Рішення

від 21.12.2022 по справі 908/474/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/43/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2022 Справа № 908/474/22

м.Запоріжжя Запорізької області

За позовом Першого заступника керівника Пологівської окружної прокуратури Запорізької області, (70600, Запорізька область, м. Пологи, вул. Єдності, буд. 28, адреса для листування: 69002, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 17) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

1. Оріхівська міська рада, (70500, Запорізька область, Пологівський район, м. Оріхів, вул. Шевченка, буд. 11)

2. Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Оріхівської міської ради, (70500, Запорізька область, Пологівський район, м. Оріхів, вул. Покровська, буд. 26)

до відповідача Приватної науково-виробничої фірми «Хімбіодез», (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний (Леніна), буд. 180-а)

про визнання недійсним пункту договору та стягнення 3000,00 грн.

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Батрак М.В.

За участю представників сторін:

від прокуратури Чекаліна О.С., на підставі службового посвідчення № 058630 від 14.12.2020;

від позивача 1 не з`явився;

від позивача 2 не з`явився;

від відповідача не з`явився;

18.02.2022 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Пологівської окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: 1. Оріхівської міської ради, м. Оріхів Пологівського району Запорізької області і 2. Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Оріхівської міської ради, м. Оріхів Пологівського району Запорізької області до Приватної науково-виробничої фірми «Хімбіодез», м. Запоріжжя про:

- визнання недійсним п. 2.3 договору № 848 від 14.04.2020, укладеного Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Оріхівської міської ради та Приватною науково-виробничою фірмою «Хімбіодез», в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в сумі 3000,00 грн.,

- стягнення коштів у розмірі 3000,00 грн., сплачених за договором № 848 від 14.04.2020, як набутих без достатньої правової підстави.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2022 справу № 908/474/22 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі строк дії режиму воєнного стану продовжений до 19.02.2023.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.04.2022 після усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/474/22, справі присвоєно номер провадження справи 4/43/22, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, а також зазначено що про дату, час та місце проведення підготовчого засідання у справі № 908/474/22 сторони будуть повідомлені додатково відповідною ухвалою суду.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.11.2022 підготовче засідання у справі № 908/474/22 призначено на 07.12.2022.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.12.2022 закрито підготовче провадження у справі № 908/474/22, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні на 21.12.2022.

В судове засідання 21.12.2022 з`явився представник прокуратури, здійснювалася фіксація судового процесу програмно-апаратним комплексом «Акорд».

В судовому засіданні 21.12.2022 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Відповідач в судове засідання 21.12.2022 не з`явився, про поважність причин неявки суд завчасно не попередив.

Про дату, час та місце проведення судового засідання у справі № 908/474/22 відповідач повідомлений належним чином ухвалою суду по справі від 07.12.2022, копія якої отримана представником Приватної науково-виробничої фірми «Хімбіодез» 14.12.2022, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (штрих-кодовий ідентифікатор 6900120858397).

Таким чином, наявні у матеріалах справи № 908/474/22 докази свідчать, що відповідач обізнаний про порушення провадження у даній справі та подальший хід розгляду справи.

При цьому судом враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Отже, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду даної справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Згідно приписів ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Однією із найважливіших гарантій забезпечення захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист безпосередньо в Основному законі України.

