Рішення

від 27.12.2022 по справі 910/10552/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.12.2022Справа № 910/10552/22За позовом Державного підприємства «УКРОБОРОНРЕСУРСИ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВИЙ ДОМ СВІТ ХОУМ»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Фонд держаного майна України

про стягнення 192 882, 37 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «УКРОБОРОНРЕСУРСИ» (надалі позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВИЙ ДОМ СВІТ ХОУМ» (надалі - відповідач) про стягнення суми заборгованості за договором публічного зберігання №19П/21 від 01.07.2021 в розмірі 192 882,37 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 12, 509, 525, 526, 610, 626, 629, 901, 903, 936, 947 Цивільного кодексу України, ст. 173, 175, 193 Господарського Кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором публічного зберігання №19П/21 від 01.07.2021, у частині оплати послуг за зберігання товарно-матеріальних цінностей.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2022 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

18.10.2022 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №910/10552/22, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) та залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фонд держаного майна України (надалі третя особа).

22.11.2022 від третьої особи надійшли пояснення, в якій остання підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити, також в поясненнях міститься клопотання про поновлення строку на їх подання, в обґрунтуванні причин пропуску третя особа посилається на введення воєнного стану, що перешкоджає швидкому обміну інформацією між структурними підрозділами останньої.

Пунктом 5 резолютивної частини ухвали про відкриття провадження судом встановлено третій особі строк для подачі пояснень щодо позову протягом 5-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Приписами частини 4 статті 168 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), зокрема, встановлено, що пояснення третьої особи подаються в строк, встановлений судом.

Ухвала про відкриття провадження була отримана третьою особою 31.10.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105492850450.

Відтак, останній день строку для подання третьою особою пояснень є саме 07.11.2022.

До господарського суду надійшли пояснення третьої особи, які здані до відділення поштового зв`язку 18.11.2022, тобто після закінчення строку встановленого судом для їх подання.

Враховуючи викладене вище, приймаючи до уваги обставини викладені третьою особою в обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання пояснень, суд вважає за можливе визнати причини пропуску строку для подання пояснень поважними та поновити третій особі пропущений строк для подання пояснень.

23.11.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та, зокрема, зазначає, що укладений між сторонами договір за своєю суттю є договором оренди державного майна, яким фактично не передбачено ані вартості орендної плати, ані площі оренди майна, а тому не можливо встановити фактичний розмір орендної плати, що підлягає до стягнення. Посилається на те, що за відповідачем рахується заборгованість ще за період з 24.02.2022, тобто на час введення воєнного стану, що на його думку є форс-мажорною обставиною, на підтвердження чого надає лист Торгово-промислової палати України, в зв`язку з чим він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору.

23.11.2022 від позивача на виконання вимог ухвали суду надійшла виписка банку про рух коштів між ним та відповідачем за період з 01.07.2021 по 20.09.2022.

28.11.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти доводів відповідача викладених у відзиві та зокрема, зазначає, що укладений договір з відповідачем за своє суттю є договором публічного зберігання товарно-матеріальних цінностей, а тому позивач має право вимагати плату за надані послуги за весь час фактичного зберігання товарно-матеріальних цінностей. Також зазначає, що відповідачем не доведено яким чином введення воєнного стану призвело до неможливості виконання останнім своїх зобов`язань за договором. Крім того, вказує, що в силу дії форс-мажорних обставин має місце саме звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань, а не від самого зобов`язання в цілому.

Беручи до уваги наведене вище та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.07.2021 між позивачем (надалі - зберігач) та відповідачем (надалі - поклажодавець) було укладено договір публічного зберігання № 19П/21 (надалі - договір), відповідно до п. 2.1. якого, зберігач зобов`язується прийняти на зберігання майно товарно-матеріальні цінності (ТМЦ), передане йому поклажодавцем згідно акту прийому-передачі, та повернути його у цілісності поклажодавцю згідно умов договору.

Даний договір є публічним, відповідно до ст. 633 Цивільного кодексу України.

