Рішення

від 21.12.2022 по справі 910/3299/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.12.2022Справа № 910/3299/20 (910/1222/22)За позовом Фермерського господарства "Теллус-ЮГ"

до Фермерського господарства "Фенікс-2019"

про стягнення заборгованості за договором суборенди

в межах справи № 910/3299/20

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро"

до Фермерського господарства "Теллус-ЮГ"

про банкрутство

Суддя Івченко А.М.

Представники:

від АТ "Укрексімбанк": Чаленко В.В.;

від ліквідатора банкрута: Яценко Є.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/3299/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" до Фермерського господарства "Теллус-ЮГ" про банкрутство.

До Господарського суду міста Києва звернулося Фермерське господарство "Теллус-ЮГ" про стягнення заборгованості за договором суборенди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 прийнято заяву Фермерського господарства "Теллус-ЮГ" в межах справи № 910/3299/20; позовну заяву вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; відкрито провадження та призначено підготовче засідання на 23.03.22; встановлен відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України до 10.03.2022; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням ст. 166 ГПК України до 20.03.2022.

23.03.2022 судове засідання не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 призначено підготовче засідання на 02.11.22; запропоновано учасникам провадження у справі надати пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 закрито підготовче провадження з розгляду Фермерського господарства "Теллус-ЮГ" про стягнення заборгованості за договором суборенди в межах справи № 910/3299/20; призначено розгляд заяви до розгляду по суті на 21.12.22.

У судовому засіданні 21.12.2022 розглядався по суті позов.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Розглянувши позовну заяву Фермерського господарства "Теллус-ЮГ" про стягнення заборгованості за договором суборенди в межах справи № 910/3299/20 Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Фермерського господарства "Фенікс-2019" заборгованості за договором суборенди у розмірі 506 266,12 грн.

Позовна заява ґрунтується на такому.

Ліквідатором банкрута шляхом отримання Інформації № 222988956 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 07.09.2020, було встановлено, що між ФГ «Теллус-Юг» та ФГ «Фенікс-2019» було укладено Договір суборенди землі № 1 від 28.10.2019. З Інформдовідки вбачається, що за Договором суборенди ФГ «Теллус-Юг» передало в суборенду на користь ФГ «Фенікс-2019» 51 (п`ятдесят одну) земельну ділянку.

Ліквідатор банкрута зазначає, що за заявою ліквідатора ФГ «Теллус-Юг», Відділенням поліції № 1 Скадовського РВП ГУ НП в Херсонській області було відкрито кримінальне провадження № 12021232150000879 за ст. 356 Кримінального кодексу України (самоправство представників ФГ «Фенікс-2019»), про що свідчить Витяг з ЄРДР від 12.10.2021. У рамках зазначеного кримінального провадженням представником ФГ «Фенікс-2019» було надано до його матеріалів примірник Договору суборенди як підстави правомірного користування ФГ «Фенікс-2019» всіма вищезазначеними земельними ділянками.

Ознайомившись зі змістом Договору суборенди, ліквідатор ФГ «Теллус-Юг» виявив, що вищевказані земельні ділянки були передані ФГ «Теллус-Юг» у суборенду «ФГ «Фенікс- 2019» на платній підставі.

Так, відповідно до п.1 Договору суборенди Орендар (ФГ «Теллус-Юг») передає, а Суборендар (ФГ «Фенікс-2019») приймає у строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території Гладківської сільської ради та Малокопанівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області.

У п.2 Договору суборенди зазначені вищевказані земельні ділянки, які відповідають переліку у кількості 51 (п`ятдесят однієї) земельної ділянки згідно Інформдовідки.

Згідно з п.4 Договору суборенди нормативна грошові оцінка земельних ділянок становить 8 437 768,35 грн.

У п.7 Договору суборенди визначено строк його чинності - 3 (три) роки, починаючи з моменту його державної реєстрації.

У свою чергу, згідно п.8 Договору суборенди суборендна плата вноситься Суборендарем у грошовій формі. Розмір річної суборендної плати визначений і погоджений сторонами у розмірі 3 (три) % (відсотки) від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 253 133,06 грн. (8 437 768,35 х 0,03 = 253 133,06 грн.).

На виконання п.10 Договору суборенди суборендна плата вноситься Суборендарем з 01 липня по 31 грудня кожного року. Як зазначено у п.13 Договору суборенди, у разі невнесення суборендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,01 % несплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно ж із п.24 Договору суборенди, Орендар має право вимагати від Суборендаря своєчасного і в повному обсязі внесення орендної плати, а згідно п.25 Договору оренди - отримувати орендну плату у визначений строк згідно договору.

У свою чергу, відповідно до п.37 Договору суборенди за невиконання або неналежне виконання Договору суборенди сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

Таким чином, відповідно до умов Договору суборенди встановлено обов`язок Суборендаря (ФГ «Фенікс-2019») щорічно у строк до 31.12 кожного року вносити на користь Орендаря суборендну плату у розмірі 253 133,06 грн. із відповідною мірою відповідальності Суборендаря за таке невиконання чи неналежне виконання.

Водночас, за весь період дії Договору суборенди, Суборендар не сплачував Орендарю суборендну плату. Відтак, за період 01.01.2020 - 31.12.2021 виникла заборгованість зі сплати суборендної плати у розмірі 506 266,12 грн. (253 133,06 х 2 повних календарних роки).

Відповідачем не подано відзив на позовну заяву.

Як зазначено у ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

У п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Таким чином, Договір суборенди є договором, внаслідок якого, зокрема, у Суборендаря виник обов`язок зі сплати суборендної плати на користь Орендаря та, який залишається невиконаним до сьогоднішнього дня.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як зазначено у ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. У ч. 2 ст. 549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. У ч. 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу - 506 266,12 грн, інфляційні втрати - 75 022,31 грн, 3 % річних - 30 375,97 грн, пеню - 18 504,03 грн.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 3 статті 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

За статтею 165 ГПК України до відзиву додаються: докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Статтею 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02.11.2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Крім того, частиною 1 статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на справедливий суд.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини про справедливість процесу щодо прав та обов`язків цивільного характеру свідчать такі гарантії: 1) дотримання принципів змагальності та рівності сторін, 2) належне представлення доказів перед судом, 3) публічність розгляду справи судом 4) належне мотивування рішення суду, 5) розгляд справи незалежним і безстороннім судом.

Ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом. Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справі Мала проти України, no. 4436/07, від 03.07.2014).

Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому, такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Kraska v. Switzerland" від 19.04.1993).

Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п.145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, які передбачено конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень конвенції та надавати відповідний судовий захист.

Засіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 5.04.2005 (заява №38722/02).

В остаточному підсумку ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання відповідного відшкодування.

За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Отже, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Саме по собі формулювання позовної вимоги, без з`ясування судом зазначених обставин, не є підставою для припинення провадження у справі або для беззаперечної відмови у задоволенні позову.

При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його "ефективність" з точки зору ст. 13 Конвенції.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верхового Суду від 07.02.2018 року у справі №923/970/16).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви повністю.

Крім того, керуючись положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 9 452,54 грн.

Керуючись ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 73-74, 129, 234 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Фенікс-2019" (адреса: 75633, Херсонська обл., Голопристанський район, село Гладківка, вул. Миру, 104, код ЄДРПОУ: 34382102) на користь Фермерського господарства "Теллус-ЮГ" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська 7, код ЄДРПОУ 37478546) суму основного боргу в розмірі 506 266,12 грн, інфляційні втрати в розмірі 75 022,31 грн, 3 % річних у розмірі 30 375,97 грн, пеню в розмірі 18 504,03 грн та судовий збір у розмірі 9 452,54 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення направити учасникам провадження у справі про банкрутство.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 09.01.2023

Суддя А.М.Івченко