Ухвала

від 10.01.2023 по справі 320/315/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

10 січня 2023 року м. Київ № 320/315/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до політичної партії "ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ОБ`ЄДНАННЯ "СВОБОДА" про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до політичної партії "ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ОБ`ЄДНАННЯ "СВОБОДА", у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення L з`їзду політичної партії Всеукраїнське об`єднання «СВОБОДА» від 15.01.2022 №3, яким відкликано депутата Полтавської міської ради УІІІ скликання ОСОБА_1 за народною ініціативою.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема: чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суб`єкт владних повноважень це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб тощо.

З урахуванням викладеного, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

При цьому до адміністративного суду за зверненням суб`єкта владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також коли право звернення до суду з позовом до іншого суб`єкта владних повноважень надано такому суб`єкту законом.

Суд констатує, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У той же час, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до вимог частини п`ятої статті 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Разом із тим, частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

При цьому критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, зокрема, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а також спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Предметом цього спору є рішення від 15.01.2022 L з`їзду політичної партії "Всеукраїнське об`єднання «СВОБОДА»" про відкликання за народною ініціативою депутата Полтавської міської ради Полтавського району Київської області VIII скликання ОСОБА_1 .

Позивачем за цим позовом є фізична особа, а відповідачем політична партія "Всеукраїнське об`єднання «СВОБОДА»".

Відповідно до частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди мають враховувати як предмет, так і суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Із системного аналізу наведених норм процесуального закону слідує, що до компетенції адміністративних судів належать, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб`єктами при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, а також спори, що виникли у зв`язку з порушенням прав суб`єкта виборчого процесу або процесу референдуму.

При цьому участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Якщо одна сторона у межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в її постанові від 17.04.2018 у справі № 815/6956/15.

Таким чином Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Відповідно до статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України, сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Разом із тим, у відповідності до вимог статей 276, 277 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, пов`язаних з виборчим процесом та референдумом, відповідачами, у тому числі за позовом особи, яка не є суб`єктом владних повноважень, можуть бути кандидати, їх довірені особи, партії (блоки), місцеві організації партій, їхні уповноважені особи та посадові особи.

Отже спеціальним процесуальним законом передбачено виключні випадки, коли відповідачем у справі може бути політична партія чи її місцева організація.

Як установлено судом, позивачем за цим позовом є фізична особа, а відповідачем політична партія "Всеукраїнське об`єднання «СВОБОДА»".

Статтею 36 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 05.04.2001 № 2365-III «Про політичні партії в Україні» (далі Закон № 2365-III), право громадян на свободу об`єднання у політичні партії для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів визначається і гарантується Конституцією України. Встановлення обмежень цього права допускається відповідно до Конституції України в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей, а також в інших випадках, передбачених Конституцією України.

Статтями 2, 3, 4 Закону № 2365-III передбачено, що політична партія це зареєстроване згідно із законом добровільне об`єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Політичні партії провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, цього Закону, а також інших законів України та згідно з партійним статутом, прийнятим у визначеному цим Законом порядку.

Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх структурних утворень забороняється, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Статтями 8 та 12 Закону № 2365-III передбачено, що політичні партії повинні мати статут, а також закріплено перелік відомостей, які має містити статут політичної партії.

Політичні партії мають право: вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України; брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України; використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, як передбачено відповідними законами України; підтримувати міжнародні зв`язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати (вступати між собою у) міжнародні спілки з додержанням вимог цього Закону; ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об`єднання громадян, подавати допомогу у їх створенні.

Відповідно до статті 18 Закону № 2365-III, державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, - за додержанням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії, крім випадків, коли здійснення такого контролю законом віднесено до повноважень інших органів державної влади; Центральна виборча комісія, окружні виборчі комісії, територіальні виборчі комісії на відповідних місцевих виборах - за додержанням політичними партіями встановленого порядку участі у виборчому процесі, а також, у межах визначених законом повноважень, за своєчасністю подання до відповідних виборчих комісій проміжних та остаточних фінансових звітів про надходження і використання коштів виборчих фондів на виборах, відповідністю їх оформлення встановленим вимогам, достовірністю включених до них відомостей; Рахункова палата - за цільовим використанням політичними партіями коштів, виділених з державного бюджету на фінансування їхньої статутної діяльності; Національне агентство з питань запобігання корупції - за додержанням встановлених законом обмежень щодо фінансування політичних партій, передвиборної агітації, агітації з всеукраїнського та місцевого референдуму, законним та цільовим використанням політичними партіями коштів, виділених з державного бюджету на фінансування їхньої статутної діяльності, своєчасністю подання звітів партій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, звітів про надходження і використання коштів виборчих фондів на загальнодержавних та місцевих виборах, повнотою таких звітів, відповідністю їх оформлення встановленим вимогам, достовірністю включених до них відомостей.

