Постанова

від 16.01.2023 по справі 320/7489/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа №320/7489/20 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Беспалова О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року, прийнятого у порядку письмового провадження, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просила суд визнати протиправними та скасувати податкові вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4392-25-У від 07.02.2019 та №Ф-83011-52 від 04.06.2020.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2021 адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вказав, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відтак підлягає скасуванню, а в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідач вказує, що лише 31.05.2019 державним реєстратором припинено державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1 , номер запису 23550060004016045.

Відповідач вважає, що не зважаючи на те, що позивач не отримувала дохід у звітному році або окремому місяці, вона як ФОП зобов`язана сплачувати ЄСВ, не зважаючи на те, що ОСОБА_1 не здійснювала підприємницьку діяльність та за останню ЄСВ сплачував роботодавець.

Відтак станом на 31.05.2020 у позивача обліковувалась заборгованість по єдиному соціальному внеску в розмірі 21 832,65 грн.

Щодо відкликання вимоги від 07.02.2019 МФ-4392-25-У на суму 25 094,64 грн. відповідач вказує, що така погашена в повному обсязі, а тому не може бути предметом позову.

Відповідач вказує, що як вбачається з інтегрованої картки платника податків 28.01.2021 на підставі рішення контролюючого органу від 28.01.2021 №58859 списано нарахування з єдиного внеску на суму - 23 668,77 грн. Станом на 28.02.2021 у позивача відсутня недоїмка з єдиного внеску, що підтверджується інтегрованою карткою платника податків з єдиного внеску.

Таким чином, оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень, при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення, а відтак вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, а провадження у справі №320/7489/20 підлягає закриттю.

Також, відповідач вважає, що розмір витрат на правничу допомогу (1500 грн.), яку стягнуто з ГУ ДПС у Київській області на користь позивача, є неспівмірними зі складністю справи.

Крім цього, відповідач просить заміни його в порядку процесуального правонаступництва, а саме: з ГУ ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) на ГУ ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП 44096797).

Відзив на апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив.

Керуючись частинами 1 та 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 12.12.2013, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №23550000000016045.

31.05.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис 23550060004016045 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за власним рішенням.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, у звітні роки 2017-2020 ОСОБА_1 , була застрахованою особою, за яку сплачувався щомісячно єдиний внесок страхувальниками ТОВ "ІНКОМ ТРАНС" (код ЄДПОУ: 40859269) та ТОВ "АРТБУД СЕРВІС" (код ЄДПОУ: 37931837).

ГУ ДФС у Київській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 №Ф-4392-25, якою вимагається від позивача сплата недоїмки по єдиному внеску в розмірі 25 094, 64 грн.

ГУ ДПС у Київській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2020 №Ф-83011-52, якою вимагається сплата недоїмки по єдиному внеску в розмірі 21 832, 65 грн., яку було оскаржено позивачем в адміністративному порядку.

Вважаючи вказані вимоги протиправними, позивач звернулася до суд з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що позивач був найманим працівником і роботодавець сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується наявними у матеріалах справи належними та достатніми доказами.

Щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції прийшов до переконання про необхідність зменшити розміру витрат на правничу допомогу до 1 500 грн., які підлягають компенсації позивачу за рахунок Головного управління ДПС у Київській області.

Щодо клопотання ГУ ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС про заміну відповідача у даній справі на його правонаступника, колегія суддів зазначає наступне.

Постановою «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» від 30.09.2020 №893 (далі - Постанова №893) Кабінет Міністрів України постановив ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, у тому числі Головне управління ДПС у Київській області.

Згідно з абз. 3 п. 2 Постанови №893, територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються.

Права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи (п. 3 Постанови №893).

Наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» (далі - Наказ №529) утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком, у тому числі Головне управління ДПС у Київській області.

Згідно з наказом Державної податкової служби України від 24.12.2020 №755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій», здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 №529, повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до п. 1 Постанови №893, розпочато з 01.01.2021.

Крім того, з метою реалізації Постанови №893 та враховуючи Наказ №529, Державною податковою службою України видано наказ від 12.11.2020 №643 «Про затвердження положень про територіальні органи ДПС» та регламентовано, що кожен територіальний орган ДПС, утворений як її відокремлений підрозділ, є правонаступником майна, прав та обов`язків відповідного територіального органу ДПС, що ліквідується.

У частині самопредставництва визначено, що територіальний орган ДПС з метою організації своєї діяльності забезпечує самопредставництво ДПС та ГУ ДПС у судах через начальника ГУ ДПС, а також без окремого доручення Голови ДПС та начальника ГУ ДПС через їхніх заступників, державних службовців підрозділів до функціональних повноважень яких належить представництво в судах інтересів ГУ ДПС відповідно до положень про такі підрозділи, які забезпечують самопредставництво інтересів ДПС та ГУ ДПС в судах без окремого доручення Голови ДПС та начальника ГУ ДПС.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру, 19.10.2020 внесено рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.

Таким чином, з 19.10.2020 Головне управління ДПС у Київській області перебуває у стані припинення, а повноваження та функції даного органу передано до Державної податкової служби України.

Водночас, 30.09.2020 до Єдиного державного реєстру внесено запис про створення Головного управління ДПС у Київській області в якості філії (іншого відокремленого підрозділу) у складі Державної податкової служби України.

Враховуючи викладене, оскільки повноваження та функції Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) нормативним актом передані Державній податковій службі України, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для заміни як сторони у справі територіального органу ДПС як юридичної особи публічного права, а саме: Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) на територіальний орган ДПС, утворений як її відокремлений підрозділ, Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797).

Відповідно до ст. 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Таким чином, враховуючи вище викладені норми законодавства та з`ясовані колегією суддів обставини, а також оцінивши докази, які містяться у матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку про обґрунтованість заявленого клопотання та, як наслідок наявність підстав для його задоволення.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги по суті справи, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

В силу вимог ч. 1 ст. 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами ч. 4 ст. 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI).

У розумінні п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є платниками єдиного внеску.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пунктів 1, 2 та 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорам;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм Закону №2464-VI свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Верховний Суд, у постановах від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18), дійшов правового висновку, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на викладене фізична особа - підприємець зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" спричинило б подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Такий правовий висновок про застосування норм Закону №2464-VI підтверджено Верховним Судом також у постановах від 27.07.2020 (справа №1.380.2019.003039) та від 17.08.2020 (справа №120/1765/19-а).

Як вказує в апеляційній скарзі відповідач, станом на 31.12.2017 у позивача обліковувалась заборгованість по єдиному соціальному внеску в розмірі 6 817,92 грн.

Також згідно з даними інтегрованих карток платника податків позивача по єдиному соціальному внеску станом на 31.05.2020 податковим органом автоматично здійсненні нарахування.

Відповідач вказав також, що позивачем 30.05.2019 сплачено 8 000 грн., 07.06.2019 сплачено 17 094,64 грн. та 11.06.2019 сплачено 2 800 грн., відтак у позивача станом на 11.06.2019 обліковувалася переплата по єдиному соціальному внеску в розмірі 45,82 грн.

За інформацією відповідача, в подальшому податковим органом (30.03.2020) щодо ФОП ОСОБА_1 винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску №0042135205 на загальну суму 21 878,47 грн., з яких штрафних санкцій нараховано за період з 21.10.2014 до 11.06.2019 на суму 5 358,46 грн. та пені на суму 16 520,01 грн.

Враховуючи те, що позивач не сплатив зазначені в рішенні суми протягом десяти календарних днів та не оскаржив таке рішення, штраф та пеня була включена до вимоги про сплату недоїмки від 04.06.2020 №Ф-83011-52.

Відповідач стверджує, що відтак станом на 31.05.2020 у позивача обліковувалась заборгованість по єдиному соціальному внеску в розмірі 21 832,65 грн.

Втім, як вірно вказав суд першої інстанції, згідно наявних у матеріалах справи індивідуальних відомостей про застраховану особу за 2017-2020 роки, роботодавцями позивача - ТОВ «ІНКОМ ТРАНС» (код ЄДПОУ: 40859269) та ТОВ «АРТБУД СЕРВІС» (код ЄДПОУ: 37931837) щомісячно сплачувався єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 у розмірі не менше мінімального від суми нарахованої заробітної плати за місяць.

Тобто у період 2017 по 2020 роки позивач перебувала у трудових відносинах. Натомість відповідач ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного провадження у дані справі доказів протилежного не надав. Також, відповідачем не надано суду доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у вказаному періоді, отримання інших доходів, ніж від трудової діяльності як найманим працівником.

Отже, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувані вимоги, нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані вимоги не відповідають встановленим у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям щодо рішень суб`єктів владних повноважень, зокрема не відповідають критерію пропорційності, адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску страхування особи в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що податкові вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф4392-25-У від 07.02.2019; №Ф-83011-52 від 04.06.2020 є протиправними та підлягають скасуванню.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, та не підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Щодо тези апеляційної скарги, що стягнуті витрати на правову допомогу позивача є неспівмірними, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно із частинами 1-5 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №300/941/19 та від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 17.12.2020 у справі №808/1849/18, від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, від 20.01.2021 у справі №120/3929/19-а.

Згідно з пунктами 4, 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до ст. 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно зі ст. 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На обґрунтування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції було надано копії:

договір про надання правової допомоги від 21.07.2020 №03019,

додаткову угоду №1 від 21.07.2020 до договору, згідно якої загальний розмір вартості послуг (гонорар) адвоката становить 5 000 грн., а саме: консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства - гонорар 1 500 грн. (1,5 год.); написання та оформлення позовної заяви у Київський окружний адміністративній суд, подання до суду - 2 500 грн. (2,5 год.); підготовка, написання відповіді на відзив відповідача, подання до суду - 1 000 грн. (1 год.),

дублікат квитанції від 14.08.2020 №0.01800472948.1, згідно якої ОСОБА_1 сплачено на користь ОСОБА_2 5 000 грн. в якості оплати правової допомоги відповідно до договору №030103 від 21.07.2020.

Колегія суддів зауважує, що матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на правову допомогу.

Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Дйсно, наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі №301/2534/16-ц.

Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України».

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Суд першої інстанції, дослідивши надані позивачем документи, враховуючи наведені норми права та клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що вказаний в додатковій угоді №1 від 21.07.2021 вид послуги "підготовка, написання відповіді на відзив відповідача, подання до суду - 1000, 00 грн." фактично представником позивача не виконано, оскільки ним не подано до суду відзиву на позовну заяву.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 1 500 грн.

Колегія суддів не вбачає завищення даної суми, відтак вважає вірним вказаний вище висновок суду першої інстанції про відшкодування правових витрат позивача в зменшеному розмірі з відповідача.

Щодо тези апеляційної скарги про необхідність закриття провадження у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі:

1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства;

2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом;

3) якщо сторони досягли примирення;

4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили;

7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб`єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили;

8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Будь-яких обставин, зазначених у вказаній нормі відповідач не зазначає, відтак, колегія суддів приходить про безпідставність заявленого клопотання про закриття провадження у даній справі.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права.

У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи відповідача не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315, 316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.Ю. Ключкович

Судді О.О. Беспалов

І.О. Грибан