Відповідно до приписів ч. 1 та 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У силу статей 6, 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Крім того, в матеріалах справи № 908/474/22 наявні клопотання позивача 1 та позивача 2 про розгляд справи № 908/474/22 за відсутністю їх уповноважених представників за наявними матеріалами справи. Позов Першого заступника керівника Пологівської окружної прокуратури Запорізької області позивачі 1 і 2 підтримують в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вирішив за можливе розглядати справу по суті в судовому засіданні 21.12.2022 за відсутністю позивачів 1 і 2 та відповідача, оскільки їх неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Заявлені прокурором вимоги викладені в позовній заяві, мотивовані посиланням на приписи ст., ст. 11, 509, 525, 530, 610, 611, 625, 629, 692 ЦК України, ст., ст. 173-175, 193, 216-218, 230, 265 ГК України. Мотивуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що з метою забезпечення захисту інтересів держави у бюджетній сфері при використанні бюджетних коштів під час здійснення закупівель, товарів, робіт чи послуг, необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19), Пологівськю окружною прокуратурою Запорізької області встановлено факт порушення вимог Закону України від 17.03.2020 № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» та пункту 71 підрозділу 2 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України. Так, прокуратурою встановлено, що 14.04.2020 Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Оріхівської міської ради (позивач 2, покупець) та Приватною науково-виробничою фірмою «Хімбіодез» (відповідач, постачальник) укладений договір поставки товару № 848, за умовами якого відповідач зобов`язався поставити та передати у власність позивача 2 товар дезінфекційні засоби ДК021-2015:24450000-3-Агрохімічна продукція, а позивач 2 зобов`язався прийняти і оплатити вказаний товар в кількості і за цінами, які зазначені в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору. Згідно специфікації (додаток № 1) до договору поставки товару № 848 від 14.04.2020, що є його невід`ємною частиною, предмет договору дезінфекційні засоби Вінсепт Експрес 1 л., кількістю 16 штук, за ціною з ПДВ 223,92 грн., на суму з урахуванням ПДВ 3582,72 грн.; Вінсепт Експрес 5 л., кількістю 16 штук, ціною з ПДВ 901,08 грн., на суму з урахуванням ПДВ 14417,28 грн., а всього на суму 18000,00 грн., в тому числі ПДВ 3000,00 грн. Як встановлено прокуратурою, на виконання умов договору покупцем (позивачем 2) 15.04.2020 на рахунок постачальника (відповідача) перераховано 18000,00 грн., в тому числі 3000,00 грн. ПДВ, тим самим сплачено всю ціну за договором поставки товару № 848 від 14.04.2020 (платіжним дорученням № 17 від 15.04.2020). Однак, за результатами вивчення спірного договору прокуратурою встановлено, що вказані у специфікації до договору поставки товару № 848 від 14.04.2020 дезінфікуючи засоби вимогами законодавства, чинного на момент укладення цього договору та здійснення оплати за ним, віднесено до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість. Таким чином, укладання договору № 848 від 14.04.2020 та фактичне постачання товару відповідачем здійснено після набрання чинності Законом України від 30.03.2020 № 540-ХХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Отже, включення до вартості закуповуваних дезінфекційних засобів згідно договору № 848 від 14.04.2020 податку на додану вартість у розмірі 3000,00 грн. та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам п. 71 п. 2 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020. Таким чином, закупівля товару, включеного до переліку товарів, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, з врахуванням сум цього податку, зумовлює безпідставне завищення ціни, що в свою чергу призводить до зайвих витрат бюджетних коштів. Враховуючи викладене, прокурор у позовній заяві просив суду, позов задовольнити повністю, договір поставки товару № 848 від 14.04.2020 в частині врахування до загальної суми договору 3000,00 грн. ПДВ грн. підлягає визнати недійсним, а суму фактично сплаченого ПДВ в розмірі 3000,00 грн. стягнути з відповідача на користь позивача 2 як кошти, набуті без достатньої правової підстави. Також прокурор просив суд покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4962,00 грн.

20.12.2022 до служби діловодства господарського суду Запорізької області від Приватної науково-виробничої фірми «Хімбіодез» надійшла заява (вх. № 16470/08-08/22 від 20.12.2022) про долучення до матеріалів справи № 908/474/22 доказів сплати на рахунок Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Оріхівської міської ради 3000,00 грн. як повернення суми ПДВ по договору № 848 від 14.04.2020, у підтвердження чого суду надано копію платіжного доручення № 1832 від 12.12.2022.

Прокурор в судовому засіданні 21.12.2022 підтримав заявлені позовні вимоги з урахування добровільної сплати відповідачем спірної суми ПДВ.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки суду не надав.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

Розглянувши зібрані у справі письмові докази, заслухавши пояснення представника прокуратури, суд

УСТАНОВИВ

14.04.2020 Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Оріхівської міської ради (позивач 2 у справі, Покупець) та Приватною науково-виробничою фірмою «Хімбіодез» (відповідач у справі, Продавець) укладено Договір № 848 (далі Договір), згідно якого Продавець зобов`язується поставити та покупцю товар дезінфекційні засоби ДК021-2015:24450000-3-Агрохімічна продукція, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар в кількості та за цінами, які зазначені в Специфікації, яка є невід`ємною частиною Договору. (п. 1.1 Договору)

За умовами п., п. 2.2, 2.3 сума Договору складається із загальною вартості всіх партій товару згідно з накладними. Загальна ціна договору 15000,00 грн., крім того ПДВ 3000,00 грн., всього 18000,00 грн.

Відповідно до п., п. 2.1, 2.4 Договору ціна встановлюється в гривнях і містить в собі витрати на доставку, вартість тари, упаковки, маркування товару. Розрахунок за цим Договором здійснюється шляхом сплати покупцем на розрахунковий рахунок Продавця вартості отриманого від продавця товару не пізніше 30 календарних днів від дати отримання товару у відповідності до Бюджетного кодексу України.

