Рішення від 04.01.2023 по справі 120/7945/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 січня 2023 р. Справа № 120/7945/22

Вінницький окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100; код ЄДРПОУ 13322403) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач).

Відповідно до змісту позовних вимог позивач просить суд:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період його роботи у Ладижинському заводі силікатної цегли з 03.12.1991 по 31.12.1998, у зв`язку з не внесенням роботодавцем до трудової книжки відомостей про реорганізацію підприємства;

- зобов`язати ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати позивачу до страхового стажу, який дає право на пенсію за віком, період його роботи у Ладижинському заводі силікатної цегли з 03.12.1991 по 31.12.1998 згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 від 02.12.1991;

- перерахувати та здійснити виплату пенсії з урахуванням зазначеного періоду страхового стажу (з 03.12.1991 по 31.12.1998) з дня виникнення у ОСОБА_1 права на отримання пенсії за віком, тобто з 15.07.2022.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що з 15.07.2022 йому призначено пенсію за віком, однак Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправно не враховано до страхового стажу період його роботи в Ладижинському заводі силікатної цегли з 03.12.1991 по 31.12.1998. При цьому, відповідач листом від 08.09.2022 повідомив, що період роботи з 03.12.1991 по 31.12.1998 не враховано до страхового стажу з огляду на невнесення роботодавцем відомостей про реорганізацію підприємства до трудової книжки позивача.

Такі доводи ГУ ПФУ у Вінницькій області позивач вважає протиправними та зазначає, що у нього немає можливості надати відповідачу довідку про реорганізацію підприємства «Ладижинський завод силікатної цегли», оскільки до архівного відділу Ладижинської міської ради документи з особового складу ПАТ «Ладижинський завод силікатної цегли» не надходили на зберігання, документи вважаються втраченими. Окрім того, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого станом на 08.09.2022, щодо юридичної особи ПАТ «Ладижинський завод силікатної цегли» (код ЄДРПОУ 00294020) міститься запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи у зв`язку з визнанням її банкрутом.

Відтак, ОСОБА_1 вважає, що не врахуванням відповідачем періоду роботи з 03.12.1991 по 31.12.1998 до страхового стажу, порушує його право на належне пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 05.10.2022 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

27.10.2022 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Зокрема, у відзиві зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні з 15.07.2022 та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У свою чергу, період його роботи з 03.12.1991 по 31.12.1998 у Ладижинському заводі силікатної цегли не зараховано до страхового стажу, оскільки записи в трудовій книжці серії НОМЕР_2 не відповідають п.2.15 Інструкції ведення трудових книжок, а саме - відсутня інформація про реорганізацію підприємства.

За таких обставин, ГУ ПФУ у Вінницькій області вважає, що діяло правомірно та в межах чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено таке.

З 15.07.2022 ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію за віком.

05.09.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив надати копію розпорядження про призначення пенсії та повідомити про причини не зарахування до страхового стажу періоду його роботи з 03.12.1991 по 31.12.1998.

За результатом розгляду звернення позивача, ГУ ПФУ у Вінницькій області листом від 08.09.2022 №0200-0213-8/65436 повідомило, що відповідно до п. 2.15 Наказу Міністерства праці України від 29.07.1993 №58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

За матеріалами пенсійної справи страховий стаж врахований по 30.06.2022 та становить 35 років 01 місяць 29 днів. Проте, до страхового стажу не зарахований період роботи позивача у Ладижинському заводі силікатної цегли з 03.12.1991 по 31.12.1998 оскільки записи в трудовій книжці серії НОМЕР_2 не відповідають п. 2.15 Інструкції ведення трудових книжок, а саме - відсутня інформація про реорганізацію підприємства. Разом з тим, період роботи з 01.01.1999 зараховано до страхового стажу за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи вищезазначене, ГУ ПФУ у Вінницькій області вважає, що пенсія ОСОБА_1 призначена та виплачується у відповідності до чинного законодавства.

Позивач не погоджується з такою відмовою ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо врахування спірного періоду його роботи, тому звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 22 Конституції України врегульовано, що права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Закон України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до частини 4 статті 24 вищезазначеного Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, до 01.01.2004 відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Водночас, з вище зазначеного вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно з законодавством, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.

З матеріалів справи судом встановлено, що пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 03.12.1991 по 31.12.1998 у ПАТ «Ладижинський завод силікатної цегли», згідно записів № 4, 5 у трудовій книжці, з огляду на відсутність запису про реорганізацію підприємства.

Так, ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Окрім того,Інструкцієюпро порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі -Інструкція №58), на явку посилається відповідач, відмовляючи у зарахуванні спірного періоду роботи, визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (п. 1.1).

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника, а в разі відсутності трудової книжки або ж якщо в останній відсутні певні записи або вони є неточними, підтвердження трудового стажу здійснюється за допомогою інших даних та документів.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а.

Відповідно до п. 1.1, 1.3. Інструкції №58 трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. При влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

Пунктами 2.2 - 2.4 Інструкції № 58 передбачено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно з п. 2.15 Інструкції №58, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Суд дослідивши записи у трудовій книжці серії НОМЕР_2 встановив, що дійсно остання не містить відомостей щодо реорганізації ПАТ «Ладижинський завод силікатної цегли», водночас, суд вважає що позивач не може нести відповідальність за порушення допущенні роботодавцем при заповненні трудової книжки.

Більш того, судом встановлено, що трудова книжка містить чіткі відомості щодо прийняття позивача водієм третього класу в гаражно-транспортний цех Ладижинського заводу силікатної цегли з 03.12.1991, на підставі наказу № 92к від 29.11.1991 та про звільнення позивача із займаної посади з 02.01.2004, на підставі наказу № 1к від 02.01.2004.

Окрім того, суд враховує, що позивачем вживались заходи щодо отримання інформації з архівної установи щодо реорганізації його роботодавця, однак, листом архівного відділу Ладижинської міської ради від 01.09.2022 повідомлено, що документи з особового складу ПАТ «Ладижинський завод силікатної цегли» не надходили на зберігання, документи вважаються втраченими.

У свою чергу, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого станом на 08.09.2022 ПАТ «Ладижинський завод силікатної цегли» (код ЄДРПОУ 00294020) припинено у зв`язку з визнанням його банкрутом.

Відтак, позивач позбавлений можливості надати будь-які документи, які б могли усунути наявні порушення щодо заповнення його трудової книжки.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до п. 1.5 Інструкції № 58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" (далі - Постанова № 301), цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Відповідно до п. 3, 4 Постанови № 301 трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що обов`язок ведення трудових книжок покладається на керівника підприємства, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Отже, дії ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо відмову у зарахуванні ОСОБА_1 періоду роботи з 03.12.1991 по 31.12.1998 до страхового стажу є протиправними.

Визначаючись щодо дати з якої пенсія позивача підлягає перерахунку, суд зауважує, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: - пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відтак, пенсія позивача підлягає перерахунку з моменту її призначення.

З матеріалів пенсійної справи вбачається, що пенсія позивачу призначена з 15.07.2022, відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.12.1991 по 31.12.1998 та здійснити перерахунок і виплату пенсії з урахуванням такого періоду починаючи з 15.07.2022.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Вінницькій області підлягає стягненню судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмову у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 03.12.1991 по 31.12.1998.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.12.1991 по 31.12.1998 та здійснити перерахунок і виплату пенсії з урахуванням такого періоду починаючи з 15.07.2022.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403).

Рішення в повному обсязі сформовано: 04.01.2023.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна