Рішення

від 28.12.2022 по справі 904/3891/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.2022м. ДніпроСправа № 904/3891/22за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Артіль Юс", с. Плугатар Широківського району Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестпромгруп", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості

Суддя Крижний О.М.

Без виклику (повідомлення) учасників

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Артіль Юс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестпромгруп" заборгованість у розмірі 67200,00 грн., індекс інфляції у розмірі 27251,03 грн. та 3 % річних у розмірі 6036,96 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своєчасно та у повному обсязі не розрахувався за поставлений на підставі видаткової накладної №408 від 04.11.2019 товар. Позивач зазначає, що 04.11.2019 передав відповідачу на підставі видаткової накладної №408 від 04.11.2019 товар. З поясненнями позивача, відповідач рахунок №448 від 04.11.2019 на загальну суму 134400,00 грн., частково оплатив на суму 67200,00 грн. 06.11.2019. Таким чином, заборгованість відповідача становить 67200,00 грн. за прострочення сплати якої позивач також нарахував та заявив до стягнення 3% річних та індекс інфляції.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву. Як вбачається із сайту Укрпошта копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, у якій запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати до суду відзив на позовну заяву, відповідач отримав 16.11.2022. Отже, строк на подання відзиву на позов сплив 02.12.2022.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2022, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2022 відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними у справі матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин поставки товару, строк та порядок розрахунків, наявність часткових оплат, наявність заборгованості покупця, періоди прострочення виконання зобов`язань.

Матеріалами справи підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Артіль Юс" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Вестпромгруп" колесо ведуче 83519.05.02.003 на підставі видаткової накладної №408 від 04.11.2019 вартістю 134400,00 грн. (а.с.13, т.1).

Також позивачем виставлено на оплату рахунок №488 від 04.11.2019 на суму 134400,00 грн. (а.с.12, т.1).

06.11.2019 відповідач здійснив часткову оплату товару у розмірі 67200,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку за 06.11.2022 (а.с.14, т.1).

Позивач зазначає, що відповідачем отриманий товар у повному обсязі не оплачений, у зв`язку з чим 25.10.2022 звернувся до відповідача із претензією №25/10-1 у якій пропонував погасити заборгованість (а.с.16-19, т.1).

Позивач зазначає, що борг за поставлений товар відповідачем не оплачений у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 67200,00 грн. (134400,00-67200,00), що і стало причиною виникнення спору.

Позивач посилаючись на ст. 181 Господарського кодексу України, вважає, що між ним та відповідачем укладено договір поставки у спрощеній формі (поставка товару відбулася на підставі видаткових накладних, в яких погоджені істотні умови, як найменування, кількість, одиницю виміру та ціну товару).

Відповідно до ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами статей 6, 627, 628 та 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом або необхідні для договорів даного типу, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За приписами ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 205 цього Кодексу правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною першою статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. За приписами ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти зокрема, правочини між юридичними особами.

Відповідно до частин 1, 3, 4 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі якщо його умовами оформляє договір відповідно до вимог ч. 1 цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робить застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні - два примірника протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем прийнято поставлений на підставі видаткової накладної товар шляхом проставляння підпису та печатки у графі отримав(ла).

Тобто, своїми діями сторони засвідчили свою волю на укладення договору поставки товару у спрощений спосіб.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи, що видаткова накладна, за якому поставлено товар, підписана сторонами 04.11.2019, відповідно строк оплати настав 04.11.2019.

Відповідач здійснив часткову оплату (50%) з посиланням на рахунок №448 від 04.11.2019.

Згідно зі ст.ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Дослідивши надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням суд доходить висновку, що надані позивачем докази в підтвердження наявності заборгованості відповідача перед позивачем є більш вірогідними порівняно з доказами наданими відповідачем.

Враховуючи, що строк оплати за товар настав, розрахунок суми боргу позивачем здійснено правильно, тому вимога про стягнення основного боргу у розмірі 67200,00 грн. підлягає задоволенню.

Крім основного боргу позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних у розмірі 6036,96 грн. та збитки від інфляції у розмірі 27251,03 грн. за період з 05.11.2019 по 02.11.2022.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіркою правильності нарахування 3% річних та збитків від інфляції помилок не виявлено, тому вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 6036,96 грн. збитків від інфляції у розмірі 27251,03 грн. підлягають задоволенню.

