Рішення

від 09.01.2023 по справі 910/7243/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.01.2023Справа № 910/7243/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ" вул. Євгена Коновальця, буд. 32 А, м. Київ, 01133 (поштова адреса: 03040, м. Київ, просп. Голосіївський, 96, офіс 125)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова діагностика" вул. Платона Майбороди, 8, м. Київ, 04050

про стягнення 162 170,37 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комфорт Ессет Менеджмент" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова діагностика" про стягнення 162 170,37 грн., а саме 134 702,95 грн. основного боргу, 11 956,61 грн. пені, 1268,55 грн. процентів річних та 14 242,26 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору суборенди частини нежилого приміщення № 1-29/12/21 від 29.12.2021 року в частині своєчасної сплати орендної плати та витрат на комунальні та експлуатаційні послуги, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7243/22, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати пояснення щодо суті спору, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 23.08.2022 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Платона Майбороди, 8, м. Київ, 04050, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом з тим ухвала суду від 23.08.2022 року, яка направлялась на адресу відповідача, повернута відділенням поштового зв`язку неврученою адресату за закінченням терміну зберігання.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач, враховуючи отримання претензії, зокрема, щодо можливого судового розгляду спору, не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі №910/7243/22 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою повідомлення відповідача про розгляд справи №910/7243/22 судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 16.08.2021, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву на позовну заяву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова діагностика" не скористалась наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Поряд з цим, 27.09.2022 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про компенсацію судових витрат від 21.09.2022 року, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт Ессет Менеджмент" 15 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Заява разом з доказами надсилання її на адресу відповідача судом долучена до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 29 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комфорт Ессет Менеджмент» (позивач у справі, орендар за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова діагностика» (відповідач у справі, суборендар за договором) укладено Договір суборенди частини нежилого приміщення №1-29/12/21 (Договір), за умовами якого Орендар передає, а Суборендар приймає в суборенду частину нежилого приміщення з №1 по №10 (групи приміщень №15-16) (Літера А), загальна площа 29,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Чоколівський, будинок 1, перший поверх (пункт 1.1 Договору).

Приміщення обладнане: електропостачанням, водопостачанням, опаленням (п. 1.4 Договору).

Розділами 2-10 Договору сторони узгодили умови передачі та повернення приміщення, орендна плата та порядок розрахунків, права та обов`язки суборендаря, права та обов`язки орендаря, відповідальність сторін, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 9.1 Договору цей договір вступає в дію з дати його укладання та діє до 01.07.2024 року (включно), і починає обчислюватися з дня підписання даного договору.

Вказаний договір підписаний представниками орендаря та суборендаря та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно пункту 1.5 Договору приміщення належить орендарю на підставі Договору оренди приміщення №1/2-01/08/21 від 01.08.2021 року, укладеного між ТОВ «Комфорт-К.» і Орендарем.

При цьому матеріали справи не містять та сторонами не надано суду доказів наявності заперечень ТОВ «Кормфорт -К.» щодо передачі частини нежилого приміщення в суборенду відповідачеві, обмежень позивача на вчинення відповідних дій та/або спору між сторонами щодо правомірності такої передачі.

За приписами частини 3 статті 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Вказане приміщення передається суборендарю для розміщення закладу з медичної діяльності (пункт 1.2 Договору).

Стан приміщення, його технічні характеристики та недоліки на момент укладення Договору визначаються в акті прийому - передачі приміщення (п. 1.3 Договору).

За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що суборендар має прийняти приміщення у строкове платне користування, а орендар зобов`язується передати приміщення суборендарю за Актом прийому-передачі.

Обов`язок щодо складення акта приймання - передачі приміщення покладається на орендаря (п. 2.3 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору орендар передав, а суборендар прийняв в строкове платне користування частину нежилого приміщення з №1 по №10 (групи приміщень №15-16) (Літера А), загальна площа 29,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Чоколівський, будинок 1, перший поверх, на підтвердження чого 10 січня 2022 року між орендарем та суборендарем без зауважень було підписано та скріплено печатками Акт прийому-передачі частини нежилого приміщення (Додаток №1 до Договору), копія якого наявна в матеріалах справи.

Факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.

При цьому з боку відповідача як суборендаря відсутні претензії щодо неналежного стану переданого в суборенду майна та його технічних характеристик згідно п.п. 1.3, 1.4 Договору, зокрема, в акті прийому - передачі зафіксовані поточні показання лічильників електроенергії та холодного водопостачання. Доказів наявності обставин щодо неможливості користування предметом суборенди відповідно до умов Договору та його призначення в матеріалах справи відсутні.

Поряд із цим суд зазначає, що укладення між сторонами Договору суборенди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування нежитловими приміщеннями, що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим нерухомим майном, а також понесені орендарем на утримання майна комунальні та експлуатаційні витрати.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до пункту 3.1 Договору місячна орендна плата за користування приміщенням становить 38 000,00 грн. орендна плата починає нараховуватися з 24 січня 2022 року.

Згідно з пунктом 3.2 Договору суборендар протягом 3-х (трьох) банківських днів з дати підписання цього Договору сторонами сплачує орендарю суму у розмірі 38 000,00 грн., яка зараховується як орендна плата за перший місяць оренди. Суборендар зобов`язується внести орендну плату наперед за останній місяць користуванням приміщенням протягом 3-х (трьох) банківських днів з дати підписання цього договору у розмірі 38 000,00 грн.

Орендна плата перераховується орендарю щомісяця не пізніше 5-го числа кожного календарного місяця за поточний місяць користування приміщенням (пункт 3.3 Договору).

Відповідно до пункту 3.6 Договору суборендар компенсує Орендарю витрати на комунальні та експлуатаційні послуги та інші платежі, пов`язані з утриманням/користуванням приміщенням, які розраховуються, виходячи з обсягів спожитих суборендарем послуг (в т.ч. відповідно до показників лічильників). Комунальні послуги за цим договором включають: послуги водопостачання, водовідведення, опалення, електропостачання, вивіз сміття. Експлуатаційні послуги за цим договором включають послуги по утриманню та прибиранню прибудинкової території. Оплата витрат орендарю за комунальні та експлуатаційні послуги здійснюються суборендарем за минулий місяць на підставі відповідного рахунку про надання послуг та розрахунків до них, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок орендаря, зазначений в реквізитах цього Договору, щомісячно, на протязі 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання рахунку. Разом з актами про надання послуг, які підтверджують розрахунки на компенсацію витрат на комунальні та експлуатаційній послуги орендар надає суборендарю документи, які підтверджують дані витрати.

Крім того, пунктом 6.4 Договору передбачено, що орендар зобов`язаний до 5 (п`ятого) числа кожного місяця надавати суборендарю до підпису двосторонній Акт про надання послуг, який підтверджує факт оренди приміщення і витрати на комунальні та експлуатаційні послуги за місяць який закінчився.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору між орендарем та суборендарем були підписані та засвідчені печатками Акти про надання послуг за період 05.01.2022 - 05.07.2022 року на загальну суму 172 702,95 грн., в тому числі 161 906,45 грн. плати за суборенду та 10 796,50 грн. комунальних та експлуатаційних витрат, а саме: Акти надання послуг № 5 від 31.01.2022 на суму 9 806,45 грн., № 15 від 28.02.2022 на суму 38 000 грн., № 39 від 30.04.2022 на суму 38 000 грн., № 40 від 31.05.2022 на суму 38 000 грн., № 41 від 30.06.2022 на суму 38 000 грн., № 8 від 31.01.2022 на суму 3 498,05 грн., № 38 від 31.03.2022 на суму 100,00 грн., № 18 від 31.03.2022 на суму 2 911,88 грн., № 29 від 30.04.2022 на суму 1 187,95 грн., № 42 від 31.05.2022 на суму 324,31 грн.; № 47 від 30.06.2022 на суму 2 874,31 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Вказані акти підписані без зауважень та претензій повноважними представниками орендаря та суборендаря, скріплені печатками сторін.