Зберігач бере на себе зобов`язання надавати послуги зберігання, кожному, хто до нього

звернеться за наявності у нього можливостей надання відповідних послуг (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. п. 1.2., 1.3., 1.8. договору умови публічного договору зберігання встановлюються однаковими для всіх поклажодавців, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Зберігач не має права надавати переваги одному поклажодавцю перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Послуга надається відповідно до діючих тарифів зберігача. Поклажодавець не може вимагати внесення змін до умов договору.

Згідно із п. 1.8. договору зберігання здійснюється за адресою: м. Київ, Саперно-Слобідський проїзд, 3.

Умови договору та тарифи можуть змінюватись зберігачем в односторонньому

порядку шляхом повідомлення про це поклажодавця або опублікування на сайті зберігача (п. 1.9. договору).

Пунктом 1.10. договору сторони погодили, що якщо поклажодавець не згодний з умовами договору публічного зберігання, він має право не укладати цей договір. Поклажодавець, який уклав договір, підтверджує своє ознайомлення та згоду з усіма умовами цього договору, тарифами зберігача та порядком зміни умов договору.

Відповідно до п. 2.3. договору ТМЦ передаються на зберігання поклажодавцем та повертаються зі зберігання зберігачем шляхом підписання акту приймання-передачі майна (ТМЦ).

Згідно з п. 2.4. договору поклажодавець зобов`язується оплатити в повному обсязі послуги зі зберігання ТМЦ відповідно до умов договору та у визначений договором строк, а також виконати інші свої зобов`язання за цим договором.

Зберігач має право отримати оплату за фактичний строк зберігання та за останній не повний місяць як за повний, якщо відмова від зберігання викликана порушенням поклажодавцем умов договору (п. 3.2.9. договору).

Поклажодавець зобов`язаний здійснювати оплату, відповідно до умов договору (п. 3.3.1. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору вартість послуг по зберіганню встановлюється відповідно до тарифі які є додатком до договору.

У пункті 4.2. договору сторони погодили, що поклажодавець разом з підписанням договору подає заявку, в якій зазначається обсяг зберігання та вартість відповідно до діючих тарифів зберігача. В подальшому, в разі збільшення/зменшення обсягу зберігання поклажодавець надає відповідну заявку, яка розглядається замовником протягом 5-ти робочих днів.

Згідно із п. 4.3. договору оплата за надані послуги здійснюється на умові передплати на підставі, рахунку-фактури, що виставляється зберігачем в строк до 05 числа місяця, за який здійснюється оплата. Поклажодавець зобов`язується оплатити виставлений рахунок не пізніше 10-го числа місяця, за який здійснюється оплата. Поклажодавець на протязі 10 днів з моменту укладення договору зобов`язується внести завдаток в розмірі не меншому, ніж місячна плата за зберігання, який може вноситься за рахунок плати за останній місяць зберігання, штрафних санкцій, додаткових послуг та відшкодування збитків. Якщо протягом дії договору вартість послуг по зберіганню збільшиться, то, разом з оплатою за новою ціною, поклажодавець зобов`язаний сплатити різницю між попередньою та новою вартістю послуг по зберіганню за місяць в рахунок суми завдатку. Зберігач має право виставити рахунок (-ки) поклажодавцю на попередню оплату послуг (товарів) по договору за наступний (-і) період (-ди) у випадку, коли на думку зберігача є ризик порушення поклажодавцем строку виконання грошового зобов`язання (наприклад, коли поклажодавець виїжджає за межи території України, поклажодавець є боржником у відкритому виконавчому провадженні та інше), а поклажодавець зобов`язаний оплатити такий (-і) рахунки в строк, зазначений у рахунку.

Відповідно до п. 4.4. договору оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок зберігача.

Момент оплати вважається час надходження коштів на рахунок зберігача. Оплата наданих послуг, проводиться незалежно від отримання виставлених рахунків від зберігача та підписання актів виконаних робіт (п. 4.5., 4.6. договору).

Згідно із п. 6.1. договору сторона звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, якщо таке є наслідком обставин непереборної сили, які настали після укладення договору незалежно від волі (далі - форс-мажор).

