Постанова

від 10.01.2023 по справі 600/1648/22-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/1648/22-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анісімов Олег Валерійович

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

10 січня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до приватного підприємства "Медлогістик" про стягнення санкцій,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до приватного підприємства "Медлогістик" в якому просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції на користь облвідділення Фонду соціального захисту інвалідів в сумі 73011,11 грн., шляхом перерахування коштів Чернівецьке ГУК / Чернівецька ТГ / 50070000 (Надходження до Фонду соціального захисту інвалідів ) на р/р UА818999980313191230000024405, код 37836095, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), призначення платежу: *; 101; ідентифікаційний код; за нестворені робочі місця для осіб з інвалідністю.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2022 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ «Медлогістик» подано Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік форми № 10-ПОІ (річна), в якому зазначено наступну інформацію: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 9 осіб, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - не зазначено (проставлено відмітку "-"); кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - не зазначено (проставлено відмітку "-"). Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не визначена.

Поряд з цим, судом також встановлено, що ТОВ «Медлогістик» 18.09.2018 року було подано до Чернівецької міської філії Чернівецького обласного центру зайнятості звіт форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», згідно якого повідомлено про створення та наявність 1 вакантної професії (посади) «Менеджер (управитель) ЗЕД».

14.04.2021 року ТОВ «Медлогістик» було подано до Чернівецької міської філії Чернівецького обласного центру зайнятості звіт форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», згідно якого повідомлено також про наявність 1 вакантної професії (посади) «Менеджер (управитель) ЗЕД». В коментарі до даної вакансії визначено перелік громадян, які можуть бути працевлаштовані інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Однак, у свою чергу, у зв`язку з не виконанням нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю Чернівецьким обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 05.04.2022 року виставлено ТОВ «Медлогістик» претензію №05-30/154 на суму 73011,11 грн, яка обґрунтована тим, що вказаним підприємством не виконані вимоги статей 19, 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, що є порушенням законодавства про соціальний захист інвалідів в Україні. Так, у відповідності до звіту Форми 10-ПОІ про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю - середньооблікова чисельність інвалідів, які фактично працювали на підприємстві упродовж 2021 р. склала 0 чол. В той же час встановлений норматив для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 р. склав 1 чол. Отже, адміністративно-господарські санкції на підставі звіту форми 10-ПОІ, станом на 01.04.2022 р. складають 73011,11 грн, і ТОВ «Медлогістик» зобов`язана сплатити основну заборгованість в указаній сумі. Зазначено також про те, що у разі невиконання цих вимог протягом 10 діб, обласне відділення змушене буде застосувати заходи для примусового стягнення коштів у відповідності до законодавства, що потягне за собою додаткове нарахування пені, судових, виконавчих витрат, притягнення керівника до адміністративної відповідальності тощо.

Дослідженням розрахунку адміністративно-господарський санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю та пені з 15.04.2022 року за прострочення сплати адміністративно-господарських санкцій ТОВ «Медлогістик» станом на 15.04.2022 року судом установлено, що кількість не працевлаштованих осіб з інвалідністю становить 1 особа, а сума штрафних санкцій по зазначеному підприємству становить 73011,11 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 року №875-XII (далі - Закон №875-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, згідно з частиною 1 статті 17 Закону №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною 3 статті 18 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (частина 3 статті 18-1 Закону №875-ХІІ).

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України Про зайнятість населення від 05 липня 2012 року №5067-VI (далі - Закон №5067-VI в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу").

Положенням про Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року №129 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю відповідно до покладених на нього завдань спрямовує, координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду з питань діяльності, визначеної в положеннях про відділення, у тому числі щодо: організації прийому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до нормативу таких робочих місць, їх аналізу та перевірки правильності в них розрахунків; збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - базовому центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 (далі Порядок, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики від 27 серпня 2020 року №591, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2020 року за №1007/3529 (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), затверджено форму звітності №10-ПОІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та Інструкції щодо її заповнення.

Поряд з цим, пунктом 5 наказу Міністерства соціальної політики від 31 травня 2013 року №316 (чинний на час подання відповідачем звіту за Формою № 3-ПН), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за №988/23520, яким затверджено Форму звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії), установлено, що форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З аналізу наведених норм вбачається, що законодавством не встановлено періодичності подачі звітності за формою №3-ПН. Така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії. Тобто законом передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, то він своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку виконав обов`язок подання інформації про попит на робочу силу (вакансії).

Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 31 січня 2018 року у справі №824/379/17-а та від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17.

Суд також звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №806/1368/17, в якому вказано про те, що за змістом статті 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні) пошук підходящої роботи для осіб з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості. Обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Крім цього, згідно з частинами 1, 2 статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів) (частина 3 статті 20 Закону №875-ХІІ).

Частиною 4 статті 20 Закону №875-ХІІ передбачено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Таким чином, законодавством чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.

На підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.

Поряд з цим, законом не визначено обов`язку підприємства здійснювати самостійний пошук працівників осіб з інвалідністю.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі №804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі №819/639/17, від 15 квітня 2019 року №824/370/17-а, від 27 лютого 2020 року у справі №400/1254/19.

У постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року по справі №440/2008/19 також наведено висновок про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що визначені в частині першій статті 18 Закону №875-XII.

Водночас, у названій вище постанові наголошено на тому, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Наведене також узгоджується із правовою позицією, викладеною і у постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №809/750/17.

Враховуючи викладене, суд вважає, що обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Однак нормами чинного законодавства на підприємства не покладено обов`язку щодо самостійного пошуку інвалідів для подальшого працевлаштування.

Поряд з цим, обов`язком підприємства є вжиття необхідних заходів по створенню робочих місць, зокрема, створити робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувати про це відповідні установи. І при цьому, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є саме подача звіту форми № 3-ПН.

Судом у цій справі встановлено, що ТОВ «Медлогістик» 14.04.2021 року було подано до Чернівецької міської філії Чернівецького обласного центру зайнятості звіт форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», згідно якого повідомлено про наявність 1 вакантної професії (посади) «Менеджер (управитель) ЗЕД». В коментарі до даної вакансії визначено перелік громадян, які можуть бути працевлаштовані інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, враховуючи викладене видно, що відповідач у 2021 році, обов`язки, покладені на нього частиною 3 статті 18 Закону № 875-XII виконав, зокрема ним надано інформацію до державної служби зайнятості, яка необхідна для організації працевлаштування осіб з інвалідністю та відповідно створене робоче місце.

З огляду на наведене суд не погоджується з доводами позивача щодо нестворення відповідачем умов для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Стосовно самої вимоги Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з ТОВ «Медлогістик» адміністративно-господарських санкцій суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, адміністративно-господарська санкція є видом господарської санкції, яка застосовується як захід впливу на порушника у сфері господарювання.

Суд зазначає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку із скоєнням правопорушення. У разі доведення учасником господарських відносин про вжиття всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення на нього не може бути покладена відповідальність за не працевлаштування інвалідів.

На переконання суду, позиція позивача щодо того, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць, а тому лише вони несуть відповідальність за працевлаштування інвалідів, ґрунтується на невірному тлумаченні статті 20 Закону №875-XII, яку необхідно тлумачити системно із врахуванням положень статей 17, 18, 18-1 зазначеного Закону та положень Господарського кодексу України. При цьому, об`єктивна сторона складу правопорушення виражається у невжитті заходів щодо створення та виділення у нормативній кількості робочих місць для інвалідів, або у подальшій відмові роботодавця прийняти інваліда на створене робоче місце без наявності передбачених законом підстав (невідповідності умов та характеру праці стану здоров`я інваліда, невідповідності інваліда кваліфікаційним вимогам). У випадку, якщо роботодавець виділив та створив робочі місця у кількості, розрахованій відповідно до нормативної, та подав до органів державної служби зайнятості звіт про наявність робочих місць для інвалідів, він вважається таким, що виконав свій обов`язок належним чином.

Водночас, варто зазначити, що юридична відповідальність у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або в разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 18 Закону №875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, частини 1статті 18, частин 2, 3, 5 статті 19 Закону №875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулась до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду постанові від 10 липня 2018 року у справі №808/2646/15.

Як уже встановлено судом, відповідачем у 2021 році було подано звіт про зайнятість і працевлаштування осі з інвалідністю. Не зазначення кількісних показників у розділах що стосується вакантної посади для осіб з інвалідністю не нівелює виконання відповідачем обов`язку щодо надання інформації до державної служби зайнятості, яка необхідна для організації працевлаштування осіб з інвалідністю. Суд приходить до висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону №875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю не залежали саме від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відтак, у ТОВ «Медлогістик» відсутній обов`язок сплачувати адміністративно-господарські санкції у відповідності до вимог статті 20 Закону №875-ХІІ

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Боровицький О. А. Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.