Факт понесення та обсяг комунальних витрат позивача з утримання орендованого майна відповідачем не заперечувався.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо обсягів та ціни наданих послуг, відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг оренди та комунальних і експлуатаційний послуги з утримання майна, а також підписання вищезазначених актів надання послуг за період 05.01.2022 - 05.07.2022 року, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаних актах на суму 172 702,95 грн., до суду не надходило.

Будь-які заперечення з боку відповідача щодо повного та належного виконання орендодавцем умов Договору в частині надання в суборенду нежитлового приміщення та понесення витрат на утримання майна на час розгляду справи відсутні.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки сплату орендної плати та компенсацію витрат позивача на комунальні послуги в повному обсязі не здійснив, частково сплативши за оренду нежитлового приміщення лише 38 000,00 грн. платіжним дорученням №6626 від 06.01.2022 року, у зв`язку з чим станом на дату звернення позивача до суду за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова діагностика" обліковується прострочена заборгованість з орендної плати в сумі 123 906,45 грн. та 10796,50 грн. компенсації витрат на комунальні послуги, всього в розмірі 134 702,95 грн.

Зобов`язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з нездійсненням оплати орендної плати та комунальних платежів, з метою досудового врегулювання спору позивачем листом №5-7/2022 від 05.07.2022 року було направлено на адресу відповідача претензію №1 по Договору щодо сплати заборгованості, копія якої наявна в матеріалах справи.

Факт надсилання вказаної претензії та отримання її відповідачем 06.07.2022 року підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису кладення у цінний лист від 05.07.2022 року та поштової накладної №0113302228816 від 05.07.2022 року, а також витягом з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження даного поштового відправлення.

Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення в повному обсязі оплати оренди нежитлових приміщень та комунальних платежів за період оренди січень-червень 2022 року у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у загальному розмірі 134 702,95 грн., в тому числі 161 806,45 грн. орендних платежів та 10 896,50 грн. відшкодування експлуатаційних та комунальних витрат, яку останній просив суд стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором суборенди та письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору суборенди частини нежитлового приміщення №1-29/12/21 від 29.12.2021 року та/або його окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором суборенди на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача з орендної плати та компенсації комунальних та експлуатаційних витрат на підставі наданих позивачем доказів.

Також суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін.

Судом за матеріалами справи встановлено, що 30.06.2022 року між сторонами у справі було укладено Додатковий договір про розірвання Договору суборенди частини нежитлового приміщення №1-29/12/21 від 29.12.2021 року, відповідно до пункту 1 якого сторони прийшли до взаємної згоди розірвати з 30.06.2022 року Договір суборенди частини нежитлового приміщення №1-29/12/21 від 29.12.2021 року.

Пунктом 4 Додаткового договору сторони погодили, що після припинення (розірвання) Договору суборенди частини нежитлового приміщення №1-29/12/21 від 29.12.2021 року суборендар сплачує орендну плату до дня повернення приміщення за актом прийому-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє суборендаря від обов`язку сплатити орендарю заборгованість за орендною платою у повному обсязі.

Пунктом 5 Додаткового договору сторони також погодили, що станом на дату підписання цього Додаткового договору у суборендаря існує заборгованість перед орендарем зі сплати орендної плати та спожитих комунальних послуг по Договору суборенди №1-29/12/21 від 29.12.2021 року, яку суборендар зобов`язаний сплатити.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою для припинення зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Згідно з частиною 4 статті 291 Господарського кодексу України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

У відповідності до приписів статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Так, 30.06.2022 року у зв`язку із розірванням Договору суборенди сторонами проведено обстеження технічного стану об`єкта оренди та складено Акт приймання-передачі (повернення) приміщення, відповідно до умов якого суборендар передав, а орендар прийняв приміщення, що складається з №1 по №10 (групи приміщень №15-16) (Літера А), загальна площа 29,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Чоколівський, будинок 1, перший поверх, окремий вхід.

Вказаний Акт приймання-передачі підписаний повноважними представниками орендаря та суборендаря та скріплений печатками сторін.

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря щодо сплати орендної плати та інших платежів з фактом повернення об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі.

