Рішення

від 16.12.2022 по справі 914/2349/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2022 Справа № 914/2349/22

За позовом: Акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Вокзальна компанія АТ Українська залізниця, м.Київ

до відповідача: Львівського комунального підприємства Центр розвитку туризму м.Львова, м.Львів,

про стягнення 82685,52грн за договором оренди нерухомого державного майна №25 від 28.02.2013

Суддя У.І.Ділай

Без участі представників сторін

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2022, справу №914/2349/22 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 03.10.2022 позов залишено без руху.

11.10.2022 від позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 17.10.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін. Зобов`язано відповідача у строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати письмовий відзив (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.

Ухвалою від 07.12.2022 зобов`язано позивача довідку про стан заборгованості.

13.12.2022 від позивача до суду надійшла заява про долучення довідки, відповідно до якої з 01.01.2022 по 08.12.2022 відповідач оплат не здійснював.

Станом на 16.12.2022 від відповідача до суду відзив не надходив.

Відповідач протягом розгляду справи не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершується 17.12.2022. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.

У зв`язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

28 лютого 2013 року регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області та Львівським комунальним некомерційним підприємством «Центр розвитку туризму м. Львова» був укладений договір оренди нерухомого державного майна № 25. Згідно пункту 1.1 Договору оренди Фонд передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування державне майно - частину вбудованого приміщення загальною площею 9,8 кв.м, яке розміщене на першому поверсі головної будівлі вокзалу станції Львів, за адресою: м. Львів, пл. Двірцева, 1, що перебуває на балансі ВП «Вокзал станції Львів» ДГТО «Львівська залізниця».

Відповідно до пункту 3.1 Договору оренди, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04,10.1995 № 786 (зі змінами) і за базовий місяць оренди січень 2013 року становить 1762,84 грн.

У відповідності до пункту 10.1 Договір оренди укладено строком на 1 (один) рік, з 28.02.2013 по 27.02.2014. У подальшому, до Договору оренди вносились зміни та доповнення: договір про внесення змін до Договору оренди від 25.03.2013; договір про внесення змін до Договору оренди від 31.01.2014; договір про внесення змін до Договору оренди від 05.03.2014; договір про внесення змін до Договору оренди від 18.03.2015; додатковий договір до Договору оренди від 29.01.2016; додатковий договір до Договору оренди від 31.03.2016; додатковий договір до Договору оренди від 30.06.2016; додатковий договір до Договору оренди від 01.08.2016; додатковий договір до Договору оренди від 17.11.2016; додатковий договір до Договору оренди від 07.04.2017; додатковий договір до Договору оренди від 08.06.2017; додатковий договір до Договору оренди від 11.07.2017; додатковий договір до Договору оренди від 07,12.2017; додатковий договір до Договору оренди від 30.01.2018;додатковий договір до Договору оренди від 23.05.2018.

01.12.2015 розпочато господарську діяльність публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця», яке відповідно до частини 6 статті 2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та Статуту ПАТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 «Питання публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» утворено на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, що реорганізозані шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». ІІАТ «Укрзалізниця» є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Як зазначено в позові з 01.12.2015 орендодавцем за Договором оренди стало публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», про що 29.01.2016 було укладено додатковий договір.

Згідно постанови Кабінету Міністрів від 31.10.2018 № 938 «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця», змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та товариство перейменоване в акціонерне товариство «Українська залізниця».

Відповідно до статті 5 Закону України «Про акціонерні товариства» зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Всі права та обов`язки ПАТ «Укрзалізниця» залишаються за АТ «Укрзалізниця».

Рішенням наглядової ради Товариства від 11.10.2019 (протокол № А-10/16-19 Ком.т.) створено філію (відокремлений підрозділ) «Вокзальна компанія» АТ «Укрзалізниця», код ЄДРПОУ 43665271. Об`єкт оренди обліковується на балансі позивача.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.1 Договору оренди, у редакції, викладеної у додатковому договорі від 11.07.2017, орендна плата визначена за домовленістю сторін, і з 01 травня 2017 становить 4355,00 грн без ПДВ,

Згідно пункту 10.7 Договору оренди, його чинність припиняється внаслідок закінче ння строку, на який його було укладено.

Пунктом 10.4 Договору оренди (у редакції договору про внесення змін від 31.01.2014) договір оренди продовжується за наявності письмової заява орендаря за один місяці, до закінчення терміну дії договору оренди. Абзацом 2 вказаного пункту також визначено, що у разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, за умови відсутності попередження органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном, до закінчення терміну дії договору оренди, щодо наміру використовувати дане державне майно для власних потреб (стаття 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»), Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Зазначен дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частинок) Договору.

Орендодавець листом від 21.05.2018 № 2/397 повідомив відповідача про те, що строк дії Договору оренди спливає 30.06.2018, а також те, що у подальшому Договір оренди продовжуватись не буде. Крім того, Відповідача повідомлено про необхідність повернення Майна Орендодавцю за Актом приймання-передачі (повернення) майна.

Відповідно до пункту 10.9 Договору оренди, у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу.

Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання орендарем та балансоутримувачем акта приймання-передавання, один примірник якого протягом трьох днів орендарем скеровується орендодавцю. Обов`язок щодо складання акта приймання- передавання про повернення майна покладається на орендаря (пункт 10.10 Договору оренди).

Листами від 17.07.2018 вих№ 2/565 та від 05.10.2018 вих№ 2/775 позивач від відповідача вимагав здійснити розрахунки за договором оренди, звільнити майно та повернути його за актом приймання-передавання.

Згідно з пунктом 10.11 договору оренди, якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час користування Майном за час прострочення.

Із липня 2018 року орендодавець почав нараховувати відповідачу неустойку у розмірі подвійної орендної плати за користування майном на суму 8710,65 грн, із розрахунку останнього платежу за червень 2018 року (із урахуванням коригування орендної платі за попередній місяць на індекс інфляції за звітний місяць) і становила 4355,33 грн.

Як зазначено в позові, відповідач сплачував неустойку, однак у 2022 році припинив оплату виставлених рахунків, у зв`язку з чим у орендодавця виникла заборгованість станом на 01.09.2022 у розмірі 69685,20 грн.

У порядку досудового врегулювання спору 09.08.2022 позивач направляв відповідачу претензію про сплату неустойки та про необхідність повернення майна, яка залишена без відповіді та задоволення.

Також позивач повідомив, що на виконання пункту 5.10 договору оренди, орендарем з балансоутримувачем 04.03.2013 був укладений договір про відшкодування орендарем витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, плати податку на землю № 25-13; відповідно до додаткової угоди від 26.03.2015 № 2, вказаний договір діяв до 31.12.2015.

26.01.2016 між сторонами укладений договір про відшкодування орендарем витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, плати податку на землю № 25-16. Відповідно до пункту 1.1 договору про відшкодування витрат, орендодавець забезпечує утримання в належному стані, обслуговування та ремонт (поточний, капітальний) будівлі (споруди), поточний та капітальний ремонт газо-, тепло-, водо-, каналізаційних мереж, шо знаходяться за адресою Майна, у також утримує прилеглу територію в належному санітарно-гігієнічному стані (вивіз сміття озеленення прилеглої території, прибирання), а Орендар компенсує витрати Орендодавцю на виконання вказаних робіт (послуг) пропорційно до займаної ним площі у дій будівлі (споруді), плати податку на землю, комунальні послуги, електроенергію, охорону.

Згідно пункту 2.2.3 Договору про відшкодування витрат, Орендар щомісячне не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним періодом (місяцем), вносити плату на рахунок Орендодавця згідно Розрахунку ставки зборів на компенсацію експлуатаційних витрат та плати податку на землю по вокзалу станції Львів. При невчасному внесенні плати сплачувати пеню із розрахунку подвійної ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день протермінування.

У період з грудня 2021 року по вересень 2022 року балансоутримувачем орендарю були нараховані наступні витрати на утримання орендованого майна: у грудні 2021 року - 912,48 грн, січні 2022 року - 1269,30 грн, лютому - 1554,57 грн, березні - 188,46 грн, квітні - 1198,15 грн, травні - 846,13 грн, червні - 775,57 грн, липні - 518,42 грн, серпні - 519,50 грн.

Також, у вказаний період позивач нарахував відповідачу витрати на електроенергію: у грудні 2021 року - 288,25 грн, січні 2022 року - 291,44 грн, лютому - 278,63 грн, березні - 295,06 грн, квітні - 274,74 грн, травні - 280,56 грн, червні - 267,09 грн, липні - 274,20 грн, серпні - 273,13грн.

Позивач повідомив, що відповідач не звертався з претензіями, скаргами щодо якості утримання орендованого майна, або щодо відсутності енергопостачання, водопостачання та водо відведення, опалення, тощо; відповідач не укладав договорів з комунальними підприємствами з постачання електроенергії, гарячої води, опалення, водопостачання, водовідведення, прибирання та вивозу сміття, тощо.

Станом на 01.09.2022 заборгованість за договором про відшкодування витрат від оренди за договором становить 13000,32 грн.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав взятих зобов`язань за спірними договорами. Відтак, позивач подав позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 69685,20 грн та заборгованість за договором відшкодування витрат у розмірі 13000,32 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали 28.02.2013 договір оренди нерухомого державного майна № 25 та додатки до нього, у зв`язку з чим набули взаємних прав і обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічну норму містить частина 1 статті 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до п.1 додаткового договору до Договору оренди від 23.05.2018 сторони погодили, що договір діє по 30.06.2018.

Листом від 21.05.2018 № 2/397 позивач повідомив відповідача про те, що строк дії договору оренди спливає 30.06.2018, а також те, що у подальшому договір оренди продовжуватись не буде. Крім того, відповідача повідомлено про необхідність повернення майна орендодавцю за актом приймання-передачі (повернення) майна.

Отже, договір оренди нерухомого державного майна № 25 від 28.02.2013 припинений з 01.07.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору (ч. 2 ст. 795 ЦК України).

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі.

Як встановлено судом та не заперечено сторонами спору, відповідач свого обов`язку по своєчасному поверненню орендованого майна не виконав. Акт прийому-передачі спірного майна між сторонами спору не підписано. Суду не надано інших доказів, які б підтверджували факт повернення орендованого майна в інший період.

Частиною 1 ст. 785 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до зазначеної норми, однією із основних умов застосування положень ст. 785 Цивільного кодексу України як щодо зобов`язання повернути майно, так і щодо сплати неустойки є встановлення факту припинення дії договору та користування річчю поза межами дії договору без наявності на те правових підстав.

Із липня 2018 року позивач почав нараховувати відповідачу неустойку у розмірі подвійної орендної плати за користування майном на суму 8710,65грн, із розрахунку останнього платежу за червень 2018 року (із урахуванням коригування орендної платі за попередній місяць на індекс інфляції за звітний місяць) і становила 4355,33 грн.

Як зазначено в позові відповідач сплачував неустойку, однак у 2022 році припинив оплату виставлених рахунків, у зв`язку з чим станом на 01.09.2022 утворилась заборгованість у розмірі 69 685,20 грн.

Відповідач про обставини справи та проти наявності заборгованості не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Перевіривши поданий розрахунок, підстави та правильність нарахування суми неустойки, судом встановлено, що вимога про стягнення з відповідача 69685,20 грн за січень-серпень 2022 року підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором №23-16 відшкодування витрат від 26.01.2016 у розмірі 13000,32 грн за період грудень 2021 року - серпень 2022 року суд зазначає таке.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договором №23-16 відшкодування витрат від 26.01.2016, у зв`язку з чим набули взаємних прав і обов`язків.

За договором про надання послуг, відповідно до вимог ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто (ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 договору позивач зобов`язався виконати весь комплекс робіт, пов`язаних з обслуговуванням та утриманням будівлі, а відповідач, відповідно до п. 2.2.3 договору щомісячно вносити плату за надані послуги.

Відповідач про дійсність отримання послуг та проти наявності заборгованості не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання спірного договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо надання послуг на загальну суму 13000,32 грн за період грудень 2021 року - серпень 2022 року.

Судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з Львівського комунального підприємства Центр розвитку туризму м.Львова (79008, м.Львів, вул. Руська, 20; ідентифікаційний код 36500659) на користь Акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Вокзальна компанія АТ Українська залізниця (01032, м.Київ, Вокзальна площа, 1, ідентифікаційний код 43665271) 69685,20 грн неустойки, 13000,32 грн боргу та 2481,00 грн судового збору.

3.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 27.12.2022 (у зв`язку із перебуванням судді на лікарняному з 19.12.2022 до 23.12.2022).

Суддя Ділай У.І.