Постанова

від 10.01.2023 по справі 340/9501/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 січня 2023 року м. Дніпросправа № 340/9501/21

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2022 року (суддя Кравчук О.В.) в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Кіровоградській області

про визнання протиправними та скасування вимог, зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

До суду надійшов позов ОСОБА_1 , в якому позивач просить: визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Кіровоградській області № Ф-142678-52 від 03.06.2019 та № Ф-142678-52 від 12.05.2021; зобов`язати Головне управління ДПС у Кіровоградській області відкоригувати в інформаційній системі органів ДПС дані інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом виключення недоїмки заборгованості з єдиного соціального внеску, в розмірі 37788,74 грн.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2022 року позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, апелянт зазначає, що наявність боргу зі сплати ЄСВ підтверджується інтегрованою карткою платника податків, що залишено поза увагою суду. Також судом не взято до уваги, що зміни у податковому законодавстві щодо стягнення ЄСВ набрали чинності з 01.01.2021, а тому не є застосовними до спірних правовідносин.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 14.05.2014 по 19.12.2021 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку як платник податків та платник єдиного внеску.

Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області сформовано вимогу № Ф-142678-52 від 03.06.2019 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 21030,90 грн. та вимогу № Ф-142678-52 від 12.05.2021 на суму недоїмки 37788,74 грн.

Згідно з інформацією Інтегрованої картки платника податків заборгованість ОСОБА_1 у розмірі 37788,74 грн. утворилася з сум єдиного внеску за 2017 рік у розмірі 8448 грн. (704 грн. х 12 міс), за І-IV квартали 2018 року в розмірі 9828,72 грн. (2457,18 грн. щоквартально); за І-IV квартали 2019 року в розмірі 11016,72 грн. (2754,18 грн. щоквартально), а також за I-IV квартали 2020 року в розмірі 8495,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності та обґрунтованості оскаржуваних вимог, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Статтею 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» застрахована особа фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Пунктом 1 частини 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до довідок ТОВ «Агроресурс-А» від 19.11.2021 № АА000000032 та № АА000000033, ТОВ «ПЛАНТА ГРУПП» від 18.11.2021 № 7, у період з жовтня 2016 року по жовтень 2021 року роботодавцями було нараховано та сплачено єдиний внесок на нараховану позивачеві заробітну плату.

Вказані обставини не заперечуються податковим органом.

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в адміністративній справі №440/2149/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах та зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, враховуючи, що на час винесення оскаржуваної вимоги позивач не здійснював підприємницьку діяльність, протягом 2016-2021 років єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування сплачувався за застраховану особу ОСОБА_1 роботодавцями, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позивачем фактично виконано обов`язок щодо сплати єдиного внеску, а тому оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована податковим органом неправомірно.

Доводи апелянта, що зміни до статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме доповнення її редакції частиною 6, набрали чинності лише 01.01.2021, суд апеляційної інстанції не знаходить обґрунтованими, адже такі зміни не змінюють характер спірних правовідносин та висновки суду, які ґрунтуються на системному аналізі інших норм названого Закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 травня 2022 року в адміністративній справі № 340/9501/21 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з 10 січня 2023 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 10 січня 2023 року.

Головуючий - суддяО.В. Головко

суддяА.В. Суховаров

суддяТ.І. Ясенова