Рішення

від 26.12.2022 по справі 903/876/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 грудня 2022 року справа № 903/876/22

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за присутності представників:

від позивача: не з`явились

від відповідача: Шафран Д.В. адвокат (ордер серія ВК №1061800 від 07.12.2022р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Сіфуд", смт. Велика Димерка

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньморепродукти Плюс", м. Луцьк

про стягнення 571 046,16 грн.,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Флагман Сіфуд" звернулось до господарського суду з позовом від 09.11.2022р. №09/11-22-4 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньморепродукти Плюс" 571 046,16 грн., в тому числі, 380 697,44 грн. заборгованості по оплаті відпущених на підставі укладеного договору купівлі-продажу №В159/12/15 від 01.12.2015р. у листопаді-грудні місяцях 2021 року згідно видаткових накладних №3280876 від 24.11.2021р. на суму 25 000,80 грн., №3350673 від 01.12.2021р. на суму 68 595,66 грн., №3350812 від 01.12.2021р. на суму 16 847,70 грн., №3420354 від 08.12.2021р. на суму 93 961,31 грн., №3420355 від 08.12.2021р. на суму 56 620,20 грн., №3420914 від 08.12.2021р. на суму 11 640,96 грн., №3420915 від 08.12.2021р. на суму 63 144 грн., №3490961 від 15.12.2021р. на суму 18 331,18 грн., №3560690 від 22.12.2021р. на суму 15 227,10 грн., №3560957 від 22.12.2021р. на суму 36 771,05 грн., №3630015 від 29.12.2021р. на суму 156 52,98 грн., №3630146 від 29.12.2021р. на суму 14 203,20 грн. товарно-матеріальних цінностей, а також 190 348,72 грн. 50% штрафу, нарахованого згідно п. 4.5. договору купівлі-продажу №В159/12/15 від 01.12.2015р.

Ухвалою від 15.11.2022р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 08.12.2022р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

06 грудня 2022 року судом було зареєстровано клопотання ТОВ "Флагман Сіфуд" від 02.12.2022р. №02/12-22-1 про розгляд справи за відсутності представника позивача за наявними в матеріалах справи документами.

08 грудня 2022 року судом було зареєстровано клопотання ТОВ "Волиньморепродукти Плюс" за підписом адвоката Шафран Д.В. про відкладення розгляду справи, визнання поважними причин пропуску строків на подання відповідачем відзиву на позовну заяву та поновлення відповідачу процесуальних строків для подання відзиву. В обґрунтування клопотання засвідчено на отриманні позовної зави з додатками лише 26.11.2022р., укладення договору про надання правової допомоги з адвокатом 29.11.2022р., відсутності електропостачання в офісі товариства, що не уможливлювало надати адвокату усі необхідні документи для підготовки та подання відзиву на позовну заяву.

Відображеною в протоколі засідання суду від 08.12.2022р. ухвалою, постановленою за результатами проведеного у справі за участю представника відповідача судового засідання, судом, не приступаючи до розгляду справи по суті, приймаючи до уваги заявлені представником ТОВ "Волиньморепродукти Плюс" клопотання та мотивацію в їх обгрунтування, було:

- визнано поважними причини пропуску строків на подання відповідачем відзиву на позовну заяву;

- поновлено відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву;

- встановлено відповідачу строк до 15.12.2022р. включно для подання на адреси електронної пошти суду та позивача відзиву на позовну заяву, інших передбачених положеннями ГПК України заяв (клопотань) із документами в їх обгрунтування;

- встановлено позивачу строк до 22.12.2022р. для подання на адреси електронної пошти суду та відповідача відповіді (за наявності) на відзив відповідача;

- відкладено судове засідання по розгляду даної справи на 26.12.2022р.;

- явку представників сторін в наступне судове засідання визнано не обов`язковою.

Ухвалою від 08.12.2022р. було повідомлено ТОВ "Флагман Сіфуд" про процесуальні дії, вчинені судом в судовому засіданні 08.12.2022р.

