Рішення

від 08.01.2023 по справі 922/2098/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" січня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2098/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлегпром" (03037, м. Київ, пр. В. Лобановського, буд. 9/1, кв. 39, код ЄДРПОУ 43680897) до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго" (63460, Харківська область, Зміївський район, смт. Слобожанське, Балаклійське шосе, 2, код ЄДРПОУ 05471247) про стягнення 960 834,05грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 684 068,00грн, пеню в розмірі 106 612,72грн, збитки від інфляції в розмірі 151 255,09грн, 3% річних від простроченої суми в розмірі 18 898,24грн, а також судовий збір за подання позовної заяви у сумі 14 412,51грн та витрати на правову допомогу, для стягнення яких буде подано окрему заяву.

Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи складаються з судового збору за подання позову в розмірі 14 412,51грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 70 000,00грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов договору про закупівлю (поставку) товарів № 12/216 від 19.08.2021 не здійснив оплату поставленого товару, з посиланням на норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 10.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, справу № 922/2098/22 визнано малозначною, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.

Відповідач у відзиві на позов, не заперечуючи проти суми основного боргу, посилається на те, що ним 15.11.2022 відповідно до платіжного доручення № 3м.94 частково погашена сума основного боргу за договором № 12/216 від 19.08.2021 у розмірі 200 000,00грн. Що стосується нарахування пені, відповідач посилається на те, що позивачем здійснений розрахунок пені за період з 24.12.2021 по 07.11.2022, тобто за весь час прострочення до моменту подання позовної заяви, а не протягом шести місяців, як про це зазначено ч.6 ст.232 Господарського кодексу України. Проте, сторони не визначили у договорі, що штрафні санкції за невиконання відповідачем грошового зобов`язання нараховуються за весь час прострочення.

Також відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин з посиланням на лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислової палати України, яким засвідчено та підтверджено факт наявності форс-мажорних обставин на території України, які є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди. Як зазначає відповідач, у зв`язку з наявністю факту форс-мажорних обставин належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Як вважає відповідач, на теперішній час відсутні підстави для стягнення з відповідача пені, інфляційних та 3% річних у зв`язку із форс-мажорними обставинами, однак у випадку, якщо суд дійде протилежного висновку, відповідач просить суд зменшити розмір пені, інфляційних та 3% річних в порядку ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України, у зв`язку із перебуванням Відповідача у надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених військовими діями та з урахуванням того, що позивачем не було понесено жодних збитків.

Позивач у відповіді на відзив підтвердив факт часткової сплати відповідачем суми основного боргу в розмірі 200 000,00грн, у зв`язку з чим просить закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 200 000,00грн.

Що стосується нарахування пені на весь час прострочення, позивач посилаючись на п.7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України, зазначає, що ця норма фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Щодо посилання відповідача на неможливості оплати та відсутність вини через запровадження воєнного стану, позивач посилається на те, що в даному випадку не можна беззаперечно стверджувати, що напад Росії є форс-мажором для кожного договору по всій Україні, оскільки активні військові дії не відбуваються на всій території України, а воєнний стан не є наслідком неможливості виконання відповідачем зобов`язань з оплати, яке здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів через електронні платіжні системи.

Оскільки саме на відповідача покладено обов`язок доведення не тільки факту настання таких обставин, а й факту того, що зазначені обставини є форс-мажором саме для даного (конкретного) зобов`язання, наслідком дії яких є неможливість виконання стороною зазначеного зобов`язання, на думку позивача, відповідачем не доведено, що дія загальних форс-мажорних обставин, встановлених листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 "Про засвідчення форс-мажорних обставин внаслідок введення воєнного стану", є прямим причинно-наслідковим зв`язком, які своїм наслідком спричинили неможливість виконання відповідачем зобов`язання з оплати. А тому, позивач вважає, що відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення взятих на себе зобов`язань.

Також позивач заперечує проти клопотання відповідача про зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат, посилаючись на те, що відповідач зазначив не всі обов`язкові обставини для зменшення пені, 3% річних та збитків від інфляції, докази збиткової фінансової звітності не надано, а лише зазначено про її наявність. Крім того, як зауважує позивач, звітність стосується 1 півріччя 2022 року, проте спір розглядається станом на завершення 2022 року, а тому, на думку позивача, стан відповідача міг якісно змінитися. Оскільки відповідач не довів свій незадовільний фінансовий стан, позивач вважає відсутніми правові підстави для зменшення неустойки у будь-якому розмірі.

Що стосується зменшення розміру 3% річних та збитків від інфляції, позивач зазначає про те, що буквальний зміст положень ст.551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України дають суду право зменшувати лише суму неустойки і не можуть застосовуватися до зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.

На підставі зазначеного позивач просить суд відмовити в задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені, 3% річних та збитків від інфляції, а розгляд справи здійснити з урахуванням цієї відповіді на відзив.

Будь-яких інших заяв або пояснень по суті спору від учасників справи суду не надходило.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

19.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрлегпром" (позивач) та Публічним акціонерним товариством "Центренерго" в особі виконуючого обов`язки директора теплової електростанції відокремленого підрозділу Зміївської ТЕС Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (відповідач) укладено договір про закупівлю (поставку) товарів № 12/216 (далі договір), відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставити відповідачу товари (продукцію) згідно із умовами договору, а відповідач прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов Договору.

За умовами п.1.3 договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристики продукції зазначені в додатку до договору.

Сторони у п.2.1, п.2.2 договору погодили, що ціною договору є загальна сума цін на продукцію (вартість), що поставляється за даним Договором. Ціни на продукцію визначаються в Додатку до Договору.

Розрахунки за продукцію здійснюються відповідачем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позивача на підставі рахунку позивача в порядку, передбаченому Додатком № 1 до договору.

Так, відповідно до п.2 Додатку № 1 до спірного договору сторони дійшли згоди, що загальна вартість продукції складає 1 243 428,00грн.

Порядок здійснення розрахунків сторони погодили у п.3 Додатку № 1 до договору, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов`язання здійснити оплату продукції у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позивача в наступному порядку: відстрочка платежу 30 календарних днів з моменту поставки продукції до складу відповідача та підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі продукції за кожну окремо поставлену партію продукції.

Поставка продукції здійснюється позивачем автомобільним транспортом на умовах поставки - DPP, відповідно до Правил Інкотермс 2020 за такими реквізитами вантажоотримувача: Харківська обл., Зміївський район, смт. Слобожанське, Зміївська ТЕС, склад Покупця (п.4 Додатку № 1 до договору).

Відповідно до п.9 Додатку № 1 до договору строк дії договору сторони визначили по 31.05.2022 включно, а в частині виконання взаємних зобов`язань, розрахунків, гарантійних зобов`язань до повного виконання їх сторонами.

На виконання умов укладеного договору позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 1 234 068,00грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000173 від 18.11.2021.

Продукція одержана уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності № 312 від 18.11.2021 без будь-яких зауважень та заперечень.

Між сторонами 23.11.2021 підписано акт приймання-передачі продукції, яким підтверджено факт поставки продукції до складу Покупця на весь обумовлений Додатком № 1 об`єм поставки на загальну суму 1 234 068,00грн.

Відповідач взяті на себе зобов`язання за договором належним чином не виконав, за отриманий товар розрахувався частково в розмірі 550 000,00грн, у зв`язку з чим у нього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 684068,00грн, яка на час звернення позивача до суду сплачена не була.

На суму основного боргу позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 106612,72грн, збитки від інфляції в розмірі 151 255,09грн, 3% річних від простроченої суми в розмірі 18 898,24грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення також закріплені в ст.ст.173-175 Господарського кодексу України.

Згідно із ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст.ст.627,628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст.ст.525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.265 Господарського кодексу України).

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 Господарського кодексу України).

Так, відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вже було встановлено судом, відповідач взяв на себе зобов`язання здійснити розрахунок за поставлений товар протягом 30 календарних днів з моменту поставки продукції до складу Покупця та підписання уповноваженими представниками Сторін Акту приймання-передачі продукції за кожну окремо поставлену партію продукції.

Проте, відповідач поставлений позивачем товар прийняв, однак грошові кошти в повному обсязі не сплатив.

Факт отримання відповідачем товару на загальну суму 1 234 068,00грн підтверджується видатковою накладною № РН-0000173 від 18.11.2021 та актом приймання-передачі продукції від 23.11.2021, підписаними відповідачем без будь-яких зауважень та заперечень, та наявними в матеріалах справи.

Даний факт також не заперечується відповідачем.

Також відповідачем надано докази часткової сплати після подання відповідного позову до суду суми основного боргу за договором № 12/216 від 19.08.2021 в розмірі 200 000,00грн, а саме платіжне доручення № 3м.94 від 15.11.2022.

Факт здійснення часткової оплати позивачем визнається.

Таким чином, враховуючи часткову оплату відповідачем суми основного боргу в розмірі 200 000,00грн., загальна сума заборгованості за договором на час ухвалення судом рішення становить 484 068,00грн.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач розрахувався за товар, поставлений позивачем в повному обсязі.

Факт наявності заборгованості на суму 484 068,00грн відповідачем не спростований.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару на суму 484 068,00грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними документально та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення 200 000,00грн суми основного боргу, враховуючи те, що відповідач після звернення позивача до суду з позовом здійснив відповідну оплату, що підтверджується платіжним дорученням №3м.94 від 15.11.2022 та визнається позивачем, суд дійшов висновку, що провадження у справі в цій частині підлягає закриттю за відсутністю предмета спору на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, за приписами якої Господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 106 612,72грн за період з 24.12.2021 по 07.11.2022, нарахування якої здійснено позивачем з урахуванням часткових оплат, суд керується наступним.

У сфері господарювання згідно із ч.2 ст.217 та ч.1 ст.230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, п.7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

В силу приписів ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 9.6 договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати продукції відповідач сплачує позивачу неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.

Перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені, суд встановив, що відповідний розрахунок позивачем здійснено арифметично правильно, позивачем враховано здійснені відповідачем часткові оплати, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені за період з 24.12.2021 по 07.11.2022 в розмірі 106 612,72грн є обґрунтованими та правомірними.

Враховуючи те, що за приписами п.7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а також те, що на всій території України триває карантин, який продовжений до 30.04.2023 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 № 1423), суд не приймає заперечення відповідача в частині відсутності права нараховувати пеню на строк більший, ніж шість місяців.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції в розмірі в розмірі 151 255,09грн за період з 01.01.2022 по 30.09.2022 та 3% річних в розмірі 18 898,24грн за період з 24.12.2021 по 07.11.2022, здійснених позивачем з урахуванням часткових оплат, суд керується положеннями ст.625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом зазначеної норми закону нарахування трьох процентів річних та збитків від інфляції входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Перевіривши правомірність нарахування 3% в розмірі 18 898,24грн та збитків від інфляції в розмірі 151 255,09грн за вказані вище періоди, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є арифметично правильним, він проведений позивачем з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є також обґрунтованими та правомірними.

З цих підстав же суд не приймає заперечення відповідача щодо відсутності понесення позивачем збитків, оскільки правові підстави стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції від простроченої суми, не пов`язані із наявністю в кредитора збитків, а виникають в силу договору та закону.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин, просить врахувати, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Як зазначає відповідач, у зв`язку з наявністю факту форс-мажорних обставин належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Суд не приймає заперечення відповідача, вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.

У розділі 10 договору сторони погодили, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин відповідно до умов договору.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24 лютого 2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Проте, відповідно до п.3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно із п.п.6.1 6.2. Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" в редакції від 02.09.2014, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести.

Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про Торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21.

При цьому суд зазначає, що у п. 10.3 договору сторони також погодили, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.

Натомість відповідачем не надано Сертифікату ТПП, отриманого в порядку Регламенту за конкретним зобов`язанням, що випливає із спірного договору.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином суд вважає за необхідне зазначити, що при наявності форс-мажорних обставин сторона може бути звільнена від відповідальності за неналежне виконання нею зобов`язань, однак, це не є підставою для звільнення такої особи від виконання нею договірних зобов`язань.

Враховуючи викладене, суд не приймає заперечення відповідача проти позову із посиланням на неможливість виконання ним своїх зобов`язань через війну в країні.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені, 3% річних та збитків від інфляції, суд дійшов висновку про наявність підстав для його задоволення, у зв`язку з чим вважає за можливе зменшити їх розмір на 50%, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Також, у п.8.38 постанови від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, вказаних вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зробила наступні висновки.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

При вирішенні питання про зменшення пені, 3% річних та збитків від інфляції, суд бере до уваги їх співвідношення розміру заборгованості боржника.

