Рішення

від 29.12.2022 по справі 320/12528/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2022 року справа №320/12528/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Української міської ради Обухівського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Трипільської сільської ради, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №206 від 19.06.2020 року 62 сесії Трипільської сільської ради VІІ скликання Обухівського району Київської області "Про розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,25 га в с. Трипілля гр. ОСОБА_1 ";

- зобов`язати Трипільську сільську раду Обухівського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.05.2020 про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,25 га в адміністративних межах Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області, та надати дозвіл у розробці документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,25 га в адміністративних межах Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.05.2020 позивач звернувся до Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтованою площею 0,25 га, яка розташована на території Київської області Обухівського району в адміністративно-територіальних межах Трипільської сільської ради. Проте рішенням Трипільської сільської ради від 19.06.2020 №206 позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки містить лише посилання на п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та не містить належного мотивування, як того вимагає ст. 118 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим звернувся до суду із відповідною позовною заявою щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк для усунення недоліків позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 відкрито провадження в адміністративній справі №320/12528/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 19.01.2021.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 зупинено провадження в адміністративній справі №320/12528/20 до встановлення правонаступника Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 поновлено провадження в адміністративній справі №320/12528/20 та призначено судове засідання у справі на 09.09.2021. Витребувано від Української міської ради докази у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2021 замінено відповідача у даній справі - Трипільську сільську раду Обухівського району Київської області на правонаступника - Українську міську раду Обухівського району Київської області.

Також ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2021 витребувано докази у справі від відповідача та відкладено судове засідання на 12.10.2021.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.10.2021 повторно витребувано докази у справі від відповідача та відкладено судове засідання на 12.11.2021.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2021 повторно витребувано докази у справі від відповідача та відкладено судове засідання на 02.12.2021.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.

У судове засідання 02.12.2021 сторони у справі не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином та своєчасно.

У той же час, 02.12.2021 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з приписами частини третьої статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи подане представником позивача клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, приймаючи до уваги, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а також відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2021 вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

21.12.2021 від відповідача надійшли витребувані судом докази у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України у формі ID картки № НОМЕР_1 від 21.08.2019, орган, що видав 6833 (а.с.11).

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_2 від 05.06.2019 (а.с.13).

29.05.2020 ОСОБА_2 звернувся до Трипільської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,25 га, яка розташована на території Київської області Обухівського району в адміністративно-територіальних межах Трипільської сільської ради.

До заяви позивачем було додано копії паспорта громадянина України та ідентифікаційного номеру, довідки про реєстрацію місця проживання, посвідчення учасника бойових дій, а також графічний матеріал місця розташування бажаної земельної ділянки (а.с.17).

Розглянувши заяву позивача від 29.05.2020 (вх. №258), Трипільська сільська рада VІІ скликання на шістдесят другій сесії прийняла рішення від 19.06.2020 №206 "Про розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтованою площею 0,25 га в с.Трипілля гр. ОСОБА_1 ", яким відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відмовила гр. ОСОБА_1 у розробці документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,25 га в адміністративних межах Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області (а.с. 14).

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 5 Земельного кодексу України, земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 статті 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 статті 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч.3 статті 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 статті 116 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною 1 статті 121 Земельного Кодексу України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Згідно з ч.6 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 ст.118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.

Відповідно до положень частини 7 статті 118 Земельного Кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачений вичерпний перелік матеріалів та документів, які додаються особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою такої ділянки, а саме: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки. Даною нормою також зазначено, що забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, відповідачем жодних зауважень щодо доданих позивачем до заяви документів не наведено.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Так, судом встановлено, що відповідачем за результатами розгляду заяви позивача від 29.05.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки на 62 сесії сьомого скликання Трипільської сільської ради прийнято рішення від 19.06.2020 № 206, відмовлено гр. ОСОБА_1 у розробці документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтованою площею 0,25 га в адміністративних межах Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області без зазначення підстави такої відмови.

Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначені у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-В (далі - Закон №280/97-ВР, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин).

Відповідно до ст.2 Закону №280/97-ВР, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із ч.1 ст.10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частинами 1-2 ст.59 Закону №280/97-ВР визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради (ч.3 ст.59 Закону №280/97-ВР).

Суд зазначає, що при розгляді заяви позивача відповідачем було прийняте необґрунтоване рішення з точки зору правової підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Суд підкреслює, що законодавцем встановлена імперативна норма щодо такої підстави, яка не може ігноруватися органами місцевого самоврядування під виглядом реалізації дискреційного повноваження при розпорядженні землями комунальної власності.

Так, згідно з положеннями абзацу першого частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частина десята статті 118 Земельного кодексу України у взаємозв`язку із положеннями Кодексу адміністративного судочинства України і конституційним правом особи на судовий захист, свідчить про те, що відмова органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути предметом судового оскарження, оскільки створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання на користь особи, яка замовила і розробила проект землеустрою всупереч відмові у наданні такого дозволу. У випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його на відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За регламентацією частини третьої статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

З матеріалів справи вбачається, що відмовляючи у наданні дозволу розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відповідач посилається лише на пропозицію постійної комісії сільської ради з питань містобудування, земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища та керується п.34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування" яким визначено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад, які вирішуються виключно на їх пленарних засіданнях.

Однак відповідач не посилається на підстави для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, які передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

З даного приводу суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено право, зокрема, сільської ради відступати від положень статті 118 Земельного Кодексу України, в тому числі відмовляти у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою без зазначення відмови в наданні такого дозволу, яка повинна бути мотивованою та можлива лише у разі невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2021, 12.101.2021, 12.11.2021 від відповідача було витребувано, зокрема письмові пояснення про чіткі підстави для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,25 га в адміністративних межах Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області із нормативним їх обґрунтуванням; копію протоколу засідання сесії зі спірного питання з результатами поіменного голосування.

На виконання вимог даної ухвали відповідачем 21.12.2021 надано лише копію рішення Трипільської сільської ради №206 від 19.06.2020 з додатком «протокол поіменного голосування».

Так, в протоколі поіменного голосування пленарного засідання шістдесят другої сесії сьомого скликання Трипільської сільської ради від 19.06.2020 зазначено лише про те, що в голосуванні щодо заяви гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на виділення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, яка розташована в с. Трипілля Обухівського району Київської області приймали участь 10 депутатів Трипільської сільської ради, при цьому не вказано який проект рішення було поставлено на голосування, а в результатах поіменного голосування зазначено, що всі 10 депутатів Трипільської сільської ради проголосували «проти», внаслідок чого прийнято рішення про відмову у задоволенні вказаної заяви.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання в оскаржуваному рішенні на пропозицію постійної комісії сільської ради з питань містобудування, земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища, оскільки відповідачем не було надано суду доказів наявності такої пропозиції, про причини ненадання витребуваних доказів на неодноразові ухвали суду про витребування доказів суд не повідомлено.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч. 1-2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Проте відповідачем не було доведено правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення та не надано будь-яких доказів, які б підтверджували обґрунтованість відмови у наданні позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,25 га в адміністративних межах Трипільської сільської ради.

Відтак, суд зазначає, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування рішення 62 сесії Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області VІІ скликання "Про розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,25 га в с. Трипілля гр. ОСОБА_1 " №206 від 19.06.2020 №206 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.05.2020 про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,25 га в адміністративних межах Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області, та надати дозвіл у розробці документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,25 га в адміністративних межах Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 118 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, є повноваженням відповідних органів місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність в межах населеного пункту.

Враховуючи, що додані до клопотання позивача графічні матеріали місця розташування запитуваної земельної ділянки свідчать про те, що земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту Української міської ради Обухівського району Київської області, суд вважає, що Українська міська рада Обухівського району Київської області є органом місцевого самоврядування, який уповноважений розпоряджатися даною земельною ділянкою.

Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002-II).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відмову відповідача мотивовано підставою, не передбаченою вичерпним переліком підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Обставин, визначених зазначеним переліком, судом не встановлено, про їх існування відповідачем не зазначено, жодних доказів, на які посилається відповідач в обґрунтування своєї позиції, ним до суду не подано.

В силу положень частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У відповідності до Рекомендацій № К (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи, державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган з кількох юридично допустимих рішень може обирати те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Водночас, суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Так, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Суд звертає увагу на те, що рішення суб`єкта владних повноважень про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки має містити вичерпні підстави для такого рішення, з метою гарантування права особи на оскарження такого рішення та запобігання можливим подальшим діям, направленим на позбавлення право особи на отримання права на земельну ділянку та неодноразовому зверненню особи до суду за захистом своїх прав.

Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб`єкта владних повноважень стосовно відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, оскільки такі рішення мають відповідати положенням чинного законодавства та можуть бути оскаржені у судовому порядку.

Отже, за наявності достатніх правових підстав суд може визнати рішення неправомірним та скасувати його, а також зобов`язати відповідача з урахуванням висновків суду повторно розглянути відповідне питання та прийняти за наслідками його розгляду вмотивоване та обґрунтоване нормами законодавства рішення, при цьому суд не може перебирати на себе функцію дозвільного органу, яка не покладена на суд законом.

Правові висновки аналогічного змісту були наведені у постановах Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №1340/5638/18, від 08.07.2021 у справі №464/470/17 та від 22.07.2021 у справі №320/1177/19.

В постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву), зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

З іншого боку, відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з-поміж тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він не надасть дозвіл, розглянувши заяву у встановлений законом спосіб.

Суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Суд враховує, що клопотання позивача в повній мірі відповідає вимогам частини 6 статті 118 Земельного кодексу України, що не потребує оцінки уповноваженим на прийняття рішень суб`єктом владних повноважень, тому з урахуванням встановлених обставин справи та відсутності підстав для відмови у наданні дозволу, суд приходить до висновку, що обраний у цьому випадку позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 29.05.2020 про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,25 га в адміністративних межах села Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області, та надати дозвіл у розробці документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,25 га в адміністративних межах села Трипілля Обухівського району Київської області цілком відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення позивача в правах.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини шостої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

Суд зазначає, що у зв`язку із розпочатою військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

У подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15.08.2022 №2500-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16.11.2022 №2738-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Отже, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року № 389-VIII.

Відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Суд вважає, що вказані обставини унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в частині розгляду заяви позивачки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та прийняття рішення за результатом такого розгляду, а тому наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору як учасник бойових дій на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення №206 від 19.06.2020 року 62 сесії Трипільської сільської ради VІІ скликання Обухівського району Київської області про відмову у розробці документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,25 га в с. Трипілля гр. ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Українську міську раду Обухівського району Київської області (ідентифікаційний код 35161509; адреса місцезнаходження: 08746, Київська область, Обухівський район, м. Українка, пл. Т. Шевченка, 1) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) від 29.05.2020 про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,25 га в адміністративних межах Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області, та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,25 га в адміністративних межах села Трипілля Обухівського району Київської області.

4. Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст судового рішення складено 29.12.2022.

Суддя Кушнова А.О.