16 грудня 2022 року судом було зареєстровано відзив на позовну заяву в якому ТОВ "Волиньморепродукти Плюс" повідомляє про визнання позовних вимог в повному обсязі в частині 380 697,44 грн. заборгованості по оплаті відпущених на підставі укладеного договору купівлі-продажу №В159/12/15 від 01.12.2015р. у листопаді-грудні місяцях 2021 року згідно видаткових накладних товарно-матеріальних цінностей. Щодо позовної вимоги про стягнення 190 348,72 грн. 50% штрафу, нарахованого згідно п. 4.5. договору купівлі-продажу №В159/12/15 від 01.12.2015р. не заперечує, суму санкцій погоджує, просить суд зменшити пред`явлену до стягнення суму штрафу. В обґрунтування заяви засвідчує, що після початку повномасштабної війни та введенням в країні воєнного стану було зупино на 2 місяці повністю роботу державних та освітніх закладів бюджетної сфери, які є основними покупцями продукції ТОВ "Волиньморепродукти Плюс" (за тендерними закупівлями), що суттєво вплинуло на фінансовий стан товариства, оскільки останнім не здійснювалось відвантаження товарів за укладеними договорами, а відтак фактично і не здійснювались грошові надходження, отримані надходження товариством спрямовувались на сплату податків, виплати заробітної плати працівникам та регулярних платежів, від сплати яких залежить фізичне існування товариства. Зауважує, що ТОВ "Волиньморепродукти Плюс" не ухилялось від погашення існуючої заборгованості, а навіть за умов фактичного зупинення господарської діяльності намагалось узгодити реальний для здійснення з його боку графік оплат для можливості налагоджувати фінансове становище та не допускаючи заборгованості по сплаті податків та заробітної плати.

Відповідач вважає, що стягнення штрафної санкції в розмірі 50% від суми боргу є надмірним притягненням до відповідальності за допущене порушення умов договору, в умовах господарювання в час повномасштабної війни в країні та значним погіршенням умов господарювання за умов аварійного та планового відімкнення електроенергії, що ще більше погіршує наявну ситуацію на товаристві.

У визначений судом день та час позивач уповноваженого представника в судове засідання не направив, відповіді на відзив відповідача у встановлені судом строки не подав, хоча з моменту отримання відзиву (15.12.2022р.) по дату проведення у справі судового засідання (26.12.2022р.) володів достатнім для цього часом.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку. В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що позивач, у відповідності до чинного законодавства, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити у відсутності представника позивача за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

При цьому враховано, що ухвалою суду від 08.12.2022р. явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась.

Присутня в судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги визнала в повному обсязі, засвідчила на укладені між сторонами договору купівлі-продажу №В159/12/15 від 01.12.2015р. та існуванні заборгованості по оплаті товарів на суму 380 697,44 грн. Зауважила, що розмір заявлених до стягнення санкцій є неспівмірним із розміром завданих позивачу збитків в результаті порушення строків виконання зобов`язань відповідачем, а також те, що позивачем не надано жодних доказів наявності у товариства збитків у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за договором, не обґрунтовано розміру збитків.

Заслухавши пояснення представника відповідача про визнання позову, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ч. 6 ст. 46 ГПК України, суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно з ч. 1 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

За таких обставин, судом прийнято визнання позову відповідачем.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, засвідчує наступні обставини:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому судом також засвідчується, що відповідно до ст. 204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно ст. 629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 01 грудня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Флагман Сіфуд" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньморепродукти Плюс" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу №В159/12/15, згідно з умовами котрого продавець на впродовж терміну дії чинного договору зобов`язується передавати у власність, а покупець зобов`язується приймати товар та сплачувати його вартість у порядку і на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.1. договору №В159/12/15, найменування, асортимент, кількість і вартість товару визначаються відповідною видатковою накладною, яка є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно п.п. 3.1.-3.4. договору від 01.12.2015р., прийом та передача товару відносно його кількості здійснюється на підставі врахованої кількості місць і згідно з їх ваговим маркуванням ваги-нетто по трафарету. У випадку виявлення відмінностей ваги-нетто від трафаретної покупець зобов`язаний на місці, в процесі прийому товару узгодити вагу-нетто з продавцем.

Момент переходу права власності на товар до покупця і, відповідно, ризиків, яких може зазнати товар, є момент підписання покупцем видаткової накладної, яка підтверджує факт передачі товару.

У підтвердження відповідності якості товару, який передається згідно з чинним договором, продавець за вимогою покупця передає останньому документи (оригінали або копії), що передбачені чинним законодавством України стосовно якості товару. Пакування товару повинно відповідати чинним стандартам України і забезпечувати збереження товару при транспортуванні і зберіганні. Товар повинен бути відповідно маркованим.

