Рішення від 09.01.2023 по справі 462/3878/22

Справа № 462/3878/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2023 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді: Кирилюка А.І.,

за участі секретаря судового засідання: Антощук А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив:

Представник позивача звернувся до суду із згаданим вище позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики на загальну суму 225 344,76 гривень, 2253,44 гривень судового збору та 84195,76 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 16 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір позики №Л161221-1, відповідно до умов якого позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 150261 гривень 60 копійок, що станом на день укладення договору еквівалентно 5484 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений договором строк та загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строки та в порядку передбаченому цим договором буде відповідати еквіваленту 5484 доларів США, не пізніше ніж через 12 місяців з моменту укладення даного договору, тобто до 16.12.2022 року. Відповідач свої зобов`язання повернути грошові кошти у визначені договором позики №Л161221-1 від 16.12.2021 року строки виконала частково, зокрема, здійснила перший платіж, передбачений п.5 Договору позики №Л161221-1 та повернула готівкою позивачу 182 доларів США. В подальшому відповідач ухилився від повернення грошових коштів, у зв`язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 225344,76 гривень, що еквівалентно 5302 доларів США, тому, беручи до уваги викладене, просить позов задоволити.

У поданому до суду відзиві відповідач ОСОБА_2 вказала, що не відмовляється від покладеного на неї зобов`язання, однак, з огляду на скрутне матеріальне становище вона позбавлена можливості вносити оплати згідно графіку повернення коштів. Просила вирішити спір, шляхом укладання мирової угоди. /а.с.90-95/

Ухвалою суду від 31.08.2022 року відкрито провадження в справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження. /а.с.58/

Ухвалою суду від 07.11.2022 року справу призначено до судового розгляду по суті. /а.с.70/

Позивач ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Дзіковський М.Р. в судове засідання не з`явилися, однак останній подав до суду письмову заяву про проведення розгляду справи без їх участі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, будучи належном чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Між сторонами виникли правовідносини, які випливають з договору позики.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 16 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір позики №Л161221-1, відповідно до умов якого позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 150261 гривень 60 копійок, що станом на день укладення договору еквівалентно 5484 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений договором строк та загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строки та в порядку передбаченому цим договором буде відповідати еквіваленту 5484 доларів США, не пізніше ніж через 12 місяців з моменту укладення даного договору, тобто до 16.12.2022 року. /а.с.42-43/

В матеріалах справи наявна письмова розписка ОСОБА_2 про отримання вказаних вище коштів. /а.с.44/

Частинами 1, 2 п. 1 ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, тощо. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зокрема, поняття позикових відносин і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. А у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

При цьому, ч.1 ст.1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Оцінюючи договір позики, суд приймає до уваги те, що за своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно-безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч.2 ст.640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

При цьому, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Крім того, договір позики в письмовій формі може бути укладений як складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Таким чином, як договір позики, так й розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей, а отже розписка є не лише фактом укладення договору, а й фактом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику.

Зокрема, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року розглянув справу №6-63цс13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Як убачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 року за наслідками розгляду справи №6-79цс14, відповідно до норм ст.ст.1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Таким чином, враховуючи викладене вище, предметом доказування в спірних правовідносинах сторін є як факт існування між сторонами правовідносин, які виникають з договору позики, де належним доказом на підтвердження факту передачі коштів є боргова розписка, так і факт повернення чи неповернення позичальником грошових коштів.

Звертаючись до суду із вказаним позовом про стягнення боргу ОСОБА_1 , як на доказ підтвердження отримання відповідачем грошових коштів покликається на письмовий договір позики та розписку від 16.12.2021 року, оригінал якої знаходяться в матеріалах справи.

Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано факт підписання як договору позики, так і написання даної розписки й відповідно факт отримання коштів у позику.

Крім цього, остання не заперечує сам факт отримання коштів та наявності заборгованості у відзиві на позовну заяву. /а.с.90-95/

Отже оцінюючи надані докази, суд визнає їх як належні та допустимі на підтвердження існування між сторонами правовідносин, які виникають з договору позики й відповідно доказів на спростування вказано відповідачем суду не надано.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно - правовим актом.

Таким чином, враховуючи вищевказане, а також те, що відповідач борг не повернула й відповідно ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань, позовні вимоги позивача в частині стягнення 210 489,40 гривень, як основної суми боргу підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки (штрафу) за прострочення виконання зобов`язання та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншого розміру процентів не встановлено договором або законом.

Згідно із ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до п.11 договору позики №Л161221-1 16.12.2021 року, у разі прострочення виконання зобов`язання (несвоєчасне повернення позики або її чергової частини за графіком) позичальником за даним договором, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю штраф у розмірі 1% від загальної суми заборгованості, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Відповідно до п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до договору позики №Л161221-1 16.12.2021 року, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві суму позики, визначену в п.1 даного договору відповідно до Графіка повернення позичальником грошових коштів.

Як убачається зі змісту позовної заяви, відповідачем було допущено прострочення виконання зобов`язання 17 лютого 2022 року, а відтак нарахування неустойки слід починати з 17 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року, що становить 7 днів.

За період з 17 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року розмір неустойки (штрафу) за прострочення виконання зобов`язання склав 14 734,20 гривень, а 3% річних становлять 121,10 гривень, виходячи з наступних розрахунків:

- неустойка (штраф): (210 489,40 (основна сума заборгованості) х 1% (розмір неустойки, зазначений в договорі) х 7 днів (з 17 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року) /100 = 14 734,20 гривень;

- 3% річних від простроченої суми боргу: (210 489,40 (основна сума заборгованості) х 3 % х 7 днів (з 17 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року) /365/ = 121,10 гривень.

Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості відповідачем суду не надано.

Враховуючи викладене, суд, перевіривши надані позивачем розрахунки, беручи до уваги те, що відповідач порушила взяті на себе зобов`язання за договором позики, не виконала свій обов`язок, порушивши строки повернення суми коштів, завдавши таким чином матеріальні втрати позивачеві, приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 14734,20 грн. неустойки (штрафу) за прострочення виконання зобов`язання та 121,10 грн. 3% річних за прострочення виконання зобов`язання.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

З огляду на наведене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову в частині стягнення витрат на професійну правову допомогу.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2253,44 гривень сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст.81, 128, 141, 247, 258, 259, 263-265, 351-355 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 225344,70 гривень заборгованості, з яких 210 489,40 гривень основної суми боргу, 14 734,20 гривень штрафу, 121,10 гривень 3% річних.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2253,44 гривень судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 /

Відповідач: ОСОБА_2 / ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 /

Суддя:/підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: Кирилюк А.І.