Рішення

від 28.10.2022 по справі 580/3702/22

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2022 року справа № 580/3702/22

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Корсунь-Шевченківське хлібоприймальне підприємство до відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Корсунь-Шевченківське хлібоприймальне підприємство (далі товариство, позивач) подало позов, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі відділ нагляду, відповідач) від 02.08.2022 № 338510 про накладення адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем з порушенням встановленого законодавством порядку її прийняття, зокрема з пропуском строку накладення штрафу після виявлення порушення. Крім того, встановлені у постанові порушення є необґрунтованими, адже обов`язок ведення реєстраційних листків режиму праці та відпочинку водіїв тахокарт, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, непред`явлення яких до перевірки тягне застосування адміністративно-господарської відповідальності, покладений на водіїв, які здійснюють міжнародні автомобільні перевезення. Також, позивач зазначає, що не здійснював надання послуг з перевезення вантажів, оскільки перевозив власний вантаж. У зв`язку з цим, просив скасувати спірне рішення.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 29.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).

30.09.2022 відповідач надав суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що за наслідками рейдової перевірки встановлено відсутність під час здійснення вантажних перевезень автомобільним транспортом у водія роздруківки даних цифрового тахографа за 21.02.2022 картки водія до цифрового тахографа. При цьому, обов`язок ведення та пред`явлення вказаних документів та застосування санкцій за їх відсутність відбуваються не тільки під час здійснення перевезень на комерційній основі, а і для власних потреб, у т.ч. під час внутрішніх перевезень. Стосовно строків розгляду справи, відповідач вказує, що норми ст. 250 Господарського кодексу України передбачають строк накладення адміністративно-господарських санкцій протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Крім того, процедурні порушення порядку накладення санкцій не свідчать про відсутність порушення та, як наслідок, не тягнуть за собою скасування рішення про накладення санкцій.

11.10.2022 позивач подав суду відповідь на відзив з подібними позовній заяві доводами.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що на підставі направлення від 14.02.2022 № 009995 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті проведено рейдову перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

За наслідками перевірки складено акт від 21.02.2022 № 318588, в якому зафіксовано перевезення вантажу відповідно до ТТН від 21.02.2022 № 129 транспортним засобом марки DAF FT CF 85.460 (номерний знак НОМЕР_1 ) з причепом Schmitz SKI 24 (номерний знак НОМЕР_2 ), що належить позивачу на підставі свідоцтв серії НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , за допомогою водія ОСОБА_1 , за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону України Про автомобільний транспорт, а саме: картки водія, роздруківки даних роботи цифрового тахографа за 21.02.2022.

За вказане порушення постановою відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 02.08.2022 № 338510 до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф в сумі 17000,00 грн.

Не погоджуючись з цим рішенням позивач за захистом своїх прав звернувся в суд з даним позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України Про автомобільний транспорт від 5 квітня 2001 року № 2344-III (далі Закон № 2344-III).

Статтею 6 Закону № 2344-III передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, в т.ч. державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою КМУ від 11.02.2015 № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з п. 8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому Постановою КМУ від 08.11.2006 № 1567 (далі Порядок № 1567), державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Частинами 14, 17 статті 6 Закону № 2344-III передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

За визначенням, наведеним в абзаці 54 статті 1 Закону № 2344-III, рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб`єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об`єкти, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).

Пунктами 12, 14 Порядку № 1567 передбачено, що рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Пунктами 16, 17 Порядку № 1567 передбачено, що рейдова перевірка може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки.

Суд врахував, що в силу статті 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону № 2344-ІІІ має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

На підставі ч. 3 наведеної статті положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Згідно з п. 1.2 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 01.06.2010 № 340 (далі Положення № 340) це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.

