Постанова

від 13.01.2023 по справі 909/580/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2023 р. м. Львів Справа №909/580/22

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

Головуючий суддя І.Б. Малех

СуддіВ.М. Гриців

О.В. Зварич

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, б/н від 26.10.2022 (вх. № апеляційного суду 01-05/2665/22 від 01.11.2022)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2022 року (суддя Малєєва О.В., повний текст рішення складено та підписано 07.10.2022, м. Івано-Франківськ)

у справі № 909/580/22

за позовом Міністерства юстиції України, м. Київ

до відповідача Мистецького об`єднання «Елегія», м. Івано-Франківськ

про відшкодування збитків у розмірі 30834,69 грн,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2022 року на розгляд Господарського суду Івано-Франківської області поступила позовна заява Міністерства юстиції України до Мистецького об`єднання «Елегія» про відшкодування збитків завданих Державному бюджету України в сумі 30834,69 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при розгляді в ЄСПЛ справи "Іван Данилович Терлецький проти України та 359 інших заяв" за заявою № 22611/12 Уряд визнав надмірну тривалість виконання рішень національних судів і зобов`язався виконати відповідні рішення та сплатити кожному заявнику 1000 євро. До списку заяв було приєднано і заяву ОСОБА_1 за №70169/13, за яким заявник скаржився на тривале невиконання судового рішення про стягнення на його користь з Мистецького об`єднання "Елегія" заборгованості по заробітній платі та компенсації за затримку її виплати в загальному розмірі 2928,60 грн. На виконання вказаного рішення ОСОБА_1 з Державного бюджету України було виплачено 27906, 09 грн (суму, еквівалентну 1000 євро) та 2928,60 грн заборгованості по заробітній платі та компенсації за затримку її виплати.

Позивач зазначає, що здійснивши виплати з Державного бюджету України набув право зворотної вимоги до відповідача, як винної особи, яка не забезпечила своєчасного виконання рішення національного суду. Свою позицію обґрунтовує приписами ст. 2, 3, 8, 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 2, 11, 15-17, 1166, 1191 ЦК України.

Посилається на наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення. Протиправну поведінку (бездіяльність) відповідача вбачає у несвоєчасній виплаті заробітної плати і невиконанні судового рішення, ухваленого на користь ОСОБА_1 . Причинний зв`язок пояснює тим, що присуджена ЄСПЛ сума відшкодування є наслідком вказаних протиправних дій відповідача. Зазначає, що у вказаній справі Уряд визнав надмірну тривалість виконання судових рішень, ухвалених на користь заявника, підприємством - боржником, яке перебуває під контролем держави. Звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази пред`явлення заявником виконавчого документа до примусового виконання, а тому відповідальність покладається саме на відповідача, а не на органи Державної виконавчої служби. В обґрунтування вини відповідача покликається на положення ст. 614, 617 ЦК України, щодо необхідності доведення саме боржником відсутності вини, а тому просить стягнути з останнього сплачені з Державного бюджету України кошти.

Відповідач Мистецьке об`єднання «Елегія» відзиву на позовну заяву не подав.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2022 року у справі № 909/580/22 відмовлено в задоволенні позову.

Суд встановив, що відповідач є юридичною особою комунальної форми власності, корпоративні права в якій належать Івано-Франківській обласній раді, яка є органом місцевого самоврядування, відповідно до ст. 5, ст. 140 Конституції України, ст. 2, 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та не відноситься до органів державної влади, а тому суд дійшов до висновку, що відповідач не є установою, за зобов`язаннями якої держава має нести відповідальність.

Разом з тим, суд встановив, що позивачем не доведено перед судом, неправомірну поведінку відповідача, щодо неналежного виконання судового рішення про виплату коштів заявнику, як необхідного елемента складу цивільного правопорушення для відшкодування шкоди.

Позивач Міністерство юстиції України, не погодившись з винесеним рішенням подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги повністю, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

1)висновок суду першої інстанції про недоведеність неправомірної поведінки відповідача вважає необґрунтованим, так, як неправомірна поведінка полягає в бездіяльності відповідача, як роботодавця, яка виразилась у не виплаті ОСОБА_1 заробітної плати та не виконанні судового рішення.

2)вважає помилковим висновк суду першої інстанції, що в матеріалах справи відсутні докази пред`явлення ОСОБА_1 виконавчих документів до примусового виконання, а тому той факт не впливає на наявність підстав для регресних вимог, однак, позивач стверджує, що подання заяви про примусове виконання рішення до державної виконавчої служби є правом, а не обов`язком.

3) не погоджується з тим, що відповідач підпорядковується Івано-Франківській міській раді, яка є органом місцевого самоврядування та не відноситься до органів державної влади, так, як вважає, що така позиція суперечить висновкам ЄСПЛ, який визнав прийнятною скаргу заявника.

Відповідач Мистецького об`єднання «Елегія», відзиву на апеляційну скаргу не подав (не надіслав), відповідно не скористався своїм правом, визначеним ч. 1, ст. 263 ГПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2022 року (головуючий суддя Малех І.Б., судді Гриців В.М., Зварич О.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України, б/н від 26.10.2022 (вх. № апеляційного суду 01-05/2665/22 від 01.11.2022) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2022 року у справі № 909/580/22. Ухвалено дану апеляційну скаргу розглядати без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 8 ГПК України встановлено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ціна позову у справі № 909/580/22 є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому з урахуванням цієї обставини та предмету спору вказана справа підлягає розгляду судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони повідомлені про розгляд справи в порядку письмового провадження ухвалою суду від 04.11.2022, яка надіслана на електронну адресу таких, відомості чого містять матеріали справи.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення від 07.10.2022 Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/580/22 нормам чинного матеріального та процесуального права, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи з чим погоджується судова колегія, згідно з рішенням Івано-Франківського міського суду від 28.01.2009 стягнуто з Мистецького об`єднання «Елегія» Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 2292,98 грн заборгованості по заробітній платі та 635,62 грн компенсації за час затримки її виплати, всього 2928,60 грн.

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Мистецьке об`єднання «Елегія» є комунальною організацією (установою, закладом), і її засновником є Івано-Франківська обласна рада.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 19.11.2015 (зі змінами від 25.02.2016) у справі "Іван Данилович Терлецький проти України та 359 інших заяв" за заявою № 22611/12 взято до уваги односторонню декларацію Уряду, згідно з якою Уряд зобов`язався протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Європейським судом рішення, відповідно до п. 1 ст. 37 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, виконати рішення національних судів, зазначених в додатку, які ще підлягають виконанню та сплатити кожному заявнику 1 000 євро відшкодування будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також судових та інших витрат. У рішенні визначено, що Уряд визнав надмірну тривалість виконання рішень національних судів та готовий виконати рішення національних судів, зазначених у додатку, які ще підлягають виконання, а також сплатити кожному заявнику 1 000 євро. З огляду на характер визнань, які містяться в декларації Уряду, а також запропоновані суми відшкодування, які є співмірними із сумами, що присуджуються у подібних справах, суд повважав, що подальший розгляд цих заяв є невиправданим. Суд вирішив об`єднати заяви, взяв до уваги умови декларації Уряду держави-відповідача; вирішив вилучити цю частину заяв з реєстру справ, оголосив решту заяв неприйнятними.

В переліку заявників є заява № 70169/13 ОСОБА_1 (п. 181).

Рішення Європейського суду від 19.11.2015, щодо ОСОБА_1 виконано в повному обсязі. Грошові кошти перераховані стягувачу Міністерством юстиції України у розмірі 27906,09 грн (еквівалент 1000 євро) згідно з платіжним дорученням від 01.02.2017 № 161 та 2928,60 грн заборгованість за рішенням національного суду (платіжне доручення від 04.03.2019 №62). Виконавче провадження з примусового виконання рішення Європейського суду від 19.11.2015 закінчено (постанова від 22.04.2019 ВП № 49823365).

