Ухвала

від 10.01.2023 по справі 756/88/23

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

10.01.2023 Справа № 756/88/23

Справа № 756/88/23

Провадження № 2/756/1876/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2023 року м. Київ

Суддя Оболонського районного суду м.Києва Тиха О.О., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Профі Ріелт», про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з вищезазначеним позовом.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд приходить до наступного.

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Підсудністю у цивільному судочинстві визначено розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ.

Відповідно до норм ЦПК України існує загальна підсудність справ за місцезнаходженням відповідача (ст.27 ЦПК), альтернативна підсудність за вибором позивача (ст.28 ЦПК) та виключна підсудність (ст. 30 ЦПК).

Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно ч.1 ст. 30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Згідно із роз`ясненнями, що містяться у пунктах 41 та 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.

Пунктом 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 " Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ " передбачено, що у разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, 06.12.2021 між ОСОБА_2 (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем) укладений Договір про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 .

Так, відповідно до ст.ст. 181, 190 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Таким чином, предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за Договором про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна, об`єктом якого є нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , що знаходиться у Солом`янському районі м. Києва.

Відповідно до п.42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ ", виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Виходячи з аналізу вищезазначеного, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно тощо.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Оскільки позовні вимоги виникли з приводу невиконання Договору про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , то підсудність за цим позовом має визначатися відповідно до правил, визначених частиною першою статті 30 ЦПК України, згідно з якими дана справа підсудна Солом`янському районному суду м. Києва.

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124).

Згідно з частиною 1статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Відповідно до частини 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Крім того, недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ст.378 ч.1 ЦПК України).

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Отже, суд повинен суворо дотримуватися правил підсудності.

Згідно положення п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду,якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності ) іншого суду.

Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги виникли з приводу нерухомого майна, а саме: стягнення заборгованості за Договором про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , а також той факт, що вказане нерухоме майно не перебуває в межах територіальної юрисдикції (підсудності) Оболонського району міста Києва, суддя приходить до висновку, що справу необхідно передати на розгляд Солом`янського районного суду м. Києва, за правилами виключної підсудності.

Керуючись ст.ст. 30, 31, 260, 261, 353, ч.1 ст.378 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Профі Ріелт», про стягнення заборгованості передати на розгляд до Солом`янського районного суду м. Києва (03680, м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 25).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з моменту її підписання суддею безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.О. Тиха