Постанова

від 21.12.2022 по справі 303/8950/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 303/8950/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 грудня 2022 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів МАЦУНИЧА М.В., СОБОСЛОЯ Г.Г.

за участю секретаря ІГНАТЮК І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 303/8950/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 лютого 2022 року, повний текст якого складено 24 лютого 2022 року, головуючий суддя Куцкір Ю.Ю.,

встановив:

ОСОБА_1 15.11.2021 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи таким.

Сторони з 05.03.1983 перебувають у шлюбі, зареєстрованому Мукачівським міськвідділом ЗАГС за актовим записом № 120.

У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 , яка на день подачі позову є повнолітньою.

Спільне життя у сторін не складається, оскільки вони різні за характерами, мають різні погляди на життя, між ними відсутні взаєморозуміння, довіра, любов, повага, внаслідок чого в сім`ї виникали сварки, які призвели до її розпаду. Подружжя припинило спільне проживання, подружніх стосунків не підтримує, спільного господарства не веде.

Тож шлюб існує лише формально, подальше його збереження та примирення сторін неможливе, виникла необхідність юридичного оформлення розлучення, яке має місце фактично.

Посилаючись на ці обставини, на положення СК України щодо припинення шлюбу, на добровільність шлюбу та недопустимість примушування до нього, вказуючи на бажання зберегти після розірвання шлюбу прізвище « ОСОБА_4 », позивачка ОСОБА_1 просила розірвати її шлюб із ОСОБА_2 , зареєстрований 05.03.1983 Мукачівським міськвідділом ЗАГС за актовим записом № 120, після розірвання шлюбу залишити їй прізвище « ОСОБА_4 ».

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 24.02.2022 позов задоволено, шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 05.03.1983 у Мукачівському міськвідділі ЗАГС, актовий запис № 120, розірвано;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908,00 грн сплаченого судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості, з недопустимості примушування до шлюбу, з наявності підстав для розірвання шлюбу, зберегти який неможливо.

Відповідач ОСОБА_2 оскаржив рішення суду як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи скарги зводяться до такого.

Суд першої інстанції неповно встановив обставини, що мають значення в справі, та дав неправильну оцінку доказам.

Так, суд не дав оцінки аргументам, що були наведені у відзиві відповідача на позов, якими заперечувалася його обґрунтованість. Тим часом, подружжя прожило разом 39 років і припинило спільне проживання лише за тиждень до пред`явлення позову про розірвання шлюбу.

Дійсним мотивом подачі позову про розірвання шлюбу став вплив доньки сторін ОСОБА_5 , яка одночасно з позовом ОСОБА_1 про розірвання шлюбу пред`явила до свого батька ОСОБА_2 позов про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 , формальним власником якого є ОСОБА_5 (справа № 303/8948/21). На думку відповідача, позивачі у справах № 303/8948/21 і № 303/8950/21 вважають, що розірвання шлюбу створить правове підґрунтя для задоволення вищезгаданого позову ОСОБА_5 .

Ці обставини відомі суду, оскільки обидві справи розглядаються одним і тим же суддею.

Твердження позивачки про формальний характер шлюбу неправдиве, оскільки ще на початку листопада 2021 року подружжя проживало спільно в квартирі АДРЕСА_2 , підтримувало сімейні стосунки, вело спільне господарство. У цій чужій квартирі подружжя проживало вимушено і тимчасово, з метою уникнення конфліктів з донькою ОСОБА_5 та її чоловіком ОСОБА_6 за місцем постійного проживання в будинку АДРЕСА_1 .

Влітку 2021 року ОСОБА_1 було проведене оперативне втручання в клініці в м. Ужгороді і саме відповідач доглядав за нею. Лікування було оплачене спільними коштами подружжя.

Під впливом доньки позивачка під час перебування відповідача у відрядженні вселилася до будинку АДРЕСА_1 , після чого подала позов про розірвання шлюбу.

Відповідач за увесь час шлюбу належним чином поводився в ньому, забезпечував сім`ю матеріально, вкладав кошти на забезпечення добробуту сім`ї, піклувався про членів сім`ї тощо. За час спільного проживання з позивачкою відповідач, передбачаючи постійність сімейних відносин, не набув окремо для себе ніякого житла чи нерухомості. Одночасне подання вищевказаних позовів до нього фактично створює передумови для набуття відповідачем статусу безхатченка, що суперечить моральним засадам суспільства.

