Рішення

від 23.12.2022 по справі 530/461/22

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/461/22

2/530/258/22

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

23.12.2022 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого-судді Должко С.Р., секретаря Тараненко Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Зіньків, цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

03червня 2022року позивач ОСОБА_1 звернувся доЗіньківського районногосуду Полтавськоїобласті зпозовом до ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Рой І.В. у судове засідання не з`явилися, від представника надійшла до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у відповідності до вимог ст. ст. 129-131 ЦПК України, за останньою відомою судові адресою, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про отримання судових повісток на 04.11.2022 року о 09 год. 30 хвилин, на 23.12.2022 року о 08 годині 30 хвилин ( а.с.77,79). Причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надав, відзиву на позов не надав.

Згідно зіст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і він не з"явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження, що відповідає положенням ст.ст.191ч. 2,281 ЦПК України.

Частиною першоюстатті 44 ЦПК Українивстановлений обов"язок учасників судового процесу та їхніх представників добросовісно користуватися процесуальними правами. В свою чергу судом вжито усіх заходів, передбачених процесуальним законодавством для інформування відповідача про розгляд справи. Згідно електронного сайту Зіньківського районного суду Полтавської області користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин, інформацію про призначенні судові засідання.

В зв`язкуіз викладенимта беручидо уваги вищевикладене судвстановив,що відповідачналежним чиномбув повідомлений,в судовезасідання двічі нез"явивсязнаючи проте,що вЗіньківському районномусуді знаходитьсяцивільна справапро стягнення заборгованості за договором оренди.

Судова повістка надсилалась відповідачу в порядку, передбаченому п. 4 ч. 8ст. 128 ЦПК України, на адресу місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку.

Враховуючи вказані факти, згоду представника позивача, суд вважає за можливе у відповідності до ч. 4 ст.223ЦПК України постановити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

В порядкуст.280 ЦПК України, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, на підставі наявних у справі доказів та неявки відповідача в судове засідання без поважних причин, хоча відповідач був повідомлений про дату та час судового засідання належним чином.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно дост.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розглядйого справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервалу часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Зачитавши заяву представника позивача, яка підтримала позовні вимоги та дослідивши наявні матеріали справи, суд знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідност. 10-13 ЦПК України- суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Статтею 18 ЦПК Українивстановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до вимогст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процессу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов`язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В судовому засіданні було встановлено, що 03 лютого 2021 року між ОСОБА_2 (позивачем) та ОСОБА_1 (відповідачем) було укладено попередній договір оренди землі (далі - договір), відповідно до якого позивач - Сторона 2, відповідач - Сторона 1 (а.с.17-18).

Відповідно до умов вказаного договору Сторони зобов`язуються протягом строку і на умовах, встановленим цим попереднім договором, укласти в майбутньому договір оренди землі, за яким Сторона 2 буде виступати Орендарем, а Сторона 1 - Орендодавцем земельної ділянки площею 2,6699 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5321381400:00:012:0045.

Земельнаділянка належитьвідповідачу направі власностіна підставідержавного актуна право приватної власності серія Р2 № 6046613. Станом на дату підписання договору земельна ділянка перебувала в оренді згідно договору оренди, укладеного між відповідачем та ТОВ СК Агро Ка Полтава, строк дії договору до 06.11.2022 року.

Відповідно до п. 2.1.1. вказаного договору - до закінчення строку дії договору оренди землі з ТОВ «СК» АГРО-КА ПОЛТАВА» відповідач взяв на себе зобов`язання не підписувати ніяких додаткових угод, як суттєво змінюють його -умови, зокрема , але не виключно, додаткові угоди, які продовжують строк договору оренди землі.

Відповідно до п. 3.1. вказаного договору - протягом періоду дії даного договору і до дати підписання основного договору Сторона-1 сплачує Стороні-2 грошові кошти в сумі 15000 грн. 00 коп..

Відповідно до п. 4.2. вказаного договору - у випадку відмови або ухилення Стороною 1 від укладення Основного договору, а також випадку порушення умов попереднього договору, зокрема, але не виключно п. 2.1.1. Сторона - 1 протягом 3 (трьох) календарних днів зобов`язується повернути Стороні - 2 суму коштів, указану в п. 3.1., а також пеню в розмірі 1 (одного) % за кожен день з дати підписання договору та 30% річних від суми коштів, вказаної в п. 3.1 договору.

03 лютого 2021 року відповідач отримав грошові кошти в сумі 15000 грн відповідно до умов договору.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач 23 червня 2021 року уклав з ТОВ «СК`АГРО-КА ПОЛТАВА» додаткову угоду до договору оренди землі, відповідно до було змінено строк оренди землі з 14 на 25 років ( а.с.

Отже, ОСОБА_2 не виконав умов договору, укладеного між позивачем та відповідачем, в тому числі п. 2.1.1. договору. Також відповідач з 23 червня 2021 року приховав від позивача факт укладання додаткових угод з ТОВ «СК`АГРО-КА», ухиляючись від виконання умов попереднього договору оренди землі.

21 квітня 2022 року позивач направив відповідачу листа з вимогою повернути суму заборгованості з врахування пені в розмірі 77658,90 грн (сімдесят сім тисяч шістсот п`ятдесят вісім грн. 90 коп.) будь-яким зручним способом (готівка, перерахування коштів на рахунок).

Відповідно до відповіді відповідача на вимогу від 02 травня 2022 року щодо повернення суми заборгованості з неустойкою (штраф та пеня) останній просив надати банківські реквізити для перерахунку боргу. 31.05.2022 року відповідач перерахував суму основного боргу на рахунок позивача без врахування неустойки.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі (абзац 4 частини першої статті 635 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до абзацу 4 ч. 1 ст. 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 14 Закону України «Про оренду землі», в редакції чинній на момент укладення попереднього договору оренди землі від 03.02.2021 року).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторони (сторін) та/або його фіксація. Значення форми правочину полягає не тільки в забезпеченні його достовірності, сприйняття іншими особами, що має істотне значення під час вирішення спорів, а часто і його чинності. Законодавець передбачив тільки дві форми правочинів - усну та письмову (електронну); під державною реєстрацією правочину розуміється офіційне визнання та підтвердження державою факту вчинення правочину. Варто розрізняти форму правочину і його державну реєстрацію. Державна реєстрація правочину не є різновидом його форми.

З урахуванням змісту абз. 4 ч. 1 ст. 635 ЦК України та ст. 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення попереднього договору оренди землі від 03.02.2021 року) попередній договір оренди землі мав бути вчинений у письмовій формі.Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Абзацом 4 частини першої статті 635 ЦК України зазначено, що попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин договір оренди землі укладається в письмовій формі. Таким чином, стаття 14 Закону України «Про оренду землі» зазначає про укладення договору оренди в письмовій формі, враховуючи абзац 4 частини першої статті 635 ЦК України попередній договір укладається у письмовій формі і законодавство не вимагає державної реєстрації такого договору.

Вказує, що державна реєстрація не є формою договору, тому попередні договори не підлягають реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. законодавством не встановлено можливості проведення державної реєстрації прав на підставі попереднього договору, оскільки сторона попереднього договору, яка могла зареєструвати речове право в Реєстрі, на момент проведення цієї реєстрації не отримує жодного титулу (прав) на об`єкт, що очевидно, не відповідає дійсним цілям та намірам інституту державної реєстрації. Тобто, жодним чином не відбувається офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття речових прав на нерухоме майно. Законодавство не встановлює заборон (обмежень) щодо укладення договорів на майбутнє, більш того сама конструкція статті 635 ЦК України містить формулювання «укласти договір в майбутньому», що, очевидно є диспозитивною нормою і правовою можливістю її застосовувати.

Вказане твердження відповідає правовій позиції Постанови Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 172/1159/20 (провадження № 61-14612св21)

З урахуванням змісту абзацу 4 ч. 1 ст. 635 ЦК України та ст. 14 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на момент укладення попереднього договору оренди землі від 03.02.2021 року) попередній договір оренди землі мав бути вчинений у письмовій формі. Станом на 03.02.2021 року в законодавстві була відсутня вимога про необхідність проведення державної реєстрації попереднього договору оренди землі.

Отже, попередній договір оренди землі від 03.02.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинений в письмовій формі, особисто підписаний сторонами, і тому вважається укладеним, оскільки не підлягає обов`язковій державній реєстрації.

Що стосується вимоги позивача про стягнення штрафу за порушення попереднього договору оренди землі та його розміру, суд виходить з наступного.

Попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором (абзац 1 ч. 1 ст. 635 ЦК України).

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства (ч. 4 ст. 635 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст.213 ЦК України. У ч.3,4 ст.213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: а) мети правочину, б) змісту попередніх переговорів, в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), г) звичаїв ділового обороту; ґ) подальшої поведінки сторін; д) тексту типового договору; е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими ст. 213 ЦК України.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

Тлумачення положень частини першої статті 549 ЦК України дозволяє стверджувати, що за допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечуватися виконання значної кількості зобов`язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов`язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов`язання, так і після, але до виконання тих зобов`язань, які виникли на його підставі. Не виключається забезпечення зобов`язань, які виникли на підставі організаційного договору (зокрема, попереднього); недоговірних зобов`язань, що не характерно, проте положеннями статті 549 ЦК не виключається; позитивних та негативних зобов`язань. Як правило, неустойка встановлюється для забезпечення позитивних зобов`язань, які передбачають вчинення певних дій (передача речі, сплата грошовитих коштів та ін.). Сутність негативних зобов`язань полягає в тому, що предметом виконання є утримання від дій, і зобов`язання виконується протягом усього часу його існування. Негативні зобов`язання можуть бути забезпечені тільки за допомогою штрафу, адже після порушення такого зобов`язання необхідність стимулювати його виконання шляхом нарахування пені, як це може мати місце при позитивних зобов`язаннях, не призведе до очікуваного результату, тобто його виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (абзац перший частини другої статті 551 ЦК України).

Розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання

Процентна ставкапені:Розмір пеніу відсоткахна день.Борговий періодз 03.02.2021року по23лютого 2022року.Розраховується заформулою:[Пеня]=[Сумаборгу][Ставкапені (%)] / 100% / 365 днів [Кількість днів]. Вказаний відсоток: 1% на день. Пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за вказані періоди складає 57 900.00 грн.

Дата початкуДата закінченняКількість днівСума боргуОблікова ставка НБУРозрахункова ставка (% у рік)Пеня03.02.202104.03.20213015000.0063654500.0005.03.202115.04.20214215000.006.53656300.0016.04.202122.07.20219815000.007.536514700.0023.07.202109.09.20214915000.0083657350.0010.09.202109.12.20219115000.008.536513650.0010.12.202120.01.20224215000.0093656300.0021.01.202223.02.20223415000.00103655100.00Всього: 57900.00

Пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за вказані періоди складає 57900,00 грн.

Розрахунок штрафу.

Боргові періоди: Дата початку нарахування:03.02.2021. Дата закінчення нарахування:23.02.2022. Відсоткова ставка:30% річних.

Розраховується за формулою: [Відсотки] = [Сума боргу] [Процентна ставка] / 100% / 365 днів [Кількість днів]

Дата початкуДата закінченняКількість днівСума богуВідсоткова ставка Відсотки03.02.202123.02.202238615000.00304758.90Всього: 386 4758.90

Всього: сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 03.02.2021 року по 23.02.2022 року складає 4 758.90 грн..

Відповідно до частини першої статті 76 Цивільно- процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з приписами статті 76 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 84 ЦПК України будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Як унормовано приписами частини другої статті 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

З огляду на викладене, врахувавши розподіл обов`язків доказування, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано твердження позивача стосовно відсутності заборгованості за договором оренди.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

На підставі вищевикладеного судом встановлено, що відповідно до умов попереднього договору оренди землі від 03.02.2021 року передбачено стягнення пені та 30% річних від суми коштів, а ОСОБА_2 не виконав умови договору, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19,30,76.81,133,137,141,210, 217-246, 263-268, 354,430 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ,місце проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 ,адреса місцяреєстрації: АДРЕСА_2 про стягненнязаборгованості задоговором оренди задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , адреса місцяреєстрації: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 пеню в сумі 57900,00 грн (п`ятдесят сім тисяч дев`ятсот гривень 00 копійок) та штрафні санкції в сумі 4758,90 грн (чотири тисячі сімсот п`ятдесят вісім грн 90 коп.), за попереднім договором оренди землі від 03.02.2021 року, а всього в сумі 62658 (шістдесят дві тисячі шістсот п`ятдесят вісім) грн. 90 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 на користь держави 992 грн 40 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області С.Р.Должко