Пунктом 6.1 Положення № 340 встановлено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Згідно з п. 1.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385 (далі - Інструкція № 385) встановлено, що ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385 адаптація тахографа до транспортного засобу - оновлення або підтвердження параметрів автомобільного транспортного засобу, що зберігаються у пам`яті тахографа, до яких залежно від типу тахографа належать: ідентифікаційний номер (VIN-код) та номерний знак (цифри та літери, нанесені на номерному знаку, - VRN) автомобільного транспортного засобу, розмір застосованих пневматичних шин, результати визначення константи тахографа k, характеристичного коефіцієнта автомобільного транспортного засобу w, ефективного кола шини l, а також показники часу, пробігу, граничного значення швидкості, на яке налаштований обмежувач швидкості транспортного засобу (за наявності). Термін адаптація тахографа до транспортного засобу, за визначенням ЄУТР, - калібрування; контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Згідно із пунктами 3.3, 3.6 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом зокрема: своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами, а також, наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.

Відповідно п. 6.3 Положення № 340 водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія.

З 20.12.2010 набула чинності Поправка № 6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, підписаної в Женеві 01.07.1970 в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм), а в разі відсутності тахокарт надання Бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.

З аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що автомобільний перевізник зобов`язаний забезпечити транспортний засіб, який здійснює вантажні перевезення діючим та повіреним тахографом, а водій зобов`язані мати роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом або картку водія.

При цьому, відповідно до п. 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Отже, доводи позивача про обов`язок ведення та пред`явлення вищевказаних документів виключно під час здійснення міжнародних перевезень, суд вважає необґрунтованими.

Як установив суд вище, актом від 21.02.2022 № 318588 зафіксовано перевезення вантажу відповідно до ТТН від 21.02.2022 № 129 транспортним засобом марки DAF FT CF 85.460 (номерний знак НОМЕР_1 ) з причепом Schmitz SKI 24 (номерний знак НОМЕР_2 ), що належить позивачу на підставі свідоцтв серії НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , за допомогою водія ОСОБА_1 , за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону України Про автомобільний транспорт, а саме: картки водія, роздруківки даних роботи цифрового тахографа за 21.02.2022.

Водій ОСОБА_1 з актом ознайомлений, від підпису відмовився, що підтверджуються відповідним записом в акті перевірки.

Абз. 2 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються санкції за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, вказана норма передбачає застосування штрафу у разі перевезення вантажу, а не надання послуг з перевезення.

Тому суд вважає необґрунтованими доводи позивача, що перевезення вантажу для власних потреб звільняє від накладення санкцій.

Крім того, згідно з даними товарно-транспортної накладної від 21.02.2022 № 129, автомобільним перевізником визначено ТОВ Корсунь-Шевченківське ХПП.

Отже, вказаним доказом спростовано доводи позивача, що належним йому на праві власності автомобілем здійснювалось перевезення вантажу для власних потреб.

Враховуючи, що санкція в абз. 2 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ передбачає застосування штрафу за відсутність оформлення документів, передбачених законодавством, суд дійшов висновку, що встановлена відсутність у водія позивача картки водія до цифрового тахографа та роздруківки даних роботи цифрового тахографа під час здійснення вантажних перевезень є наслідком застосування до нього санкції, передбаченої вказаною нормою.

Стосовно твердження позивача про недотримання строку розгляду справи щодо накладення штрафу, суд зазначає, що відповідно до п. 25 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Суд врахував, що акт про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт складений 21.02.2022, а спірне рішення прийняте 02.08.2022.

З цього приводу суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 22 травня 2020 року у справі № 825/2328/16 відповідно до яких порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення.

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справа № 813/1790/18.

З огляду на вищевикладене, суд звертає увагу, що позивачем не було доведено наявності порушень суб`єктом владних повноважень процедури прийняття оскаржуваного рішення, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення цього Кодексу.

Учасники справи:

1) позивач товариство з обмеженою відповідальністю Корсунь-Шевченківське хлібоприймальне підприємство (19402, Черкаська обл., м. Корсунь-Шевченківський, пров. Промисловий, 6, код ЄДРПОУ 00952597);

2) відповідач відділ державного нагляду (контролю) у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті (18001, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 223).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 28.10.2022.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК