Рішення

від 20.12.2022 по справі 916/2029/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" грудня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/2029/22

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВІТ ПЛЮС» (54028, м. Миколаїв, вул.12 Поздовжня, буд.84, код ЄДРПОУ 36881089, електронна адреса: gen-tkalenko@ukr.net)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮК ФРЕШ МАРКЕТ» (65039, м. Одеса, вул. Середньофонтанська, буд.35, корпус 3, прим. 2, код ЄДРПОУ 41233523)

про стягнення

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Богомолова В.С.

Представники сторін:

Від позивача: Ткаленко Г.І. - на підставі довіреності №1 від 03.07.2022р.

Від відповідача: не з`явився.

В засіданні брали участь:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: не з`явився.

Суть спору: Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «КІВІТ ПЛЮС», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ЮК ФРЕШ МАРКЕТ» про стягнення заборгованості у розмірі 61 880 грн 89 коп., пені у розмірі 6 050 грн 89 коп., штрафу у розмірі 11 262 грн 30 коп.

Ухвалою суду від 09.09.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/2029/22, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 29.09.2022р. Ухвалою суду від 29.09.2022р. відкладено судове засідання на 18.10.2022р. Ухвалою суду від 18.10.2022р. відкладено судове засідання на 03.11.2022р. Ухвалою суду від 03.11.2022р. відкладено судове засідання на 15.11.2022р.

14 листопада 2022р. до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої ТОВ «КІВІТ ПЛЮС» просить суд стягнути з ТОВ «ЮК ФРЕШ МАРКЕТ» заборгованість у розмірі 289 грн 68 коп., пеню у розмірі 6 050 грн 89 коп., штраф у розмірі 11 262 грн 30 коп.

Судове засідання у справі №916/2029/22, призначене на 15.11.2022р. о 12:30, не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги. Ухвалою суду від 15.11.2022р. відкладено судове засідання на 29.11.2022р. о 12:30

Судове засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.11.2022р. на 29.11.2022 р. о 12:30, не відбулося у зв`язку з відсутністю електропостачання в приміщенні Господарського суду Одеської області. Ухвалою суду від 29.11.2022р. відкладено судове засідання на 20.12.2022р.

Позивач ТОВ «КІВІТ ПЛЮС», підтримує позовні вимоги в розмірі, заявленому у заяві про зменшення позовних вимог, просить їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідач ТОВ «ЮК ФРЕШ МАРКЕТ», про місце, дату та час судових засідань був повідомлений належним чином, але явку свого представника не забезпечив, відзив на позовну заяву до суду не надав.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Суд вважає за необхідне зауважити, що ч.4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи введення в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та продовження строку його дії, обставини, які перешкоджали проведенню судових засідань, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Позивач у справі зазначає, що 01.01.2021р. між ТОВ «КІВІТ ПЛЮС» (Постачальник) та ТОВ «ЮК ФРЕШ МАРКЕТ» (Покупець) був укладений Договір постачання, відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобов`язується постачати Покупцю товар, а Покупець - прийняти цей товар та вчасно здійснювати його оплату відповідно до умов Договору.

На виконання умов цього Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 61 880 грн 76 коп., що підтверджується видатковими накладними: №18932 від 06.08.2021р. на сум 5 504 грн 76 коп., №19334 від 11.08.2021р. на суму 14 674 грн 44 коп., №19374 від 11.08.2021р. на суму 8 020 грн 26 коп., №19804 від 14.08.2021р. на суму 7 876 грн 08 коп., №20064 від 18.08.2021р. на суму 5 852 грн 16 коп., №20063 від 18.08.2021р. на суму 3 821 грн 10 коп., №27708 від 25.11.2021р. на суму 2 170 грн 44 коп., №29782 від 2212.2021р. на суму 4 423 грн 62 коп., №422 від 12.02.2022р. на суму3 636 грн 00 коп., №925 від 21.01.2022р. на суму 2 671 грн 20 коп., №926 від 21.01.2022р. на суму 3 230 грн 70 коп.

Як зазначає позивач, товар було прийнято представником Покупця без зауважень, що підтверджується зазначеними накладними.

Відповідно до п.5.2 Договору розрахунки за поставлений товар провадяться протягом одного календарного дня з моменту поставки партії товару.

Позивач зазначає, що станом на дату звернення до суду за ТОВ «ЮК ФРЕШ МАРКЕТ» рахувалася заборгованість за поставлений товар у розмірі 61 880 грн 76 коп., як позивач просив суд стягнути з відповідача.

В ході розгляду справи, ТОВ «ЮК ФРЕШ МАРКЕТ» сплатило частину заборгованості, що підтверджується платіжними дорученнями №12567 від 12.09.2022р. на суму 10 000 грн., №12592 від 21.09.2022р. на суму 5 000 грн., №12625 від 26.09.2022р. на суму 2 591 грн 86 коп., №12657 від 03.10.2022р. на суму 5 000 грн., №12684 від 10.10.2022р. на суму 38 999 грн 22 коп., що загалом становить 61 591 грн 08 коп.

Таким чино, за розрахунком позивача, заборгованість за поставлений товар станом на 10.10.2022р. становить 289 грн 68 коп., які позивач просить суд стягнути з ТОВ «ЮК ФРЕШ МАРКЕТ», посилаючись на положення ст.ст.525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 174, 193 Господарського кодексу України.

Крім того, позивач зазначив, що відповідно до п.10.2 Договору при простроченні платежів Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

За розрахунком позивача, за період з 08.08.2021р. по 07.02.2022р., розмір нарахованої пені становить 5 504 грн 76 коп., які позивач також просить суд стягнути з відповідача.

Згідно п.10.3 Договору при простроченні платежів, вказаних в п.5.2 даного Договору, стягується штраф в розмірі 0,1 % за кожний день прострочення платежу.

За розрахунком позивача, розмір штрафу за 182 дні прострочення оплати становить 11 262 грн 30 коп., які ТОВ «КІВІТ ПЛЮС» просить стягнути з ТОВ «ЮК ФРЕШ МАРКЕТ» враховуючи умови Договору, несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором.

Відповідач своїм право на судовий захист не скористався.

Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представника позивача, суд встановив, що 01.01.2021р. між ТОВ «КІВІТ ПЛЮС» (Постачальник) та ТОВ «ЮК ФРЕШ МАРКЕТ» (Покупець) був укладений Договір постачання, відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобов`язується постачати Покупцю товар, а Покупець -прийняти цей товар та вчасно здійснювати його оплату відповідно до умов Договору.

Згідно п.9.1 Договору даний Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022р.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, на підставі Договору постачання від 01.01.2021р. між сторонами склалися правовідносини щодо купівлі-продажу товару.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України законодавець також встановив, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За умовами п.5.1 Договору Покупець оплачує поставлений Постачальником товар відповідно до товарно-транспортної накладної.

Покупцем до матеріалів справи товарно-транспортних накладних не надано.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами ст.9 зазначеного Закону (в редакції станом на 12.04.2018р.) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції. Вказаний висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2020р. у справі №910/14900/19.

Необхідно зазначити, що накладна - це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується. Отже, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами. Вказаний висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2019р. у справі №915/905/16.

Таким чином, враховуючи наявні у матеріалах справи видаткові накладні, суд вважає підтвердженим факт поставки ТОВ «КІВІТ ПЛЮС» на користь ТОВ «ЮК ФРЕШ МАРКЕТ» товару на загальну суму 61 880 грн 76 коп., згідно видаткових накладних: №18932 від 06.08.2021р. на сум 5 504 грн 76 коп., №19334 від 11.08.2021р. на суму 14 674 грн 44 коп., №19374 від 11.08.2021р. на суму 8 020 грн 26 коп., №19804 від 14.08.2021р. на суму 7 876 грн 08 коп., №20064 від 18.08.2021р. на суму 5 852 грн 16 коп., №20063 від 18.08.2021р. на суму 3 821 грн 10 коп., №27708 від 25.11.2021р. на суму 2 170 грн 44 коп., №29782 від 2212.2021р. на суму 4 423 грн 62 коп., №422 від 12.02.2022р. на суму3 636 грн 00 коп., №925 від 21.01.2022р. на суму 2 671 грн 20 коп., №926 від 21.01.2022р. на суму 3 230 грн 70 коп.

Відповідно до п.5.2 Договору розрахунки за поставлений товар провадяться протягом одного календарного дня з моменту поставки партії товару.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що платіжними дорученнями №12567 від 12.09.2022р. на суму 10 000 грн., №12592 від 21.09.2022р. на суму 5 000 грн., №12625 від 26.09.2022р. на суму 2 591 грн 86 коп., №12657 від 03.10.2022р. на суму 5 000 грн., №12684 від 10.10.2022р. на суму 38 999 грн 22 коп. ТОВ «ЮК ФРЕШ МАРКЕТ» сплатило на користь ТОВ «КІВІТ ПЛЮС» 61 591 грн 08 коп.

Таким чином, розмір непогашеної заборгованості становить 289 грн 68 коп., які підлягають стягненню з відповідача.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п.10.2 Договору при простроченні платежів Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Отже, умовами Договору не визначено періоду, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом перевірено наведений позивачем у позовній заяві розрахунок пені та встановлено, що він є вірним, у зв`язку із чим стягненню з ТОВ «ЮК ФРЕШ МАРКЕТ» на користь ТОВ «КІВІТ ПЛЮС» підлягає пеня у розмірі 5 504 грн 76 коп.

Що стосується стягнення з відповідача штрафу у розмірі 11 262 грн.

Згідно п.10.3 Договору при простроченні платежів, вказаних в п.5.2 даного Договору, стягується штраф в розмірі 0,1 % за кожний день прострочення платежу.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, виходячи з положень законодавства, у п.10.3 Договору мова йде також про нарахування пені, а не штрафу.

Таким чином, мова йде про подвійне нарахування відповідачу пені за одне й те саме порушення зобов`язання, що є неприпустимим.

Враховуючі все викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам у відповідності до положень ст.129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 231, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВІТ ПЛЮС до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮК ФРЕШ МАРКЕТ» про стягнення заборгованості у розмірі 289 грн 68 коп., пені у розмірі 6 050 грн 89 коп., штрафу у розмірі 11 262 грн 30 коп.- задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КІВІТ ПЛЮС» (54028, м. Миколаїв, вул.12 Поздовжня, буд.84, код ЄДРПОУ 36881089, електронна адреса: gen-tkalenko@ukr.net) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮК ФРЕШ МАРКЕТ» (65039, м. Одеса, вул. Середньофонтанська, буд.35, корпус 3, прим. 2, код ЄДРПОУ 41233523) заборгованість у розмірі 289 грн 68 коп., пеню у розмірі 6 050 грн 89 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 893 грн 65 коп.

3.У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 26 грудня 2022 р.

Суддя Н.В. Рога