Рішення

від 28.12.2022 по справі 160/9517/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2022 року Справа № 160/9517/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого Бондар М.В. розглянув в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до товариства з обмеженою відповідальністю ПОТОКІ ЦЕНТР про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі відділення Фонду, позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю ПОТОКІ ЦЕНТР (далі ТОВ ПОТОКІ ЦЕНТР, відповідач), у якому позивач просить суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ПОТОКІ ЦЕНТР на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік у розмірі 314 448, 78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у 2021 році не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 3 робочих місця, чим порушив вимоги частини першої статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ). Так, відповідачем наданий звіт № 10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, відповідно до якого у відповідача у 2021 році повинно було бути працевлаштована 5 осіб з інвалідністю. Фактично за даними звіту на підприємстві працювало 2 особи з інвалідністю. Таким чином, за 3 робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у 2021 році, відповідач до 15.04.2022 відповідно до вимог статті 20 Закону №875-ХІІ повинен був сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 314 448, 78 грн, які самостійно не сплачені, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/9577/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі ухвали від 12.09.2022 року суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.

В підготовчому засіданні 19.10.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні.

10.11.2022 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що у 2021 році ТОВ ПОТОКІ ЦЕНТР надало до Соборного районного центру зайнятості Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН, яка затверджена наказом №316, тим самим вжив відповідач залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленими нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення. Крім того, відповідач вказує, що надав Звіт про зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021, що підтверджує той факт, що відповідач створює робочі місця для осіб з інвалідністю. Таким чином, на думку відповідача, він здійснив усі залежні від нього передбачені чинним законодавствам України, внаслідок чого позов не підлягає задоволенню.

14.11.2022 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача наполягала на задоволенні позовних вимог та помилковості висновків представника відповідача.

22.11.2022 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких представник відповідача підтримав доводи, що були викладені у відзиві на позов.

В судове засідання, призначене на 24.11.2022 року учасники справи не з`явились, внаслідок чого суд постановив про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ТОВ ПОТОКІ ЦЕНТР перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

25.02.2022 року ТОВ ПОТОКІ ЦЕНТР подано до відділення Фонду звіт №10-ПОІ про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, відповідно до якого у 2021 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 123 особи; середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві - 2 особи; кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні - 5 осіб; фонд оплати праці штатних працівників 12 892,4 тис.грн; середньорічна заробітна плата штатного працівника 104816, 26 грн; сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих для працевлаштування осіб з інвалідністю 314 448, 78 грн.

Згідно з розрахунком суми позову, наданим позивачем до матеріалів справи, ТОВ ПОТОКІ ЦЕНТР не сплачено адміністративно-господарські санкції у сумі 314 448, 78 грн за не працевлаштування 3 осіб з інвалідністю в 2021 році.

Станом на день звернення до суду відповідачем не сплачено вищезазначену суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (далі Закон №875-XІI) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 Закону №875-XІI встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини першої та другої статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону №875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 розділу V Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За приписами частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону №875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 02 квітня 2013 року по справі № 21-95а13 та неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року по справі №811/696/17, від 06 лютого 2018 року по справі №811/693/17, від 08 травня 2018 року по справі №805/2275/17.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70, в редакції чинній на момент правовідносин, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі Порядок №316).

Пунктами 3, 4 розділу І Порядку №316 встановлено, що Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку.

За положеннями пункту 5 розділу І Порядку №316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідно до пункту 6 розділу І Порядку №316 роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ.

Однак, на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю.

З матеріалів справи вбачається, що у 2021 році середньооблікова кількість штатних працівників ТОВ ПОТОКІ ЦЕНТР становила 123 особи, отже кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» нормативу, становить 5 осіб, проте працювало 2 особи з інвалідністю.

25.02.2022 ТОВ ПОТОКІ ЦЕНТР надало до відділення Фонду звітність форми №10-ПОІ «річна» за 2021, яка наявна в матеріалах справи з відміткою про отримання.

Суд вказує, що ТОВ ПОТОКІ ЦЕНТР 04.03.2021, 07.07.2021, 06.09.2021, 06.10.2021, 05.11.2021 подано до відділу надання соціальних послуг в Соборному районі МЦЗ звіт за формою 3-ПН з 2 вакансіями (складальник виробів) для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Суд критично оцінює надану представником відповідача копію Звіту за формою 3-ПН з 3 вакансіями (складальник виробів) для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки такий звіт надано до відділу надання соціальних послуг в Соборному районі МЦЗ вже у 2022 році, тоді як спірні правовідносини виникли у 2021 році.

Таким чином, судом приймаються доводи відповідача, що ним створено 2 робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, про що повідомлено відповідний центр зайнятості та 2 особи з інвалідністю були працевлаштовані у відповідача у 2021 році.

Проте, відповідно до статті 19 Закону №875-XІI норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю щодо відповідача у 2021 році становить 5 осіб.

Відповідач доказів про створення ще 1 робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю в кількості відповідно до вимог Закону №875-ХІІ, до суду не надав.

Враховуючи викладене, суд приймає до уваги, що відповідачем було самостійно визначено в поданій до Дніпропетровського обласного центру зайнятості звітності 10-ПОІ, що у 2021 році середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено статус осіб з інвалідністю ТОВ ПОТОКІ ЦЕНТР склала 2 особи, тоді як кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» 5 осіб.

З огляду на вищевикладене, а також враховуючи, що відповідачем до центру зайнятості не було подано звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на 1 робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю, суд приходить до висновку, що посилання відповідача на створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених законом в цій частині не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи.

Вказані обставини дають підстави суду для висновку про невиконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць, у повному обсязі, відповідно до нормативів встановлених статтею 19 №875-XІI та неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем не були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році в повному обсязі. Тобто, створено 2 робочих місця для працевлаштування особи з інвалідністю замість 3.

Отже, заявлена сума до стягнення адміністративного - господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування особи з інвалідністю у кількості 1 робочого місця є обґрунтованою (104 816, 26 грн.).

Аналогічна позиція вже була викладена у судових рішеннях Дніпропетровського окружного адміністративного суду та Третього апеляційного адміністративного суду у справі №160/10221/21 за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до товариства з обмеженою відповідальністю ПОТОКІ ЦЕНТР про стягнення адміністративно-господарських санкцій за 2020 рік.

За положеннями частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ТОВ ПОТОКІ ЦЕНТР про стягнення адміністративно-господарських санкцій є частково обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 52, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 25005978) до товариства з обмеженою відповідальністю ПОТОКІ ЦЕНТР (адреса місцезнаходження: 49044, м. Дніпро, вул. Шевченко, буд. 37, кв. 80, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37338742) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ПОТОКІ ЦЕНТР на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік у розмірі 104 816 (сто чотири тисячі вісімсот шістнадцять) гривень 26 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар