Рішення

від 16.01.2023 по справі 910/10445/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2023Справа № 910/10445/22

Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/10445/22

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016" до проТовариства з обмеженою відповідальністю "ОРТОТЕКА" стягнення 108 845,81 грн. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТОТЕКА" про стягнення 108 845,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов`язку з оплати послуг за Договором №26/РО-2020 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів від 01.02.2020, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 74795,00 грн, за прострочення сплати якої нараховані інфляційні втрати в розмірі 22149,50 грн, 3% річних - 4783,28 грн та пеня в сумі 7117,86 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 позовну заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016" було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

31.10.2022 на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 року відкрито провадження у справі №910/10445/22, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

16.11.2022 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

14.12.2022 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив та додані до них докази.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

04.07.2018 між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016" (представник співвласників місця) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОРТОТЕКА" (користувач) було укладено договір №26/РО-2020 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів, відповідно до умов якого Представник співвласників місця на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місця для розміщення рекламних засобів, дозволів на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданих на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), надає Користувачу право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів (далі - Р3), що перебувають у спільній сумісній власності ОСББ «ОАЗИС 2016» (далі - Право тимчасового користування), за умов повного дотримання Користувачем цього Договору та Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року №37/6253, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок), а Користувач зобов`язується користуватися наданим йому Правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього Договору перераховувати плату за Право тимчасового користування виключно на поточний рахунок ОСББ «ОАЗИС 2016», належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов`язки за цим Договором та не зловживати наданими Користувачу правами.

Адреса місця, Право тимчасового користування яким надається: м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, будинок 8, корпус 6. Зазначене місце розташування рекламних засобів за вказаною адресою визначається відповідно до пріоритетів та дозволів на розміщення зовнішньої реклами, встановлених відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської рали (Київської міської державної адміністрації), що надані Користувачу (надалі - дозволи па розміщення зовнішньої реклами). Площа місця для розміщення рекламних засобів визначається відповідно до дозволів на розміщення зовнішньої реклами. (п.1.2 договору)

Цей Договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення Р3 по 04 липня 2021 року, або до моменту прийняття співвласниками багатоквартирного будинку № 8 по проспекту Героїв Сталінграду рішення про припинення дії даного Договору. По закінченні терміну дії договору Користувач має переважне право на укладення Договору на новий термін. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення Р3, у разі наявності у Користувача інших діючих пріоритетів та/або дозволів на розміщення Р3 за адресою, вказаного в п. 1.2 Договору, не тягне за собою припинення цього Договору в цілому. (п.1.2 договору)

У п.п.3.1 договору визначено, що підставою для нарахування плати за Право тимчасового користування місцями та внесення Користувачем відповідної плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений Договір.

Згідно з п.3.3 договору плата за Право тимчасового користування нараховується Представником співвласників місця щомісячно та вноситься Користувачем не пізніше п`ятнадцятого числа місяця, що настає за розрахунковим, на підставі Акту приймання-передачі, у безготівковій формі на поточний рахунок Представника співвласників місця, в розмірах, визначених Договором.

Плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету на місце для розміщення зовнішньої реклами (п.3.5 договору)

У п.п.3.6, 3.7 договору визначено, що за період з 18.06.2018 р. 110 31.07.2018 р. розмір плати становить 3651,90 грн без ПДВ. Починаючи з 01.08.2018 р. розмір плати становить 2608,50 грн без ПДВ в місяць.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №26/РО-2020 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів від 04.07.2018 позивач надав відповідачу право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, а відповідач в свою чергу скористався наданим йому Правом тимчасового користування, що підтверджується актами прийому-передачі за період з липня 2018 року по грудень 2019 року, та здійснив часткову оплату за надані послуги у розмірі 20490,90 грн., що підтверджується довідкою АТ «Креді Агріколь Банк» від 20.10.2022.

Крім того, на виконання умов договору №26/РО-2020 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів від 04.07.2018 позивач надіслав на адресу відповідача акти прийому-передачі за січень 2020 - червень 2021 на підпис, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 02.07.2021, накладної, фіскального чеку, рекомендованого повідомлення про вручення 05.07.2021.

Позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №11/02-22 від 11.07.2022 про сплату заборгованості у розмірі 74795,08 грн., що підтверджується копіями описів вкладення у цінні листи від 12.07.2022, накладних.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідачем не була здійснена оплата за надані послуги у повному обсязі. Таким чином, заборгованість відповідача перед Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016" складає 74795 грн.. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТОТЕКА" інфляційні у розмірі 22149,50 грн., 3% річних у розмірі 4783,28 грн., пеню у розмірі 7117,86 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що частково визнає заборгованість за період з 10.09.2019 по 04.07.2021 у розмірі 37232,68 грн., нарахування за період з 31.07.2018 по 09.09.2019 є безпідставним, оскільки відповідач не отримав дозвіл на розміщення рекламної конструкції та фактично не розміщував її. Дозвіл було отримано відповідачем лише 09.09.2019. Сума у розмірі 20490,90 грн. є авансом за договором, а не платою за право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору №26/РО-2020 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів від 04.07.2018 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №26/РО-2020 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів від 04.07.2018 позивач надав відповідачу право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, а відповідач в свою чергу скористався наданим йому Правом тимчасового користування, що підтверджується актами прийому-передачі за період липень 2018 - жовтень 2019, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, та здійснив часткову оплату за надані послуги у розмірі 20490,90 грн., що підтверджується довідкою АТ «Креді Агріколь Банк» від 20.10.2022р.

Також в матеріалах справи наявні акти прийому-передачі за період листопад 2019 - грудень 2019, які підписані в односторонньому порядку представником позивача , однак, враховуючи той факт, що відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечував проти факту користування місцями для розміщення рекламних засобів у вказаний період, відповідно до ч.1 ст. 75 ГПК України дані обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Крім того, на виконання умов договору №26/РО-2020 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів від 04.07.2018 позивач надіслав на адресу відповідача акти прийому-передачі за січень 2020 - червень 2021 на підпис, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 02.07.2021, накладної, фіскального чеку, рекомендованого повідомлення про вручення 05.07.2021.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що частково визнає заборгованість за період з 10.09.2019 по 04.07.2021 у розмірі 37232,68 грн., нарахування за період з 31.07.2018 по 09.09.2019 є безпідставним, оскільки відповідач не отримав дозвіл на розміщення рекламної конструкції та фактично не розміщував її. Дозвіл було отримано відповідачем лише 09.09.2019.

У п.п.3.1 договору визначено, що підставою для нарахування плати за Право тимчасового користування місцями та внесення Користувачем відповідної плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений Договір.

Плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету на місце для розміщення зовнішньої реклами (п.3.5 договору)

Суд зазначає, що розміщення об`єктів зовнішньої реклами врегульовано Законом України "Про рекламу", Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 та місцевим Порядком розміщення реклами.

У відповідності до статті 1, частини першої статті 16 Закону України "Про рекламу" зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

Згідно з пунктом 5 Типових правил для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами, зокрема міська рада може утворювати відділ, управління, інший виконавчий орган або покладати відповідні функції на існуючий відділ, управління (далі - робочий орган).

До повноважень робочого органу відповідно до пункту 6 Типових правил належать, поміж іншого видача дозволу на підставі рішення виконавчого органу ради.

Для одержання дозволу заявник подає робочому органу заяву за формою згідно з додатком 1, до якої додаються: фотокартка або комп`ютерний макет місця (розміром не менш як 6 х 9 сантиметрів), на якому планується розташування рекламного засобу, та ескіз рекламного засобу з конструктивним рішенням (пункт 9 Типових правил).

Дозвільний орган протягом п`яти робочих днів з дати реєстрації заяви перевіряє місце розташування РЗ, зазначене у заяві, на предмет наявності на це місце пріоритету іншого заявника або надання на заявлене місце зареєстрованого в установленому порядку дозволу.

Після перевірки місця керівник дозвільного органу приймає рішення про встановлення за заявником пріоритету на заявлене місце або про відмову у встановленні пріоритету.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що після отримання відповідачем рішення дозвільного органу про встановлення за заявником пріоритету на заявлене місце й укладення договору №26/РО-2020 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів від 04.07.2018 у відповідача виник обов`язок зі сплати позивачу плати за Право тимчасового користування місцями, а не з моменту отримання відповідного дозволу, як помилково вважає відповідач.

Після того, як відповідач отримав пріоритети на місця розташування рекламних засобів, позивач мав законне очікування, що відповідними державними органами будуть вжиті заходи, які дозволять реалізувати право відповідача на отримання відповідного дозволу на розміщення рекламних засобів.

Крім того, суд зазначає, що за період липень 2018 - жовтень 2019 відповідач шляхом підписання актів прийому-передачі й здійснення оплати за надані послуги підтвердив факт надання позивачем права тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів згідно з умовами договору №26/РО-2020 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів від 04.07.2018 з урахуванням того, що умовами вказаного договору не передбачено здійснення попередньої оплати в рахунок майбутніх платежів після отримання дозволу на розміщення рекламних засобів.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п.3.3 договору плата за Право тимчасового користування нараховується Представником співвласників місця щомісячно та вноситься Користувачем не пізніше п`ятнадцятого числа місяця, що настає за розрахунковим, на підставі Акту приймання-передачі, у безготівковій формі на поточний рахунок Представника співвласників місця, в розмірах, визначених Договором.

Враховуючи вищенаведені умови договору №26/РО-2020 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів від 04.07.2018 обов`язок Відповідача по оплаті наданих й прийнятих послуг за період липень 2018 - липень 2021 на момент розгляду даної справи настав.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТОТЕКА" перед Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016" за договором №26/РО-2020 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів від 04.07.2018 становить 74 795,00 грн.

Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016" в розмірі 74 795,00 грн.

Отже, суд дійшов висновку, що оскільки Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату наданих та прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, тому позовні вимоги щодо стягнення 74 795,00 грн. суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 16.07.2019 р. по 15.07.2022 р. у розмірі 4783,28 грн. та інфляційні у розмірі 22149,59 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем сплати за надані послуги за загальний період прострочки з 16.07.2019 р. по 15.07.2022 р. у розмірі 4783,28 грн. вважає, що ця частина позовних вимог позивача підлягає частковому задоволенню, у зв`язку з невірним розрахунком позивача в частині визначення початку перебігу прострочки відповідача.

Так, позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних за загальний період прострочки з 16.07.2019 р. по 15.07.2022 р. у розмірі 4644,69 грн.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 16.07.2019 р. по 15.07.2022 р. у розмірі 22149,59 грн. вважає, що ця частина позовних вимог позивача підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 16.07.2019 р. по 15.02.2022 р. у розмірі 7117,86 грн.

Згідно з приписами ст. 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Пунктом 8.2 Договору перебачено, що представник співвласників місця має право застосувати до користувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 16.07.2019 р. по 15.02.2022 р. у розмірі 7117,86 грн. вважає, що ця частина позовних вимог Позивача підлягає частковому задоволенню, у зв`язку з невірним розрахунком позивача в частині визначення початку перебігу прострочки відповідача.

Так, Позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Таким чином, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає пеня за загальний період прострочки з 16.07.2019 р. по 15.02.2022 р. у розмірі 7104,13 грн.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТОТЕКА" про стягнення 108 845,81 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТОТЕКА" (вул. Харківське шосе, 201/203, м. Київ, 02121, Ідентифікаційний код юридичної особи 41910252) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ОАЗИС 2016" (пр-т Г. Сталінграду, 8, корпус 6, м. Київ, 04210, Ідентифікаційний код юридичної особи 40569677) заборгованість у розмірі 74 795,00 грн, 3% річних у розмірі 4 644 грн 69 коп., інфляційні втрати у розмірі 22 149 грн 50 коп., пеню у розмірі 7104 грн 13 коп. та судовий збір у розмірі 2 477 грн 52 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.01.2023.

Суддя А.І. Привалов