Рішення

від 16.01.2023 по справі 910/12345/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2023Справа № 910/12345/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу №910/12345/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БАР АВТО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фопіел"

про стягнення 87281,00 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БАР АВТО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фопіел" про стягнення 87281,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором-заявкою № 0623 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом від 14.02.2022 щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 87281 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 відкрито провадження у справі №910/12345/22 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру, зокрема, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 21.11.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02068, м. Київ, пр. Миколи Бажана, 1М, офіс 17.

Втім, ухвала суду була повернута відділенням поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «за закінченням строку зберігання».

За аналізом приписів пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомлені відмітки «за закінченням строку зберігання» вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, судом також враховано, що відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 21.11.2022 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім, відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

14.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БАР АВТО" (за договором - перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фопіел" було укладено Договір-заявку № 0623 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом, за умовами п.1.1. якого перевізник приймає на себе зобов`язання перевезти вантаж своїм або, що належить третім особам автотранспортом за маршрутом Сассуоло, Італія - м. Харків, Україна.

У п.1.2. сторони визначили, що цей Договір-заявка направляється по email, має юридичну силу та може використовуватися як доказ у суді.

Відповідно до п.2.9. Договору-заявки, сума фрахту (вартість перевезення) становить 2700 євро по курсу НБУ на день завантаження.

Умови розрахунку: по оригіналам документів, протягом 10 банківських днів (п. 2.10. Договору-заявки).

Умовами п.5.2. Договору-заявки визначено, що оригінали документів (ЦМР, рахунок-фактура, акт виконаних робіт) для оплати необхідно відправляти не пізніше 7 днів після вивантаження, в іншому випадку замовник залишає за собою право збільшити термін оплати. Документи відправляти за адресою: 02068, м. Київ, пр. Миколи Бажана, 1М, офіс 17.

Як вбачається з матеріалів справи позивач виконав взяті на себе зобов`язання за договором та здійснив перевезення вантажу за маршрутом Сассуоло, Італія - м. Харків, Україна, у період з 15.02.2022 по 21.02.2022, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 7004026803, оригінал якої долучено до позовної заяви.

11.08.2022 позивач рекомендованим листом з описом вкладення надіслав на адресу відповідача оригінали, визначених п.5.2. Договору-заявки, а саме: Договір-заявку № 0623 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом від 14.02.2022 у 2-х примірниках, Акт виконаних робіт № 131 від 21.02.2022 у 2-х примірниках, рахунок на оплату № 131 від 21.02.2022, CMR № 7004026803. Докази надсилання містяться в матеріалах справи.

Відповідач підписані зі своєї сторони Договір-заявку № 0623 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом від 14.02.2022 та Акт виконаних робіт № 131 від 21.02.2022 на адресу позивача не повернув.

14.10.2022 позивач надіслав на юридичну адресу відповідача претензію про сплату заборгованості по перевезенню вантажів в сумі 87281,00 грн, до якої повторно додав для підписання Договір-заявку № 0623 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом від 14.02.2022 та Акт виконаних робіт № 131 від 21.02.2022, а також рахунок на оплату № 131 від 21.02.2022. Докази надсилання претензії містяться в матеріалах справи.

Однак, дана претензія відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

З огляду на викладене, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за надані за договором послуги по перевезенню вантажу в сумі 87281,00 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом, укладений між позивачем та відповідачем Договір-заявка №0623 від 14.02.2022 за правовою природою є договором перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні.

Відповідно до ст.909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону є міжнародним перевезенням вантажів.

До будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін, застосовується Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів, яка підписана в м. Женеві 19.05.1956.

Відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

За приписами ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" (далі-Конвенція) закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції.

Відповідно до ст.1 Конвенції остання застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як зазначалось судом вище, на підтвердження факту здійснення перевезення вантажу згідно Договору-заявки № 0623 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом від 14.02.2022 до матеріалів справи надано CMR №7004026803.

Таким чином, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, Договір-заявку № 0623 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом від 14.02.2022, надана позивачем міжнародна товарно-транспортні накладна є належним та допустимим доказом надання перевізником послуг з міжнародного перевезення вантажу, зміст яких, зокрема, наявність відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаній CMR, дають суду підстави стверджувати про виконання перевізником обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу.

При цьому, як вбачається із наявних у матеріалах справи , будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з міжнародного перевезення вантажу з боку замовника відсутні.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з умовами Договору-заявки № 0623 від 14.02.2022 відповідач взяв на себе зобов`язання здійснити оплату за надані послуги протягом 10 банківських днів по отриманню оригіналів документів (Акт, рахунок, оригінал CMR).

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Дотримуючись принципу змагальності учасників судового процесу, позивачем надано до матеріалів позовної заяви належні докази надіслання на адресу відповідача оригіналів документів, визначених п.5.2. Договору-заявки, а саме: Договір-заявку № 0623 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом від 14.02.2022 у 2-х примірниках, Акт виконаних робіт № 131 від 21.02.2022 у 2-х примірниках, рахунок на оплату № 131 від 21.02.2022, CMR № 7004026803.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведену вище сутність принципу змагальності сторін та стандарту доказування вірогідності доказів, суд вважає, що належними доказами підтверджено направлення на адресу відповідача (вказану у договорі та заявках) оригіналів документів.

Відповідач, у свою чергу, жодних доказів на підтвердження факту ненадходження на його адресу оригіналів документів не надав.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не подано, доводів позивача у встановленому законом порядку щодо вартості наданих послуг не спростовано, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 87281,00 грн.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОПІЕЛ" (ідентифікаційний код 44117078, адреса: 02068, м. Київ, пр. Миколи Бажана, 1М, офіс 17) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БАР АВТО" (ідентифікаційний код 40452533; адреса: 90132, Закарпатська обл., Хустський район, с. Білки, вул. П.Ороса, 65) заборгованість у сумі 87 281,00 грн та судовий збір у розмірі 2481,00 грн.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.01.2023.

Суддя А.І. Привалов