Пунктом 3.3 Договору встановлено, що товар переходить у власність покупця з моменту отримання товару за накладною, в якій Покупець робить відмітку про отримання, а також видає довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 7.1 Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2020, однак, в будь-якому випадку, до закінчення виконання зобов`язань сторонами.

З матеріалів справи судом з`ясовано, що на виконання умов Договору сторонами складана і підписана Специфікація (Додаток № 1 до Договору), відповідно до якої предмет договору дезінфекційні засоби Вінсепт Експрес 1 л., кількістю 16 штук, за ціною з ПДВ 223,92 грн., на суму з урахуванням ПДВ 3582,72 грн.; Вінсепт Експрес 5 л., кількістю 16 штук, ціною з ПДВ 901,08 грн., на суму з урахуванням ПДВ 14417,28 грн., а всього на суму 18000,00 грн., в тому числі ПДВ 3000,00 грн.

Як вбачається з досліджених судом письмових доказів відповідач на виконання умов Договору № 848 від 14.04.2020 поставив позивачу 2 дезінфекційні засоби на загальну суму 18000,00 грн. в тому числі 3000,00 грн. з ПДВ, що підтверджується копією видаткової накладної № РН-0000829 від 14.04.2020, яка підписана уповноваженими особами з боку Постачальника і Покупця без зауважень та заперечень щодо кількості та якості, підписи скріплені печатками юридичних осіб.

На виконання умов Договору Покупцем (позивачем 2) 15.04.2020 на рахунок Постачальника (відповідача) перераховано 18000,00 грн., в тому числі 3000,00 грн. ПДВ, за дезінфекційні засоби у кількості 32 штук, тим самим сплачено всю ціну за Договором № 848 від 14.04.2020, що підтверджується платіжним дорученням № 17 від 15.04.2020.

Як вбачається з матеріалів справи 26.01.2022 прокурор звернувся до позивача 2 з листом № 56-450вих-22, в якому просив надати інформацію про вжиття Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Оріхівської міської ради заходів щодо повернення Приватною науково-виробничою фірмою «Хімбіодез» суми податку на додану вартість за придбані товари медичного призначення за Договором № 848 від 14.04.2020.

Позивач 2 листом від 27.01.2022 № 133 на адресу прокуратури надіслав відповідь, в якій повідомив, що на звернення до Постачальника отримана відповідь, що дезінфекційні засоби, які були поставлені згідно видаткової накладної № РН-0000829 від 14.04.2020 не підпадають під звільнення від ПДВ. Також позивач 2 інформував прокурора, що через відсутність можливостей заходи щодо визнання недійсним договору № 848 від 14.04.2020 та стягнення з відповідача коштів у судовому порядку згідно Договору № 848 від 149.04.2020 ним самостійно здійснюватися не будуть.

Оріхівська міська рада на звернення прокурора надала відповідь, в якій повідомила, що не має можливості самостійно здійснювати представництво в суді своїх інтересів шляхом подання позовної заяви про визнання недійсним договору № 848 від 14.04.2020 та стягнення з Приватної науково-виробничої фірми «Хімбіодез» коштів згідно Договору № 848 від 149.04.2020.

18.02.2022 Перший заступник керівника Пологівської окружної прокуратури Запорізької області звернувся до суду з позовом у даній справі в інтересах держави в особі Оріхівської міської ради та Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Оріхівської міської ради до Приватної науково-виробничої фірми «Хімбіодез» про визнання недійсним п. 2.3 Договору № 848 від 14.04.2020 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в сумі 3000,00 грн. та стягнення коштів у розмірі 3000,00 грн., сплачених за Договором № 848 від 14.04.2020, як набутих без достатньої правової підстави.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги прокурора такими, що підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з приписами частин 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку: "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 3-рн/99 від 08.04.1999, під поняттям "орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Судом враховано, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте, з метою захисту інтересів держави прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежним чином.

Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 сформований правовий висновок, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного королівства" суд проголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Зокрема, така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 904/9169/17.

Таким чином, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч, ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

У спірних правовідносинах порушення інтересів держави (територіальної громади) обґрунтовується тим, що укладення Договору № 848 від 14.04.2020 всупереч норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про публічні закупівлі» є порушенням законності в бюджетній системі, порушує принципи добросовісної конкуренції, об`єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій, та принципу запобігання корупційним діям і зловживанням при проведенні публічних закупівель. В даному випадку звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності та раціонального використання бюджетних коштів, в умовах пандемії COVID-19. Здійснення необґрунтованих витрат бюджетних коштів та необґрунтоване отримання надмірного прибутку не узгоджується і з інтересами, держави. Проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокуратури.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 стверджує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (п.54 рішення).

