Рішення

від 23.12.2022 по справі 544/1074/22

ПИРЯТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 544/1074/22

№ 2/544/286/2022

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23 грудня 2022 року м. Пирятин

Пирятинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючої - судді Сайко О.О.,

за участі секретаря - Костенко Т.В.,

у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Пирятин по вул. Соборна,41, розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріон» про стягнення заробітної плати та моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувсядо судуз позовомдо Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Оріон»про стягненясереднього заробітку таморальної шкоди,в якомупросить судстягти з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за період, починаючи з 01.08.2022 року по день фактичного розрахунку, стягнути з TOB «Оріон» на свою користь моральну шкоду у сумі 5 000 грн. В обґрунтуванняпозовних вимогпозивач зазначив,що вінпрацював на TOB «ОРІОН» починаючи з 06.12.2018 року по 27.03.2020 року і у подальшому був звільнений з вказаного підприємства у зв`язку з призовом на військову службу. Перед укладенням відповідного контракту для проходження військової служби, він неодноразово вказував керівництву TOB «ОРІОН», про те, що буде проходити військову службу у Збройних Силах України. Натепер позивач є поновленим на роботі у TOB «ОРІОН» та отримував відповідно заробітну плату до початку серпня поточного року. У серпні місяці 2022 року йому стало відомо, що TOB «ОРІОН» не має наміру здійснювати йому відповідну виплату заробітної плати, оскільки відбулися певні зміни у законодавстві. Він звернувся з відповідним листом до TOB «ОРІОН» з вимогами про виплату належної йому заробітної плати та середнього заробітку, але йому було відмовлено у здійсненні відповідної виплати. У зв`язку з виикладеним він вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

ОСОБА_2 був призваний на військову службу відповідно до закону, з 27.03.2020 року. Відтак, зазначає, що з моменту призову на військову службу під час дії особливого періоду, на нього розповсюджуються гарантії, передбачені частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України та ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що свідчить про наявність позитивних зобов`язань держави щодо нього. Вважає, що діями відповідача йому спричинені моральні страждання, які він оцінює у розмірі 5 000 грн. Це та сума, яка буде достатньою для того щоб дати зрозуміти відповідачу, що права людини захищаються і що до людей необхідно ставитися з повагою. Це та сума, яка відновить почуття справедливості і впевненості позивача як людини на шляху до створення правової держави.

Крім цього, зазначає, що відповідач не вірно розуміє закон та його застосування. По перше - закон не має зворотної дії у часі. По друге - за нормами Конституції України, якщо працівники були призвані, мобілізовані чи підписали контракт на проходження військової служби до моменту настання змін у ст.119 КЗпП і за ними зберігався середній заробіток.

Ухвалою Пирятинського районного суду Полтавської області від 23.09.2022 відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Позивач у судове засідання не з`явився, направив до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення судового розгляду та відзиву на позов від відповідача не надійшло.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 працював наTOB«ОРІОН» напосаді складальникамеблів з 06.12.2018року по27.03.2020року іу подальшомубув звільненийз вказаногопідприємства узв`язкуз проходженнямвійськової службиза контрактом (а.с.8-13).

Позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України з Міністерством Оборони України з 27.03.2020, строком на 3 роки (а.с.14-15).

02.03.2020 наказом №1 TOB «ОРІОН» від 02.03.2020 ОСОБА_1 був звільнений з посади складальника меблів на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) (а.с.28)

Відповідно до наказу TOB«ОРІОН» від 06 листопада 2020 року №10-ПК, указаний вище наказ був скасований, ОСОБА_1 поновлений на посаді складальника меблів з деревини та подібних матеріалів та з 27.03.2020 був увільнений від роботи на час проходження військової служби за контрактом, зі збереженням займаної посади та середнього заробітку на підприємстві (а.с.38).

У зв`язку із змінами, внесеними до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ, наказом ТОВ «Оріон» №10-ПК від 19.07.2022 «Про скасування виплати середнього заробітку працівникам, прийнятих на військову службу за контрактом» ОСОБА_1 , який проходить військову службу за контрактом, з 19.07.2022 припинено виплату середнього заробітку, та зазначено про збереження лише місця роботи і посади на строк до фактичного звільнення (а.с.39).

Не погоджуючись з вказаним наказом позивач, у межах строку для даної категорії справ, звернувся до Пирятинського районного суду Полтавської області з позовом.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з таких підстав.

У відповідності до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами частин 1-3 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Глава VII Закону №2232-XII врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Згідно з частиною 3статті 119КЗпП України, у редакції Закону України від 20 травня 2014 року № 1275-VII, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігається місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни у частині третій статті 119: слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада". Відповідно до ч.2 ст.1Закону України«Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану» (зі змінами, внесенимиЗаконом № 2352-IX від 01.07.2022) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбаченихстаттями 43,44 Конституції України.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» прийнятий Верховною Радою України 01.07.2022, набрав чинності 19.07.2022, отже саме з 19.07.2022 ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали працівники на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності, здійснюється по 18.07.2022 включно, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022.

Відносно посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та об`єктивно призводить до погіршення становища, суд зазначає наступне.

Сторони не заперечують того факту, що середній заробіток ОСОБА_1 до 18.07.2022 року включно був нарахований та виплачений відповідачем в повному обсязі (а.с.41).

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ був прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у п. 2. 3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: «На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово - економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.»

У п. 3 вказаного рішення зазначене, що Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

На цей час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання.

Суд не погоджується з позицією позивача стосовно дії в часі норми права про незастосування ч. 3ст. 119КЗпП України дотрудових відносин, які виникли до внесення змін до ч. 3ст. 119КЗпП України, тобто до 19.07.2022 року.

Внесені дост.119КЗпП зміни, у відповідності до нормст.58 Конституціїта згідно п.3 ст.5ЦК України, саме з дня, колиЗакон №2352набрав чинності - з 19 липня 2022 року і застосовуються тільки до тих прав і обов`язків щодо нарахування і виплати заробітної плати, що виникли після набрання законом чинності 19 липня 2022 року.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 р. N 1-рп/99 зазначає, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першійстатті 58Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні від 03 жовтня 1997 р. N 4-зп Конституційний Суд України зазначає, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першоюстатті 58Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзаци перший-другий пункту 4 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України"(справа про податки) від 05.04.2001 N 3-рп/2001).

Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22).

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов`язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі " Ейрі проти Ірландії" також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

У рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 р. N N 5-р/2018 зазначається, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: "обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключноКонституцієюі законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права" (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року N 2-рп/2016).

При цьому, Урядом прийнятоПостанову від 28 лютого 2022 р. N 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Пунктом 1 вказаної постанови передбачається установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Таким чином, держава взяла на себе обов`язок з виплати щомісячного забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил та мобілізованим працівникам (зокрема, тим, що перебувають на військовій службі за контрактом) та при цьому з 19 липня 2022 року зняла цей обов`язок з роботодавців, які в умовах війни та воєнного стану мають обмежені фінансові можливості.

З урахуваннямвикладеного, відповідно до роз`яснень Міністерства економіки України щодо застосування положень Закону №2352, викладених в листі від 26.07.2022 р. № 4711-06/52362-09, з метою уникнення дискримінаційних підходів відносно працівників, які будуть прийняті (призвані) на військову службу після дня набрання чинності Законом, роботодавець вправі припинити збереження заробітної плати за працівниками, які були прийнятті (призвані) на військову службу до дня набрання чинності Законом.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що відповідач, видаючи наказ №10-ПК від 19.07.2022 «Про скасування виплати середнього заробітку працівникам, прийнятих на військову службу за контрактом» діяв відповідно до вимог чинного законодавства, тому суд вважає за необхідне у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди відмовити в повному обсязі.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.13,81,259,263-265,280-283,352ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріон» про стягнення заробітної плати та моральної шкоди відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя- О.О. Сайко