Обґрунтування позову про розірвання шлюбу є формальним і не відображає дійсних стосунків між сторонами. Суд не з`ясував дійсних відносин між сторонами, не врахував істотних обставин, що мають значення, не встановив час і причини фактичного припинення сторонами шлюбних стосунків і, крім того, неправильно оцінив обставини справи в контексті можливості надання подружжю строку для примирення, позаяк заявлена відповідачем у відзиві на позов позиція про необхідність відмови в позові вказує на його бажання зберегти шлюб.

Отже, суд першої інстанції не навів належного обґрунтування для свого висновку про необхідність задоволення позову, тоді як правові підстави для розірвання шлюбу були відсутні.

Сторона просить рішення суду скасувати, у позові відмовити.

У відзиві на апеляцію позивачка ОСОБА_1 вказує на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Зазначає, зокрема, що незважаючи на тривале перебування сторін у шлюбі позивачка його зберігати не бажає і примирення між сторонами неможливе.

Пред`явлення позову про розірвання шлюбу є цілком усвідомленим рішенням. Сторони протягом розгляду справи мали достатньо часу для примирення, однак, не досягли його, а позиція позивачки щодо розірвання шлюбу не змінилася. Натомість відповідач не спростував доводів позову, а його позиція свідчить лише про небажання припиняти шлюб та не ґрунтується на доказах щодо реальної можливості збереження шлюбу.

Твердження про те, що сторони припинили спільне проживання лише за тиждень до пред`явлення позову, не відповідає дійсності, а міркування, що пов`язуються з іншим спором, не стосуються предмета спору в цій справі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення: позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Лещинця Л.В., які апеляцію не визнали, врахувавши, що відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Лесько А.О., які ініціювали апеляційну перевірку рішення суду першої інстанції, не з`явилися в судове засідання двічі, доказів поважності причин неявки до суду не надали (ст. 131 ч. 3 ЦПК України), позиція сторони відповідача в справі викладена письмово, явка відповідача та його представника до апеляційного суду не визнавалася обов`язковою, а їхня неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності сторони відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи учасників процесу, суд приходить до такого.

Встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_7 уклали шлюб 05.03.1983 і зареєстрували його у Мукачівському міськвідділі ЗАГС, актовий запис № 120 (а.с. 4).

У сторін є донька ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спільних неповнолітніх дітей сторони не мають. Сторони зареєстровані у будинку АДРЕСА_1 (а.с. 4-5, 14).

Пред`являючи та підтримуючи позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що спільне життя у сторін не склалося, вони різні за характерами, мають різні погляди на життя, між ними відсутні взаєморозуміння, довіра, любов, повага, внаслідок чого в сім`ї виникали сварки. Подружжя припинило спільне проживання, подружніх стосунків не підтримує, спільного господарства не веде, шлюб існує лише формально (а.с. 1-2 та ін.).

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилався на його надуманість, фактичну безпідставність, оскільки подружжя припинило спільне проживання лише за тиждень до пред`явлення позову про розірвання шлюбу, дійсні мотиви позову пов`язуються з бажанням позивачки та доньки сторін, з сім`єю якої у відповідача склалися конфліктні стосунки, створити підстави для позбавлення відповідача користуватися житловим будинком АДРЕСА_1 , з бажанням зробити відповідача безхатченком за сумою двох цивільних процесів, тоді як він за час шлюбу не набував особисто для себе житла, а вкладав кошти в сімейне майно і добробут, у шлюбі поводився належно, а його позиція про необхідність відмови в позові вказує на можливість примирення сторін, чого суд не врахував (а.с. 31-36 та ін.).

Під час апеляційного розгляду справи позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні дала пояснення та повністю і однозначно підтримала свою позицію щодо неможливості зберегти сім`ю, яка фактично розпалася, наполягала на розірванні шлюбу, заперечила проти надання строку для примирення вказуючи на достатність часу для цього під час розгляду справи, що, однак, жодного результату не дало і ніяких дій у цьому плані з боку відповідача не було. Свою позицію обґрунтовувала тривалою негативною поведінкою відповідача щодо неї та доньки, неодноразовими конфліктами, інцидентами відповідача з нею, з донькою, зарадити повторенню яких не вдається і внаслідок чого сторони тривалий час не проживають спільно. Зазначала про повністю усвідомлене рішення припинити шлюб попри його тривалість, оскільки більше не може очікувати і терпіти непередбачуваних конфліктних дій з боку відповідача. Раніше конфлікти просто не виносили за межі сім`ї.

Відповідно до ст. 3 ч. 1 п.п. 1, 6, ст.ст. 12-14 ЦК України, ст.ст. 1, 7 СК України, у цивільних, у тому числі, в сімейних відносинах особа діє вільно; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, зловживання правом не допускається; сімейні відносини регулюються лише утій частині,у якійце єдопустимим іможливим зточки зоруінтересів їхучасників таінтересів суспільства, на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Сім`я створюється на підставах, що не суперечать моральним засадам суспільства, шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка і жінки, примушування до шлюбу не допускається, кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (ст. 51 Конституції України, ст. 3 ч. 4, ст. 4 ч. 4, ст. 24 ч. 1 СК України).

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання судом за позовом одного з подружжя, якщо судом з урахуванням обставин життя подружжя буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення (ст.ст. 104, 105, 110, 112 СК України).

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя…; органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві … для захисту … моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної в Римі 04.11.1950 і ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР).

З часу пред`явлення позову (15.11.2021) до ухвалення рішення судом першої інстанції (24.02.2022) пройшло три місяці, до моменту розгляду справи судом апеляційної інстанції (21.12.2022) пройшло ще десять місяців. Тобто, з моменту ініціювання процесу про розірвання шлюбу до розгляду справи апеляційним судом пройшов понад рік, що поза сумнівом є достатнім строком для вчинення сторонами дій, спрямованих на примирення та на збереження сім`ї, якщо для цього є дійсна воля.

Позиція позивачки щодо припинення шлюбу увесь час залишалася послідовною і незмінною, позиція відповідача, який стверджував про порушення судом першої інстанції його прав у контексті можливого примирення, не ґрунтується на жодних його реальних діях і доказах щодо цього, тоді як за обставинами справи та суттю відносин, що виникли, саме йому належало доводити дійсну можливість і необхідність примирення.

Таким чином, сторони мали можливість реалізації їхніх прав у спорі, що виник, включно з досягненням примирення.

На час розгляду справи апеляційним судом примирення не досягнуте, спір за згодою сторін не врегульований, позиція позивачки в спорі щодо необхідності припинення шлюбу, підстав для збереження якого немає, не змінилася, як немає й доказів зміни позиції відповідача, зафіксованої на стадії розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Доводи апеляції щодо мотивів, якими начебто керувалася позивачка пред`являючи позов про розірвання шлюбу, щодо спору про можливість користування житлом, щодо майнових питань, впливу доньки тощо, по-перше, є довільними міркуваннями відповідача та недопустимими в доказуванні припущеннями (ст. 81 ч. 6 ЦПК України), по-друге, майнові питання, спосіб користування житлом і подібні питання, що за тривалий час подружнього проживання сторін могли виникнути, лежать за межами позову власне про розірвання шлюбу.

Майнові та інші спори, якщо такі мають чи матимуть місце, за жодних обставин не можуть впливати на невід`ємне право одного з подружжя вимагати розірвання шлюбу як таке, предмет та вирішення спору в цих особистісних відносинах жінки і чоловіка не залежать від наявності чи відсутності між ними майнових та інших спорів, що можуть виникати з майнових відносин подружжя і які сторони не позбавлені права та можливості розв`язувати за згодою між собою, а в разі її недосягнення судовим порядком.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд не має підстав для сумніву в тому, що позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу є усвідомленим і обміркованим кроком, вчиненим через реальні обставини життя сім`ї, зберегти яку вона більше можливості не бачить, доводи апеляції не спростовують позиції позивачки та правильності по суті і законності рішення суду першої інстанції. У колегії суддів з урахуванням суті особистісних спірних правовідносин немає підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм права, що призвело б до необґрунтованого задоволення позову.

Відтак, на підставі ст. 375 ЦПК України апеляцію відповідача ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст.375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити беззадоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 лютого 2022 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 27 грудня 2022 року.

Судді