Таким чином, у спірних правовідносинах наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Прокурор посилається, серед іншого, на статтю 23 Закону України «Про прокуратуру», а також зазначає, що порушення вимог законодавства призвели до фактичних втрат бюджетних коштів, що засвідчує нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів та становить безумовне порушення інтересів держави у бюджетній сфері. Оріхівською міською радою, як органом уповноваженим здійснювати функції у спірних правовідносинах, та Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Оріхівської міської ради не вжито достатніх заходів для повернення бюджетних коштів, безпідставно сплачених ПНВФ «Хімбіодез» в рахунок податку на додану вартість.

Отже, при зверненні з даним позовом прокурором дотримано норми статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», визначено уповноважений орган місцевого самоврядування та належним чином обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок, у тому числі бездіяльності позивачів.

З огляду на зазначене, зважаючи, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Оріхівської міської ради та Оріхівської міської ради.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями ст. 16 ЦК України унормовано, що визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, заявником при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 762 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-ХІ, який набрав чинності з 02.04.2020, пункт 71 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України викладений у такій редакції: «71. Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року».

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 затверджено перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість (назва Переліку в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224). Вказана постанова набрала чинності 21.03.2020.

За змістом вказаного переліку, засіб на спиртовій основі для протирання рук, розчин, що містить еталон 60-80%, (код 2207, 2208) а також хлоровмісні та інші за способом дії препарати для дезінфекції поверхонь, матеріалів, обладнання у формі порошків, таблеток, гранул, концентратів, які містять 0,1% активного хлору для розчину (код 3808), визначено як дезінфекційні засоби, антисептики та обладнання для проведення дезінфекції, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до Висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 05.03.02-04/44504 від 29.09.2015 дізенфекційний засіб «Вінсепт Еексперт» містить діючу речовину спирт етиловий 67,5-70,0 %, спирт ізопропиловий - 1,0-2,5 %.

Крім того, згідно Сертифікату якості, виданого ТОВ «Торговий дім «Санітарний щит України», дезінфекційний засіб «Вінсепт Експрес» відповідає вимогам ТУ У 20.5-36196836-0031:2015, вміст етилового спрут становить 675-700 г/кг, вміст ізопропилового спрут становить 10-25 г/кг.

Таким чином, дезінфекційний засіб «Вінсепт Експрес», який є предметом Договору № 848 від 14.04.2020, відповідно до законодавства, чинного на момент укладення цього Договору та здійснення оплати за ним, віднесені до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість.

Законом України від 30.03.2020 № 540-ХІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» пункт 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України викладено в новій редакції, згідно з якої від оподаткування податком на додану вартість звільняються такі операції:

- з введення на митну територію України товарів (в тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України;

- з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемії та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

При цьому норми пункту 71 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України застосовуються до операцій, здійснених в період, починаючи з 17 березня 2020 року і до останнього числа місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Отже, укладання Договору № 848 від 14.04.2020 та фактичне постачання товару за ним ПНВФ «Хімбіодез» здійснено після набрання чинності Закону України від 30.03.2020 № 540-ХІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Вказане підтверджується безпосередньо Договором № 848 від 14.04.2020 і специфікацією до нього, рахунком-фактурою № СФ-0000848 від 14.04.2020, видатковою накладною № РН-0000829 від 14.04.2020 та платіжним дорученням № 17 від 15.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» встановлено карантин на всій території України, дія якого продовжувалася відповідними постановами Кабінету Міністрів України.

Тобто, у період укладення та виконання Договору № 848 від 14.04.2020 на території України діяв карантин під час якого застосовуються карантинні заходи, в тому числі щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання дезінфекційних засобів і антисептиків, необхідних для боротьби з коронавірусною хворобою (COVID-19).

З наведеного вбачається, що включення до вартості закуповуваних дезінфекційних засобів згідно Договору № 848 від 14.04.2020 податку на додану вартість у розмірі 3000,00 грн. та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам п. 71 п. 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020.

За приписами ч. 1 ст. 189 ГК України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Податкового кодексу України (далі ПК України) (пункт 1.1 статті 1 розділу І Кодексу).

Об`єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

Правові основи оподаткування податком на додану вартість встановлено розділами І, V та підрозділом 2 розділу XX ПК України.

Відповідно до пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України податок на додану вартість це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з підпунктами а і б пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.