Політичні партії зобов`язані подавати на вимогу контролюючих органів необхідні документи та пояснення. Рішення контролюючих органів можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.

Статтею 21 Закону № 2365-III передбачено, що в судовому порядку може бути заборонено політичну партію.

За адміністративним позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, політична партія може бути заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо її створення і діяльності, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України.

Інших випадків та суб`єктів оскарження діяльності політичної партії, в тому числі з питань її внутрішньопартійної діяльності, Закон № 2365-III не визначає.

Таким чином політична партія є добровільним об`єднанням громадян, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах і не здійснює владних управлінських функцій. При цьому до органів, які відповідно до закону можуть здійснювати контроль за діяльністю політичних партій, у тому числі і щодо дотриманням політичною партією вимог її статуту, суди не належать.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що політичні партії не наділені владними управлінськими функціями, а тому не є суб`єктами владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку із чим цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в його постанові від 23.03.2021 у справі № 761/3540/20.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 38 Закону України від 11.07.2002 № 93-IV «Про статус депутатів місцевих рад» (далі - Закон № 93-IV), право вносити пропозицію про відкликання депутата місцевої ради за народною ініціативою (не раніше ніж через рік з моменту набуття таких повноважень) мають місцева організація політичної партії, від якої його обрано депутатом, а також громадяни України, які є виборцями відповідного виборчого округу.

При цьому гарантії прав депутата місцевої ради при розгляді питання про його відкликання врегульовані статтею 48 Закону № 93-IV, відповідно до якої про дату, час і місце проведення зборів виборців, на яких буде розглядатися питання про внесення пропозиції щодо відкликання депутата місцевої ради за народною ініціативою, організатори таких зборів письмово повідомляють депутата, щодо якого розглядатиметься відповідне питання.

Такий депутат має право на гарантований виступ на зборах до моменту прийняття відповідного рішення для пояснення своєї позиції. Неприбуття на збори виборців депутата місцевої ради, який був належним чином повідомлений про них, не перешкоджає розгляду питання про внесення пропозиції щодо його відкликання за народною ініціативою.

Про дату, час і місце проведення зборів (конференції) місцевої організації політичної партії, на яких буде розглядатися питання про внесення пропозиції щодо відкликання депутата місцевої ради за народною ініціативою, місцева організація політичної партії письмово повідомляє депутата, щодо якого розглядатиметься відповідне питання. Такий депутат має право на гарантований виступ на зборах (конференції) до моменту прийняття відповідного рішення для пояснення своєї позиції. Неприбуття на збори (конференцію) депутата місцевої ради, який був належним чином повідомлений про них, не перешкоджає розгляду питання про внесення пропозиції щодо його відкликання за народною ініціативою.

Депутат місцевої ради має право бути присутнім під час розгляду вищим керівним органом політичної партії звернення територіальної виборчої комісії щодо його відкликання за народною ініціативою чи протоколу зборів (конференції) місцевої організації політичної партії, на якому прийнято рішення про внесення пропозиції щодо його відкликання, та при прийнятті відповідного рішення, а також на засіданнях територіальної виборчої комісії при розгляді нею питань, що стосуються його відкликання.

Депутат місцевої ради має право давати пояснення щодо суті питань стосовно його діяльності, робити відповідні заяви на засіданнях ради та її органів, зборах виборців, зборах (конференціях) об`єднань громадян. У встановленому законодавством порядку депутат місцевої ради може використовувати для роз`яснення своєї позиції засоби масової інформації.

Депутат має право звернутися до місцевої ради з усною або письмовою заявою з приводу обставин, що стали підставою для порушення питання про його відкликання.

Відповідно до статті 46 Закону № 93-IV, рішення, дії або бездіяльність виборчої комісії, що стосуються відкликання депутата місцевої ради за народною ініціативою, можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Більше того, оскаржуване позивачем рішення саме по собі не спричиняє відкликання позивача з посади депутата, оскільки воно у подальшому розглядається вищим керівним органом політичної партії, за наслідками чого вирішується питання про відкликання депутата за народною ініціативою або про відмову в задоволенні цієї пропозиції.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що відповідачі у спірних правовідносинах не реалізують публічно-владні управлінські функції і не є суб`єктами владних повноважень, оскільки спірні правовідносини виникли поза межами виборчого процесу.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суть, характер і зміст спірних правовідносин, суд доходить висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів.

При цьому, з урахуванням положень статті 46 Закону № 93-IV права депутата місцевої ради при розгляді питання про його відкликання підлягають захисту в порядку, установленому Кодексом адміністративного судочинства України виключно при оскарженні рішень, дії або бездіяльність виборчої комісії.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому контексті, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 170, статтями 240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №320/315/23 за позовом ОСОБА_1 до політичної партії "Всеукраїнське об`єднання «СВОБОДА»" про визнання протиправними та скасування рішення.

Роз`яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Копію ухвали надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Лисенко В.І.