Рішення

від 01.12.2022 по справі 358/1309/21

БОГУСЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

гСправа № 358/1309/21 Провадження № 2/358/305/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2022 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Тітова М.Б.

за участю:

секретаря судового засідання Зеленько О.Д.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 та Дванадцята Київська державна нотаріальна контора про визнання права власності на майно у порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, в якому просять визнати за ними у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності:

за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 3/16 частки кожній земельної ділянки площею, 0,25 га, кадастровий номер 3220684801:02:002:0120, яка призначена для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

за ОСОБА_1 право власності на 3/16 частки будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та право власності на 3/16 частки земельної ділянки, площею 0,25, кадастровий номер 3220684800:01:001:0024, яка розташована в АДРЕСА_1.

за ОСОБА_2 право власності на 3/16 частки будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та право власності на 3/16 частки земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 3220684800:01:001:0024, яка розташована в АДРЕСА_1.

Свої вимоги позивачі обґрунтовують тим, що вони та відповідачка є спадкоємцями за законом після смерті їхнього батька та чоловіка відповідача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак вони позбавлені можливості в нотаріальному порядку встановити за собою право власності на вищевказане нерухоме майно, оскільки частка у майні померлого за життя не була виділена.

Ухвалою судді від 21 грудня 2021 було прийнято до свого провадження вказану позовну заяву та призначено підготовче судове засідання на 01 лютого 2022 року, яке завершено 15 серпня 2022 року.

Згідно пояснень представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 - адвоката Сандугей І.В. що надійшли до суду 03.08.2022, вбачається, що вимоги про визнання права власності на частку житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також частину земельної ділянки кадастровий номер: 3220684801:02:002:0120, яка призначена для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки згідно договору дарування житлового будинку від 28.07.2008, посвідченого приватним нотаріусом Богуславського районного нотаріального округу Київської області Іщенко О.В., зареєстрованого в реєстрі за №2413 та договору дарування земельної ділянки кадастровий номер: 3220684801:02:002:0120, посвідчений приватним нотаріусом Богуславського районного нотаріального округу Київської області Іщенко О.В., зареєстровано в реєстрі за № 2414, ОСОБА_2 набув право власності на вказане майно з урахуванням вимог частин першої та четвертої статті 722 ЦК України. Щодо правової підстави позову щодо земельної ділянки кадастровий номер: 3220684800:01:001:0024 зазначають, що позивачі помилково посилається на норми Сімейного кодексу України. Спірна земельна ділянка була придбана відповідачем - ОСОБА_3 09 листопада 2001 року, в той час як Сімейний кодекс України набув чинності з 01 січня 2004 року. Таким чином норми Сімейного кодексу України не можуть бути правовою підставою позовних вимог щодо майна, яке було придбано в 2001 році.

16 серпня 2022 року адвокат Єрмак О.В. - представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 направив до суду заяву, в якій просив прийняти відмову від частини позовних вимог до відповідача про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності кожній по 3/16 частки будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та право власності по 3/16 частки кожній земельної ділянки площею, 0,25 га, кадастровий номер 3220684801:02:002:0120, яка призначена для обслуговування житлового будинку та господарських споруд. Натомість інші вимоги підтримують та просять визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 3/16 частки земельної ділянки, площею 0,25 га кадастровий номер: 3220684800:01:001:0024, яка розташована в АДРЕСА_1. Також, визнати за ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 3/16 частки земельної ділянки, площею 0,25 га кадастровий номер: 3220684800:01:001:0024, яка розташована в АДРЕСА_1.

01 грудня 2022 року від представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Єрмака О.В. до суду надійшли додаткові письмові пояснення по справі, з яких вбачається, що уточнені позовні вимоги щодо визнання за позивачками права власності по 3/16 частки земельної ділянки, площею 0,25 га кадастровий номер: 3220684800:01:001:0024, яка розташована в АДРЕСА_1 представник підтримує, оскільки вказана земельна ділянка була набута за час шлюбу батька позивачів ОСОБА_2 та відповідачки ОСОБА_3 та є спільною сумісною власністю подружжя і відповідно до вимог законодавства розмір часток є рівними, якщо інше не передбачено угодою між сторонами. За життя спадкодавця частки у праві спільної власності подружжя не визначалися. Щодо посилання представника третьої особи на те, що позивачі керуються Сімейним кодексом України, а не на Кодексом про шлюб та сім`ю, зазначає, що суд з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію та застосовує в рішенні саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. (правовий висновок висловлений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21).

Представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Єрмак О.В. в судове засідання не з`явився, та як вбачається з наданих письмових пояснень від 01.12.2022, просив розглянути справу без його участі та участі позивачів, за наявними матеріалами справи.

Представник відповідач ОСОБА_3 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 - адвокат Сандугей І.В. в судове засідання не з`явився, однак надіслав до суду заяву, в якій зазначив, що проти позову заперечує в повному обсязі, та просить розглянути справу без їх участі.

Третя особа - Дванадцята Київська державна нотаріальна контора свого представника в судове засідання не направила.

Вирішуючи даний спір суд враховує наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 206 ЦПК України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь - якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Судом встановлено, що заява про відмову від позову не порушує будь-чиїх прав та законних інтересів, тому суд ухвалив прийняти відмову позивачів в частині вимог до відповідача про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності кожній по 3/16 частки будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та право власності по 3/16 частки кожній земельної ділянки площею, 0,25 га, кадастровий номер 3220684801:02:002:0120, яка призначена для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Проаналізувавши доводи сторін, суд констатує, що даний спір стосується належності спадкового майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме частки земельної ділянки, площею 0,25 га кадастровий номер 3220684800:01:001:0024, яка розташована в АДРЕСА_1.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, дав оцінку зібраним у справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясування обставин справи, вважає за необхідне позов задовольнити, виходячи із наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, які не заперечуються сторонами у справі.

Позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відповідності до ч. 2 ст. 1223, ст. 1261 ЦК України є спадкоємцем за законом першої черги після смерті їхнього батька та відповідача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть спадкодавця, копією свідоцтва про їх народження та одруження.

Відповідачка ОСОБА_3 у відповідності до ч. 2 ст. 1223, ст. 1261 ЦК України є спадкоємцем за законом першої черги після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть спадкодавця, копією свідоцтва про одруження.

У відповідності до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Із матеріалів спадкової справи № 863/20, заведеної Дванадцятою київською державною нотаріальною конторою вбачається, що спадкоємцями за законом першої черги на майно ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , і ОСОБА_2 , які прийняла спадщину, оскільки подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.

Інший спадкоємець за законом першої черги, а саме ОСОБА_4 , звернувся до нотаріальної контори з заявою про відмову від прийняття спадщини щодо спадкового майна померлого спадкодавця ОСОБА_2 , на користь дочок спадкодавця ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що також підтверджується матеріалами спадкової справи за № 863/20.

Судом встановлено, що 05 грудня 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, який було в подальшому розірвано 29 березня 2018 року, що підтверджується відповідно копією свідоцтва про шлюб та рішенням суду про розірвання шлюбу (а.с. 22, 23).

Згідно договору дарування житлового будинку від 25.07.2008, посвідченого приватним нотаріусом Богуславського районного нотаріального округу Київської області Іщенко О.В., зареєстрованого в реєстрі за №2413, та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №303493258 від 24.06.2022 власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - є ОСОБА_2 .

На підставі договору дарування земельної ділянки кадастровий номер: 3220684801:02:002:0120, від 28.05.2008 посвідченого приватним нотаріусом Богуславського районного нотаріального округу Київської області Іщенко О.В., зареєстровано в реєстрі за №2414, та згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №303493725 від 24.06.2022, власником вказаної земельної ділянки - є ОСОБА_2 .

Із постанови державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори № 1776/02-31 від 05.03.2021 вбачається, що ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно до складу якого ввійшла земельна ділянка площею 0,25, кадастровий номер: 3220684800:01:001:0024, яка розташована в АДРЕСА_1, не може бути видане у зв`язку з відсутністю документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

З матеріалів справи вбачається, що згідно копії державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЖ №876929 від 10.08.2009, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 листопада 2001 року АЕЕ №789863 ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер: 3220684800:01:001:0024, яка призначена для обслуговування житлового будинку та господарських споруд (а.с. 163-166).

Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3221463042021 від 13.01.2021 підтверджується факт належності на праві власності ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,2500 га, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Станом на час набуття права власності на спірну спадкову земельну ділянку діяли норми положень Кодексу законів про шлюб та сім`ю та Закону України «Про власність».

Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

За змістом положень ст. 22 Кодексу законів про шлюб та сім`ю майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Статус роздільного майна охоплено положеннями ст. 23 Кодексу законів про шлюб та сім`ю, відповідно до норм якої майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Згідно положень ст. 28 Кодексу законів про шлюб та сім`ю в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Встановлено, що на час набуття спадкодавцем у власність частки спірної земельної ділянки ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю в України, який був чинний на день укладення договору купівлі продажу від 09.11.2001, майно нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю спадкодавця ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_3 .

Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (ст.368 ЦК України).

Відповідно до ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Тобто, із даної норми Закону вбачається, що спадкодавець ОСОБА_2 за життя мав право на поділ спільного сумісного майна і його частка є рівною з часткою іншого співвласника ОСОБА_3 та становлять по 1/2 частці земельної ділянки площею 0,25 га кадастровий номер: 3220684800:01:001:0024, яка розташована в АДРЕСА_1.

Пункт 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.95 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" передбачає що частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", у разі смерті співвласника частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду.

За змістом положень ст. 1226 ЦК України частка у справі спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Посилання позивачів у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (правовий висновок висловлений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У відповідності до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Предметом спору у цій справі є визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку, площею 0,25 га кадастровий номер: 3220684800:01:001:0024, яка розташована в АДРЕСА_1.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з наступних мотивів та положень закону.

Згідно із ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), спадкування здійснюється за заповітом або за законом, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Стаття 1258 ЦК України встановлює, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно з статтею 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

В силу ч. 1 ст. 1268, ч. 1,5 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

У відповідності до ч. ч. 3, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Оскільки спадкоємці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли спадщину після смерті свого батька ОСОБА_2 , в тому числі по 3/16 частки земельної ділянки площею 0,25 га кадастровий номер: 3220684800:01:001:0024, яка розташована в с. Москаленки Обухівського (Богуславського) району Київської області, але не можуть в нотаріальному порядку отримати свідоцтво про право на спадкове майно, оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд вважає, що для захисту їхніх прав права на спадщину позов в цій частині необхідно задовольнити.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 11, 263, 206, 264, 265 ЦПК України, ст. 125 ЗК України, ст.ст. 1218, 1220 ч. 2, 1261, 1268, 1269, 1270 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 3/16 частки земельної ділянки площею 0,25 га кадастровий номер: 3220684800:01:001:0024, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 3/16 частки земельної ділянки площею 0,25 га кадастровий номер: 3220684800:01:001:0024, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1.

Закрити провадження у справі в частині вимог про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності за кожною по 3/16 частки будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та права власності по 3/16 частки кожній земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер: 3220684801:02:002:0120, яка призначена для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками

справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: суддя М. Б. Тітов