На виконання умов договору позивачем у листопаді-грудні місяцях 2021 року було відпущено, а ТОВ "Волиньморепродукти Плюс", прийнято, товарів загальною вартістю 435 636,14 грн., в тому числі, згідно видаткових накладних №3280876 від 24.11.2021р. на суму 25 000,80 грн., №3350673 від 01.12.2021р. на суму 68 595,66 грн., №3350812 від 01.12.2021р. на суму 16 847,70 грн., №3420354 від 08.12.2021р. на суму 93 961,31 грн., №3420355 від 08.12.2021р. на суму 56 620,20 грн., №3420914 від 08.12.2021р. на суму 11 640,96 грн., №3420915 від 08.12.2021р. на суму 63 144 грн., №3490961 від 15.12.2021р. на суму 18 331,18 грн., №3560690 від 22.12.2021р. на суму 15 227,10 грн., №3560957 від 22.12.2021р. на суму 36 771,05 грн., №3630015 від 29.12.2021р. на суму 156 52,98 грн., №3630146 від 29.12.2021р. на суму 14 203,20 грн.

Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після їх закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе власник або уповноважений орган, який здійснює керівництво підприємством.

Судом встановлено, що видаткові накладні №3280876 від 24.11.2021р., №3350673 від 01.12.2021р., №3350812 від 01.12.2021р., №3420354 від 08.12.2021р., №3420355 від 08.12.2021р., №3420914 від 08.12.2021р., №3420915 від 08.12.2021р., №3490961 від 15.12.2021р., №3560690 від 22.12.2021р., №3560957 від 22.12.2021р., №3630015 від 29.12.2021р., №3630146 від 29.12.2021р. на відпуск ТОВ "Флагман Сіфуд" відповідачу товару та його отримання ТОВ "Волиньморепродукти Плюс" підписані уповноваженими представниками сторін, містять в собі всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору купівлі-продажу від 01.12.2015р. №В159/12/15 господарських операцій.

Відповідно до п.п. 4.1.-4.3 договору №В159/12/15, вартість товару визначається сумарною вартістю переданого товару згідно відповідних видаткових накладних на протязі всього терміну дії даного договору. Покупець сплачує вартість отриманого товару, згідно відповідних видаткових накладних, у національній валюті України. Покупець зобов`язується повністю сплатити вартість отриманого товару на поточний рахунок продавця протягом 14 календарних днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної.

Проте, ТОВ "Волиньморепродукти Плюс" взяті на себе згідно договору купівлі-продажу від 01.12.2015р. №В159/12/15 зобов`язання в частині проведення з позивачем належних розрахунків по оплаті відпущених товарів (у строки, порядку та розмірах, визначених угодою) не виконало, вартість останніх у повному обсязі не оплатило у зв`язку з чим заборгувало ТОВ "Флагман Сіфуд" 380 697,44 грн.

Судом досліджено, що сума заборгованості 380 697,44 грн. включає в себе загальну вартість товарів 435 636,14 грн., відпущених на виконання умов договору купівлі-продажу від 01.12.2015р. №В159/12/15, за мінусом проведених розрахунків на суму 54 938,70 грн.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.

Відповідно до ст. 144 ГК України, майнові права та майнові обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між останніми договір купівлі-продажу від 01.12.2015р. №В159/12/15 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний чи змінений не був.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору купівлі-продажу, відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу товарів, отримання їх ТОВ "Волиньморепродукти Плюс" та непроведення при цьому належних розрахунків і платежів, суд дійшов висновку про підставність пред`явленого позову в частині стягнення суми боргу 380 697,44 грн., котра повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому випадку не була спростована чи заперечена відповідачем, визнається в повному розмірі у відзиві на позовну заяву та представником товариства в судовому засіданні 26.12.2022р.

Згідно із ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

У відповідності до ст.ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 4.5. договору №В159/12/15, у випадку порушення покупцем п. 4.3. чинного договору більше ніж 25 календарних днів, покупець сплачує продавцеві штраф в розмірі 50% несплаченої вартості переданого покупцеві товару.

Враховуючи викладені положення договору та наявний факт прострочення відповідачем оплати отриманих товарів, позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення суми основної заборгованості було включено до ціни позову вимоги щодо стягнення з боржника 190 348,72 грн. 50% штрафу, нарахованого згідно п. 4.5. договору №В159/12/15 від 01.12.2015р.

Договір купівлі-продажу від 01.12.2015р. №В159/12/15, недійсним чи зміненим, зокрема, в частині п. 4.5., не визнавався. На момент звернення до суду з позовом відповідач зобов`язання щодо оплати поставленого товару не виконав, тому сплата штрафу є його договірним зобов`язанням.

Судом встановлено, що штраф в розмірі 190 348,72 грн. визначений у відповідності до фактичних обставин справи, положень чинного законодавства та укладеного між сторонами договору, а відтак підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача в судовому порядку. Наведені позивачем розрахунки суми штрафу, а відтак і відповідні вимоги, судом визнаються арифметично вірними та обґрунтованими.

Водночас, відповідачем відповідно до положень законодавчих актів України реалізоване відповідне право та, шляхом подання відзиву на позовну заяву, здійснено заяву про зменшення розміру нарахованих до стягнення штрафу посилаючись при цьому на те, що штрафні санкції, на думку сторони, є надмірно великими порівняно зі збитками кредитора.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.01.2022р. у справі №910/488/21.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019р. у справі №917/791/18, від 22.10.2019р. у справі №904/5830/18, від 13.01.2020р. у справі №902/855/18, від 04.02.2020р. у справі №918/116/19, від 29.09.2020р. у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020р. у справі №914/1888/19, від 26.01.2021р. у справі №916/880/20, від 26.01.2021р. у справі №916/880/20.

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2021р. у справі №902/538/18).

Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки, на що Верховний Суд неодноразово вказував.

Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 р. №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Вказаний правовий висновок Конституційного Суду України знаходить своє відображення і в практиці Верховного Суду. Зокрема, в постанові від 16.03.2021р. у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

У постанові від 24.02.2021 р. у справі №924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №902/417/18).

Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість та необхідність збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу від 01.12.2015р. №В159/12/15, відсутність, на думку суду, в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, повне визнання позову відповідачем, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем до сьогоднішнього дня (введення воєнного стану на території України з 24.02.2022р. зумовило зниженням інтенсивності роботи товариства та зменшення прибутків), суд на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення суми штрафу на 50% та стягнути його з ТОВ "Волиньморепродукти Плюс" на користь ТОВ "Флагман Сіфуд" в розмірі 95 174,36 грн.

Відтак, в частині стягнення штрафу в розмірі 95 174,36 грн. в задоволенні позову суд відмовляє у зв`язку із зменшенням судом розміру пені.

Суд також враховує позицію Конституційного Суду України від 11.07.2013р. №7-рп/2013, з мотивувальної частини рішення якої вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, у разі, коли суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Водночас, частиною 1 статті 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на викладене та враховуючи повне визнання відповідачем позову, а також те, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до ст. 129 ГПК України в розмірі 50% від суми сплаченого судового збору 4282,85 грн. за рахунок відповідача.

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на викладене, у суду виникають обставини для вирішення питання про повернення ТОВ "Флагман Сіфуд" з Державного бюджету України згідно ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" 4 282,85 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №1756 від 09.11.2022р. на суму платежу 8 565,70 грн.

Керуючись ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 13, 14, 73-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньморепродукти Плюс" (м. Луцьк, вул. Конякіна, 22, код ЄДРПОУ 40017308) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Флагман Сіфуд" (смт. Велика Димерка, вул. Броварська, 152, код ЄДРПОУ 39369112) 380 697,44 грн. заборгованості, 95 174,36 грн. штрафу, а всього 475 871,80 грн. та 4 282,85 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Флагман Сіфуд" (смт. Велика Димерка, вул. Броварська, 152, код ЄДРПОУ 39369112) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 4 282,85 грн., сплачений при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжного доручення №1756 від 09.11.2022р. на суму платежу 8 565,70 грн., відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

4. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.

5. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

6. В позові в частині стягнення 95 174,36 грн. штрафу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

З врахуванням положень ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 28.12.2022р.

Суддя В. А. Войціховський

рішення направити:

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Флагман Сіфуд" (office@fseafood.com);

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Волиньморепродукти Плюс" (volmoreplus@gmail.com, diana-cascade@ukr.net).