Ухвала

від 03.01.2023 по справі 202/7922/22

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/7922/22

Провадження № 4-с/202/1/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 січня 2023 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська у складі судді Михальченко А.О., секретар судового засідання Голобородько О.М.,

за участю:

ініціатора скарги ОСОБА_1

державного виконавця Кірсанова С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), заінтересована особа (боржник) ОСОБА_2 ,-

ВСТАНОВИВ:

21.10.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною скарго, яку мотивував тим, що 12.10.2022 він отримав постанову державного виконавця Кірсанова С.І. від 22.09.2022 про повернення виконавчого документу стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

З даною постановою не згоден та вважає дії державного виконавця Кірсанова С.І. протиправними, оскільки йому відомо, що боржник з 08.07.2019 є власником і директором ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ ХІММАШСЕРВІС», але виконавцем, з невідомих причин, не було виконано дій передбачених ч.1-5 ст.48 ЗУ «Про виконавче провадження».

Також виконавцем не було вчинено виконавчих дій, передбачених ч.5 ст.48 ЗУ «Про виконавче провадження», тобто у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається на належне боржнику інше майно, а тому така бездіяльність підтверджує його нехтування обов`язком передбаченим ч.8 зазначеної статті Закону, а саме перевірка майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження.

Крім цього, в заяві при відкритті виконавчого провадження від 05.02.2016 було зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 і є власником цього помешкання. Однак, виконавцем, в порушення ст.50 ЗУ «Про виконавче провадження», не було звернуто стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості фізичної особи.

В порушення ч.5 ст.9, ч.1-4 ст.13 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавцем не вчинялись дії у певний термін щодо внесення відомостей про божника до Єдиного реєстру боржників, арешту майна, платіжних вимог на примусове списання коштів, опису та арешту майна.

Вважає, що виконавець не застосовував наданих йому ч.3 ст.18 ЗУ «Про виконавче провадження» повноважень та не виконував вичерпний перелік виконавчих дій для виконання рішення Індустріального районного суду, згідно виконавчого листа.

Просить визнати незаконною бездіяльність державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Кірсанова С.І., скасувати постанову від 22.09.2022 про повернення виконавчого документу стягувачу, зобов`язати виконавця провести у повному обсязі дії передбачені ЗУ «Про виконавче провадження», а саме: внести відомості про боржника до Єдиного реєстру боржників; одержати від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника; у разі, якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; накладати стягнення у вигляді штрафу у випадках, передбачених законом; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України до виконання зобов`язань за рішенням; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; звернути стягнення на об`єкти нерухомого майна.

26.10.2022 скарга прийнята судом до розгляду у судовому засіданні 15.11.2022.

11.11.2022 від державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Кірсанова С.І. надійшли заперечення на скаргу, в яких останній зазначив, що перевіркою даних Автоматичної системи виконавчого провадження було встановлено, що на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № 50086167 з виконання виконавчого листа 202/7115/15-ц виданого 02.02.2016 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 192127,53 грн. Вищезазначене виконавче провадження входило до складу зведеного виконавчого провадження № 60265684 про стягнення з ОСОБА_2 на користь стягувачів заборгованості на загальну суму в розмірі 380 947,00 грн.

На підставі вимог ст.ст. 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент прийняття рішення) державним виконавцем 11.02.2016 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з вищезазначеного виконавчого документа, копії постанови того ж дня було направлено сторонам виконавчого провадження. У строк для самостійного виконання, боржником рішення суду виконано не було.

В дотримання вимог Закону України «Про виконавче провадження» були розпочаті заходи примусового виконання рішення.

Державним виконавцем неодноразово було направлено на адресу боржника виклики до державного виконавця, проте боржник жодного разу до Відділу не з`явився.

З метою повного, своєчасного та реального виконання рішення державним виконавцем відповідно до вимог ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент прийняття рішення), 19.02.2016 року було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, копії якої того ж дня було направлено до відповідних реєструючих органів до виконання, сторонам до відома.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно 16.12.2012 року винесена постанова про арешт всього нерухомого майна боржника.

В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем було зроблено запити до Пенсійного фонду України та Державної фіскальної служби України. Згідно відповіді наданої Пенсійним фондом України боржник отримує пенсію в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. Згідно відповідей наданих Державною фіскальною службою України розрахункові рахунки за боржником не зареєстровані та джерела отримання доходів відсутні.

