Рішення

від 22.12.2022 по справі 548/1118/22

ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 548/1118/22

Провадження №2/548/495/22

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.12.2022 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі :

головуючого судді - Коновод О. В.

за участю : секретаря судового засідання -Листопад В.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хорол у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позиція позивача , процесуальні дії, вчинені по справі.

Позивач звернувся до Хорольського районного суду з вищевказаним позовом.

На обґрунтування позову зазначає, що 27 вересня 2016 року до позивача ОСОБА_1 , як до засновника підприємства сільськогосподарського фермерського господарства «Дослідне», звернувся відповідач з проханням укладання із СФГ «Дослідне» договору оренди належної йому земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 5324581200:00:001:0960, власником якої він був відповідно до Державного акту на право власності на землю серії ІІ-ПЛ №010565, який він мав на руках.

При цьому його земельна ділянка вже була у оренді до березня 2020 року.

Відповідач просив надати йому в рахунок майбутньої орендної плати 6000 гривень, які зобов`язався повернути в разі не укладення договору оренди до 1.04.2020 року. Про це ним була власноручно складена розписка, а зв`язку з інфляційними процесами у державі, сума отриманих відповідачем коштів у разі їх повернення, прив`язувалась до долара США, що й було відображено у розписці. Тобто у разі не укладення договору оренди землі відповідач мав повернути кошти у еквіваленті 230,7 доларів США.( додаток 1)

Крім цього, відповідачем були надані копії документів(копія паспорту та ІПН., копія Державного акту на право власності на землю (додаток 2), витяг з Державного земельного кадастру (додаток 3) копія паспорту(додаток 4) та копія реєстраційного номеру облікової картки платника податків (додаток 5).

28 березня 2018 року відповідач повторно звернувся до позивача для отримання коштів у рахунок майбутньої орендної плати у сумі 3989 гр.еквівалентно 150 доларів США , про що була складена розписка з датою повернення у разі не укладення договору оренди до 1.05.2020 року ( додаток 6.)

22 березня 2019 року відповідач повторно звернувся до позивача для отримання коштів у рахунок майбутньої орендної плати та отримав у позивача 4000 гр. еквівалентно 140,5 доларів США, про що була складена аналогічна розписка з датою повернення коштів у разі не укладення договору оренди землі 15.04.2020 року.(додаток 7)

Відповідно повідомлення на сайті Національного Банку України за курсом НБУ на 26 липня 2020 року курс складає 36,5 гривень за один долар США.(додаток 8)

Відповідно наданих розписок відповідачем було отримано у позивача 19 023 гр. еквівалентно 521,2 доларів США, що складає за курсом НБУ на 26 липня 2020 року 36,5 гривень за один долар:521,2х36,5=19 023 та являється сумою позову.

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 25.07.2022 року договір оренди вказаної земельної ділянки зареєстрований відповідачем із ТОВ «Агрофірма Пузиківська» 17.07.2019 року і відповідач звертався до позивача за коштами без наміру вкладання договору оренди землі, лише з метою отримання коштів.

Отже, вищенаведене свідчить, що СФГ «Дослідне» не має права оренди щодо належної відповідачеві земельної ділянки з кадастровим номером 5324581200:00:001:0960.

Позивач зазначає, що відповідач безпідставно набув кошти за користування належною йому земельною ділянкою, при цьому таку земельну ділянку у користування йому не передав та передання земельної ділянки наразі не вбачається за можливе.

Ухвалою судді від 05.08.2022 року прийнято позову заяву до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання у даній справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 17.11.2022 року закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомив та не просив розглянути справу в його відсутність, тому суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача та ухвалити у справі заочне рішення, відповідно до вимогст. 280 ЦПК України.

За змістом речення 2 частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частин 4,5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено,що відповідачу ОСОБА_2 належить на праві власності земельна ділянка площею 2,4695 га з кадастровим номером 5324581200:00:001:0960, яка розташована на території Веселоподільської сільської ради Семенівського району Полтавської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського товариства, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ІІ -ПЛ № 010565.

27.09.2016 року ОСОБА_2 написано розписку, зі змісту якої вбачається, що він отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 6 000 грн. які зобов`язався повернути в разі не укладення договору оренди до 1.04.2020 року Претензій щодо оплати оренди не має.

Крім цього, 28.03.2018 року ОСОБА_2 написано розписку, зі змісту якої вбачається, що він отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3989,00 грн. які зобов`язався повернути в разі не укладення договору оренди до 01.05.2020 року Претензій щодо оплати оренди не має.

Крім цього, 22.03.2019 року ОСОБА_2 написано розписку, зі змісту якої вбачається, що він отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 4000 грн. які зобов`язався повернути в разі не укладення договору оренди до 15.04.2020 року Претензій щодо оплати оренди не має.

При цьому, земельна ділянка в користування позивача передана не була, договір оренди в установленому законом порядку між сторонами укладений не був.

Відповідно до інформаційної довідки Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку земельна ділянка площею 2.4695 га з кадастровим номером 5324581200:00:001:0960 на підставі договору оренди землі 17.07.2019 року передана у користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Пузиківська », ТОВ " АФ "Пузиківська" .

Норми права, застосовані судом.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених ст.ст. 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (ст. 1213 ЦК України), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Отже, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі №205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18).

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п. 3 ч. 1).

У ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно приписів ст. 12, ч.ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У протилежному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Отже, відповідачем не спростовані належним чином викладені у розписці обставини, а також недійсною у встановленому законом порядку ця розписка не визнавалась, також між сторонами не виникли правовідносини, які випливають з договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, на користь позивача ОСОБА_1 з ОСОБА_2 підлягають стягненню безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 19023 грн.

Отже, враховуючи вищевказане, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи, необхідні та достатні для ухвалення даного рішення, отримали достатню оцінку.

Розподіл судових витрат.

Представником позивача адвокатом Бондаренко С. Г. в позовній заяві поставлено питання про відшкодування витрат на правову допомогу .

Суд доходить висновку про відмову у його задоволенні з наступних підстав.

За змістом ч. 1, п. 1 ч. 3 ст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Так, представником позивача не надано суду документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Оскільки, з огляду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року, відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, то суд відмовляє у стягненні витрат на правничу допомогу.

Судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 992,40 грн. відповідно до ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 44, 76-82, 89, 95, 109, 128, 141, 142, 259, 263-265, 280-283, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , адреса проживання : с. Вереміївка Кременчуцького району Полтавської області) , представник позивача: адвокат Бондаренко Станіслав Григорович ( адреса знаходження: 3-й провулок Короленко, 47 м. Лубни Лубенського району Полтавської області) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , адреса проживання : с. Вишневе Лубенського району Полтавської області) про стягнення безпідставно набутих коштів - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , адреса проживання : с. Вишневе Лубенського району Полтавської області) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , адреса проживання : с. Вереміївка Кременчуцького району Полтавської області) 19 023 грн. та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992, 40 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засідання під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст судового рішення складено 22.12.2022 року.

Суддя О.В. Коновод