Рішення

від 03.01.2023 по справі 600/2587/22-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 січня 2023 р. м. Чернівці Справа № 600/2587/22-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "ДАН-АВТО" до Чернівецької митниці Держмитслужби, про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство виробничо-комерційна фірма "ДАН-АВТО" (далі - позивач), звернулось в суд з позовом до Чернівецької митниці Державної митної служби України (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати прийняте Чернівецькою митницею Державної митної служби України рішення про коригування митної вартості товарів UA408040/2022/000001/2 від 02.02.2022;

- визнати протиправним та скасувати прийняте Чернівецькою митницею Державної митної служби України рішення про коригування митної вартості товарів UA408040/2022/000002/2 від 23.02.2022;

- стягнути з Чернівецької митниці Держмитслужби на користь приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Дан-Авто" понесені судові витрати в сумі 8962,00 гривень, які складаються із судового збору в сумі 4962,00 гривень та витрат, пов`язаних з розглядом справи в сумі 4000,00 гривень.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ,

1. Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що прийняття митним органом спірних рішень про коригування митної вартості автомобілів порушили майнові права останнього в зв`язку з тим, що вказані рішення слугували підставою сплати позивачем митних платежів в більшому розмірі, ніж це визначено законом.

Звертав увагу суду на те, що дотримуючись вимог статті 53 Митного кодексу України, позивачем на підтвердження заявленої митної вартості автомобілів митному органу надані відповідні декларації із розрахунками числових значень складових митної вартості та сплачених митних платежів, рахунки-фактури (Інвойси) зі всіма ідентифікаційними даними продавця, покупця (позивача), автомобілів та ціни їх продажу, квитанції (банківські платіжні документи) про сплату на банківський рахунок продавця вартості автомобілів, зазначених в рахунках-фактурах (інвойсах), договір №11 про надання послуг перевезення автомобілів перевізником, міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) та платіжний документ на оплату цих послуг.

Також наголошував на тому, що дотримуючись вимог статті 53 Митного кодексу України позивачем для підтвердження заявленої митної вартості автомобілів також надано митному органу митні декларації країни відправлення автомобілів, в яких зазначено ідентифікаційні дані позивача як покупця, продавця та самих автомобілів із цінами, які задекларовані продавцем після їх продажу для експорту за межі країн Євросоюзу та міжнародні комерційні умови "Інкотермс-2020" їх поставки під кодом "FCA".

На думку позивача, заявлена митна вартість автомобілів була підтверджена належними документами відповідно до вимог статті 53 Митного кодексу України.

Окрім іншого, позивач вважає хибними аргументи відповідача про те, що подані позивачем до митного оформлення документи містять розбіжності, зокрема в договорі купівлі - продажу вказаний продавець Schaab automobile, а в реєстраційних документах зазначені інші прізвища, що в свою чергу слугувало прийняттю спірних рішень. При цьому зазначив, такі підстави відмови є необґрунтованими та такими, не відповідають вимогам статті 55 Митного кодексу України, оскільки свідоцтво про реєстрацію автомобіля не є тим документом, за яким визначалась митна вартість.

Також позивач вважає, що відповідачем за відсутності на те правових підстав та обґрунтованих сумнівів правильності визначення позивачем митної вартості автомобілів за першим методом, безпідставно застосовано резервний метод визначення вартості автомобілів, що спричинило сплату додаткових митних платежів.

2. Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Заперечуючи проти позову зазначив, що в рамках реалізації повноважень митниці, визначених зокрема й Митним кодексом України, при аналізі поданих до митного оформлення документів, виявлені неточності, що викликало у митного органу обґрунтовані сумніви щодо повноти, правильності та коректності інформації, зазначеної у вказаних документах.

Водночас зазначив, що у поданих 01.02.2022 року до митного оформлення документах, а саме у договорі купівлі - продажу зазначено продавцем Schaab automobile, а в реєстраційному документі власником зазначено Treuheit Werner. Також, у поданих 23.02.2022 року до митного оформлення документах, а саме у договорі купівлі - продажу зазначено продавцем Schaab automobile, а в реєстраційному документі власником зазначено Besold Dominik.

Звертав увагу суду на те, що позивачеві з метою спростування неточностей в поданих документах та усунення недоліків митним органом запропоновано надати додаткові документи, зокрема висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями. Разом з тим, позивачем таких документів не надано, відтак митним органом правомірно прийнято обґрунтовані рішення про коригування митної вартості товару.

Крім того зазначив, що в силу неможливості визнання митницею митної вартості товарів, визначеної декларантом із застосуванням першого (за ціною договору) методу визначення митної вартості з огляду на розбіжність в документах, а також вмотивованої неможливості застосування 2-5 методів визначення митної вартості, відповідачем обрано 6 (резервний ) метод визначення митної вартості, згідно з яким єдиним можливим вбачалось визначити точну та правильну митну вартість товарів.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.

1. Ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

2. Разом з позовною заявою позивачем заявлено клопотання, про стягнення витрат пов`язаних з розглядом справи в сумі 4000,00 грн.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.

1. 25 серпня 2020 року між приватним підприємством виробничо-комерційною фірмою "Дан-Авто", як покупцем, та фірмою резидентом "Schaab Automobile" із реєстрацією в Федеративній Республіці Німеччина, як продавцем, укладено зовнішньоекономічний контракт № 12, згідно умов якого продавець продає, а покупець купує транспортні засоби в асортименті, найменування, кількість та ціна яких обумовлюється в експортних інвойсах, що є невід`ємною частиною даного контракту.

2. Судом встановлено, що в рамках співпраці по зовнішньоекономічному контракту №12 від 25.08.2020 його сторони погодили купівлю/продаж легкового автомобіля, в зв`язку з чим продавець "Schaab Automobile" сформував рахунок-фактуру (інвойс) №00210122 (назва документа Kaufvertrag/rechnung Nr:00210122) від 24.01.2022, відповідно до якого позивач купив автомобіль марки "Seat Ibiza", дата першої реєстрації 05.06.2009 року, кузов № НОМЕР_1 вартістю 600,00 євро.

3. Відповідно до банківського платіжного доручення встановлено, що 25.01.2022 року позивачем перераховано на банківський рахунок продавця "Schaab Automobile" кошти в сумі 600,00 євро за автомобіль марки "Seat Ibiza" згідно інвойсу № 00210122.

4. Також судом встановлено, що 24 січня 2022 року між позивачем як замовником послуг та ТОВ "Петроліум Тракс-Сервіс" як перевізником укладено договір №2 про надання послуг по перевезенню вантажів, згідно якого перевізник зобов`язувався надати замовнику послуги перевезення вантажів автомобільним транспортом у внутрішніх та міжнародних сполученнях. Згідно умов зазначеного договору характеристики вантажів, час та місця завантаження і розвантаження вантажів, орієнтовні терміни доставки та ціна послуг зазначаються в замовленнях на перевезення, які є невід`ємною частиною договору та підставою для проведення рахунків за надані послуги.

5. 24 січня 2022 року між позивачем та перевізником в рамках вказаного договору №2 складено замовлення на перевезення вищезазначеного придбаного автомобіля із ФРН до України та погоджено вартість наданих послуг - 5000,00 грн.

6. 31 січня 2022 року перевізником ввезено вказаний автомобіль на митну територію України та доставлено до митного терміналу Чернівецької митниці, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною №372900, в якій зазначено найменування продавця та адреса завантаження автомобіля, найменування покупця (позивача) та адреса розвантаження автомобіля, марка та модель авто із його номером кузову та відмітками митниць із датами проходження митного контролю.

7. Також судом встановлено, що факт вивезення автомобіля за межі країн Євросоюзу підтверджується експортною митною декларацією серії та № МRN22DЕ875270287108ЕЗ, в якій зазначені дані продавця та покупця, марка та модель автомобіля із його номером кузова та задекларованою його експортною вартістю.

8. Згідно платіжного доручення № 1627 від 1 лютого 2022 року вбачається, про оплату позивачем послуг перевезення автомобіля згідно вищезазначеного замовлення від 25.01.2022 року.

9. 01 лютого 2022 року позивачем з метою проведення митного оформлення ввезеного із-за кордону автомобіля в електронному вигляді надіслано відповідачу митну декларацію UA408040/2022/001128.

10. 01 лютого 2022 року митним органом надіслано позивачеві повідомлення про необхідність проведення митного огляду автомобіля в зв`язку із спрацюванням профілів ризику СУР. Після проведення огляду автомобіля митним органом позивачеві надіслано повідомлення про необхідність надати додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості автомобілів, а саме: висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями та за власним бажанням декларанта інші наявні документи.

11. 01 лютого 2022 року позивачем у відповідь на вказане повідомлення надіслано митному органу заяву про відсутність запитуваних документів.

12. 02 лютого 2022 року відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості №408040/2022/000001/2 щодо задекларованого позивачем автомобіля.

13. Крім того судом встановлено, що в рамках співпраці по вищевказаному зовнішньоекономічному контракту №12 від 25.08.2020 сторони погодили купівлю/продаж легкового автомобіля, в зв`язку із чим продавець «Schaab Automobile» сформував рахунок- фактуру (інвойс) №00280122 (назва документа KaufVertrag/rechnung Nr:00280122) від 02.02.2022, згідно якого позивачу продав автомобіль марки "Chevrolet Aveo", дата першої реєстрації 07.12.2012, кузов № НОМЕР_2 вартістю 650,00 євро.

14. 03 лютого 2022 року між позивачем та перевізником в рамках зазначеного вище договору №2 від 24.01.2022 складено замовлення на перевезення придбаного автомобіля із ФРН до України та погоджено вартість наданих послуг перевезення - 5000,00 гривень

15. 08 лютого 2022 року позивачем перераховано на банківський рахунок продавця «Schaab Automobile» кошти в сумі 650,00 євро за вказаний автомобіль згідно інвойсу №00280122, що підтверджується банківським платіжним дорученням

16. 22 лютого 2022 року перевізником ввезено вказаний автомобіль на митну територію України та доставлено до митного терміналу Чернівецької митниці, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною №372901, в якій зазначено найменування продавця та адреса завантаження автомобіля, найменування покупця (позивача) та адреса розвантаження автомобіля, марка та модель авто із його номером кузову та відмітками митниць із датами проходження митного контролю, що підтверджується товарно-транспортною накладною.

17. Обставини вивезення автомобіля за межі країн Євросоюзу підтверджується також експортною митною декларацією серії та № MRN22DE875271006616E1, в якій зазначені дані продавця та покупця, марка та модель автомобіля із його номером кузова та задекларованою його експортною вартістю.

18. 23 лютого 2022 року позивачем оплачено послуги перевезення автомобіля згідно вищезазначеного замовлення від 03.02.2022 року, що підтверджується платіжним дорученням.

19. 23 лютого 2022 року позивачем з метою проведення митного оформлення автомобіля в електронному вигляді надіслано відповідачу митну декларацію №UA408040/2022/002082 стосовно зазначеного вище автомобіля.

20. 23 лютого 2022 року митним органом надіслано позивачу повідомлення про необхідність проведення митного огляду автомобіля в зв`язку із спрацюванням профілів ризику СУР.

21. Відтак, митним органом надіслано позивачу повідомлення з вимогою надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, а саме висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями або додаткові наявні документи для підтвердження митої вартості товару.

22. 23 лютого 2022 року позивачем надіслано митному органу повідомлення про відсутність інших документів, що підтверджують заявлену митну вартість та неможливість надання висновків про якісні та вартісні характеристики задекларованого автомобіля.

23. 23 лютого 2022 року митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості №UA408040/2022/000002/2 щодо задекларованого позивачем автомобіля.

24. У зв`язку із прийняттям вказаних рішень, позивачем здійснено доплату митних платежів виходячи із визначеної відповідачем вартості автомобілів, в сумі 9819,34 грн.

ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.

1. Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України від 13 березня 2012 року № 4495-VI (далі МК України).

2. Як передбачено частиною 1 статті 1 МК України законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Відповідно до частини 1 статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Відповідно до частини 6 статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

В свою чергу, статті 49 МК України передбачає, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частин 1, 2 статті 51 МК України митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до частин 4, 5 статті 58 Митного кодексу України також митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Згідно з частиною 1 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Відповідно до частини 2 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з частиною 1 статті 368 МК України для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів.

Згідно з частиною 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини 3 статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

3. Наведене вище також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Також, зазначене узгоджується з проголошеними у статті 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

4. Як передбачено частиною 3 статті 53 Митного кодексу України в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з частиною 1 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Згідно з частиною 6 статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до частини 1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

У відповідності до положень частини 2 статті 54 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

5. Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості. При цьому, такі повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, тощо.

6. Відповідно до частини 7 статті 54 МК України, у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Згідно з частиною 10 статті 55 МК України, якщо орган доходів і зборів протягом строку, зазначеного у частині дев`ятій цієї статті, не надає обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, вважається, що декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість товарів визначено правильно. У такому випадку орган доходів і зборів скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості, а надана фінансова гарантія повертається (вивільняється) у порядку та строки, визначені цим Кодексом.

Слід зазначити, що дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.

Однак, законом чітко окреслено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Отже, приписи вказаних статей зобов`язують митний орган чітко зазначити обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Також, витребовувати контролюючий орган має ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, та жодним чином не всі, котрі передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Тобто, необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.

З викладених правових норм видно, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.

Аналіз наведених статей свідчить, що обов`язок доведення митної ціни товару лежить на декларанті. При цьому, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Про наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості митниця зобов`язана доводити в суді, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

7. Суд зазначає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень, всупереч наведеним вище нормам права, не наведено суду обґрунтованих доводів й, відповідно, не доведено наявності правових підстав для обґрунтованого сумніву у достовірності поданих декларантом відомостей на підтвердження правильності визначення ним митної вартості товару за ціною договору.

Так, судом встановлено, що позивачем у митній декларації від 02.02.2028 року №UA408040/2022/001128 заявлено митну вартість товару - автомобіль марки "Seat Ibiza", 2009 року випуску, в сумі 600,00 євро та №UA408040/2022/002082 заявлено митну вартість товару - автомобіль марки "Сhevrolet Aveo", 2012 року випуску, в сумі 650,00євро.

Як встановлено з матеріалів справи, митну вартість зазначених автомобілів визначено декларантом згідно рахунків-фактури (інвойсів) та на підставі квитанцій про оплату.

Крім того, декларантом було також надано відповідачу на підтвердження заявленої митної вартості автомобілів і копію митної декларації країни відправлення автомобілів, в яких зазначені ідентифікаційні дані продавця автомобілів, покупця (позивача), та автомобілі із його ціною.

Суд вважає, що вказані документами є належними доказами на підтвердження заявленої в митних деклараціях вартості товару - автомобілів, оскільки в квитанціях із реквізитами продавця автомобіля (відбитком печатки, якою завірені інші видані продавцем документи, в тому числі інвойси) вказано дані декларанта, назва марки та моделі автомобілів, за які здійснено оплату у розмірі 600,00 євро та 550,00 євро (ціна відповідає ціні, вказаній в інвойсах).

Крім того, суд відхиляє доводи відповідача з приводу того, що документи, які підтверджують митну вартість товару - автомобілів, містять розбіжності, зокрема невідповідність у товарно - супровідних документах щодо власника транспортного засобу та продавця. При цьому зазначає, що свідоцтва про реєстрацію автомобілів в розумінні норм Митного кодексу України не є документами, які підтверджують митну вартість автомобілів. Також вказаними документами жодним чином не визначається митна вартість автомобілів, яка була задекларована позивачем.

Відтак, суд зазначає, що в порушення вимог частини 2 статті 55 МК України, в оскаржуваних рішенні відповідачем не наведено жодних належних обґрунтувань, які б свідчили про те, що декларантом (позивачем) заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість автомобілів, та невірно визначено митну вартість товарів.

В постанові від 20.03.2020 року у справі № 480/4423/18 Верховний Суд висловив правову позицію, відповідно до якої неподання декларантом документів, зазначених у частині другій - четвертій статті 53 МК України, саме по собі не тягне для нього негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише у тому випадку, коли у органу доходів і зборів будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість, що відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України, суд враховує при застосуванні до спірних правовідносин.

8. Суд зауважує, що докази це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб`єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з`ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об`єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідач не довів обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом позивача розрахунку митної вартості товару, а інших обставин, які б впливали на суму задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено. Отже, основні документи містили всі необхідні числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.

Наведений вище висновок суду узгоджується також з позицією Сьомого апеляційного адміністративного суду викладеній в постанові від 31.03.2022 року в справі 600/3867/21-а в аналогічних правовідносинах.

9. Також в порушення вимог частини 2 статті 55 МК України відповідачем в оскаржуваних рішеннях про коригування заявленої митної вартості товарів не наведено жодного обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; не вказано з яких причин відповідач вважає, що позивачем заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість автомобілів або неправильно визначено митну вартість товару.

Враховуючи зазначене в контексті фактичних обставин в справі, суд дійшов висновку, що відповідач не довів обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом позивача розрахунку митної вартості товару, а інших обставин, які б впливали на суму задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено. Отже, основні документи містили всі необхідні числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.

10. Підсумовуючи наведене слід дійти висновку, що відповідачем безпідставно, в порушення статті 58 МК України, здійснено визначення митної вартості імпортованих транспортних засобів не за ціною договору як основним методом, а за резервним методом, який застосовано без достатніх на те підстав та з порушенням порядку черговості послідовного використання методів, визначених статтями 59-63 МК України.

11. Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно частин 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що доводи відповідача є безпідставними та необґрунтованими, натомість позивач довів незаконність оскаржуваних рішень, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

1. Відповідно до частини 5 статті 246 КАС України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Згідно частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, слід стягнути на користь позивача судовий збір в сумі 4962,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

2. Звертаючись до суду, позивач просив суд стягнути на його користь витрати, пов`язані з розглядом справи - в сумі 4000,00 грн.

Суд, розглянувши заявлене клопотання та дослідивши матеріали справи, зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Положення статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до частин 1, 7 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Крім цього, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 10.12.2019 у справі № 10.12.2019.

Так, на підтвердження вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн, позивачем подано до суду:

- Договір про надання правової допомоги (професійної правничої допомоги), розрахунок розміру витрат за надання правової допомоги (професійної правничої допомоги), що є додатком 1 до названого договору; платіжне доручення про оплату гонорару за надання правової допомоги в сумі 4000,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання - передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Перевіривши докази, надані на підтвердження витрат на правову допомогу, зокрема, на предмет реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також відповідності критерію розумності їхнього розміру, суд зазначає, що такі витрати є частково необґрунтованими.

Крім того, враховуючи правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, при визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд бере до уваги дійсність, необхідність та розумність юридичних послуг, вартість яких заявлено позивачем до відшкодування, виходячи з конкретних обставин справи, а також докази, надані позивачем на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відтак, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, що сплачена адвокату 4000,00 грн, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню виходячи із принципу співмірності, що узгоджується з вимогами ч. 5 ст. 134 КАС України.

Суд вважає, що зазначена сума не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Оцінюючи обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та враховуючи те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є не співмірною з вимогами майнового характеру, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню в сумі 2000 грн.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу необхідно задовольнити частково з підстав наведених вище, та стягнути вказану суму витрат (2000,00 грн).

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "ДАН-АВТО" до Чернівецької митниці Держмитслужби - задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати прийняте Чернівецької митниці Держмитслужби рішення про коригування митної вартості товарів №UA408040/2022/000001/2 від 02.02.2022 року.

3.Визнати протиправним та скасувати прийняте Чернівецької митниці Держмитслужби рішення про коригування митної вартості товарів №UA 408040/2022/000002/2 від 23.02.2022 року.

4.Стягнути на користь Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "ДАН-АВТО"за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецької митниці Держмитслужби понесені судові витрати - судовий збір в сумі 4962,00 грн.

5. Клопотання адвоката Дубіцького Анатолія Валентиновича, про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити частково.

6. Стягнути на користь Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "ДАН-АВТО" за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецької митниці Держмитслужби понесені судові витрати на правову допомогу в сумі 2000,00 грн.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - Приватне підприємство виробничо-комерційна фірма "ДАН-АВТО" (вул. Заводська, 12, м. Чернівці, 58007, код РНОКПП: 35724507).

Відповідач - Чернівецька митниця Держмитслужби (вул. Руська, 248-М, м. Чернівці, 58023, код ЄДРПОУ: 43971359).

Суддя О.В. Боднарюк