Рішення

від 16.01.2023 по справі 910/11571/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2023Справа № 910/11571/22За позовом Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської "

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-фінансова компанія "Партнер"

про стягнення 598727,71 грн

Суддя Усатенко І.В.

Представники учасників справи: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-фінансова компанія "Партнер" про стягнення 598727,71 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором, укладеним у спрощений спосіб.

Ухвалою суду від 07.11.2022 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

21.11.2022 від позивача через канцелярію суду надійшов супровідний лист на виконання ухвали від 07.11.2022 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105493135100, ухвала суду від 28.11.2022 була отримана представником відповідача 06.12.2022.

Відповідач не скористався своїм правом, забезпеченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив суду не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 статті 642 ЦК України).

Судом встановлено, що між Акціонерним товариством "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-фінансова компанія "Партнер" був укладений договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Позивачем 20.02.2022 було поставлено відповідачу БСГ В25 Р4 F200 W6 (М5) у кількості 256 куб. м на загальну суму 541761,13 грн, що підтверджується накладною № 1/05683 від 20.02.2022, яка підписана та скріплена печатками АТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" та ТОВ "Будівельно-фінансова компанія "Партнер"".

Як зазначає позивача, та не заперечує і не спростовує відповідач, протягом січня-лютого 2022 року позивачем відповідачу було поставлено товару на загальну суму 3613049,63 грн, який був частково оплачений на суму 3098958,85 грн. Грошові кошти, які надходили, зараховувались в порядку, передбаченому ст. 534 ЦК України.

Позивачем долучено до матеріалів справи банківську виписку за період з 01.02.2022 по 28.02.2022, яка підтверджує перерахування відповідачем на користь позивача грошових коштів у сумі 42000,00 грн 15.02.2022. Як зазначає позивач, вказані кошти були частково зараховані в оплату товару, поставленого за видатковою накладною № 1/05683 від 22.02.2022.

Вказані вище обставини визнані позивачем у позовній заяві та в тому числі підтверджуються долученим до матеріалів справи актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.02.2022 по 28.02.2022 між АТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" та ТОВ "Будівельно-фінансова компанія "Партнер"" (без договору), в якому зазначено про наявність станом на 01.02.2022 у відповідача перед позивачем заборгованості у розмірі 14329,65 грн. 15.02.2022 відповідач здійснив оплату у сумі 42000,00 грн, а 20.02.2022 позивачем поставлено товару на суму 541761,13 грн. Кінцеве сальдо станом на 28.02.2022 становить 514090,78 грн - заборгованості відповідача перед позивачем. Зазначений акт підписаний та скріплений печатками обох контрагентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивачем визнано у позовній заяві поставку товару відповідачу на суму 541761,13 грн 20.02.2022 та часткову його оплату відповідачем, в зв`язку з чим вартість не оплаченого товару становить 514090,78 грн. Окрім визнання вказаних обставин у заяві по суті спору, позивачем долучено вірогідні докази в підтвердження існування у відповідача перед позивачем грошових зобов`язань на суму 514090,78 грн.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про наслідки був повідомлений ухвалою суду від 28.11.2022.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, ст. 662 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.02.2018 № 910/9075/17.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Оскільки у накладній від 20.02.2022 № 1/05683, підписаній і скріпленій печатками обох контрагентів, яка засвідчує поставку і прийняття товару, строк його оплати не вказано, отже, відповідач зобов`язаний оплатити товар після його прийняття.

На момент прийняття рішення у справі відповідач не оплатив товар на суму 514090,78 грн, позовні вимоги в цій частині визнаються обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача за період з 21.02.2022 по 01.09.2022 втрати від інфляції у розмірі 76481,90 грн та 3% річних у розмірі 8155,03 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та вважає його обгрунтованим та арифметично вірним. Отже, з відповідача підлягають стягненню 3 % річних у розмірі 8155,03 грн.

Згідно перерахунку суду сума втрат від інфляції є більшою, ніж розрахована позивачем. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України). Отже, втрати від інфляції, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача складають 76481,90 грн, тобто у розмірі визначеному позивачем до стягнення.

Оскільки, відповідачем не було здійснено оплату товару у повному обсязі та допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, суд вважає позов обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, про наслідки був повідомлений належним чином. З огляду на встановлені обставини, суд вбачає позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у пункті 3 прохальної частини позовної заяви позивач просить встановити для органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва нарахування до виконання рішення в частині стягнення боргу в сумі 514090,78 грн. В мотивувальній частині позову зазначено про клопотання щодо нарахування відсотків (3% річних та інфляційні нарахування) до моменту виконання рішення, яке містить посилання на ст 238 ГПК України.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз наведеної вище норми чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один з видів відповідальності.

При цьому, наведена норма не передбачає можливість її застосування для інфляційних втрат, а стосується лише пені та відсотків.

Як в мотивувальній частині так і в резолютивній частині позивачем не сформульовано чітко прохання в розумінні ст. 238 ГПК України, та не визначено, що саме він просить нараховувати до моменту виконання рішення.

З огляду на зазначене суд не вбачає підстав для застосування приписів ч. 10 ст. 238 ГПК України.

Витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-фінансова компанія "Партнер"" (03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, буд. 114, код ЄДРПОУ: 34956906) на користь Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" (01013, м. Київ, вулиця Будіндустрії, буд. 7, код ЄДРПОУ 05523398) заборгованість у розмірі 514090 (п`ятсот чотирнадцять тисяч дев`яносто) грн 78 коп., 3% річних у розмірі 8155 (вісім тисяч сто п`ятдесят п`ять) грн 03 коп., втрати від інфляції у розмірі 76481 (сімдесят шість тисяч чотириста вісімдесят одну) грн 90 коп., судовий збір у розмірі 8980 (вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят) грн 92 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили, видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко