Постанова

від 30.11.2022 по справі 542/755/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 542/755/21

провадження № 61-21360св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Новосанжарська державна нотаріальна контора Полтавської області, ОСОБА_2 , Полтавська районна державна адміністрація Полтавської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Новосанжарської державної нотаріальної контори Полтавської області (далі - Новосанжарська державна нотаріальна контора), ОСОБА_2 , Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області (далі - Полтавська РДА) про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсною державної реєстрації права власності та визнання права власності на земельну ділянку.

На обґрунтування позову посилалася на таке.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 бабусі її чоловіка ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , відкрилася спадщина, яка складається із житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та права на земельну частку (пай) із земель колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «Шлях Ілліча» площею 4,95 в умовних кадастрових гектарах, що розташована на території Стовбино-Долинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області (далі - Стовбино-Долинська сільська рада).

За заповітом від 15 жовтня 1991 року, посвідченим секретарем сільської ради, ОСОБА_4 заповіла все своє майно внуку ОСОБА_3 .

Спадщину після померлої ОСОБА_4 фактично прийняв ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою Стовбино-Долинської сільської ради від 10 вересня 2012 року № 276.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та не встиг оформити спадщину.

З метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, після смерті чоловіка ОСОБА_3 на право власності на земельну частку (пай), площею 4,95 в умовних кадастрових гектарах, що розташована на території Стовбино-Долинської сільської ради та належала ОСОБА_4 , позивачка звернулась до нотаріальної контори, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки є свідоцтво про право на спадщину від 25 липня 2000 року, видане на ім`я ОСОБА_2 після померлої ОСОБА_4 , яке, на думку позивачки, видано незаконно, тому підлягає визнанню недійсним.

На підставі зазначеного свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 липня 2000 року Новосанжарська РДА видала розпорядження від 26 лютого 2004 року № 125, яким ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку (пай) розміром 5,03 га № 523 із земель колективної власності відповідно до «Схеми поділу колективної власності КПС «Шлях-Ілліча» на території Стовбино-Долинської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Надалі на підставі розпорядження голови Новосанжарської РДА від 26 лютого 2004 року № 125 ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 22 грудня 2015 року, серія ПЛ № 237729, що посвідчує право власності на земельну ділянку площею 5,0310 га, кадастровий номер 5323486400:00:001:0523 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Стовбино-Долинської сільської ради.

З урахуванням наведеного позивачка просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Новосанжарською державною нотаріальною конторою 25 липня 2000 року, зареєстроване за № 2349, на ім`я ОСОБА_2 , після смерті ОСОБА_4 щодо спадкового майна - права на земельну частку (пай) розміром 4,95 в умовних кадастрових гектарах, що перебувала у колективній власності КСП «Шлях Ілліча»; розпорядження голови Новосанжарської РДА від 26 лютого 2004 року № 125 у частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки (паю) № НОМЕР_1 розміром 5,03 га із земель колективної власності відповідно до «Схеми поділу колективної власності КСП «Шлях Ілліча» на території Стовбино-Долинської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 237729, виданий 22 грудня 2005 року за № 010554500143 на ім`я ОСОБА_2 , на підставі розпорядження Новосанжарської РДА від 26 лютого 2004 року № 125 на земельну ділянку розміром 5,0310 га, кадастровий номер 5323486400:00:001:0523, що знаходиться на території Стовбино-Долинської сільської ради, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та визнати недійсною державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 5,0310 га, кадастровий номер 5323486400:00:001:0523, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Стовбино-Долинської сільської ради (дата реєстрації 27 лютого 2018 року, номер запису про право власності 25092532); визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 5,0310 га, кадастровий номер 5323486400:00:001:0523, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Стовбино-Долинської сільської ради.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 серпня 2021 року, з урахуванням ухвали Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 серпня 2021 року про виправлення описки, позов задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Новосанжарською державною нотаріальною конторою 25 липня 2000 року, зареєстроване у реєстрі за № 2349, на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 щодо спадкового майна - права на земельну частку (пай) розміром 4,95 в умовних кадастрових гектарах, що перебувала в колективній власності КСП «Шлях Ілліча», визнано недійсним розпорядження голови Новосанжарської РДА від 26 лютого 2004 року № 125 у частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки (паю) № НОМЕР_1 розміром 5,03 га із земель колективної власності відповідно до «Схеми поділу колективної власності КСП «Шлях Ілліча» на території Стовбино-Долинської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 237729, виданий 22 грудня 2005 року за № 010554500143 на ім`я ОСОБА_2 , на підставі розпорядження Новосанжарської РДА від 26 лютого 2004 року № 125, на земельну ділянку площею 5,0310 га, кадастровий номер 5323486400:00:001:0523, що знаходиться на території Стовбино-Долинської сільської ради, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та визнано недійсною державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 5,0310 га, кадастровий номер 5323486400:00:001:0523, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Стовбино-Долинської сільської ради (дата реєстрації 27 лютого 2018 року, номер запису про право власності 25092532).

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 5,0310 га, кадастровий номер 5323486400:00:001:0523, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Стовбино-Долинської сільської ради.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що свідоцтво про право на спадщину за законом Новосанжарською державною нотаріальною конторою 2000 року на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 щодо спадкового майна - права на спірну земельну частку (пай) видане особі, яка не має права на спадкування, оскільки існував заповіт, яким ОСОБА_4 заповіла спірне майно ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції вважав встановленим факт прийняття спадщини чоловіком позивачки, тому дійшов висновку, що свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Новосанжарською державною нотаріальною конторою 25 липня 2000 року на ім`я ОСОБА_2 , є недійсним, тому і вимоги про визнання недійсним розпорядження голови Новосанжарської РДА від 26 лютого 2004 року № 125 у частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки (паю), визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 237729 та визнання недійсною державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 щодо земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 25092532 від 27 лютого 2018 року, які є похідними, підлягають задоволенню.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 серпня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у матеріалах справи немає доказів на підтвердження факту прийняття спадщини спадкодавцем позивачки ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 у порядку, передбаченому статтею 549 ЦК Української РСР. Відповідно на час смерті ОСОБА_3 йому не належала спірна земельна ділянка (пай), а тому вона не може бути успадкована його дружиною ОСОБА_1 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Про те, що спадкоємець ОСОБА_3 вступив в управління майном, свідчить довідка Стовбино-Долинської сільської ради від 10 вересня 2012 року № 276, в якій зазначено, що ОСОБА_3 прийняв фактично спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 бабусі ОСОБА_4 згідно із заповітом від 15 жовтня 1991 року.

Також ОСОБА_3 постійно проживав у спадковому будинку та зробив там капітальний ремонт, що також підтверджує той факт, що ОСОБА_3 фактично вступив в управління майном.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 06 вересня 2012 року у справі № 1621/1531/12 встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 .

Водночас ОСОБА_2 шляхом обману без відома ОСОБА_3 оформила на себе право на спірну земельну ділянку.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на нотаріально посвідчену виконкомом Стовбино-Долинської сільської ради розписку від 08 липня 1998 року, зареєстровану в реєстрі за № 45, відповідно до якої ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на спадщину після померлої ОСОБА_6 не претендують.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17.

У липні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Ткаченко С. В., просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Також просить продовжити строк на подання відзиву, оскільки копію ухвали Верховного Суду від 31 січня 2022 року отримала лише 22 червня 2022 року.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання ОСОБА_2 та продовжити процесуальний строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У відзиві ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Ткаченко С. В., просить також стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати за надання правничої допомоги у розмірі 3 500,00 грн.

На обґрунтування відзиву ОСОБА_2 посилається на те, що довідка Стовбино-Долинської сільської ради від 10 вересня 2012 року № 276, на яку посилається позивачка як на підтвердження фактичного вступу ОСОБА_3 в управління спадковим майном, не досліджувалася судами першої та апеляційної інстанцій.

Зазначену довідку позивачка вперше додала до касаційної скарги. У матеріалах справи наявна лише одна довідка Стовбино-Долинської сільської ради, з якої випливає, що у житловому будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , проживала і зареєстрована ОСОБА_4 до дня смерті.

Вказана довідка досліджувалася судом апеляційної інстанції, який дійшов висновку, що її зміст не підтверджує факту прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 .

Як додаток до касаційної скарги також вперше додані рішення від 12 серпня 1999 року «Про дозвіл на капітальний ремонт житлового будинку» та дозвіл на ведення будівельно-монтажних робіт від 17 серпня 1999 року, виданий ОСОБА_3 .

Проте такі докази не можуть бути враховані Верховним Судом, відповідно до статті 400 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції детально проаналізував рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 06 вересня 2012 року у справі № 1621/1531/12 та дійшов правильного висновку про те, що зазначеним рішенням не встановлювався факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 . У матеріалах справи немає доказів на підтвердження позовних вимог.

У липні 2022 року надійшли заперечення на відзив, в яких ОСОБА_1 посилається на те, що відповідно до пункту 14 додатку до позовної заяви вона надавала довідку Стовбино-Долинської сільської ради від 10 вересня 2012 року № 276.

Зазначена довідка та розписка від 08 липня 1998 року, відповідно до якої ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на спадщину після померлої ОСОБА_6 не претендують, є належними доказами, які підтверджують незаконність видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України,

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0150702, який зареєстровано Новосанжарською РДА у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 2778 від 12 грудня 1996 року, ОСОБА_4 належало право на земельну частку (пай) розміром 4,95 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка перебувала у колективній власності КСП «Шлях Ілліча» на території Стовбино-Долинської сільської ради. Відповідно до відмітки у сертифікаті про зміни, які вносяться до сертифіката у зв`язку з передачею права на земельну частку (пай), право на земельну частку (пай) передано ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 25 липня 2000 року (а. с. 26).

Відповідно до заповіту від 15 жовтня 1991 року, посвідченого виконавчим комітетом Стовбин-Долинської сільської ради та зареєстрованого в реєстрі за № 57, ОСОБА_4 заповіла все своє майно, жилий будинок з допоміжними будівлями своєму внукові ОСОБА_3 (а. с. 13).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 04 січня 1997 року серії НОМЕР_2 (а. с. 9).

ОСОБА_3 є чоловіком ОСОБА_1 , що випливає із свідоцтва про укладення шлюбу від 27 серпня 1977 року серії НОМЕР_3 (а. с. 20).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 01 вересня 2009 року серії НОМЕР_4 (а. с. 8).

Відповідно до постанови державного нотаріуса Четвертої полтавської державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 13 лютого 2021 року № 161/02-14, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 заведена спадкова справа № 50/2010.

Заяви про відмову від спадщини на користь ОСОБА_1 подали дочка ОСОБА_8 та син ОСОБА_9 .

Спадщину прийняла дружина померлого ОСОБА_1 .

07 квітня 2010 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом.

Цією постановою нотаріусом відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 чоловіка ОСОБА_3 на право на земельну частку (пай) розміром 4,95 в умовних кадастрових гектарах, що перебувала у колективній власності КСП «Шлях Ілліча» і належала ОСОБА_4 на день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки на це майно Новосанжарською державною нотаріальною конторою 25 липня 2000 року за реєстровим № 2349 видано свідоцтво про право на спадщину іншому спадкоємцю (а. с. 12).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом серії АВК № 970583 від 2000 року (число і місяць не вказано), посвідченого в. о. державного нотаріуса Новосанжарської державної нотаріальної контори Полтавської області та зареєстрованого у реєстрі за № 2349, спадкоємцем майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 є дочка ОСОБА_2 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається з права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, розміром 4,95 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі, що перебувала у колективній власності КСП «Шлях Ілліча» Новосанжарського району Полтавської області і належить померлій ОСОБА_4 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0150702, виданого Новосанжарською районною державною адміністрацією Полтавської області 12 грудня 1996 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 2778 від 12 грудня 1996 року (а. с. 51).

Розпорядженням голови Новосанжарської РДА Полтавської області від 26 лютого 2004 року № 125 ОСОБА_2 передана у власність земельна частка № 523 розміром 5,03 га із земель колективної власності відповідно до «Схеми поділу колективної власності КСП «Шлях Ілліча» на території Стовбино-Долинської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 24, 25).

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 237729, виданого Новосанжарським районним відділом земельних ресурсів Полтавської області та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010554500143 у власності ОСОБА_2 перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 5323486400:00:001:0523 площею 5,0 га, що розташована на території Стовбино-Долинської сільської ради та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 18).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5323486400:00:001:0523 площею 5,03 га, що розташована на території Стовбино-Долинської сільської ради та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстроване 27 лютого 2018 року за номером запису про право власності 25092532 (а. с. 15, 16).

Спірні правовідносини щодо спадкування спірного майна після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягають врегулюванню за нормами Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР), оскільки виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно із статтею 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 549 ЦК Української РСР діями, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном та (або) подання нотаріальному органу за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.

Спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається (стаття 553 ЦК Української РСР).

Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Отже, відповідно до статей 548, 549, 554 ЦК Української РСР для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець є таким, що прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Положеннями Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року, визначено, що доказами вступу в управління або володіння спадковим майном може бути, у тому числі, довідка відповідного органу місцевого самоврядування або виконавчої влади про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав із ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанції про сплату податків; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний у спадковому будинку у період шести місяців після смерті спадкодавця, інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління або володіння спадковим майном.

Отже, прийняття спадщини може бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном або подали державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі № 693/692/18 (провадження № 61-1264св20).

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, враховуючи зазначені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для вирішення справи, обґрунтовано виходив з того, що позов задоволенню не підлягає, оскільки позивачка не довела належними доказами факт прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті ОСОБА_4 відповідно до статті 549 ЦК Української РСР.