Суд звертає увагу, що розмір заявлених нарахувань (пені, 3% річних та інфляційних втрат) у загальному розмірі 276 766,05грн складає майже 57% суми основного боргу. Господарський суд зазначає, що загальна сума нарахувань не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.1, ч.2 ст. 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Суд визнає, що введення на підставі Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні № 64/2022 від 24.02.2022 на території України воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року та ведення активних бойових дій на території Харківської області значним чином вплинуло на можливість здійснення господарської діяльності, в тому числі й підприємства відповідача та на фінансовий стан його підприємства. Разом з тим, така ситуація в Україні існує відносно обох підприємств, як відповідача, так і позивача.

В той же час, суд враховує факт місцезнаходження підприємства відповідача у смт. Слобожанське Чугуївського району Харківської області, яке розташовано у достатній близькості до лінії проведення активних бойових дій, перебуває на лінії зіткнення та під постійними ракетними обстрілами.

ПАТ "Центренерго", до складу якої, зокрема, входить Зміївська ТЕС є товариство, основним видом діяльності якого є виробництво та продаж електроенергії.

Відповідно до наказу Міністерства з реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022 (у редакції наказу № 280 від 30.11.2022) Зміївська ТЕС ПАТ Центренерго є об`єктом інфраструктури, що розташований в районі проведення воєнних (бойових) дій.

Як зазначає відповідач, із трьох належних йому теплових електростанцій, лише одна проводить діяльність, яка також обмежена.

Крім того, як вже було встановлено судом, відповідачем після звернення позивача з позовом до суду частково погашена сума основного боргу за договором № 12/216 від 19.08.2021 у розмірі 200 000,00грн, що підтверджує той факт, що відповідач прикладає всіх зусиль, щоб виконати свої грошові зобов`язання, не зважаючи на перебування відповідача у надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених військовими діями.

На підставі викладеного та враховуючи особливий стратегічний характер діяльності підприємства відповідача для країни, особливо в умовах воєнного стану, господарський суд вважає за можливе зменшити розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат, заявлених позивачем до стягнення, на 50%, що, на думку суду, буде відповідати принципу справедливості, добросовісності, розумності, а також дотриманню балансу інтересів як позивача так і відповідача.

При цьому суд враховує, що зобов`язання мали бути виконані ще до 24 лютого 2022 року, проте найвищі показники індексів інфляції мали місце саме у березні-червні 2022 року.

Порушення строків оплати мало місце і відповідач не навів обґрунтування наявності обставин, які б суттєво перешкоджали здійснити своєчасну оплату (хоча б частково) у визначений договором строк. Умови договору, в тому числі порядок та строк оплати, були відповідачу відомі, і відповідач міг, здійснивши своєчасну оплату, уникнути цих нарахувань, або суттєво зменшити їх. За таких обставин суд вважає, що подальше зменшення штрафних санкцій може привести до втрати неустойкою засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання.

За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 484068,00грн основного боргу, 53 306,36грн пені, 75 627,54грн збитків від інфляції, 9449,12грн 3% річних.

З урахуванням викладеного, позов підлягає задоволенню частково.

При розподілі сум судового збору суд, керуючись ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладає на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, при цьому суд враховує, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача без урахування зменшення цих сум.

Що стосується вирішення питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, суд керується наступним.

Позивачем надано суду попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи в розмірі 70 000,00грн.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).

Позивач звертаючись до суду з позовом, зазначив, що про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу ним буде подано окрему заяву.

За таких обставин, питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу буде вирішено судом після звернення позивача з відповідною заявою згідно із ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго" (63460, Харківська область, Зміївський район, смт. Слобожанське, Балаклійське шосе, 2, код ЄДРПОУ 05471247) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлегпром" (03037, м. Київ, пр. В. Лобановського, буд. 9/1, кв. 39, код ЄДРПОУ 43680897) - 484068,00грн основного боргу, 53 306,36грн пені, 75 627,54грн збитків від інфляції, 9449,12грн 3% річних, 11 412,51грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 53 306,36грн пені, 75627,54грн збитків від інфляції та 9 449,12грн 3% річних відмовити.

Провадження у справі в частині стягнення 200 000,00грн закрити за відсутністю предмета спору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "08" січня 2023 р.

СуддяТ.А. Лавренюк