У зв`язку із виконанням рішення ЄСПЛ позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача збитків завданих Державному бюджету України в сумі 30834,69 грн, як винної особи, яка не забезпечила своєчасного виконання рішення національного суду. Свою позицію обґрунтовує приписами ст. 2, 3, 8, 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 2, 11, 15-17, 1166, 1191 ЦК України та посилається на наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення. Протиправну поведінку (бездіяльність) відповідача вбачає у несвоєчасній виплаті заробітної плати і невиконанні судового рішення, ухваленого на користь ОСОБА_1 . Причинний зв`язок пояснює тим, що присуджена ЄСПЛ сума відшкодування є наслідком вказаних протиправних дій відповідача. Зазначає, що у вказаній справі Уряд визнав надмірну тривалість виконання судових рішень, ухвалених на користь заявника, підприємством - боржником, яке перебуває під контролем держави. Звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази пред`явлення заявником виконавчого документа до примусового виконання, а тому відповідальність покладається саме на відповідача, а не на органи Державної виконавчої служби. В обґрунтування вини відповідача покликається на положення ст. 614, 617 ЦК України щодо необхідності доведення саме боржником відсутності вини, а тому просить стягнути з останнього сплачені з Державного бюджету України кошти.

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 та ст. 3 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (надалі - Закон) рішення ЄСПЛ не лише є джерелом права, але є обов`язковим для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції. Виконання рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Статтею 34 Конвенції встановлено, що Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однієї з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов`язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.

Сторонами у справах, які розглядаються ЄСПЛ, є заявник та відповідач - Держава, а рішення виносяться ЄСПЛ проти держави-відповідача, а не проти конкретних державних органів, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб.

Отже, Держава Україна в особі Уряду України, який у ЄСПЛ представляє Урядовий уповноважений у справах ЄСПЛ, у кожній конкретній справі відповідає перед заявниками у Європейському суді за дії (бездіяльність) того чи іншого державного органу, підприємства, установи, організації, їх посадових осіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 1, 2, 4 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана неправомірними діями відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. При цьому необхідно встановити, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у виді покладення на нього обов`язку відшкодування збитків.

Частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Регресне зобов`язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна, виконане однією особою за іншу або з вини останньої третій особі. Регресне зобов`язання характеризується такими ознаками: воно є похідним від іншого (основного) зобов`язання; один або всі його учасники є також суб`єктами основного зобов`язання; виконання одним учасником зобов`язання або навіть саме його виникнення зумовлюється діями або бездіяльністю осіб, з якими в майбутньому і встановлюються регресні зобов`язання (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 910/23070/17).

Згідно з ч. 2 ст. 2 та ст. 170 ЦК України держава є учасником цивільних відносин, яка набуває та здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За змістом ч. 5 ст. 9 Закону орган представництва, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 № 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є Міністерство, зобов`язаний протягом шести місяців з моменту, визначеного в ч. 4 ст. 8 цього Закону, звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування. Загальний строк позовної давності для звернення з такими позовами визначається відповідно до ЦК України.

Отже, після виплати особі на виконання рішення ЄСПЛ присуджених сум за рахунок коштів Державного бюджету України до Держави Україна переходить право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування у разі встановлення її вини, а також причинного зв`язку між її діями та шкодою, завданою таким порушенням (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 913/982/17).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач є юридичною особою комунальної форми власності, відтак, корпоративні права належать Івано-Франківській обласній раді, яка є органом місцевого самоврядування відповідно до ст. 5, ст. 140 Конституції України, ст. 2, 5 ЗУ ''Про місцеве самоврядування в Україні'', а тому не відноситься до органів державної влади. Таким чином, відповідач не є установою, за зобов`язаннями якої держава має нести відповідальність.

Слід зазначити, що держава не може вважатися відповідальною за відсутність коштів у приватного підприємства та її відповідальність поширюється тільки на дії державних органів у рамках виконавчого провадження (ухвала ЄСПЛ щодо прийнятності у справі "Шестаков проти Росії" (Shestakov v. Russia), заява № 48757/99, від 18.06.2002).

Як зазначено в постанові ВС від 24.11.2020 у справі № 910/22855/17 з посиланням на практику ЄСПЛ (справа "Стефаненко проти України", заява № 19782/07 проти України), держава у кожній конкретній справі відповідає перед заявниками у Європейському суді як за дії (бездіяльність) того чи іншого державного органу, підприємства, установи, організації, їх посадових осіб, так і за дії (бездіяльність) підприємства приватної форми власності, яке у період тривалого невиконання судового рішення перебувало під контролем держави як володільця корпоративних прав у статутному капіталі такого підприємства. Водночас, Держава Україна не відповідає за відсутність коштів у господарського товариства та зумовлене цим невиконання таким товариством у добровільному порядку судового рішення, яке набрало законної сили" (постанова ВС від 24.11.2020 у справі № 910/22855/17).

Належить зазначити, що в Рішенні Європейського суду від 19.11.2015 не встановлено того факту, що підставою для визнання порушення державою конвенції відносно заявника стало перебування відповідача під контролем держави. В цьому рішенні констатовано, що уряд визнав надмірну тривалість виконання рішень національних судів та готовий їх виконати.

З урахуванням наведеного, судова колегія відхиляє доводи позивача про те, що відповідач в розумінні прецедентної практики ЄСПЛ перебуває під контролем держави, що стало підставою визнання державою порушення ним Конвенції відносно заявника.

Разом з тим, посилання позивача на обов`язковості виконання рішення суду всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") є помилковим, оскільки, обов`язок примусового виконання рішення суду покладено на Державну виконавчу службу, відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу».

Той факт, що в матеріалах справи відсутні докази пред`явлення Концеловським А. М. виконавчих документів до примусового виконання, не впливає на наявність підстав для регресних вимог, так, як цю обставину позивачу належало враховувати при розгляді вказаної справи в ЄСПЛ.

Аналогічні висновки зроблено судом у справі № 909/838/20, в якій Західний апеляційний господарський суд (постанова від 14.05.2021) залишив без змін рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.12.2020 про відмову в позові. А згідно з ухвалою Верховного Суду від 24.06.2021 відмовлено у відкритті касаційного провадження внаслідок відсутності обставин, за яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Отже, позивач не довів неправомірну поведінку відповідача, щодо неналежного виконання судового рішення про виплату коштів заявнику як необхідного елемента складу цивільного правопорушення для відшкодування шкоди.

Щодо покликань апелянта в апеляційній скарзі на справи за позовами Мінюсту про відшкодування збитків завданих Державному бюджету України, внаслідок виконання рішень Європейського суду, судова колегія до уваги не приймає, так як зазначені апелянтом справи не є судовою практикою, а лишень розглянуті та прийняті за результатом розгляду судом першої інстанції.

Отже, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позову Міністерства юстиції України до Мистецького об`єднання "Елегія" про відшкодування збитків у розмірі 30834,69 грн.

Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставини по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга Міністерства юстиції України підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006), де вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, рішення Господарського суд Івано-Франківської області від 07 жовтня 2022 року у справі № 909/580/22 належить залишити без змін, апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, б/н від 26.10.2022 (вх. № апеляційного суду 01-05/2665/22 від 01.11.2022) - без задоволення.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у цьому випадку, суд апеляційної інстанції, не змінює рішення та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, б/н від 26.10.2022 (вх. № апеляційного суду 01-05/2665/22 від 01.11.2022) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07 жовтня 2022 року у справі № 909/580/22 - залишити без змін.

3.Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Міністерство юстиції України.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

5.Матеріали справи № 909/580/22 повернути Господарському суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддяІ.Б. Малех

СуддяВ.М.Гриців

СуддяО.В.Зварич