Позивачка у позовній заяві зазначала, що її чоловік ОСОБА_3 прийняв спадщину після померлої ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою Стовбино-Долинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 10 вересня 2012 року № 276 та рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 06 вересня 2012 року у справі № 1621/1531/12.

Суд апеляційної інстанції проаналізував рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 06 вересня 2012 року у справі № 1621/1531/12 за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Стовбино-Долинської сільської ради про встановлення факту набуття права власності на житловий будинок та зазначив, що у мотивувальній частині вказаного рішення встановлено лише факт смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , факт складання заповіту 15 жовтня 1991 року та місце розташування будинку, будь-яких інших обставин цим рішенням суду не встановлено.

Крім того, справа № 1621/1531/12 розглянута без участі ОСОБА_2 , яка є належним спадкоємцем майна ОСОБА_4 , враховуючи, що ОСОБА_3 на користь якого складено заповіт, спадщину не прийняв.

Також суд апеляційної інстанції дослідив довідку, видану виконавчим комітетом Стовбино-Долинської сільської ради, про те, що в житловому будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , проживала і була зареєстрована ОСОБА_4 до дня своєї смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 22), та зазначив, що ця довідка не підтверджує факту прийняття спадщини ОСОБА_3 , а лише підтверджує місце відкриття спадщини (а. с. 22).

Верховний Суд відхиляє посилання заявниці на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що довідкою Стовбино-Долинської сільської ради від 10 вересня 2012 року № 276 підтверджується фактичне прийняття ОСОБА_3 спадщини після померлої ОСОБА_6 , оскільки зазначеної довідки у матеріалах справи на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій не було.

Незважаючи на те, що у пункті 14 додатку до позовної заяви позивачка вказала, що подала цю довідку, однак фактично до матеріалів справи її не надала. Натомість до позовної заяви додано іншу довідку Стовбино-Долинської сільської ради (дата та номер довідки нечитабельні), яку суд апеляційної інстанції дослідив та надав їй правову оцінку.

Копію довідки Стовбино-Долинської сільської ради від 10 вересня 2012 року № 276, а також копію рішення Стовбино-Долинської сільської ради від 12 серпня 1999 року «Про дозвіл гр. ОСОБА_3 на капітальний ремонт житлового будинку в с. Грекопавлівка», копію дозволу від 17 серпня 1999 року на реконструкцію житлового будинку у с. Грекопавлівка позивачка надала до касаційної скарги.

Проте нові докази, додані до касаційної скарги, не можуть бути враховані Верховним Судом, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 400 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Зазначене узгоджується із усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації»), згідно з якою повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17, відповідно до якого свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Верховний Суд відхиляє зазначене посилання, оскільки тлумачення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносинах, не суперечить висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17.

Встановлено, що суд апеляційної інстанції у цій справі на підставі наявних у справі доказів дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про скасування свідоцтва про право на спадщину та похідних вимог, оскільки позивачка не довела набуття та порушення свого права на спадкове майно.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Щодо клопотання ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Ткаченко С. В., про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції за підготовку відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Ткаченко С. В., просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в суді касаційної інстанції у розмірі 3 500,00 грн за підготовку та подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

На підтвердження зазначених витрат ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Ткаченко С. В., надала: ордер про надання правничої допомоги, договір про надання правничої допомоги № 19, укладений 23 червня 2022 року з ОСОБА_2 ; додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги; акт наданих послуг № 1 до договору про надання правничої допомоги, квитанцію до прибуткового касового ордера від 27 червня 2022 року.

У відповіді на відзив (заперечення на відзив) ОСОБА_1 клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції не надходило.

Клопотання підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження

№ 14-382цс19) зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 14-16723св20) зазначено, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 143/173/19 (провадження № 61-16088св19) зроблено висновок про те, що згідно з частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність понесення ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 3 500,00 грн, що є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачка не зверталася до Верховного Суду з клопотанням про зменшення заявлених відповідачами до відшкодування витрат на правничу допомогу, не спростувала їх розмір та не довела неспівмірність цих витрат критеріям, встановленим у частині четвертій статті 137 ЦПК України, що унеможливлює вирішення судом з власної ініціативи питання про зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №465/3458/15-ц (провадження №61-19582св20).

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 357/8095/19 (провадження № 61-4931св21).

Оскільки за наслідками розгляду цієї справи Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги позивачки ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін, то є підстави для компенсації понесених відповідачем у суді касаційної інстанції витрат на правничу допомогу особою, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року залишити без змін.

Клопотання ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Ткаченко Світлана Василівна, про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 500,00 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко