Постанова

від 12.01.2023 по справі 295/16016/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/16016/21 Головуючий у 1-й інст. Кузнєцова Д.В

Категорія 69 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Павицької Т.М., Шевчук А.М.

з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №295/16016/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Житомирської міської ради як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 жовтня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Кузнєцова Д.В. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 ; стягнути на її користь з ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3 , в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно з моменту її звернення до суду до досягнення вісімнадцятирічного віку включно, допустивши рішення суду негайному виконанню.

В обгрунтування позовних вимог вказала, що 31.07.2015 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , від якого мають спільну неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Вказала, що подружнє життя не склалося, шлюбні відносини фактично припинені з листопада 2021 року. Зазначила, що між нею та відповідачем виникали постійні конфлікти та сварки, що негативно впливало як на її психологічний стан, так і на стан дітей, у зв`язку із чим вона із дітьми переїхала до своїх батьків.

Вказала, що дочка ОСОБА_4 проживає разом з нею, дитині створені всі умови для проживання та виховання, матеріально і своєю особистою участю допомагають батьки, з якими вони на даний час проживають разом. Зазначила, що у доньки є умови для занять і відпочинку, ОСОБА_4 та старша донька від першого шлюбу ОСОБА_5 проживають в окремій кімнаті, яка облаштована дитячими меблями, є полиці з дитячими книгами та іграшками. Також вказала, що вона постійно піклується про доньку, займається її лікуванням, духовним та фізичним розвитком. Крім того, не заперечує щодо спілкування доньки із батьком. Разом із тим, вважала, що виходячи із найкращих інтересів доньки, слід визначити її місце проживання із матір`ю.

Також зазначила, що із листопада 2021 року, ОСОБА_2 не виконує свої батьківські обов`язки по утриманню доньки, дитина перебуває на повному її утриманні. Вказала, що відповідач офіційно працює провідним інженером-механіком в АТ «Рудь», має достатній дохід, а тому спроможний утримувати єдину дочку шляхом сплати аліментів в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) відповідача щомісячно.

Виходячи із наведеного, просила задовольнити її позовні вимоги.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 03 жовтня 2022 року позов задоволено частково. Визначено місце проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 . Вирішено стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03.12.2021 року і до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання відшкодування судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині визначення місця проживання дитини скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову, рішення в частині стягнення аліментів змінити на стягнення з нього на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03.2.2021 і до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Зазначає, що суд безпідставно взяв до уваги покази свідків, так як вони є спотвореними. Крім того вказує, що висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради є таким, що ухвалено всупереч його обгрунтуванню та фактичним умовам і обставинам життя батьків дитини. Також вказує, що судом першої інстанції не враховано, що дитина ОСОБА_4 є дитиною з особливими потребами, оскільки має вади слуху, у зв`язку із чим їй встановлена інвалідність, дитина проживає із матір`ю в гірших житлових умовах, ніж у нього, наголошує, що дитина народилася та прожила усе життя у його квартирі, має окрему кімнату та зареєстрована у цій квартирі, а мати дитини не має власного житла. Також судом не враховано його прихильне ставлення до дитини. Також вказує, що мати дитини впродовж 8 місяців чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною.

Щодо стягнутих аліментів зазначає, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів в розмірі ј частини його доходів, що становить близько 8 000 - 9000 грн, є надто завищеним. Крім того зазначає, що мати дитини отримує пенсію на дитину, у зв`язку із встановленою їй інвалідністю.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 є безпідставною та необгрунтованою, а її доводи - надуманими. Вказує, що посилання ОСОБА_2 на те, що покази свідків є неправдивими та спотвореними є лише запереченнями останнього, так як оцінка показів свідків судом є результатом відправлення правосуддя та процесу оцінки доказів в порядку ст. 89 ЦПК України. Зазначає, що ОСОБА_2 створив нову і сім`ю, проте звинувачує її у руйнуванні їх спільної родини, що завдає йому душевних страждань. Проте вказане, на її думку, свідчить про наявність подвійних стандартів у сприйнятті та висловлюваннях відповідача. Наголошує, що висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини є належним доказом у справі та обгрунтовано покладено судом першої інстанції в основу рішення. Крім того вказує, що посилання скаржника на те, що з боку матері відбувається руйнування зв`язків дитини із ним ( ОСОБА_2 ) є безпідставним. Навпаки, зазначає, що їх донька ОСОБА_4 , у період із кінця лютого 2022 року по кінець березня 2022 року піддавалась психологічному насиллю з боку батька., який силоміць її утримував та не віддавав матері. До того ж, ОСОБА_2 проігнорував рекомендації органу опіку та піклування щодо необхідності його спілкування із психологом ОСОБА_6 , з якою працює донька ОСОБА_4 . Також наголошує, що суд першої інстанції, визначаючи розмір аліментів, дійшов обгрунтованого висновку. Вказує, що донька ОСОБА_4 хворіє та потребує вартісної операції. Разом із тим, накопичені нею кошти в сумі 111 тис. грн залишились у відповідача, а тому усі отримані від ОСОБА_2 аліменти безумовно будуть витрачені виключно на лікування ОСОБА_4 .

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_7 доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі.

Представник позивача ОСОБА_8 проти доводів апеляційної скарги заперечила, надала пояснення аналогічні викладеному у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник органу опіки та піклування Баб`як М.М. проти задоволення доводів в апеляційній скарзі щодо визначення місця проживання дитини заперечив, підтримав висновок суду органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 31.07.2015 ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , від якого мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 7, 10).

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20.09.2022 року у справі №295/15937/21 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 81-82).

Із довідки ТОВ «Керуюча компанія «Домком Житомир» №2477 від 06.12.2021 вбачається, що діти: донька ОСОБА_3 , 2016 року народження, та донька ОСОБА_9 , 2012 року народження, фактично проживають разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 128).

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 працює на посаді начальника відділу (механіків) в АТ «Житомирський маслозавод», та його дохід за період із березня 2022 року по серпень 2022 року склав 236 441, 75 грн, що підтверджується довідкою про заробітну плату №46 від 30.09.2022 (том 2 а.с. 96).

Із розрахункового листа за серпень 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 працює на посаді головного економіста сектору роздрібного біснесу ТВБВ філії Житомирського обласного управління АТ «Ощадбанк» та її заробітна плата за місяць становить 15 054, 70 грн (том 2 а.с. 97).

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_1 малолітня ОСОБА_3 , 2016 р.н., є дитиною інвалідом (том 1 а.с. 9).

З висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради № 769 від 21.09.2022 вбачається, що прийняття рішення не позбавляє будь-кого із батьків у подальшому реалізовувати власні права та обов`язки з виховання та утримання дитини. Виконавчий комітет Житомирської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання дитини з матір`ю ОСОБА_1 (том 2 а.с. 77-79).

У вказаному висновку встановлено, що відповідно до висновку оцінки потреб сім`ї ОСОБА_2 від 02.09.2022, наданого Житомирським міським центром соціальних служб міської ради, батько має самостійний та стабільний прибуток, у його власності перебуває трикімнатна квартира площею 98 кв.м зі всіма побутовими зручностями. У квартирі обладнано окрему кімнату для двох дітей із засобами дистанційного навчання.

Відповідно до висновку оцінки потреб сім`ї ОСОБА_1 від 02.09.2022, наданого Житомирським міським центром соціальних служб міської ради, мати разом з малолітніми дітьми ОСОБА_10 та ОСОБА_11 проживають у трикімнатній квартирі площею 69 кв.м, яка на праві приватної власності належить батькам ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які також проживають у помешканні. У квартирі створено належні умови проживання, наявні усі побутові зручності. ОСОБА_4 має окрему кімнату, у якій наявні необхідні для відпочинку та навчання меблі, зокрема, спальне місце з ортопедичним матрацом, засоби дистанційного навчання. ОСОБА_1 разом зі старшою дочкою ОСОБА_5 проживає у окремій кімнаті. Відносини між членами родини доброзичливі та привітні, дитина почувається спокійно та комфортно. Мати офіційно працевлаштована, має стабільний прибуток.

Згідно вказаного висновку питання визначення місця проживання ОСОБА_10 розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті міської ради 06.09.2022 у присутності обох батьків.

Висновок містить посилання на характеристики Житомирського дошкільного навчального закладу №40 дитини та ставлення батьків до виховання дитини.

Крім того у висновку зазначено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявний міжособистісний конфлікт, під час якого заручником та засобом маніпуляцій є малолітня ОСОБА_4 .

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції у контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, урахувавши шестирічний вік дитини, можливість матері дитини забезпечити належні умови проживання, виховання та розвитку дитини, а також враховуючи конфліктність стосунків між сторонами у справі, дійшов висновку про визначення місця проживання дитини ОСОБА_14 з матір`ю.

Вирішуючи питання про стягнення аліментів на утримання доньки, суд першої інстанції, зазначив, що основна відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини, покладається на батьків, та дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , стягнувши на її користь аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дитини.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитинина рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

У частині четвертій статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 (провадження № 61-3587св22) зроблено висновок, що «рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21), зроблено висновок, що «при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесів вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини. Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів».

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Матеріалами справи підтверджено, що сторони позитивно характеризуються, ОСОБА_2 працює на посаді начальника відділу (механіків) в АТ «Житомирський маслозавод», а ОСОБА_1 працює на посаді головного економіста сектору роздрібного бізнесу ТВБВ філії Житомирського обласного управління АТ «Ощадбанк».

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 проживає разом із своїми батьками та дитиною від першого шлюбу ОСОБА_5 за місцем своєї реєстрації у АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 проживає у належній йому трикімнатній квартирі у АДРЕСА_2 .

Згідно актів обстеження житлових умов та висновку органу опіки та піклування Житомирської ради як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 за місцем їх проживання створені всі належні умови для життя доньки ( том 2 а.с.77-79).

Отже, сторони, мають роботу, постійний дохід, створили належні умови для проживання їх спільної доньки, проте матеріально-побутових умови відповідача є кращими, з огляду на більшу житлову площу та вищий рівень заробітку.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21.09.2022 №769, встановивши, що батьки в однаковій мірі беруть участь у вихованні дитини, цікавляться її розвитком тощо, вирішено за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 разом із матір`ю, виходячи із інтересів дитини (а.с. 77-79).

У висновку надана позитивна характеристика матері, оцінена її участь у житті дитини, її вихованні і розвитку.

Водночас, у вказаному висновку органу опіки і піклування, зазначено, що між сторонами існує міжособистісний конфлікт, який має негативний вплив на дитину. Зокрема зазначено, що такий конфлікт з приводу дитини виник у липні 2022 року на прибудинковій території за місцем проживання матері.

Наявність конфліктних відносин між сторонами підтвердили допитані судом першої інстанції свідки, зокрема ОСОБА_15 , яка є матір`ю позивача, а також ОСОБА_16 , яка є колишньою свекрухою позивача, яка пояснила, що їй відомо про це зі слів онуки ОСОБА_5 . ОСОБА_15 пояснила, що за її спостереженням дитина більше прихильна до мами.

Із вказаного висновку органу опіку та піклування вбачається, що питання щодо визначення місця проживання дитини розглядалося у присутності обох батьків.

Під час апеляційного перегляду справи представник відповідача ОСОБА_8 та представник органу опіки та піклування пояснили, що з огляду на конфліктні відносини батьків ОСОБА_4 через розлучення, що має негативний вплив на психічний стан та розвиток дитини, з ОСОБА_4 займається психолог.

У зв`язку із цим, працівниками органу опіки та піклування рекомендовано ОСОБА_2 також зустрітися із цим психологом з метою сприяння стабілізації психоемоційного стану дитини, налагодження правильної конструкції стосунків у сім`ї та формування ставлення дитини до батьків і їх відносин в умовах окремого проживання та напружених між ними стосунків, які виникли внаслідок розлучення та спору щодо місця проживання дитини.

Проте, ОСОБА_2 пояснив, що він не вбачав необхідності у бесіді із психологом, оскільки вважав його (психолога) упередженим з огляду на здійснення ним приватної практики.

Колегія суддів вважає такі твердження безпідставними, оскільки батьки дитини зобов`язані діяти в якнайкращих інтересах дитини та сприяти її нормальному психологічному розвитку.

Разом з тим, із висновку приватного психолога ОСОБА_17 , (том 1 а.с. 130-136), вбачається, зокрема, що «зі слів дитини: батько забороняє ОСОБА_4 спілкуватися по телефону з матір`ю під час перебування у його будинку, не зважаючи на бажання дитини телефонувати матері. Батько, ОСОБА_2 до доньки своєї дружини від першого шлюбу, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ставиться холодно, має до неї завищені вимоги, свідомо провокує конфлікти між рідною та нерідною донькою. ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , були свідками агресії та імпульсивної поведінки з боку ОСОБА_18 щодо їх матері ОСОБА_1 ». Вказано, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має необхідність проживати з матір`ю та старшою сестрою, де почувається у безпеці, не має негативного психологічного впливу через заборони спілкуватися з рідними та не піддається негативному налаштуванню щодо матері та старшої сестри.

Колегія суддів враховує, що дитина має інвалідність - ваду слуху та потребує оперативного втручання, у зв`язку із чим постійно перебуває у фізичному хворобливому стані та потребує підвищеної уваги, піклування та підтримки, має необхідність у спокої та постійній атмосфері любові та відсутності додаткових душевних переживань, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_10 повинна проживати із матір`ю та старшою сестрою, де почувається в безпеці та спокійному психоемоційному стані.