Відтак, зважаючи на встановлені судом обставини звільнення орендованого приміщення суборендарем, які підтверджуються наведеним вище Актом приймання-передачі (повернення) від 30.06.2022 року, зобов`язання відповідача як орендаря сплачувати орендну плату та компенсувати комунальні платежі, за висновками суду, припиняються з 01.07.2022 року.

Крім того, як встановлено судом за матеріалами справи, 30.06.2022 року між орендарем та суборендарем було складено та підписано Акт звірки взаємних розрахунків за період 1 півріччя 2022 року за Договором №1-29/12/21 від 29.12.2021 року, копія якого надана позивачем, відповідно до якого сторони підтвердили, що станом на 30.06.2022 року за відповідачем рахується заборгованість на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Ессет Менеджмент» за вказаним Договором у загальній сумі 134 702,95 грн.

З боку відповідача акт звірки підписано директором ТОВ «Нова діагностика» Гринь І.В.

Господарський суд відзначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Проте, підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу, позаяк акт звірки фактично є дією у розумінні статті 264 Цивільного кодексу України, яка свідчить про визнання покупцем товару боргу.

Отже, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами, а сам акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

Таким чином суд зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків за умови відсутності заперечень щодо повноважень осіб, якими він підписаний, зокрема, з боку відповідача, з урахуванням конкретних обставин справи розцінюється як додаткова обставина, що підтверджує розмір заборгованості ТОВ «Комфорт Ессет Менеджмент» за Договором суборенди у загальній сумі 134 702,95 грн.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати орендних та комунальних платежів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 134 702,95 грн. за вказаним Договором підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зокрема, як вже було встановлено вище судом, відповідач в порушення умов Договору не здійснив оплату орендних та комунальних платежів у визначені Договором строки та розмірі, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами пункту 8.4 Договору сторони передбачили, що у випадку порушення терміну сплати орендної плати більше чим на 10 календарних днів суборендар на письмову вимогу орендаря сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати орендної плати та комунальних платежів у строки, визначені умовами Договору, позивачем нараховано згідно з пунктом 8.4 Договору та пред`явлено до стягнення пеню у сумі 11 956,61 грн. та на підставі статті 625 Цивільного кодексу України проценти річних у розмірі 1 268,55 грн. та інфляційні втрати у розмірі 14 242,26 грн. за період 05.01.2022 - 05.07.2022 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Проте, як встановлено судом, позивачем при здійсненні розрахунку пені, річних та інфляційних втрат визначено початок періоду прострочення з порушенням наведених приписів чинного законодавства та умов правочину, зокрема, враховуючи нездійснення виставлення рахунків на оплату комунальних послуг позивачем, у зв`язку з чим, за висновком суду, оплата комунальних та експлуатаційних витрат згідно приписів ст. 254 ЦК України має здійснюватися відповідачем у визначений пунктом 3.6 Договору 5-ти денний строк від дати підписання актів наданих послуг.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені та процентів річних судом встановлено, що розмір пені та процентів, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення, становить 11 745,39 грн. пені та 1 256,48 грн. процентів, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та процентів підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 11 745,39 грн. пені та 1 256,48 грн. процентів річних.

Також, за результатами перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення втрат від інфляції судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення, становить 14 594,58 грн. втрат від інфляції, а отже є більшими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 ГПК України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції за несвоєчасну оплату орендних та комунальних платежів є обґрунтованими в сумі, нарахованій позивачем, а саме 14 242,26 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 15 000,00 грн., то суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

При цьому заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або заяв щодо неспівмірності таких витрат станом на час розгляду справи, відповідачем суду не надано.

Як встановлено судом за результатами розгляду вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме: копію Договору про надання правничої допомоги №РН-065-17/2022 від 30.06.2022 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комфорт Ессет Менеджмент» (клієнт, позивач у справі) та Адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «Форвард Едвайзерс» (адвокатське об`єднання); копію Додаткової угоди №1 від 30.06.2022 року до договору про надання правничої допомоги; копію акту наданих послуг №1 від 10.09.2022 року; оригінал ордеру на надання правової допомоги серія АІ №1245276; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №6275/10 від 08.12.2017 року на ім`я Абакарова Мурада Мавлетхановича; копію платіжного доручення №107 від 12.08.2022 року на суму 7 500,00 грн. та платіжного доручення №113 від 06.09.2022 року на суму 7 500,00 грн.

