Рішення

від 16.01.2023 по справі 910/9809/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2023Справа № 910/9809/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу №910/9809/22

за позовом Державного підприємства "Білокоровицьке лісове господарство"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбудспортіндустрія"

про стягнення 84073,24 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Державне підприємство "Білокоровицьке лісове господарство" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбудспортіндустрія" про стягнення 84073,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором купівлі-продажу необробленої деревини № 5/03-03-2021-УВ від 03.03.2021, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 56425,43 грн, за прострочення сплати якої нараховані інфляційні втрати в розмірі 16645,50 грн та 3% річних - 2402,31 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 позовну заяву Державного підприємства "Білокоровицьке лісове господарство" було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

20.10.2022 на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій, серед іншого, усунуто недоліки в частині визначення ціни позову, яка становить 84073,23 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд запропонував відповідачу подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру, зокрема, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 25.10.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Полупанова, буд. 10, кв. 8, м. Київ, 04114.

Втім, ухвала суду була повернута відділенням поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

За аналізом приписів пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомлені відмітки «за закінченням терміну зберігання» вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, судом також враховано, що відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 25.10.2022 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім, відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

За результатами проведеного аукціону із продажу необробленої деревини заготівлі 1 кварталу 2021 року, який відбувся 03 березня 2021 р. між ДП "Білокоровицьке лісове господарство" (за договором - продавець) та ТОВ "Промбудспортіндустрія" (за договором - покупець) було укладено Договір купівлі-продажу необробленої деревини №5/03-03-2021-УВ від 03.03.2021 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.3 договору, товаром по цьому договору є необроблена деревина,реалізована під час аукціону та стандартизована в лоти, деталізована інформація про які зафіксована в Специфікації, що додається до договору та є його невід`ємною частиною.

Загальна вартість товару, що є предметом цього договору, складає 161700,00 грн (п. 2.1 договору).

У п. 2.2. договору визначено, що платіж (передоплата 100% вартості) здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця за кожну партію товару, згідно виставленого рахунку-фактури на протязі 5 календарних днів з дати пред`явлення рахунку до сплати.

Відповідно до п. 3.7. договору, продавець передає товар у власність покупця за умовами франко-склад продавця відповідно до специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору.

Датою передачі товару продавцем та прийом його покупцем, тобто датою поставки, вважається дата товарно-транспортної накладної (п. 3.9. договору).

Продавець зобов`язаний протягом 5 робочих днів передати покупцеві товар після отримання на рахунок 100% передоплати за партію товару. Під час передачі товару продавець надає покупцеві наступні документи: товарно-транспортна (залізнична) накладна, рахунок-фактура. Про відвантаження партії товару продавцем повідомляється біржа.

Умовами п. 7.2., 7.3. договору передбачено, що даний договір діє з 03 березня 2021 р. по 31 березня 2021 р., якщо інше не узгоджено сторонами. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, також між сторонами була підписана специфікація до договору купівлі-продажу необробленої деревини №5/03-03-2021-УВ від 03.03.2021, в якій сторони погодили назву товару, породу, сорт, діаметр, довжину, об`єм деревини, ціну, загальну вартість та умови поставки.

Крім того, 03.03.2021 сторони підписали Додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу необробленої деревини №5/03-03-2021-УВ від 03.03.2021, якою сторони доповнили Специфікацію № 1 до договору №5/03-03-2021-УВ та виклали п.2.1. договору в наступній редакції: « 2.1 Загальна вартість товару, що є предметом цього договору, складається з вартості всіх партій товару, що будуть поставлені протягом всього терміну дії цього договору».

Судом встановлено, що Договір купівлі-продажу необробленої деревини №5/03-03-2021-УВ від 03.03.2021, Специфікація та Додаткову угоду № 1 від 03.03.2021 до договору купівлі-продажу необробленої деревини №5/03-03-2021-УВ від 03.03.2021 були підписані сторонами з використання електронного цифрового підпису.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис", електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Як зазначає позивач ним на виконання умов договору, було відвантажено відповідачу лісопродукцію, а саме лісоматеріали круглі породи сосна на загальну суму 278 610,99 грн.

На підтвердження відвантаження відповідачу деревини позивачем до матеріалів справи надано товарно-транспортні накладні ЖТД № 987683 від 04.03.2021, ЖТД №987727 від 09.03.2021, ЖТЖ № 451298 від 05.03.2021, ЖТЖ № 451307 від 06.03.2021, наряди № 368 на відпуск лісопродукції від 04.03.2021 та № 378 на відпуск лісопродукції від 05.03.2021.

Крім того, позивачем до матеріалів справи надано рахунок-фактуру № 77 від 11.03.2021 на суму 278 610,99 грн, який відповідач оплатив частково в сумі 222 185,56 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 4785 від 15.03.2021.

20.05.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією за №398 від 17.05.2022, згідно якої вказав про наявність заборгованості відповідача на суму 56425,43 грн та просив провести повний розрахунок з позивачем за отриману продукцію до 31.05.2022. Однак, відповідач відповіді на зазначену претензію не надав, розрахунки з позивачем в повному обсязі не провів.

Отже, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача вказаної заборгованості за отриманий товар , а також інфляційних втрат у розмірі 16645,50 грн та 3% річних - 2402,31 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір купівлі-продажу необробленої деревини №5/03-03-2021-УВ від 03.03.2021, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що позивачем поставлено відповідачу товар, що підтверджується товарно-транспортними накладними ЖТД № 987683 від 04.03.2021, ЖТД №987727 від 09.03.2021, ЖТЖ № 451298 від 05.03.2021, ЖТЖ № 451307 від 06.03.2021, копії яких долучені позивачем до матеріалів справи.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивач виконав свої зобов`язання за договором належним чином.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

За приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до умов п. п. 2.2. договору покупець мав здійснити 100% передоплату товару шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця за кожну партію товару, згідно виставленого рахунку-фактури на протязі 5 календарних днів з дати пред`явлення рахунку до сплати.

Як вбачається з наданих суду доказів, позивач виставив відповідачу для оплати рахунок-фактуру № 77 від 11.03.2021 на суму 278 610,99 грн, який відповідач оплатив 15.03.2022 частково на суму 222 185,56 грн.

Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що строк оплати поставленого позивачем відповідачу товару, настав.

Проте, відповідачем свої обов`язки в частині повної оплати поставленого товару в обсязі та строки, які визначено умовами укладеного договору, належним чином не виконав, у зв`язку із чим утворилася заборгованість у сумі 56425,43 грн.

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати в повному обсязі та в строки, погоджені сторонами, переданого товару, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню частково в сумі 56425,43 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, оскільки факт прострочення ТОВ "Промбудспортіндустрія" перед ДП "Білокоровицьке лісове господарство" виконання грошового зобов`язання встановлено, суд, перевіривши розрахунки позивача, додані до позовної заяви, дійшов висновку, що заявлені до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованими, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбудспортіндустрія" (вул. Полупанова, буд. 10, кв. 8, м. Київ, 04114; ідентифікаційний код 13580039) на користь Державного підприємства "Білокоровицьке лісове господарство" (вул. Гагаріна, б. 1, смт Нові Білокоровичі, Коростенський район, Житомирська обл., 11054; ідентифікаційний код 00991798) основний борг у розмірі 56425 грн 43 коп., 3% річних - 2402 грн 31 коп., інфляційні втрати - 16 645 грн 50 коп. та судовий збір у розмірі 2481,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду .

Повний текст рішення складено та підписано: 16.01.2023.

Суддя А.І. Привалов