З приводу врахування думки дитини при вирішенні питання щодо її місця проживання судом першої інстанції правильно звернуто увагу на вік ОСОБА_3 (повних 6 років на час розгляду судом справи по суті), відносини між сторонами у спорі.

Крім того, суд першої інстанції обгрунтовано взяв до уваги необхідність підтримки постійних родинних відносин ОСОБА_3 із іншою дитиною позивача - ОСОБА_11 , 2012 року народження, а також бабою та дідом.

Виходячи із наведеного, колегія суддів, встановивши такі обставини справи, зокрема, ставлення матері та батька до своїх батьківських обов`язків, інтересів дитини, уваги і турботи батьків, розвитку дитини в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та матеріальної забезпеченості, а також ураховуючи, що між сторонами у справі (батьками малолітньої дитини) існує конфлікт, та прихильність дитини до матері, вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , незважаючи на кращі соціально-побутові умови та матеріальне становище батька.

До того ж перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Проживання малолітньої дитини з батьком, у сім`ї якого створені належні умови для виховання, навчання та гармонійного розвитку дитини, виховання та піклування батька про дитину, є свідченням належного виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків та не може бути безумовною підставою для визначення місця проживання дитини саме з ним.

При цьому ОСОБА_1 не позбавлений можливості приймати участь у вихованні доньки.

Доводи в апеляційній скарзі ОСОБА_2 про те, що суд безпідставно взяв до уваги покази свідків, так як вони є спотвореними, не є підставою для переоцінки висновків суду, а у самій апеляційній скарзі зазначено, що пояснення цих свідків не мають вирішального значення для вирішення спору в контексті інших доказів.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 чинить перешкоди у спілкуванні із дитиною протягом 8 місяців не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Вирішення спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків хто проживає окремо від неї здійснюється органом опіки та піклування або судом.

Вирішуючи питання про стягнення аліментів, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що при вирішенні позову щодо розміру аліментів на утримання дитини, суд враховує стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів, визнані відповідачем обставини відсутності у нього на утриманні інших дітей та непрацездатних батьків, а також часткове визнання останнім позовних вимог. Враховуючи, що основна відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини, покладається на батьків, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та присудив на її користь аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дитини.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

У відповідності до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог

Зокрема, визначаючи розмір аліментів у конкретній справі, суд має з`ясувати необхідний рівень коштів який є достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. При цьому має враховуватись стан здоров`я, матеріальне становище дитини, її вік, місцевість де вона проживає, щомісячні потреби, витрати пов`язані з навчанням, відвідування дитиною гуртків, спортивних секцій тощо.

Стягуючи аліменти у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дитини, судом першої інстанції враховано обов`язок батька брати участь в утриманні неповнолітньої дочки, з метою забезпечення права неповнолітньої дитини на належне утримання.

При цьому колегія суддів враховує, що дитина має інвалідність у зв`язку із вадами слугу, до того ж потребує оперативного втручання, вказане не заперечує і відповідач. З огляду на це, донька має потребу у постійному лікуванні, відповідному харчуванні, що вимагає підвищених затрат.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 вказав, що дитина потребує не лише терапевтичного, а й оперативного лікування та у зв`язку з відсутністю в Україні лікарів-хірургів необхідного профілю, операцію можливо зробити в Ізраїлі.

Судом встановлено, що дочка проживає із матір`ю, яка має менший дохід, ніж у відповідача, має на утриманні ще одну дитину, лікує дитину.

Водночас, відповідач має значний дохід, власне житло, інших утриманців та зобов`язань не має, а тому має можливість сплачувати аліменти на утримання доньки у підвищеному розмірі з огляду на її реальні потреби.

Закон визначає аліменти саме як кошти на утримання дитини, а тому встановивши можливість відповідача сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції розмірі з огляду на реальні потреби щодо належного утримання дитини, колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції в цій частині

Колегія суддів вважає, що виходячи з закріплених частиною 9 статті 7 СК України принципів справедливості, добросовісності та розумності, визначений судовим рішенням розмір аліментів враховує інтереси дитини, яка має право на фізичне здоров`я, належні умови для всебічного розвитку, освіти, виховання, на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, розмір аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку доходу але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно відповідає закону та узгоджується з судовою практикою.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм як матеріального, так і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

З огляду на наведене апеляційний суд приходить до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13.01.2023.

Головуючий Судді