За твердженням позивача, загальна сума оплачених та заявлених останнім до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи № 910/7243/22, склала 15 000,00 грн.

За приписами пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно Договору про надання правничої допомоги №РН-065-17/2022 від 30.06.2022 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комфорт Ессет Менеджмент» (клієнт, позивач у справі) та Адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «Форвард Едвайзерс» (адвокатське об`єднання), клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати клієнту правничу допомогу (юридичні послуги) з питань, що стосуються клієнта для цілей захисту та забезпечення його прав, свобод, і законних інтересів, а клієнт зобов`язується сплатити адвокатському об`єднання гонорар (вартість послуг) та погоджені сторонами фактичні витрати адвокатського об`єднання, що необхідні для виконання цього договору (пункт 1.1 договору).

Додатковою угодою №1 від 30.06.2022 року до договору про надання правничої допомоги №РН-065-17/2022 від 30.06.2022 року сторони узгодили, що адвокатське об`єднання зобов`язується надати правничу (правову) допомогу зі стягнення у суді першої інстанції заборгованості з Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова діагностика» по Договору суборенди частини нежилого приміщення №1-29/12/21 від 29.12.2021 (пункт 1 додаткової угоди).

Відповідно до пункту 2 Додаткової угоди сторони також погодили вартість послуг, яка є фіксованою і складає 15 000,00 грн.

Оплата за цією додаткової угодою здійснюється клієнтом на наступних умовах: перший платіж - 7 500,00 грн. до відкриття господарським судом провадження по цій справі, другий платіж - 7 500,00 грн. оплачується клієнтом до винесення у суді першої інстанції рішення по цій справі або до закінчення встановленого судом граничного строку для подання всіх процесуальних документів по справі (пункт 3 додаткової угоди).

Відповідно до Акту наданих послуг №1 від 10.09.2022 року, підписаного позивачем та адвокатським об`єднанням без зауважень, останнє надало, а клієнт отримав правничу допомогу (юридичні послуги) у повному обсязі та належним чином згідно з Договором про надання правничої допомоги №РН-065-17/2022 від 30.06.2022 року, Додаткової угоди №1 від 30.06.2022 року до цього договору, рахунку №1 від 08.08.2022 року та рахунку №2 від 30.08.2022 року на суму вартості послуг у розмірі 15 000,00 грн.

При цьому позивачем на підтвердження оплати наданих послуг адвокатського об`єднання надано копію платіжного доручення №107 від 12.08.2022 року на суму 7 500,00 грн. та платіжного доручення №113 від 06.09.2022 року на суму 7 500,00 грн. з посиланням в призначення платежу на реквізити укладеного з адвокатським об`єднанням договору.

Суд зазначає, що відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Суд зазначає, що визначений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

При цьому судом враховано, що заявлені до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 15 000,00 грн. позивачем сплачені в повному обсязі, факт їх оплати належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України), покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, в т.ч. акт наданих послуг, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, та з урахуванням відсутності заперечень відповідача щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу і висновків суду про часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 14 979,30 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова діагностика" (04050, м. Київ, вул. Платона Майбороди, 8; код ЄДРПОУ 33221953) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт Ессет Менеджмент" (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 32 А; код ЄДРПОУ 43442067) 134 702 (сто тридцять чотири тисячі сімсот дві) грн. 95 коп. основного боргу, 11 745 (одинадцять тисяч сімсот сорок п`ять) грн. 39 коп. пені, 1 256 (одну тисячу двісті п`ятдесят шість) грн. 48 коп. процентів річних, 14 242 (чотирнадцять тисяч двісті сорок дві) грн. 26 коп. інфляційних втрат, 14 979 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят дев`ять) грн. 30 коп. витрат на правничу допомогу та 2 477 (дві тисячі чотириста сімдесят сім) грн. 58 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 09 січня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон