Ухвала

від 09.01.2023 по справі 560/325/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 560/325/23

УХВАЛА

іменем України

09 січня 2023 рокум. Хмельницький

Суддя Хмельницького окружного адміністративного суду Матущак В.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янці-Подільському Кам`янець-Подільського району Хмельницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницьки про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

1. Визнати протиправною діяльність Відділу Державної Виконавчої Служби у м. Кам`янець-Подільському Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький)

2. Зобов`язати Відділ Державної Виконавчої Служби у м. Кам`янець - Подільському Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) скасувати постанову про накладення арешту на майно померлого ОСОБА_2 по виконавчому провадженню №59278608 про стягнення коштів з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк».

Частинами 1, 2 статті 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Частиною 1 статті 19 КАС України визначено справи у публічно - правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Так, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що спір виник у зв`язку з наявністю в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, який є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, запису про обтяження (арешт) нерухомого майна: земельна ділянка, к.н. 6822485100:04:003:0152, площею 2.53 га.

Частинами 1, 2 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Порядок зняття арешту з майна, накладеного у виконавчому провадженні, унормований статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частин 1, 2 цієї статті особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Частиною 3 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Згідно з частинами 4, 5 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках виключно на підставі рішення суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2020 у справі №340/25/19, для визначення юрисдикції таких спорів необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Підставою цього позову позивач визначив наявність арешту, накладеного на земельну, що перешкоджає йому вільно володіти та розпоряджатися нею.

Позивач в позовній заяві пояснив, що на разі він намагається оформити право власності в порядку спадкування після смерті батька.

Доказів того, що він є/був стороною виконавчого провадження, у якому накладений арешт на це майно, суду не надано.

Цивільний процесуальний кодекс України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина 1 статті 19 цього Кодексу).

У постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03.06.2016 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" роз`яснено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Згідно з частиною 2 статті 30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Суд вважає, що даний спір за своєю суттю не є публічно-правовим, а стосується захисту цивільних прав позивача щодо нерухомого майна, яке обтяжене арештом, тож цей спір з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2019 у справі №826/16025/18.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Оскільки дану справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, у відкритті провадження в адміністративній справі належить відмовити.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду зокрема в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції.

Тож для повернення судового збору, сплаченого за подання цього позову, позивачу слід звернутися до суду з відповідним клопотанням.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 170, статтею 248 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янці-Подільському Кам`янець-Подільського району Хмельницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницьки про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Головуючий суддяВ.В. Матущак