Сторонами в п. 6.2. договору погоджено, що форс-мажорними є обставини непереборної сили, за умови, що настання таких обставин сторона не змогла передбачити та запобігти їх настанню (наприклад: воєнні дії, техногенні катастрофи, землетруси, повені, пожежі, інші стихійні лиха або події надзвичайного характеру, чиновницькі накази, розпорядження органів влади чи місцевого самоврядування, дії правоохоронних органів, тощо). Сторона, що постраждала від таких обставин, повинна негайно (до трьох робочих днів) повідомити іншу сторону виникнення, характер і можливий строк дії таких обставин. Форс-мажорні обставини підтверджуються довідкою Торгово-промислової палати України (її регіональними відділеннями), або відповідними документами державницьких структур чи їх посадовців.

Відповідно до п. 6.3. договору невиконання умов п. 6.2. договору (щодо строків повідомлення та/або довідки позбавляє сторону, що зазнала форс-мажорних обставин посилатись на них, як на підставу невиконання умов договору.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання. сторонами і діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків до повного їх виконання. Якщо за 10 календарних днів до закінчення терміну дії договору, сторони не повідомляють про його розірвання, договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік (п. 8.1. договору).

У подальшому сторонами погоджено тарифи на послуги зберігання ТМЦ, які є додатком до договору, якими встановлено вартість послуг зберігання за договором, а саме: майданчик, дорога 44,74 грн (вартість 1 м кв. в місяць), нежитлова будівля виробничого складського призначення, майданчик для тимчасових споруд 123, 24 грн (вартість 1 м кв. в місяць).

Сторонами погоджено тарифи на послуги зберігання ТМЦ, які є додатком до договору, якими встановлено вартість послуг зберігання за договором, а саме: нежитлове приміщення, яке тимчасово використовується для публічного зберігання та на яке подана заява на оренду 210, 00 грн (вартість 1 м кв. в місяць).

Заявою до договору відповідач просив позивача надати послуги з зберігання на умовах договору публічного зберігання в визначених у даній заяві обсягах відповідно до діючих тарифів на послуги зберігання ТМЦ на території позивача за адресою: м. Київ, Саперно-Слобідський проїзд, 3, а саме: майданчик, дорога 44, 74 грн (вартість 1 м кв. в місяць); нежитлова будівля виробничого складського призначення, майданчик для тимчасових споруд 123, 24 грн (вартість 1 м кв. в місяць), обсяг зберігання 148 м кв., всього 18 239, 50 грн; нежитлові приміщення, які використовуються для тимчасового публічного зберігання та на які подана заява на оренду 210, 00 грн (вартість 1 м кв. в місяць), обсяг зберігання 50 м кв., всього 10 500, 00 грн; загальна вартість 28 739, 50 грн.

08.12.2021 сторонам підписано акт прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей до договору, відповідно до якого відповідач передав на зберігання, а позивач прийняв: меблі 25 шт, посуд 20 шт, скло 30 шт, домашній декор 40 шт, оргтехніка 15 шт.

18.01.2022 сторонам підписано акт прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей до договору, відповідно до якого відповідач передав на зберігання, а позивач прийняв: меблі 25 шт, посуд 20 шт, скло 30 шт, домашній декор 40 шт, оргтехніка 15 шт.

Сторонами підписано акти здачі прийняття робіт (надання послуг), а саме 28.02.2022 № ОУ-0000111 на загальну суму 32 949, 73 грн; 31.03.2022 № ОУ-0000188 на загальну суму 32 454, 00 грн та 30.04.2022 № ОУ-0000256 на загальну суму 32 454, 00 грн.

Також сторонами 30.04.2022 підписано акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.01.2022 складала 33 235, 11 грн та станом на 30.04.2022 заборгованість становила 139 104, 27 грн.

Відповідно до гарантійного листа від 20.04.2022, який зареєстрований позивачем за вх. № 70 від 10.05.2022, відповідач гарантував позивачу сплату суми заборгованості частковими платежами.

10.05.2022 відповідач звернувся до позивача із заявою за вх. № 69, якою просив зменшити площу для зберігання товарно-матеріальних цінностей.

Згідно із заявою за вх. № 69 від 10.05.022, відповідач просив позивача надати послуги з зберігання на умовах договору публічного зберігання у визначених в даній заяві обсягах відповідно до діючих тарифів на послуги зберігання ТМЦ на території позивача за адресою: м. Київ, Саперно-Слобідський проїзд, 3, а саме: майданчик, дорога 52, 98 грн (вартість 1 м кв. в місяць); нежитлова будівля виробничого складського призначення, майданчик для тимчасових споруд 148, 34 грн (вартість 1 м кв. в місяць), обсяг зберігання 93 м кв., всього 13 795, 62 грн; нежитлові приміщення, які використовуються для тимчасового публічного зберігання та на які подана заява на оренду 210, 00 грн (вартість 1 м кв. в місяць); загальна вартість 13 795, 62 грн.

11.05.2022 сторонам підписано акт прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей до договору, відповідно до якого відповідач передав на зберігання, а позивач прийняв: меблі 25 шт, тара пластикова 15 шт, столові прибори 1 шт.

Позивач зазначає, що 12.08.2022 ним направлено відповідачу претензії за вих. № 101, та 08.09.2022 за вих. № 128, у яких просив сплати відповідача заборгованість за договором зберігання у розмірі 168 291, 13 грн. Направлення вказаної претензії підтверджується описом вкладень у цінний лист та накладною № 0306106895190.

Відповіді на вказані вище претензії матеріали справи не містять.

За період з 01.01.2022 по 20.09.2022 відповідачем частково оплачено отриманні послуги, а саме 14.01.2022 в сумі 17 000, 00 грн, 07.02.2022 в сумі 22 561, 44 грн, 25.05.2022 в сумі 2 200, 00 грн, 23.06.2022 в сумі 10 000, 00 грн та 20.09.2022 в сумі 3 000, 00 грн, що в загальній сумі складає 54 761, 44 грн.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором у частині своєчасної та повної оплати наданих послуг відповідачу зі зберігання матеріальних цінностей на загальну суму 192 882, 37 грн, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 192 882, 37 грн основного боргу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Внаслідок укладення договору між сторонами, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки і за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором зберігання, який підпадає під правове регулювання глави 66 Цивільного кодексу України, а тому посилання відповідача в частині укладення договору оренди є необґрунтованими.

Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з частиною 1 статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Частиною першою статті 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

За приписами частини 1 статті 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків від 30.04.2022 заборгованість відповідача перед позивачем станом на 30.04.2022 складала 139 104, 27 грн, до вказаної суми також увійшла заборгованість у розмірі 33 235, 11 грн, що утворилась станом на 01.01.2022.

Як зазначалось вище відповідач гарантійним листом від 20.04.2022 гарантував позивачу сплату заборгованості частковими платежами.

Отже, на виконання умов договору позивачем за період з 01.01.2022 по 30.09.2022 надано відповідачу послуги зі зберігання матеріальних цінностей на загальну суму 214 408, 70 грн, що підтверджується актами прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей, актами здачі прийняття робіт.

Матеріалами справи підтверджено, що за період з 01.01.2022 по 20.09.2022 відповідачем частково оплачено отриманні послуги, а саме 14.01.2022 в сумі 17 000, 00 грн, 07.02.2022 в сумі 22 561, 44 грн, 25.05.2022 в сумі 2 200, 00 грн, 23.06.2022 в сумі 10 000, 00 грн та 20.09.2022 в сумі 3 000, 00 грн, що в загальній сумі складає 54 761, 44 грн.

Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.

Суд розцінює часткові оплати відповідача, підписання ним акту звірки взаємних розрахунків та надання гарантійного листа позивачу, як визнання відповідачем основного боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, враховуючи зміст п. п. 4.3., 4.6. укладеного сторонами договору та ст. 530 Цивільного кодексу України , суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати витрат на зберігання товарно-матеріальних цінностей є таким, що настав.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, позовні вимоги, щодо стягнення з відповідача заборгованості за отримані послуги зі зберігання матеріальних цінностей за договором в сумі 192 882, 37 грн (214 408, 70 грн (сума наданих послуг за період з січня по вересень 2022 року) + 33 235, 11 грн (додаткова сума заборгованості, згідно акту звірки взаємних розрахунків від 30.04.2022) - 54 761, 44 грн (сплачена сума відповідачем)) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо посилань відповідача на те, що фактично між сторонами виникли правовідносини, які за своєю суттю є орендними та підпадають під правове регулювання глави 58 ЦК України та ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За змістом ч.1 ст.202, ч.3 ст. 203 ЦК України головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків. Отже, суд має встановити у цій справі чи є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору зберігання та з`ясування питання про те, чи не укладений цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Судом за результати дослідження доказів у справі, з метою дослідження питання дійсної спрямованості волі сторін, з`ясування мотивів укладення сторонами договору зберігання встановив, що договір укладений між сторонами відповідає положенням глави 66 ЦК України і за свою формою та суттю є саме договором зберігання.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Відповідачем у встановленому законом порядку не доведено належними та допустимим доказами, що укладений правочин є договором оренди майна, а всі його посилання є фактично незгодою із позовними вимогами.