За викладеного з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача 100487,99 грн., з яких 67200,00 грн. основний борг, 6036,96 грн. 3% річних та 27251,03 грн. збитки від інфляції.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача у розмірі 2481,00 грн.

Також позивач просить розподілити 7000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат позивач надає договір №1/25/10 про надання правової допомоги від 25.10.2022 укладений з адвокатом Федьковим Олексієм Олександровичем, додаткову угоду до договору від 25.10.2022, рахунок-фактуру №А-01 від 25.10.2022 на суму 7000,00 грн., платіжне доручення №341 від 01.11.2022 на суму 7000,00 грн., акт приймання наданих послуг №1 від 02.11.2022, ордер та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 1.1 договору про надання правничої допомоги клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надати професійну правничу допомогу (юридичні послуги), які споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. В обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов`язується прийняти її та оплатити адвокату зазначені послуги.

Згідно з п. 2.4 договору прийняття кожного доручення оформлюється додатковою угодою до цього договору, яка є окремим договірним зобов`язанням і в якій зазначаються вид правничої допомоги, орієнтовні строки надання, розмір гонорару (винагороди) та фактичних витрат, а також порядок їх сплати тощо.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди до договору від 25.10.2022 клієнт доручає, а адвокат зобов`язується надати професійну правничу допомогу у рамках господарського судочинства за позовом клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестпрромгруп" про стягнення 67200,00 грн з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

У відповідності з п. 2 договору сторони дійшли беззаперечної згоди, що для виконання доручення клієнта адвокатом надаються наступні види правничої допомоги: аналіз фактичних обставин справи, формування доказів; надання усних/письмових юридичних консультацій, аналіз судової практики; написання, складання, оформлення позовної заяви; написання, складання, оформлення процесуальних документів.

Загальна сума гонорару (винагороди) складає 7000 гривень 00 копійок та сплачується Клієнтом у наступному порядку (п.3 договору).

Сторонами підписаний акт приймання послуг №1 від 02.11.2022 про надання адвокатом клієнту послуг у період з 25.10.2022 по 02.11.2022 на суму 7000,00 грн. (а.с.31, т.1)

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 5 названої статті передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Отже, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв`язку з обставинами кожного конкретного випадку.

За приписами статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвокатів, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, це договірні відносини позивача з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг відповідачем.

Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права принципу свободи договору. Позивач має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.

Стосовно другої площини розглядуваного питання суд зазначає, що положення ГПК України про стягнення вартості послуг адвоката по-суті є оплатою відповідачем наданих позивачеві послуг з правничої допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг позивачем не має беззаперечного статусу.

Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення ст. 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов`язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.

Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові КГС ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.)

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи". За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовувати.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №910/7520/20.

Відповідач не скористався правом на подання заперечень на заяву щодо розподілу судових витрат понесених позивачем.

Суд звертає увагу, що дана справа не є складною, позовні вимоги ґрунтуються на 1 видатковій накладній, позовна заява не міститься складних розрахунків. Беручи до уваги право суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, враховуючи баланс інтересів сторін у даному питанні, суд вважає адекватним розміром правничої допомоги, яка може бути розподілена між сторонами 5000,00 грн

Суд вважає за необхідне скористатися правом суду і не розподіляти витрати на правову допомогу в іншій частині на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (відповідача).

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Артіль Юс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестпромгруп" про стягнення заборгованості задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестпромгруп" (50002, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Кобилянського, 219, ідентифікаційний код 41304248) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Артіль Юс" (53723, Дніпропетровська область, Широківський район, с. Плугатар, вул. Центральна, буд. 2А, мідентифікаційний код 25017616) заборгованість у розмірі 67200,00 грн. (шістдесят сім тисяч двісті грн. 00 коп.), 3% річних у розмірі 6036,96 грн. (шість тисяч тридцять шість грн. 96 коп.), збитки від інфляції у розмірі 27251,03 грн. (двадцять сім тисяч двісті п`ятесят одна грн. 03 коп.), витрати зі сплати судового збору у розмірі 2481,00 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одна грн. 00 коп.) та витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч грн. 00 коп.).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28.12.2022

Суддя О.М. Крижний