За приписами пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Отже, станом на час укладення та виконання спірного Договору поставка товару мала здійснюватися без нарахування податку на додану вартість.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Враховуючи викладене, Договір № 848 від 14.04.2020 в частині п. 2.3 щодо врахування до загальної суми договору 3000,00 грн. ПДВ підлягає визнанню недійсним.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 викладена така правова позиція: кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18 вказав, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений раніше у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18. А якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі № 6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі № 6-100цс15.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи визнання п. 2.3 Договору № 848 від 14.04.2020 в частині включення до ціни товару ставки податку на додану вартість недійсним, сума ПДВ підлягала поверненню позивачу 2.

З матеріалів справи судом з`ясовано, що після відкриття провадження у даній справі платіжним дорученням від 12.12.2022 № 1832 відповідачем перераховано Комунальному некомерційному підприємству «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Оріхівської міської ради 3000,00 грн. ПДВ за Договором № 848 від 14.04.2020.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України унормовано, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується повернення відповідачем суми податку на додану вартість в розмірі 3000,00 грн., сплаченої за Договором № 848 від 14.04.2020, після відкриття провадження у справі № 908/474/22, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення з Приватної науково-виробничої фірми «Хімбіодез» коштів у розмірі 3000,00 грн., сплачених за Договором № 878 від 14.04.2020, як набутих без достатньої правової підстави, у зв`язку із чим провадження у справі № 908/474/22 в цій частині позовних вимог підлягає закриттю.

Судом роз`яснюється сторонам, що відповідно до ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Прокурор надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи прокурора не спростував.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково в частині визнання недійсним п. 2.3 Договору № 848 від 14.04.2020, укладеного Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Оріхівської міської ради та Приватною науково-виробничою фірмою «Хімбіодез», в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в сумі 3000,00 грн. В частині стягнення з відповідача коштів у розмірі 3000,00 грн., сплачених за Договором № 848 від 14.04.2020, як набутих без достатньої правової підстави, провадження у справі підлягає закриттю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом ч. 4 ст. 231 ГПК України при закритті провадження у справі суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з п. 5 ч. 1, ч. 5 статті 7 Закону України «Про судовий збір» судовий збір повертається повністю в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Враховуючи зазначене суд зазначає, що згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» прокурору за його клопотанням підлягає поверненню з Державного бюджету України за відповідною ухвалою судовий збір в розмірі 2481,00 грн. у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині позовних вимог.

Керуючись ст., ст. 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Першого заступника керівника Пологівської окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: 1. Оріхівської міської ради, м. Оріхів Пологівського району Запорізької області і 2. Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Оріхівської міської ради, м. Оріхів Пологівського району Запорізької області до Приватної науково-виробничої фірми «Хімбіодез», м. Запоріжжя про визнання недійсним п. 2.3 договору № 848 від 14.04.2020 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в сумі 3000,00 грн. та стягнення коштів у розмірі 3000,00 грн., сплачених за договором № 848 від 14.04.2020, як набутих без достатньої правової підстави, задовольнити частково.

2. Визнати недійсним пункт 2.3 договору № 848 від 14.04.2020, укладеного Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Оріхівської міської ради та Приватною науково-виробничою фірмою «Хімбіодез», в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в сумі 3000,00 грн.

3. Стягнути з Приватної науково-виробничої фірми «Хімбіодез», (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний (Леніна), буд. 180-а, ідентифікаційний код юридичної особи 39029713) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Пологівської окружної прокуратури Запорізької області, (стягувач: вул. Єдності, 28, м. Пологи, Запорізька область, 70600, розрахунковий рахунок: UА438201720343180001000000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені на сплату судового збору у 2022 році при здійсненні представництва інтересів держави в розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп. Видати наказ.

4. В частині позовних вимог про стягнення з Приватної науково-виробничої фірми «Хімбіодез», м. Запоріжжя коштів у розмірі 3000,00 грн., сплачених за договором № 848 від 14.04.2020, як набутих без достатньої правової підстави, провадження у справі закрити.

5. Після отримання відповідного клопотання повернути Запорізької обласної прокуратури в особі Пологівської окружної прокуратури Запорізької області, (стягувач: вул. Єдності, 28, м. Пологи, Запорізька область, 70600, розрахунковий рахунок: UА438201720343180001000000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ідентифікаційний код юридичної особи 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) за відповідною ухвалою суду з Державного бюджету України 2481,00 грн. судового збору у зв`язку із закриттям провадження у справі № 908/474/22 в частині позовних вимог.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 28» грудня 2022 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.