Що стосується посилань відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, через введення воєнного стану в Україні, що є форс-мажорною обставиною, на підтвердження чого надав лист Торгово-промислової палати України, суд зазначає таке.

Суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2022 у справі № 922/854/21.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Суд звертає увагу, що загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання відповідача (оплату отриманого природного газу), тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.

Відповідач не надав доказів на підтвердження наявності такого причинно-наслідкового зв`язку, зокрема, не підтверджено неможливості виконувати свої зобов`язання за договором в передбачені ним строки саме внаслідок дії воєнного стану, неможливості здійснювати господарську, підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, відсутності такого прибутку тощо.

Суд зауважує, що обставини, засвідчені Торгово-промисловою палатою України у листі від 28.02.2022, стосуються не лише відповідача, а також позивача, та ставлять їх в однакові умови здійснення діяльності.

Крім цього, сторонами в п. 6.2. договору погоджено, що форс-мажорними є обставини непереборної сили, за умови, що настання таких обставин сторона не змогла передбачити та запобігти їх настанню (наприклад: воєнні дії, техногенні катастрофи, землетруси, повені, пожежі, інші стихійні лиха або події надзвичайного характеру, чиновницькі накази, розпорядження органів влади чи місцевого самоврядування, дії правоохоронних органів, тощо). Сторона, що постраждала від таких обставин, повинна негайно (до трьох робочих днів) повідомити іншу сторону виникнення, характер і можливий строк дії таких обставин. Форс-мажорні обставини підтверджуються довідкою Торгово-промислової палати України (її регіональними відділеннями), або відповідними документами державницьких структур чи їх посадовців.

У матеріалах справи відсутні докази повідомлення (опис вкладення цінного листа та повідомленням про вручення) відповідачем до трьох робочих днів позивача про настання форс-мажорних обставин, з дати їх настання та звернення до торгово-промислової палати для посвідчення таких обставин.

Відповідно до п. 6.3. договору невиконання умов п. 6.2. договору (щодо строків повідомлення та/або довідки позбавляє сторону, що зазнала форс-мажорних обставин посилатись на них, як на підставу невиконання умов договору.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що відповідач втратив своє право посилатись на форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

При цьому суд зазначає, що форс-мажор звільняє від відповідальності, тоді як предметом позову є стягнення основного боргу.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 192 882, 37 грн основної заборгованості.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Окрім цього, відповідно до платіжного доручення N 7143 позивачем 22.09.2022 сплачено 3 000, 00 грн судового збору за звернення з позовом до Господарського суду міста Києва. Згідно з випискою ці кошти були зараховані до спеціального фонду державного бюджету України.

Суд зазначає, що ціна позову становить 192 882, 37 грн, а тому позивачу належало сплатити 2 893, 24 грн судового збору, отже, позивачем було переплачено 106, 76 грн судового збору.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Суд роз`яснює позивачу, що він у праві звернутися до суду з заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору в сумі 106, 76 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВИЙ ДОМ СВІТ ХОУМ» (04060, місто Київ, вулиця Володимира Сальського, будинок 11, ідентифікаційний код 32425065) на користь Державного підприємства «УКРОБОРОНРЕСУРСИ» (03039, місто Київ, Саперно-Слобідський проїзд, будинок 3, ідентифікаційний код 24967600) 192 882 (сто дев`яносто дві тисячі вісімсот вісімдесят дві) грн 37 коп. основного боргу та 2 893 (дві тисячі вісімсот дев`яносто три) грн 24 коп. судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань