Рішення

від 14.12.2022 по справі 510/58/22

РЕНІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 510/58/22

Провадження № 2/510/730/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.12.22 року Ренійський районний суд Одеської області

у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;

-за участю секретаря Арабаджи Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙ АГРОС» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідач - директор ТОВ «ДУНАЙ АГРОС» Семендяєв О.П. надав відзив на позовну заяву, доповнення на відзив, позовні вимоги не визнав, просив в їх задоволенні відмовити, застосувати до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати строки позовної давності. Щодо вимог про стягнення заробітної плати за період з 01.01.2019р. по 31.07.2019р. в розмірі 42435 грн. 26 коп. представник відповідача зазначив, що за вищевказаний період ОСОБА_1 ТОВ «ДУНАЙ АГРОС» повинно було сплатити 36549,41 грн., які фактично і були йому сплачені у повному обсязі : через банк - 11449,41 грн. та готівкою з каси - 25100, 00 грн. Таким чином, представник відповідача наполягає на тому, що жодної заборгованості у ТОВ перед ОСОБА_1 немає, у зв`язку із чим у задоволенні позову слід відмовити, справу розглянути без його участі.

Позивач на задоволенні позову наполягав, надав відповідь на відзив на позовну заяву, зазначив, що за спірний період роботи у ТОВ «ДУНАЙ АГРОС» йому заробітна плата виплачувалась нерегулярно та не в повному обсязі, у зв`язку із чим склалася заборгованість, він надав суду розрахунок заборгованості по заробітній платі (42435, 26 грн.), який вважає вірним. Крім того, позивач просить стягнути суму середнього заробітку за час затримки виплати йому заробітної плати (337814,10 грн.) і вважає, що строк позовної давності не може бути застосований до цієї виплати.

В ході розгляду справи були досліджені наступні докази: копія трудової книжки, оформленої на ім`я ОСОБА_1 ; копія виписки по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період з 01.01.2019р. - 31.12.2020р.; копія довідки -відомостей з Державного реєстру ФО-ПП про суми виплачених доходів та утриманих податків, оформленої на ім`я ОСОБА_1 ; копії довідок Форми ОК-5 ПФУ на застраховану особу - ОСОБА_1 ; копія витягу з електронного сайту -вебпорталу ПФУ про нараховану зарплату позивача; копія довідки ТОВ «ДУНАЙ АГРОС» від 25.03.2022р. №41 про нараховану та виплачену заробітну плату ОСОБА_1 ; копія наказу ТОВ «ДУНАЙ АГРОС» від 03.01.2019р. №04/ОД про затвердження штатного розпису; копія штатного розпису; копія відомості щодо розподілу виплат ТОВ «ДУНАЙ АГРОС» від 22.03.2019р.; копія відомості на виплату грошей за січень-лютий 2019р.; копія відомості щодо розподілу виплат ТОВ «ДУНАЙ АГРОС» від 05.04.2019р.; копія відомості щодо розподілу виплат ТОВ «ДУНАЙ АГРОС» від 07.05.2019р.; копія відомості щодо розподілу виплат ТОВ «ДУНАЙ АГРОС» від 22.04.2019р.; копія відомості на виплату грошей №8; копія відомості щодо розподілу виплат ТОВ «ДУНАЙ АГРОС» від 07.06.2019р.; копія відомості на виплату грошей №10; копія відомості на виплату грошей №11; копія відомості на виплату грошей №12; копія відомості на виплату грошей №13; копія звіту про дебетові та кредитові операції ТОВ «ДУНАЙ АГРОС» з 07.05.2019р. по 07.05.2019р.; копія заключної виписки банку за період з 07.06.2019р. по 07.06.2019р.; копія заключної виписки банку за період з 05.07.2019р. по 05.07.2019р.; копія заключної виписки банку за період з 07.08.2019р. по 07.08.2019р.

Як виходить з доводів позивача, викладених ним у позові, він працював у ТОВ «ДУНАЙ АГРОС» на посаді заступника директора з 22.06.2015р. (наказ про прийняття на посаду №33 від 22.06.2015р.) по 31.07.2019р. (наказ про звільнення №26/ОС від 31.07.2019р.).

За період роботи позивача у ТОВ «ДУНАЙ АГРОС» заробітна плата виплачувалась нерегулярно та не в повному обсязі, у зв`язку із чим за період роботи з 01.01.2019р. по 31.07.2019р. у відповідача перед позивачем складалася заборгованість по заробітній платі в розмірі 42435,26 грн. При підрахуванні цієї суми заборгованості позивач керувався даними у довідці - Відомостях з Державного реєстру ФО-ПП про суми виплачених доходів та утриманих податків, довідці ПФУ, формі ОК-5 та даними з його особистого кабінету на офіційному сайті ПФУ. При звільненні остаточний розрахунок по заробітній платі не був із позивачем проведений, у зв`язку із чим в порядку ст.117 КЗпП України він просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку із ним при звільненні, який станом на 30.11.2021р. складає (за зробленими позивачем підрахунками) 337814,10 грн.

Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані, однак підлягають частковому задоволенню, оскільки суду відповідачем були надані належні докази щодо реальної виплати ТОВ «ДУНАЙ АГРОС» заробітної плати позивачу, встановлено порушення строків виплати заробітної плати, у зв`язку із чим у суду є наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки її виплати.

Як було встановлено судом та виходить з матеріалів справи, наданих суду доказів, позивач працював у ТОВ «ДУНАЙ АГРОС» з 22.06.2015р. по 31.07.2019р. За час праці у відповідача перед позивачем склалася заборгованість по заробітній платі, яка погашалася відповідачем, але не в повному обсязі та із порушенням строків виплати заробітної плати. Це підтверджується наданими суду відповідачем доказами - копіями відомостей на виплату грошей. Суду були надані відповідачем належні та відповідні докази, зроблений підрахунок заборгованості по заробітній платі, яка була нарахована позивачу за спірний період і вона склала 36549,41 грн., з яких було перераховано на картку-рахунок позивача у банківській установі 11449,41 грн., належить до сплати через касу ТОВ «ДУНАЙ АГРОС» готівкою 25100,00 грн. Цю суму позивач не отримував і вона належить до сплати йому в судовому порядку. Сам позивач заперечував отримання будь-яких грошей за відомостями ТОВ «ДУНАЙ АГРОС», зазначивши, що такі відомості не відповідають формі та вимогам, які пред`являються до розрахункових документів, і взагалі підтверджують факт порушення строків виплати заробітної плати відповідачем.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 КЗпП України.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 1 ст. 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

На підставі ст. 15 ЗУ "Про оплату праці" від 24.03.1995р. оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці, а згідно ст. 24 цього Закону своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

За вимогами ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця…

Отже, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача нараховану, але не сплачену заробітну плату у розмірі 25100 грн. 00 коп.

В абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Оскільки у довідці, наданої відповідачем, зазначена сума заборгованості по заробітній платі, належна до сплати працівникові, а не нарахована, суд вважає, що всі податки та інші обов`язкові платежі вже були відраховані, тому стягує на користь позивача всю суму заробітної плати, вказану у довідці.

Задовольняючи вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд вважає їх обґрунтованими та законними, однак такими, що підлягають зменшенню в їх сумі стягнення. Так, позивач просив стягнути з відповідача 337814,10 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, однак, з урахуванням того, що судом вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволені частково, суд вважає необхідним зменшити і суму стягнення середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку - до суми самої заборгованості по заробітній платі, тобто до 25100,00 грн.

Що стосується вимог представника відповідача про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає, що такі вимоги не можуть бути задоволені судом. На вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Оскільки судом під час розгляду справи було встановлено, що відповідач остаточно не розрахувався із позивачем на момент його звільнення і вимоги про стягнення заробітної плати (25100 грн.) являються предметом розгляду у даному провадженні, щодо яких суд вже прийняв рішення про задоволення, мовити про визначення дати фактичного розрахунку із працівником при його звільненні недоречно, у зв`язку із чим застосування строків позовної давності до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є неможливим.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення працівником вимоги про розрахунок.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як вбачається з правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ( постанова у справі № 6-64цс13 від 03.2013 року) згідно із ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Отже, вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в межах суми 25100,00 грн. - зменшеної суми, що відповідає розміру заборгованості по заробітній платі, що підлягає стягненню з відповідача.

Щодо зменшення суми відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Верховний Суд прийняв постанову від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц (14-623цс18), в якій визначив наступні правові висновки.

Метою ст ст. 116, 177 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України (зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), окремі з яких згадані Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Приймаючи рішення про необхідність розгляду справи №761/9584/15-ц Великою Палатою Верховного Суду, зазначив про необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, суд бере до уваги таке.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Суд зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як: розмір недоплаченої суми; істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника; обставини за яких було встановлено наявність заборгованості; дії відповідача щодо її виплати. Cуд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

?Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

?Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

?Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

?Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ.

З урахуванням вищенаведеного, суд частково задовольняє позовні вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку із ним, зменшуючи цю суму до 25100,00 грн., тобто до суми стягнення самої заборгованості по заробітній платі.

Таким чином, аналізуючи матеріальний стан позивача, строк незвернення його до суду із відповідними вимогами (з січня 2019р. по січень 2022р.), суд допускає, що дійсно, з урахуванням тривалості та несвоєчасності отримання заробітної плати, порушення систематичності в її отриманні, матеріальний стан позивача погіршився і він зазнав певних, допустимих майнових втрат. Ці майнові втрати полягали у неможливості забезпечення нормального рівня життя, харчування, спілкування, нервової стабільності людини.

Також, підставою, як критерієм для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд вважає і часткове задоволення вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Досі чинний КЗпП України не оперує таким терміном, як «співмірність», як, власне, і ЦК України, однак на нього є відсилання у Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року (справа № 1-11/2012), у якому йдеться про те, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними із нею. Слід також звернути увагу на ст. 11 ЦПК, яка також говорить про пропорційність у цивільному процесі.

Виходячи з цих принципів, беручи до уваги непорушність права на отримання зарплати за виконану роботу і гарантію захисту від цього порушення при звільненні працівника, суд прийняв рішення про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 25100,00 грн.

Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст.ст. 43, 55 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 4, 10, 21, 24, 94, 116, 117 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, ст.ст. 3, 12, 13, 76 - 81, 141, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙ АГРОС» (код ЄДРПОУ: 36881450) на користь ОСОБА_1 ( КПП - НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі в розмірі 25100 грн. 00 коп. та суму середнього заробітку за час затримки розрахунку - в розмірі 25100 грн. 00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙ АГРОС» (код ЄДРПОУ: 36881450) на користь держави 992 грн. 00 коп. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙ АГРОС» (код ЄДРПОУ: 36881450) на користь ОСОБА_1 ( КПП - НОМЕР_1 ) 992 грн. 40 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя Вячеслав ДУДНИК