Ухвала

від 05.01.2023 по справі 495/6301/20

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/6301/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2023 року колегія суддів Овідіопольського районного суду Одеської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ,,

при секретарі ОСОБА_4 ,

за учасю прокурора: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в смт. Овідіополь в режимі відеоконференції з ДУ Ізмаїльський слідчий ізолятор, кримінальне провадження № 12020160240001216 від 20.07.2020 р. з обвинувальним актом, яким:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с.Красносілка, Бершадського району Вінницької області, громадянин України, який проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1

обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.1 ч.2 ст.115 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Овідіопольсьского райсуду Одеської області перебувають матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні злочину, передбаченого п.1 ч.2 ст.115 КК України.

Потерпілий ОСОБА_7 з метою забезпечення заявленного цивільного позову звернувся до суду з заявою про забезпечення цивільного позову шляхом накладення арешту на майно, що придбано подружжям під час шлюбу:

1)житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 90.0 кв.м.;

2)квартира АДРЕСА_3 , двокімнатна квартира загальною площею 53.4 кв.м.;

3) житловий будинок АДРЕСА_4 , загальною площею 532,4 кв.м;

4)4) земельну ділянку, на якій розміщено зазначений в пункті «3» житловий будинок АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:026:0046, площею 0,0400га.

5)Квартира АДРЕСА_5 загальною площею 72.70 кв.м.

В обгрунтування заяви про забезпечення позову зазначив, що цивільний відповідач з метою утруднення та/або уникнення виконання очікуваного позивачем рішення суду щодо стягнення шкоди, має можливість реалізувати належне йому (цивільному відповідачу) майно до ухвалення судового рішення. Незабезпечення цивільного позову надасть можливість цивільному відповідачу уникнути виконання можливого рішення суду про задоволення цивільного позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що заява цивільного позивача підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом положень ст.128 ч.1, 5 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до обвинуваченого, або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст.61 ч.2 КПК України права та обов`язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду. Таким чином вбачається необхідність в визнанні ОСОБА_7 цивільним позивачем у даному кримінальному провадженні у зв`язку з заявленими позивними вимогами.

У відповідності до ч.3ст. 171 КПК України, у клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; докази факту завдання шкоди і розмір цієї шкоди.

Відповідно до ч.5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, забороною вчиняти певні дії.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо доцільності забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач, суд також враховує правову позицію Верховного Суду України.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», роз`яснено про те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Зі змісту ст.171 КПК України та ст.152 ЦПК України випливає, що вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Згідно ч.1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Що стосується накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_4 , загальною площею 532,4 кв.м; та земельну ділянку, на якій розміщено житловий будинок АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:026:0046, площею 0,0400га., суд зазначає наступне.

Суд встановив, що 31.07.2020 року ОСОБА_8 звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя. 07 серпня 2020 року відкрито провадження по справі №495/4522/20, а 19 серпня 2020 року суд постановив ухвалу про визнання мирової угоди, провадження у справі закрито. 08 вересня 2020 року ОСОБА_9 зареєструвала на своє ім`я майно, право власності на яке визнано за нею згідно умов Мирової угоди.

01 жовтня 2020 року ухвалою Одеського апеляційного суду зупинив дію судового рішення - ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.08.2020 року якою затверджена Мирова угода про розподіл майна подружжя.

10 травня 2022 року Постановою Верховного суду скасовано ухвалу Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року та передано справу на розгляд Одеського апеляційного суду.

Відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, оскільки ухвала Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.08.2020 року якою затверджена Мирова угода про розподіл майна подружжя не набрала чинності, отже майно, яке визначено в ухвалі про затвердження Мирової угоди, зокрема: житловий будинок АДРЕСА_4 , загальною площею 532,4 кв.м; та земельна ділянка, на якій розміщено житловий будинок АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:026:0046, площею 0,0400га. є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, що відповідає вимогам ст.60 СК України.

Суд прийшов до висновку про можливість часткового задоволення заяви ОСОБА_7 про забезпечення позову в частині накладення арешту на 1/2 частину спільного майна подружжя, яка належить ОСОБА_6 , а саме: житловий будинок АДРЕСА_4 , загальною площею 532,4 кв.м; земельну ділянку, на якій розміщено житловий будинок АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:026:0046, площею 0,0400га.

Що стосується накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 90.0 кв.м.; квартиру АДРЕСА_3 , двокімнатна квартира загальною площею 53.4 кв.м; квартиру АДРЕСА_5 загальною площею 72.70 кв.м., суд зазначає наступне:

Цивільний позивач ОСОБА_10 в своїй заяві про забезпечення позову зазначає, що цивільному відповідачу на праві спільної сумісної власності подружжя згідно Відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, належить таке майно:

- житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 90.0 кв.м., вартістю 54 116 гривень, придбаний подружжям ОСОБА_11 21.07.2006 року, зареєстрований на ім`я ОСОБА_8 (с. 18,19 Реєстру);

- квартира АДРЕСА_3 , двокімнатна квартира загальною площею 53.4 кв.м., вартістю 5 118 гривень, зареєстрована на ім`я ОСОБА_8 (с. 24,25 Реєстру) ;

- квартира АДРЕСА_5 загальною площею 72.70 кв.м., вартістю 21 331 грн., придбана подружжям 02.02.2003 року, зареєстрована 24.01.2012 року на ім`я ОСОБА_8 (с. 27 Реєстру).

Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.

За змістом статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, серед іншого, є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, у суду відсутні докази належності вищевказаного майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, квартира АДРЕСА_3 , двокімнатна квартира загальною площею 53.4 кв.м. згідно Відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить іншій особі - ОСОБА_12 .

Враховуючи викладене, суд вважає, що в цій частині заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Відповідно до ч.5,6 ст.153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 128, 170, 171, 350, 376 КПК України, ст.ст. 151, 152 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_10 про забезпечення позову - задовольнити частково.

1)Накласти арешт на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_4 , загальною площею 532,4 кв.м;

2)Накласти арешт на 1/2 частину земельної ділянки, на якій розміщено зазначений в пункті «3» житловий будинок АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:026:0046, площею 0,0400га.

В решті вимог відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду на протязі 7 днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3