Постанова

від 21.12.2022 по справі 300/859/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/859/22 пров. № А/857/14843/22Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Святецького В.В.,

за участі секретаря судового засідання Вовка А.Ю.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року (судді Шумея М.В., ухвалене у відкритому судовому засіданні без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в м. Івано-Франківськ повний текст рішення складено 16.09.2022) у справі № 300/859/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дріада Ріал Істейт» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Дріада Ріал Істейт» звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.08.2021 №005576/0701.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року задоволено позов.

Не погодившись з прийнятим рішенням Головне управління ДПС в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Вказує про нереальність господарських операцій ТОВ «Дріада Ріал Істейт» з ТОВ «БАУПРОД», ТОВ «Астбуд» та ТОВ «Житомирський НПЗ» та наявності підстав для збільшення суми податкового зобов`язання позивача за платежем ПДВ та застосування штрафної санкції. Також зазначає, що ТОВ «Астбуд» проходить по ряду кримінальних проваджень, під час досудового розслідування у яких встановлено, що на території Львівщини здійснює свою діяльність так званий «конвертаційний центр», який включає в себе групу спеціально створених комерційних структур з ознаками фіктивності, які надають суб`єктам підприємницької діяльності реального сектору економіки послуги з мінімізації податкового навантаження, завищення валових витрат, конвертації грошових коштів у готівку, документального прикриття безтоварних операцій, незаконного формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість, а також послуги з відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом. При цьому, так званий «конвертаційний центр» включає в себе суб`єкти підприємницької діяльності з ознаками «фіктивності» та «транзитності», серед яких і ТОВ «Астбуд», що підтверджує факт проведення позивачем нереальних операцій із вказаним контрагентом, тобто без мети настання реальних наслідків та отримання доходів, а з метою безпідставного заниження бази оподаткування податком на додану вартість шляхом декларування податкового кредиту по безтоварних операціях на загальну суму податкового кредиту за липень 2020 року 5000691 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представники відповідача Токар В.І., Бабій Т.С апеляційну скаргу підтримали з підстав зазначених у скарзі, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача Госедло Р.І. проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «Дріада Ріал Істейт» зареєстровано 11.01.2012, види діяльності 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (основний); 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами.

На підставі направлень від 10.06.2021 за №1399, №1400, №1401 Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Дріада Ріал Істейт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт перевірки №3686/09-19-07-01/38006889 від 02.07.2021.

При цьому, в ході проведення перевірки посадовим особам позивача надано запит від 10.06.2022 про надання документального підтвердження дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо взаємовідносин з контрагентами, перелік яких та період взаємовідносин наведено у наказі від 17.05.2021 №894-П.

Позивачем до перевірки було представлено первинні документи та дані бухгалтерського обліку, які також і долучені до матеріалів адміністративного позову: договори купівлі-продажу; - договори поставки; - додаткові угоди до договорів; - видаткові накладні; - товарно-транспортні та залізничні накладні; - платіжні доручення; - регістри бухгалтерського обліку по рахунках: 201, 281, 631,

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 за №21, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29.10.2016 за №159/28289, в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі 8553469 грн, в тому числі за липень 2020 року в сумі 5000691 грн, за жовтень 2020 року в сумі 183500 грн, за грудень 2020 року в сумі 3369278 грн.

Позивачем на акт №3686/09-19-07-01/38006889 від 02.07.2021 подано заперечення №073021 від 30.07.2021 (реєстраційний індекс вхідної кореспонденції №19035/6 від 04.08.2021), за результатами розгляду якого відповідачем надано відповідь за №8644/6/09-19-07-01-19, згідно якої висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі акта перевірки Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області винесено податкове повідомлення-рішення №005576/0701 від 18.08.2021, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» в загальній сумі 12830204,00 грн, з яких 8553469 грн за податковими зобов`язаннями та 4276735 грн за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 44.2 статті 44 ПК України, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» 16.07.1999 №996-XIV (далі Закон №996-XIV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону №996-XIV визначено, що під господарською операцією слід розуміти дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Згідно вимог статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Також зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум витрат виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Як зазначив, Верховний Суд в постанові від 17.10.2019 у адміністративній справі №809/3120/13-а, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, які підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення валових витрат позивача.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.4 статті 200 ПК України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до від`ємного значення з цього податку та формування податкового кредиту з податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Сплачені в ціні товару (послуг) суми податку на додану вартість для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи доказів, судом встановлено, що підставою винесення оскарженого податкового повідомлення-рішення став висновок контролюючого органу, відображений в акті перевірки про те, що в господарських взаємовідносинах позивача з ТОВ «БАУПРОД», ТОВ «Астбуд» та ТОВ «Житомирський НПЗ» відсутній реальний товарний характер, проведено лише операції з оформлення документів без реального руху товарів.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість відповідних висновків контролюючого органу про нереальність господарських операції з огляду на наступне.

З`ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, суд ретельно перевірив доводи контролюючого органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в акті перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, оцінені з урахуванням специфіки господарської операції умов перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно зазначити, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та, у зв`язку з цим, юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

У межах дослідження даної адміністративної справи судом надано оцінку обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з контрагентами, зокрема, досліджено відповідність первинних документів вимогам податкового законодавства; з`ясовано умови договорів та специфіки господарських операцій позивача з контрагентами; перевірено фактичне придбання спірного товару (документальне оформлення, зміст та порядок виконання) саме у контрагентів; досліджено фактичне проведення оплати за отриманий від відповідних контрагентів товар; досліджено питання цільового використання придбаного товару в межах господарської діяльності позивача та перевірено їх зв`язок з такою господарською діяльністю; з`ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів.

Зазначене узгоджується із межами дослідження спірних правовідносин, викладених у постанові Верховного Суду від 14.05.2019 в адміністративній справі №820/3546/18.

Аналіз норм ПК України свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків визначив податковий кредит з податку на додану вартість, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Господарські операції для цілей визначення об`єкта оподаткування податку на додану вартість мають бути не лише фактично здійсненими, а й підтвердженими належними та допустимими первинними документами і доказами, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентом, та є підставою для формування даних податкового обліку платника податків.

Податкові органи, вказуючи про порушення, допущені платником податків, повинні спростовувати реальність здійснення спірної угоди (операції) за допомогою доведення фактів виконання зобов`язань за угодою (операції) іншою особою, ніж особа, яка є стороною договору, укладеного з платником податків, і (або) яким зобов`язання по виконанню угоди (операції) передано за договором або законом, та (або) доведення фактів, які свідчать про те, що зобов`язання, передбачене спірною угодою (операцією), виконано платником податку самостійно.

Проаналізувавши усі первинні документи податкового та бухгалтерського обліку, всі інші матеріали справи, доводи сторін, судом встановлено, що реальність господарських операцій з ТОВ «БАУПРОД», ТОВ «Астбуд» та ТОВ «Житомирський НПЗ» позивачем доведена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.

Щодо реальності поставки позивачу контрагентом ТОВ «БАУПРОД» продукції за вересень та грудень 2020 року, судом встановлено наступне.

Контролюючим органом в ході проведення перевірки встановлено придбання позивачем у ТОВ «БАУПРОД» (код ЄДРПОУ 43494707) товарно-матеріальних цінностей (далі ТМЦ), а саме щебеню 5/20, бітуму дорожнього марки 70/100, бутового каменю, емульсії бітумної ЕКШ 50, емульсії бітумної ЕКШ 60 на загальну суму 21280669,86 грн, в тому числі ПДВ 3546778,31 грн.

На підтвердження господарських операцій позивачем було надано до перевірки наступні первинні документи: договір поставки №03/08-2 від 03.08.2020; договір №042/ВП від 04.08.2020; видаткові накладні; товарно-транспортні накладні, які додані позивачем і до матеріалів даного позову.

При цьому, як зазначає відповідач, ТОВ «Дріада Ріал Істейт» на оформлені операції із придбання ТМЦ у ТОВ «БАУПРОД» не надано жодних документів щодо якості та походження таких ТМЦ, незважаючи на те, що такі документи передбачені у пункті 2.1. договору №03/08-2 від 03.08.2020 та у пункті 5.1. договору №042/ВП від 04.08.2020.

Однак, як встановлено судом договорами не передбачено надання постачальником документів щодо якості та походження ТМЦ. Водночас, відповідні документи щодо якості товару можуть надаватись на вимогу сторони, як правило у випадку наявності спору.

Крім того, суд звертає увагу, що сертифікат про походження документ спеціально установленої форми, який підтверджує, що товари/послуги вироблені або виконані в даній країні, і який містить інформацію для їх ідентифікації. Сертифікат про походження товару є обов`язковим у випадках, передбачених статтею 44 Митного кодексу України, а саме у разі переміщення товарів через митний кордон України. У інших випадках він не є обов`язковим.

Також згідно акту перевірки слідує, ТОВ «БАУПРОД» зареєстровано об`єкт оподаткування кар`єр в с. Боднарівка Житомирської області разом із автотранспортом та спецтехнікою, що в сукупності із фактом придбанням дизельного палива підтверджує можливість здійснення товариством господарських операцій.

При цьому, щодо посилань податкового органу в акті перевірки на порушення Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20.05.2008 за №281/171/578/155 (далі Інструкція), то суд зазначає, що ведення форм №6-НП та 5-НП проводиться у разі приймання нафтопродуктів в залізничних цистернах (розділ 5.2 Інструкції «Порядок приймання нафти і нафтопродуктів під час надходження залізничним транспортом»). Разом із тим, в даному випадку позивач не здійснював приймання нафтопродуктів у залізничних цистернах (вагонах), що вказує на помилковість посилань відповідача на порушення позивачем згаданої Інструкції.

Крім того, як зазначає позивач і жодними доказами не спростовано відповідачем, придбаний бітум було відразу продано на асфальтобетонний завод, який знаходиться на тій же території, що і виробництво та склади ТОВ «Дріада Ріал Істейт», що виключає ведення вказаних у акті форм обліку нафтопродуктів (в тому числі і складського).

Водночас, накладними та податковими накладними підтверджується факт реалізації позивачем ТМЦ, придбаного у ТОВ «БАУПРОД», зокрема емульсії бітумної, яка відразу слідувала за маршрутом у с. Зелана Волинської області за місцем знаходження покупця, каменю бутового, який відразу слідував покупцю в с. Боднарів на об`єкт будівництва, а також щебеню який відразу прямував за маршрутом на цементний завод в с. Поляниця.

Щодо доводів відповідача про нереальність здійснення таких операцій, зокрема оціночні посилання на вартість послуг перевізника ТОВ «ПБС», суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується систематичність здійснення таких операцій, що цілком підтверджує збереження стійких ділових відносин. Водночас, будь-яких претензій чи податкових донарахувань щодо вказаних послуг перевезень не здійснювалось. Крім того, жодних доказів здійснення зустрічної перевірки ТОВ «ПБС» чи витребування у нього будь-яких письмових документів відповідачем не надано, що підтверджує помилковість доводів відповідача, які є лише оціночними припущеннями. Аналогічними безпідставними припущеннями відповідача є також його доводи щодо нереальності здійснення перевезень перевізником «Автотрейдлогістик».

Верховний Суд у постанові від 16.12.2019 у справі №0940/2484/18 вказав, що недотримання учасниками господарської операції вимог цивільного або господарського законодавства щодо істотних умов договору під час його укладення не має безпосереднього впливу на результати податкового обліку. Значення для податкового обліку має факт господарської операції, її дійсний зміст, фінансовий результат та економічний ефект. Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Розумна економічна причина (ділова мета) для цілей податкового обліку передбачає обов`язкову спрямованість господарської операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту. Поняття економічного ефекту в нормах ПК не розкрито, однак, виходячи із визначення господарської діяльності, наведеного в підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК, та розуміння економічної доцільності, можна дійти висновку, що економічний ефект передбачає отримання доходу, зокрема у формі приросту (збереження) активів платника податків та/або їх вартості. При цьому не обов`язково щоб такий ефект спостерігався негайно після вчинення господарської операції. Також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі і операція може виявитися збитковою, що є природнім перебігом подій при здійсненні господарської діяльності. Проте з визначеного ПК поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція (принаймні за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість отримання доходу. Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності.

Таким чином, при оцінці реальності господарської операції підлягає встановленню наявність у платника податків розумної економічної причини (ділової мети) щодо здійснення такої операції, яка пов`язується з отриманням суб`єктом господарювання прибутку.

Оскільки придбані у ТОВ «БАУПРОД» ТМЦ у подальшому були продані іншим суб`єктам господарювання за вищою ціною, в результаті чого позивач отримав прибуток (економічну вигоду), висновки контролюючого органу про нереальність господарської операції є помилковими.

При цьому, як встановлено судом, всі податкові накладні із реалізації позивачем вказаних вище ТМЦ зареєстровані в ЄРПН і жодних зауважень у контролюючого органу щодо виникнення вказаних податкових зобов`язань із згаданих операцій не виникло.

Також суд звертає увагу і на припущення відповідача стосовно несплати рентної плати ТОВ «БАУПРОД», відсутності в ЄРПН податкових накладних на придбання електроенергії, послуг перевезення. З цього приводу суд зазначає, що такі є лише доводами відповідача, не підтвердженими жодними доказами, оскільки жодної інформації, що контролюючий орган здійснював зустрічну перевірку ТОВ «БАУПРОД» чи витребовував у нього будь-які письмові документи, матеріали справи не містять.

При цьому, як вірно відмічено позивачем, про що неодноразово і зроблено висновки Верховним Судом, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Так, при дослідженні факту реальності здійснення господарської операції повинні досліджуватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань визнання недійсними (безтоварними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом, оскільки згідно з частиною 2 статті 61 Конституції України відповідальність особи носить індивідуальний характер, а згідно пункту 36.4 статті 36, пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України виконання податкового обов`язку здійснюється платником самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента, і саме ці особи несуть фінансову, адміністративну та кримінальну відповідальність за вчинення протиправних діянь, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, передбачених цим Кодексом та іншим законодавством.

Тобто будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (порушення у відносинах з іншими контрагентами) чи придбання товару у неплатників ПДВ не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності.

Щодо реальності поставки позивачу контрагентом ТОВ «Астбуд» продукції за липень 2020 року, судом встановлено наступне.

Контролюючим органом в ході проведення перевірки відповідно до ЄРПН встановлено реєстрацію податкових накладних на придбання ТОВ «Дріада Ріал Істейт» у ТОВ «Астбуд» (код ЄДРПОУ 42934295) щебеню Carrot 5-20 на загальну суму 30004146,00 грн, в тому числі ПДВ 5000691,00 грн.

На підтвердження господарських операцій позивачем було надано до перевірки наступні первинні документи: договір купівлі-продажу №19/433Т від 03.07.2020; видаткові накладні.

В акті перевірки контролюючий орган послався на те, що позивачем не надано будь-яких даних щодо походження та якості продукції. З цього приводу суд зазначає, що аналогічно як і у випадку із контрагентом ТОВ «БАУПРОД», договором не передбачено надання постачальником документів щодо якості та походження ТМЦ, а тільки визначено, що продукція має відповідати діючим встановленим стандартам та вимогам якості. При цьому, відповідні документи щодо якості товару можуть надаватись на вимогу сторони, як правило у випадку наявності спору.

Також суд погоджується із позивачем про помилковість припущень відповідача на неможливості здійснення господарських операцій, посилаючись на те, що за адресою завантаження ТОВ «Астбуд» орендує приміщення (склад) площею 300 квадратних метрів, за даними баз ДПС відсутнє придбання навантажувальних робіт, а також ставиться під сумнів здійснення декількох поїздок автомобілями по відповідному маршруту за добу.

Так, суд зазначає, що дійсно склад може мати приоб`єктну площадку для зберігання на відкритому повітрі. Також фізично можливі здійснення автомобілем декількох поїздок за добу. У будь-якому разі, вищевказані припущення контролюючого органу мають бути не просто словами, а підтверджуватись відповідними доказами, при цьому, як і в ситуації із контрагентом ТОВ «БАУПРОД», жодної інформації, що контролюючий орган здійснював зустрічну перевірку ТОВ «Астбуд» чи витребовував у нього будь-які письмові документи, матеріали справи не містять.

Крім того, як уже зазначено судом вище, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Окрім цього, під час перевірки податковим органом було встановлено, що ТОВ «Астбуд» проходить по ряду кримінальних проваджень, під час досудового розслідування у яких встановлено, що на території Львівщини здійснює свою діяльність так званий «конвертаційний центр», який включає в себе групу спеціально створених комерційних структур з ознаками фіктивності, які надають суб`єктам підприємницької діяльності реального сектору економіки послуги з мінімізації податкового навантаження, завищення валових витрат, конвертації грошових коштів у готівку, документального прикриття безтоварних операцій, незаконного формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість, а також послуги з відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом. При цьому, так званий «конвертаційний центр» включає в себе суб`єкти підприємницької діяльності з ознаками «фіктивності» та «транзитності», серед яких і ТОВ «Астбуд». Вказане, на думку відповідача, підтверджує факт проведення позивачем нереальних операцій із вказаним контрагентом, тобто без мети настання реальних наслідків та отримання доходів, а з метою безпідставного заниження бази оподаткування податком на додану вартість шляхом декларування податкового кредиту по безтоварних операціях на загальну суму податкового кредиту за липень 2020 року 5 000 691 грн.

Однак, суд вважає, що наявність кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, в якому фігурує, зокрема і ТОВ «Астбуд», як підприємство з ознаками фіктивності, не може бути підставою для визнання нереальності господарських операцій та нести негативні наслідки для позивача, який на момент взаємовідносин з ТОВ «Астбуд» не міг бути обізнаний про ймовірну участь його контрагента в господарських операціях, які мають ознаки кримінального правопорушення, а наявність кримінального провадження щодо суб`єкта гоcподарювання, без винесеного вироку, не підтверджує вчинення таким суб`єктом злочинних діянь.

Відтак, висновки відповідача щодо вказаних обставин до завершення в установленому кримінальним процесуальним законом відповідного кримінального провадження є передчасними, тобто фактично ґрунтуються на припущеннях контролюючого органу про неможливість здійснення контрагентом позивача господарських операцій.

Щодо господарських відносин позивача із ТОВ «Житомирський НПЗ», колегія суддів вважає, що відповідачем жодним чином не спростовано доводів позивача стосовно того, що ТОВ «Дріада Ріал Істейт» до проведення перевірки було відкориговано/зменшено податковий кредит по даному контрагенту у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок, що також відображені в акті перевірки і підтверджено в апеляційному суді шляхом направлення до суду копії уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок по декларації за жовтень 2020 року суму ПДВ зазначено у розмірі «( ) 1289858.42 грн.» (про що також вказано в акті перевірки), а саме було зменшено суму податкового кредиту по податковій накладній ТОВ «Житомирський НПЗ» за жовтень 2020 року на 1 289 858,42 грн. Крім того, з матеріалів справи випливає, що здійснюючи коригування, ТОВ «Дріада Ріал Істейт» сплатило податкові зобов`язання в сумі 8948222 грн (тобто сплачено і цих 6000 грн, з приводу яких виник спір), тому безпідставними є твердження апелянта щодо віднесення ТОВ «Дріада Ріал Істейт» до складу податкового кредиту по операціях із ТОВ «Житомирський НПЗ» ПДВ за жовтень 2020 року в сумі 6 000 грн.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України та пункту 1 розділу IV Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 за №21 (далі Порядок №21), у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПК України платник податку самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним декларації, він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої декларації за формою, встановленою палату подання уточнюючого розрахунку.

У разі виправлення помилок у рядках поданої раніше декларації, до яких повинні додаватися додатки, до уточнюючого розрахунку повинні бути додані відповідні додатки, що містять інформацію щодо уточнених показників (пункт 8 розділу VI Порядку №21).

Таким чином, по контрагенту ТОВ «Житомирський НПЗ» за жовтень 2020 року віднесено до кредиту ПДВ в сумі 0,00 грн.

Отже, колегія суддів погоджується із позивачем про безпідставність податкового органу щодо віднесення ТОВ «Дріада Ріал Істейт» до складу податкового кредиту по операціях з ТОВ «Житомирський НПЗ» ПДВ за жовтень 2020 року в сумі 6 000 грн.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

З огляду на викладене, податковий кредит в сумі 6000 грн може вважатися таким, що включено в декларацію з ПДВ за жовтень 2020 року внаслідок арифметичної помилки (описки) і є підставою для її виправлення.

З огляду на вищевикладене, встановлені відповідачем в акті перевірки №3686/09-19-07-01/38006889 від 02.07.2021 обставини та певна податкова інформація відносно контрагентів позивача ТОВ «БАУПРОД», ТОВ «Астбуд» та ТОВ «Житомирський НПЗ» не є належним та достатнім доказом у справі та, як наслідок, висновки перевірки про неможливість здійснення господарських операцій зроблені на підставі такої службової інформації, є недостатніми для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що твердження відповідача з посиланням на податкову інформацію про те що діяльність згаданих контрагентів позивача була спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.

Суд зауважує, що наявність певної податкової службової інформації не звільняє податковий орган від виконання обов`язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, оскільки ні акт перевірки, ні податкова інформація не має преюдиційного значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Колегія суддів дійшла висновку, що висновки відповідача щодо нереальності господарських операцій позивача з згаданими контрагентами є передчасними та помилковими, оскільки фактично ґрунтуються на припущеннях контролюючого органу про неможливість здійснення контрагентами позивача операцій з постачання товарів позивачу, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, апелянтом не подано обґрунтованих доводів на спростування зазначеного судом, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Всі документи на підтвердження проведення розрахунків і наявності поставки товару та надання послуг були надані під час проведення перевірки, тому висновки відповідача, що правочини, укладені з указаними вище контрагентами не підтверджують реальності господарських операцій, спростовані наявними матеріалами справи та доводами позивача.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 27 листопада 2018 року по справі № 804/8024/14 та від 13 червня 2019 року по справі №813/810/16, від 08 серпня 2019 року по справі № 810/7082/14, від 20 вересня 2019 по справі №825/49/15-а, від 15 лютого 2022 року по справі №826/13639/16, від 27 травня 2022 року по справі № 300/1565/19, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України» у рішенні від 09.01.2007, вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються при визначенні фінансового результату, та права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів (у тому числі й у ланцюгу постачання) та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року. «Булвес АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того. Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 300/859/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

В.В. Святецький

Повний текст постанови складено 26.12.2022