДВ (20%) у сумі 19838 грн.

У пункті 3.2 договору передбачено, що сума договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після пред`явлення постачальником накладної на оплату товару, після його поставки (пункт 4.1 договору).

Відповідно до пункту 5.1. договору строк поставки товару до 15.04.2022 року.

Пунктом 12.1. договору визначено, що договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до закінчення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а в частині оплати за поставлений товар до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору відповідач поставив позивачу товар за договором на суму 119028 грн., у тому числі ПДВ (20%) на суму 19838 грн., що підтверджується підписаною обома сторонами видатковою накладною від 11.04.2022 № 876.

У свою чергу, згідно з платіжним дорученням від 11.04.2022 № 1089 позивач сплатив на рахунок відповідача за поставлений за договором товар на підставі видаткової накладної від 11.04.2022 № 876 грошові кошти в сумі 119028 грн., у тому числі ПДВ (20%) на суму 19838 грн.

18.04.2022 позивач звернувся до відповідача з листом № 1590/111/22/05-2022, в якому просив повернути сплачену за договором від 07.04.2022 № 17 суму податку на додану вартість у розмірі 19838 грн., з огляду на прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178.

Проте, листом від 25.04.2022 № 420/4 відповідач відмовив у поверненні коштів, оскільки застосування нульової ставки ПДВ є економічно невигідним (збитковим) для відповідача, внаслідок чого останній просив переглянути умови договору від 07.04.2022 № 17.

Відповідно до квитанції від 07.06.2022 відповідачем здійснено реєстрацію податкової накладної від 13.04.2022 № 28 в Єдиному реєстрі податкових накладних за спірною поставкою товару на суму 99190 грн., ПДВ 20 % 19838 грн.

08.06.2022 позивач повторно направив відповідачу претензію від 06.06.2022 № 1953/111/22/05-2022 щодо повернення сплаченої за договором від 07.04.2022 № 17 суми податку на додану вартість у розмірі 19838 грн.

З огляду на те, що відповідач відповіді на претензію не надав та грошові кошти не повернув, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Згідно з положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписи частини 1 статті 203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами частин 1, 3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

02.03.2022 прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів а), б) пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів / послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

Згідно із підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до наданої на запит Національної поліції України від 06.04.2022 № 2337/09/29-2022 індивідуальної податкової консультації Державна податкова служба України зазначила, що норми підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 поширюються на органи, установи, організації та заклади, що належать до сфери управління Національної поліції України, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету. Указані норми застосовуються як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючи рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами).

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліції; 2) територіальні органи поліції.

Із договору від 07.04.2022 № 17 про закупівлю товарів за державні кошти слідує, що останній укладений між Головним управлінням Національної поліції в Луганській області, як замовником, та ТОВ «Поліпартс», як постачальником, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».

Разом із цим, пункти 1.2, 3.1 договору від 07.04.2022 № 17 містять положення про те, що сума договору складає 119028 грн., та включає в себе ПДВ (20 %) у сумі 19838 грн.

Таким чином, оскільки замовником товару за договором від 07.04.2022 № 17 виступає територіальний орган Національної поліції України, наведені пункти 1.2, 3.1 договору суперечать постанові Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 20 %, а не за нульовою ставкою.

При цьому судом прийнято до уваги викладену в постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 правову позицію про те, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Відтак, Верховний Суд у вказаній постанові відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справи № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору), та зазначив про незгоду із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16, від 08.08.2019 у справі № 911/1626/18.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними пункту 1.2. розділу І та пункту 3.1. розділу ІІІ договору від 07.04.2022 № 17 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Щодо пред`явленої позовної вимоги про зобов`язання відповідача повернути позивачу суму податку на додану вартість в розмірі 19838 грн., сплачену за договором № 17 від 07.04.2022, суд зауважує наступне.

За положеннями статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 19838 грн. отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.

Одночасно судом прийнято до уваги, що Верховний Суд у постанові від 15.09.2021 у справі № 372/2583/18 зазначив, що некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції виходив з безпідставності висновку місцевого суду про те, що позовні вимоги в повному обсязі є необґрунтованими, оскільки обраний позивачем спосіб захисту, а саме зобов`язання повернути грошові кошти, є неефективним. При цьому суд дійшов висновку, що вимогу про зобов`язання відповідачки повернути грошові кошти за договором позики слід тлумачити як вимогу про стягнення з відповідачки на користь позивачки грошових коштів за договором позики, оскільки суть позовних вимог є чіткою, зрозумілою і дає змогу, з огляду на текст укладеного між сторонами договору, захистити порушене право.

За наведених обставин, суд дійшов висновку стягнути з відповідача отриману від позивача суму податку на додану вартість у розмірі 19838 грн. за договором від 07.04.2022 № 17, як безпідставно набуті грошові кошти.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судові витрати згідно з вимогами статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Головного управління Національної поліції в Луганській області задовольнити повністю.

Визнати недійсними пункт 1.2. розділу І та пункт 3.1. розділу ІІІ договору № 17 від 07.04.2022, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Поліпартс (03186, м. Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, буд. 15А; ідентифікаційний код 42819207) на користь Головного управління Національної поліції в Луганській області (93406, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, буд. 1; ідентифікаційний код 40108845) 19838 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. безпідставно набутих коштів, а також 4962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено: 26.12.2022 року.

Суддя К.В. Полякова