Згідно відповіді МВС України відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби.

Згідно наданої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек за боржником нерухоме майно не зареєстровано.

Згідно інформації наданої Адресно-довідковим бюро ГУДМС УМВС України в Дніпропетровській області боржниця ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та 21.03.2016 року було змінено прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 про було внесено відповідні зміни до АСВП.

Державними виконавцями неодноразово було здійснено вихід за адресою реєстрації боржника, а саме: АДРЕСА_1 . За результатами виходу було встановлено, що боржник за даною адресою не мешкає та підприємницьку діяльність не веде, фактичне місце мешкання боржника встановити не виявилось можливим, про що було складено відповідні акти державного виконавця.

Стосовно звернення на пенсію боржника повідомив, що згідно Закону України «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» № 2129-ІХ від 15.03.2022 року тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації), у зв`язку із чим стягнення є неможливим.

Щодо внесення даних до Єдиного реєстру боржників повідомляємо наступне. Єдиний реєстр боржників утворився відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року (набрав чинності 5 жовтня 2016 року) та Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження від 5 серпня 2016 року (набрав чинності 5 січня 2017 року). У зв`язку з тим, що постанову про відкриття виконавчого провадження стосовно ОСОБА_6 було винесено 18.05.2016 року, тобто до утворення Єдиного реєстру боржників, у державного виконавця відсутня технічна можливість внесення інформації про боржника до даної бази.

Додатково повідомив, що згідно з частиною другою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника в національній та іноземній валютах, інші цінності, в тому числі на кошти на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах. Проте, згідно відповіді, наданої Державною податковою службою України відсутня будь-яка інформація щодо відкритих боржником розрахункових рахунків в банках та інших фінансових установах.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. Державний виконавець звертається до суду з вищевказаним поданням у разі наявності паспорту громадянина України для виїзду за кордон та перетину державного кордону України. Проте, на запит виконавця Державною прикордонною службою України повідомлено про те, що ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , не перетинала державний кордон України.

З таких обставин, державним виконавцем вжито всіх можливих заходів визначених Законом України «Про виконавче провадження» щодо розшуку коштів, майна боржника, які виявились безрезультатними, а тому 22.09.2022 року в порядку п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану. При цьому, останньому роз`яснено право повторного пред`явлення на виконання протягом трьох років, а саме до 22.09.2025 року, копію якої разом з оригіналом виконавчого документа було направлено на адресу стягувача.

Ініціатор скарги ОСОБА_1 у судовому засіданні скаргу підтримав та наполягав на її задоволенні.

Боржник в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

В судовому засіданні державний виконавець Кірсанов С.І. підтримав заперечення на скаргу та пояснив, що державним виконавцем вжито всіх можливих заходів визначених Законом України «Про виконавче провадження».

Заслухавши учасників судового розгляду скарги, повно та всебічно дослідивши матеріали скарги, з`ясувавши фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, суд дійшов наступних висновків.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч.5 ст. 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.2 ст. 22 ст. 64 Конституції України).

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень інших органів».

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною третьою вказаної статті передбачено, що в заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

При цьому ч.ч.1, 2 ст.11 Закону встановлено, що строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Частиною 1 ст.13 Закону визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Судовим розглядом встановлено, що в провадженні державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Кірсанова С.І. перебувало виконавче провадження №50086167.

Постановою державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Кірсанова С.І. від 22.09.2022 виконавчий лист у даному виконавчому провадженні повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження», тобто у зв`язку з тим, що майно, на яке можливо стягнути звернення у боржника відсутнє, а здійснені виконавцем заходи, відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. У зв`язку з воєнним станом підприємство не стягує з заробітної плати боржника заборгованість до закінчення воєнного стану.

Однак, твердження державного виконавця про те, що у боржника ОСОБА_6 відсутнє майно, на яке можливо стягнути звернення, не відповідає фактичним обставинам.

Так, з даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України судом встановлено, що ОСОБА_6 є засновником з часткою 100% у статутному капіталі ТОВ «Торгівельний дім Хіммашсервіс», ЄДРПОУ 31381572.

Крім того, державним виконавцем не вчинялись дії щодо виявлення належного ОСОБА_6 нерухомого та рухомого майна.

Вищенаведене, у своїй сукупності, свідчить про неправомірність винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу 22.09.2022.

Разом з тим, судом встановлено, що в ході перевірки законності виконавчого провадження № 50086167 з примусового виконання виконавчого листа № 202/7115 виданого 02.02.2016 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська, винесена постанова від 23.12.2022 про відновлення виконавчого провадження, тобто постанова від 22.09.2022 скасована державним виконавцем.

Враховуючи наведене, оскільки на момент розгляду скарги, спірна Постанова вже скасована, суд приймає рішення про відмову у задоволенні вимоги скаржника про визнання скасування Постанови від 22.09.2022.

Між тим, відповідно до ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Зі змісту вищезазначеної норми вбачається, що скарга на дії державного виконавця вважатиметься прийнятною, якщо буде встановлено, що державний виконавець при здійсненні виконавчих дій своїми діями чи бездіяльністю порушив права сторони виконавчого провадження.

При цьому слід зазначити, що одними з основних засад цивільного судочинства є принципи змагальності та диспозитивності, які забезпечують реалізацію права кожної особи на справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справи у суді, що передбачає ст.2 ЦПК України.

Зміст принципу змагальності судового процесу розкрито у ст.12 ЦПК України, за положеннями якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В той же час, згідно з принципом диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, що передбачено ст.13 ЦПК України.

З огляду на вищенаведені норми права основною передумовою для реалізації особою права на судовий захист є наявність порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу та відповідних доказів на підтвердження таких обставин. При цьому, звертаючись до суду, заявник зобов`язаний довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Як на підставу подання до суду скарги стягувач у виконавчому провадженні посилається на ту обставину, що державний виконавець зобов`язаний був здійснити заходи примусового виконання рішення суду, які передбачені ЗУ «Про виконавче провадження».

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладається на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

У відповідності до ст.13 ЗУ «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно пункту 9 частини 1 статті 39 вказаного Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Судом встановлено, що державний виконавець фактично не здійснював дій, які передбачені у ч.2 ст.11 ЗУ «Про виконавче провадження», а обмежився тим, що встановив, що боржник є пенсіонером, але повідомив, що згідно Закону України «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» № 2129-ІХ від 15.03.2022 року тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації), у зв`язку із чим стягнення є неможливим.

Відповідно до ст.451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Щодо вимог скарги про зобов`язання державного виконавця здійснити дії з примусового виконання рішення, передбачені ЗУ «Про виконавче провадження», суд зазначає наступне.

Як роз`яснено у пункті 18 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210, 213, 387 ЦПК України.

Виходячи зі змісту статті 387 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Наприклад, суд може зобов`язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав.

При цьому суд не має права зобов`язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби, наприклад, постановити ухвалу про зупинення виконавчого провадження у випадках, передбачених статтями 37 - 38 Закону про виконавче провадження, проте може привести визначений державним виконавцем строк зупинення провадження у відповідність із законом шляхом його скорочення (частина третя статті 39 Закону про виконавче провадження).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність було прийнято або вчинено відповідно до закону, у межах повноважень суб`єкта оскарження і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. При цьому, визнаючи доводи скарги необґрунтованими і відмовляючи в її задоволенні, суд має зазначити в ухвалі, у зв`язку з чим і на підставі яких саме норм закону він дійшов такого висновку.

Відповідно до частини 2 статті 451 ЦПК України (яка кореспондується зі статтею 387 ЦПК України в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що зобов`язання державного виконавця здійснити заходи примусового виконання рішення суду на підставі виконавчого листа є повноваженням органу державної виконавчої служби, передбаченим Законами України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», «Про виконавче провадження», а також іншими нормативно-правовими актами, які регулюють примусове виконання судових рішень.

Враховуючі вищенаведене суд вважає, скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, у зв`язку із чим постановляє відповідну ухвалу.

Керуючись ст.ст.19, 22, 55, 64 Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст.12, 13, 447, 451 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Скаргу задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Кірсанова Сергія Івановича щодо нездійснення заходів примусового виконання рішення за виконавчим листом № 202/7115 виданим 02.02.2016 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

В іншій частині скарги - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня проголошення ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала складена та підписана суддею 03.01.2023

Суддя А. О. Михальченко